КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Типи схем⇐ ПредыдущаяСтр 15 из 15
Кожній схемі присвоюють шифр. Він складається з літери, яка визначає вид схеми, і цифри, яка визначає тип схеми (табл. 8.2). Наприклад, схема електрична пинципова – Е3, схема гідравлічна структурна – Г1. Цей шифр обов’язково вказується в основному напису креслення.
Схеми електричні принципові. Схема електрична принципова –це конструкторський документ, який виконується без збереження масштабу, і на якому показуються у вигляді умовних графічних позначень усі електричні елементи та пристрої виробу, а також електричні зв”язки між ними. Причому дійсне просторове розташування складових частин виробу, як правило, не враховується. Принципові схеми використовують для вивчення принципу роботи виробів, а також при їх налагодженні, контролі та ремонті. Вони є основою для розробки інших конструкторських документів, наприклад, схем з”єднань (монтажних) і креслень.
Елементи електричних схем Елементами електричних схем можуть бути резистори, конденсатори, котушки індуктивності, трансформатори, напівпровідникові вироби (діоди, транзистори, тиристори, мікросхеми), лампи, а також елементи комутаційних і контактних з”єднань (вимикачі, контакти, реле). Елементи електричних схем зображуються на схемі у вигляді умовних графічних позначень, установлених відповідними стандартами. Дозволяється також зображати їх оберненими на кут 90°, 180° та 270°. Розміри умовних графічних позначень теж задаються відповідними стандартами. Електричні з’єднання між елементами зображаються лініями електричного зв’язку, розташованими у вигляді горизонтальних та вертикальних відрізків з найменшою кількістю зламів і взаємних перетинів. Приклад розташування умовних графічних позначень елементів на схемі подано на рис. 8.1. Рис.8.1. Умовні графічні позначення елементів і лінії їх електричного зв’язку виконуються на схемах однією і тією самою товщиною лінії – 0.2…1 мм. Кожний елемент, який входить у склад виробу, повинен мати літерно-цифрове позиційне позначення.Воно складається з двох частин, які записуються без розділових знаків і пропусків. Перша частина –літерний код елементів, який визначає його вид згідно з ГОСТ 2.710-81 (одна чи кілька літер латинського алфавіту), наприклад, R - резистор, VT – транзистор, VD – діод або стабілітрон та ін. Друга частина –порядковий номер елементів (одна або кілька арабських цифр). Порядкові номери присвоюють елементам одного і того самого виду, яким присвоєний однаковий літерний код, наприклад, R1, R2, VT, VT2. Порядковий номер присвоюється елементам, починаюючи з одиниці, й далі згідно з послідовністю розташування елементів на схемі – зліва праворуч і зверху донизу (рис. 8.2). Написи R1, VT1 та інші слід писати зверху або праворуч умовних графічних позначень елементів. Для них застосовують креслярський шрифт одного й того самого розміру (рис. 8.2). Рис. 8.2. Характеристики вхідних і вихідних кіл Замість умовних графічних позначень елементів зовнішньої комутації на схемі виконують таблицю вхідних і вихідних даних. Кожній такій таблиці присвоюють позиційне позначення елемента, замість якого вона введена. Це позиційне позначення записується над таблицею і включається в перелік елементів, наприклад, Х1…Х13. Розміри таблиці, а також приклад її заповнення подані на рис. 8.3. Рис. 8.3.
Виконання переліку елементів Інформацію про елементи схеми записують у перелік елементів – таблицю, яка виконується згідно зі стандартом. Розміри таблиці переліку елементів подані на рис. 8.4. Як правило, перелік елементів розміщують на першому аркуші схеми над основним написом, причому відстань між ними не повинна бути меншою за 12 мм. У таблиці переліку елементів вказують такі дані: 1) у графі “Поз. позн.” – позиційне позначення елемента; 2) у графі “Найменування” – назву елемента, його номінальні параметри і номер стандарту або ТУ; 3) у графі “Кільк.” – кількість елементів; 4) у графі “Примітка” – у разі необхідності вказують додаткові дані елемента.
Рис. 8.4 Елементи записуються у перелік групами в алфавітному порядку літерно-цифрових позначень. У межах кожної групи з однаковим літерним кодом елементи вказують за зростання їх порядкових номерів. Якщо потрібно записати кілька елементів, які мають однакову першу частину позиційного позначення і назву, можна записати загальні відомості про елемент у вигляді спільного заголовка. Цей заголовок підкреслювати не потрібно. Згідно зі стандартом перелік елементів можна оформляти окремим документом. Тоді він оформляється на окремих аркушах формату А4 (ГОСТ 2.301-68) з основним написом за формою 2 і 2а (ГОСТ 2.104-88). В основному напису після назви виробу потрібно вказати назву документа – “Перелік елементів”, а після позначення виробу – шифр документа – “ПЕ3” (рис. 8.8). Можна залишати один чи декілька вільних рядків між окремими групами елементів.
Умовності та спрощення на схемах Розглянемо деякі умовності та спрощення, які дозволяється робити під час виконання схем. Якщо у виробі є кілька однакових елементів (за найменуванням, типом і номіналом), з”єднаних паралельно, можна замість зображення всіх розгалужень зобразити лише один елемент, вказавши їх кількість за допомогою позначення розгалуження (рис. 8.5). а б
Рис. 8.5. Зображення кількох паралельно з”єднаних однакових елементів: а – дійсне; б – умовне
У разі послідовного з”єднання однакових елементів можна зобразити перший і останній з них, показавши електричний зв’язок між ними штриховою лінією. Над штриховою лінією вказують кількість однакових елементів (рис. 8.6). а б Рис. 8.6. Зображення кількох однакових елементів, які з’єднані послідовно: а – дійсне; б – умовне
Приклади зображення условних графічних позначень деяких елементів схем подані в додатку А (табл. А.1).
|