Подяка анафемою

Справжнім шоком для гетьмана була реакція на його перехід до шведів з боку українського духовенства. Майже в повному складі українські владики підтримали царя Петра. Період гетьманства Мазепи супроводжувався будівництвом численних церков і монастирів. Сам гетьман профінансував будівництво 26 соборів та дзвіниць. Коштом гетьмана були реставровані Троїцька надбрамна церква у Києво-Печерській лаврі, Софійський та Михайлівський собори. Архітектурний стиль що сформувався під час цих будівництв і зараз називають українським або мазепинським бароко. Цей будівничий бум виглядає ще значнішим, якщо зважити, що за період гетьманства Івана Самойловича було почато і не завершено будівництво лише двох храмів, а за часів Руїни церкви не будували взагалі. Будівництво церков потягло за собою розвиток майстерності українських будівельників, золотарів та ювелірів. Чимало артефактів роботи українських майстрів нині зберігається в Оружейній палаті московського Кремля. Прикметно, що золотий дощ впав на православне духовенство України на фоні шаленого грабунку церков, що відбувався в самій Росії. Петро І вів виснажливу війну і тому витискав кошти звідусіль, де тільки міг. Він обклав ченців шаленими податками і познімав дзвони з дзвіниць – був потрібен метал на гармати. Власне і гетьманство скасовувати цар Петро заходився з тою самою метою – витрусити гроші з українських міст і козацької старшини.

Маючи такий приклад для порівняння, Мазепа напевно і думки не припускав що осипані милостями українські священики в цій ситуації підтримають Петра.Гетьман недооцінив іншу жагу, яка на той час опанувала українське духівництво – жагу влади. Союз з Петром обіцяв українським священикам духовну владу над територією, набагато більшою за Україну – над Росією. Українські священики стали опановувати духовну сферу Московії зразу ж після угоди гетьмана Хмельницького з царем Олексієм. На «засилля хохлів» ремствував в своїх проповідях протопіп Авакум. Київські ченці Семен Полоцький та Андрій Сатановський почали масово друкувати у Москві Біблію і це призвело до Великого розколу.

Цар Петро І гнобив репресіями священиків московських, проте явно симпатизував ченцям з України – потребував для своїх реформ освічених людей. Місцеблюстителем патріаршого престолу у Москві в той час був галичанин Стефан Яворський. Українцями були й інші відомі церковні діячі часів Петра: Дмитро Туптало та Феофан Прокопович. А анафему на гетьмана Мазепу наклав особисто митрополит Київський і Галицький Йоасаф Кроковський. Анафема гетьманові за союз з іновірцями-лютеранами (шведами) відвернула від нього значну частину українського суспільства. Українські духовні вибрали перспективу очолити ідеологічну машину майбутньої імперії.