Підступ старшини

У часи гетьмана Мазепи серед козаків побутувала приказка: «від Богдана до Івана не було гетьмана». Важливим досягненням Мазепи було одужання Україні від громадянської війни – Руїни. Старшина не раз намагалася скинути гетьмана, аби вручити булаву представнику власного середовища. Генеральний писар Василь Кочубей був ініціатором повалення гетьмана Самойловича. Донос на гетьмана був підписаний саме писарем Кочубеєм, а не осавулом Мазепою. У 1691 році вже проти гетьмана Мазепи спалахнуло повстання Петрика – кочубеєвого свояка. Запорізький кошовий Іван Гусак тоді попереджав: «Скажи від мене пану гетьману… як де не відсіче голів трьом тамошнім: першому – Полуботку, другому – Михайлу, третьому – що завжди при ньому живе… тоді ніколи йому не буде спокою у гетьманстві та і добра не буде в Україні».Михайло – це молодий Самойлович. А «той що завжди при ньому живе» – Кочубей. Ці факти показують, що донос Кочубея на Мазепу у 1708 році мав під собою далебі не родинні причини.

Не менш цікава інша особа згадана кошовим Гусаком – Полуботок. У 1692 році за звинуваченням у заколоті проти гетьмана було засуджено Переяславського наказного полковника Леонтія Полуботка та його сина Павла. Леонтій Полуботок за три роки помер, а його син Павло зумів повернути собі милість гетьмана, і в 1705 році вже був обраний Чернігівським полковником. Крім померлого батька Павло Полуботок мав ще один мотив для ненависті до гетьмана – він був одружений з небогою гетьмана Самойловича, родичі якого теж інтригували проти Мазепи.

Нагода випала у листопаді 1708 року, коли гетьман Мазепа з частиною війська перейшов на бік шведів. Для царя Петра це був шалений удар. Через непопулярні реформи, страшне зубожіння народу та довгу невдалу війну власні піддані Петра ненавиділи. Лише за кілька місяців до переходу Мазепи було придушене повстання Булавіна. Проти царя постійно інтригували бояри. Були ще живі розігнані після бунту стрільці. Петро недарма оточив себе офіцерами-іноземцями – своїм підданим він просто не міг довіряти. Ціною жорстоких репресій Петро зміг встановити у країні відносний спокій. Але звістка про перехід до шведів гетьмана Мазепи – найвірнішого царського васала та соратника, могла зчинити бунт у тилу воюючої армії. Петрові треба було негайно створити видимість «придушення бунту зрадника Мазепи». Саме для цього було терміново організовано накладання на Мазепу анафеми та було дано наказ взяти Батурин. Те, що Батурин був майже зразу зданий шведам, і що війська Мазепи зі шведами володіли Гетьманщиною до самої Полтавської битви (за винятком окремих міст, на кшталт Полтави) російський агітпроп воліє не згадувати й досі. Навіть взяття росіянами беззахисної Січі мало більше агітаційну, ніж військову мету. Запорожці фактично не зазнали серйозних втрат, проте піар-ефект від штурму був разючий.

Петрові пощастило – його підтримала церква. При постійній потребі грошей цар пішов на скасування введених Мазепою податків. «Канцелярія амбасадорів» у Лебедині ретельно розшукувала та карала явних і таємних прибічників Мазепи. Але до всього цього треба було переконати всю Московію, що на бік шведів перейшов тільки Мазепа з невеличкою купкою прибічників, а вся Україна лишається вірною цареві. Тут і настав час полковника Полуботка. Підтримати свого гетьмана він відмовився сам і зумів вмовити зробити те ж саме ще трьох полковників. Стихійний це був вчинок, чи йому передував старшинський заколот, тепер вже несуттєво. 6 грудня на раді у Глухові чотири полковники обрали саме Полуботка на гетьмана. Але цей вибір не схвалив Петро, тож гетьманом став літній і нерішучий Іван Скоропадський.

Полуботок не лишився скривдженим. Невдовзі він отримав величезні маєтки що належали раніше писарю Орлику та самому Мазепі.Окремим указом цар Петро оголосив про передачу маєтків Мазепи та його прибічників тим старшинам, які пристануть на бік Петра. І. Зерна потрапили на родючі ґрунти. Листи писаря Орлика свідчать – до переходу Мазепи на шведський бік, старшина ледь не вмовляла гетьмана порвати з Москвою. Але варто було статися переходу, як та сама старшина масово побігла до Петра за маєтками та привілеями. Батурин впав через зраду полковника Носа. Січ захоплено завдяки зраді полковника Галагана. На бік Петра перейшли полковники Апостол, Зеленський, Гамалія, Лизогуб, тощо. Козацька старшина зрадила свого гетьмана. Тож не дивно що пізніше вона смакувала тезу про «підступну зраду Мазепи» інколи навіть більше за росіян.

Петро мусив піти на нечувані поступки козацькій старшині і українському населенню. І це – на фоні голодної, обідраної, закабаленої Московії. Західний дипломат, що відвідав Україну у 1711 році писав: «В козацькій країні всі благоденствують, всі живуть в розкошах… кожен козак ходить в церкву зі своїм молитовником… Будинки гарні, вулиці чисті. В Росії нічого подібного я не зустрічав». Терпіти під боком сплюндрованої власної держави такий «рай на землі» царя Петра змушувало тільки одне – загроза нового козацького заколоту і згадки про гетьмана Івана Мазепу.

Краще прочитайте нову книгу Тараса Чухліба "Секрети українського полівасалітету. Хмельницькй. Дорошенко. Мазепа", виданої щойно Могилянкою.

"Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права!" Дума. І.Мазепа