Правила оформлення робочих креслень

Кількість зображень на робочому кресленні має бути мінімальною, але достатньою для уявлення форми деталі з урахуванням умовностей та спрощень, відповідних знаків і написів. Для складних деталей доцільно виконувати додаткові та місцеві вигляди, місцеві розрізи, перерізи, щоб уникнути виконання повних виглядів і розрізів.

Зображення детально фронтальної площини проекцій називають головним виглядом. Головний вигляд має давати якомога повне уявлення про форму та елементи деталі. Правильний вибір головного вигляду дає змогу досягти мінімальної кількості решти зображень. На вибір головного вигляду впливають різноманітні конструктивні та основні чинники.

Масштаб зображень вибирають відповідно до ГОСТу 2.302-68 за умови вдалого використання поля рисунка, а також можливостей зображення та нанесення розмірів, відхилень тощо для всіх елементів деталі.

Основний напис для креслень і схем встановлено за формою 1 (ГОСТ 2.104-68).

Нанесення розмірів

Розміри на робочих кресленнях та ескізах деталей наносять з урахуванням конструктивних особливостей роботи деталі в з’єднанні, технології її виготовлення, а також необхідності контролю розмірів. Виходячи з цього, вибирають бази, від яких обмірюють деталь під час її виготовлення, контролю та складання. Розрізняють конструкторські, технологічні та вимірювальні бази, які можуть бути основними та допоміжними.

Кількість розмірів на кресленні має бути мінімальною, але достатньою для виготовлення та контролю деталі. Розміри деталі, граничні відхилення та позначення шорсткості мають відповідати її стану перед складальною операцією або сумісною обробкою однієї деталі з іншою.

Рис. 5.1

Усі розміри на кресленні мають відповідати ГОСТ 2.307—68. Кожний розмір наносять лише один раз і в тому місці, де він найповніше підкреслює форму деталі чи її елемента. Якщо розміри стосуються одного й того самого конструктивного елемента (канавка, ребро, отвір тощо), то їх наносять в одному місці, де цей елемент відображено якомога повніше. Якщо деталь має кілька однакових за формою та розмірами елементів, то розмір наносять один раз (рис. 5.1, а).

Наносити розміри відносно невидимого контуру деталі, що зображується штриховою лінією, не рекомендується.

Розміри, що характеризують три найбільші виміри деталі (довжину, висоту, ширину), називають габаритними. Вони завжди є на кресленні.

Розміри, які не виконуються за даним робочим кресленням деталі, а призначені лише для більшої зручності в користуванні кресленням називаються довідковими. На кресленні їх позначають знаком*. Якщо такі розміри є, то у технічних вимогах записують "*Розміри для довідок*”.

Є три способи нанесення розмірів на кресленнях: ланцюговий, координатний та комбінований.

Ланцюговий спосіб полягає в послідовному розміщенні розмірів - ланцюгом (рис. 5.1 а). При цьому ставлять габаритний розмір, а остаточний розмір ланцюга опускають.

Координатний спосіб полягає в нанесенні розмірів від бази так, що кожен розмір є координатою елемента відносно бази (рис. 5.1 б). Цей спосіб переважає на практиці.

Комбінований спосіб об'єднує ланцюговий і координатний способи (рис. 5.1 в).

Написи і технічні вимоги на робочих кресленнях

Кожне робоче креслення, як правило, має технічні вимоги, які розміщують над основним написом на першому аркуші креслення незалежно від кількості аркушів. Між технічними вимогами (ТВ) та основним написом не повинно бути ніяких зображень, таблиць тощо. Якщо ТВ не вміщаються над ос­новним написом, то їх продовжують зліва від нього, відділивши колонку завширшки 185 мм. Нумерація пунктів має бути наскрізною, справа наліво, зверху вниз.

Близькі за змістом технічні вимоги подають на робочому кресленні як окремі пункти, бажано в такій послідовності:

а) вимоги до матеріалу, заготовки, термічної обробки, властивостей матеріалу, готової деталі, вказівки щодо матеріалу-замінника;

б) розміри, граничні відхилення розмірів, форми, розміщення поверхонь, маси тощо;

в) вимоги до якості поверхонь, вказівки щодо покриття, оздоблення тощо;

г) зазори, розміщення окремих елементів конструкції;

д) вказівки щодо маркування та таврування;

ж) правила транспортування та зберігання;

з) окремі умови експлуатації.

На рис. 42 зображено робоче креслення корпусу; виготовленого литвом. Для нього характерні плавні переходи та ливарні ухили. Гострі кромки є лише в тих місцях, які піддаються механічній обробці. Це видно з регламентованої шорсткості поверхонь (насамперед площини основи), прохідних отворів ø9 та ø13 для кріпильних деталей, посадочного місця під підшипник та канавки під ущільнення, а також отвору М10´1 для маслянки. Нанесені розміри відносно основи (по висоті), осі отвору під підшипник (основна вимірювальна база), площини рознімання корпусу й кришки (по глибині), а також площини симетрії (по ширині) деталі дають змогу скласти повну розмірну модель корпусу та виготовити його. На креслені наведено технічні вимоги, характерні для ливарних деталей, а також матеріал, з якого відливається корпус.

Особливості, послідовність і правила виконання ескізів деталей

В умовах одиничного або тимчасового виробництва, зокрема під час виконання ремонтних робіт, широко застосовують ескізи деталей. Вони відрізняються від робочих креслень лише тим, що їх виконують від руки, без застосування креслярських інструментів, з дотриманням лише пропорційності розмірів деталі, а не їх величини. Решта вимог щодо ескізів повністю збігається з аналогічними вимогами щодо робочих креслень.

З навчальною метою ескізи деталей виконують з натури. Послідовність такого виконання становить дві стадії: підготовчу та основну.

Підготовча стадія - це ознайомлення з деталлю, її найменуванням, призначенням, будовою, конструктивними та технологічними особливостями матеріалом, з якого вона виготовлена. Після цього визначають головне зображення деталі (вигляд, розріз або їх поєднання), види інших зображень та їхню кількість. Головне зображення, як і в робочому кресленні, має давати якомога повну інформацію про зображувану деталь. Вибираючи його, слід також враховувати робоче положення деталі, технологію її виготовлення, наявність та розміщення технологічних, конструкторських і вимірювальних баз. Від цього залежить кількість зображень (виглядів, розрізів, перерізів, виносних елементів тощо).

Особливості, послідовність і правила виконання ескізів деталей

В умовах одиничного або тимчасового виробництва, зокрема під час виконання ремонтних робіт, широко застосовують ескізи деталей. Вони відрізняються від робочих креслень лише тим, що їх виконують від руки, без застосування креслярських інструментів, з дотриманням лише пропорційності розмірів деталі, а не їх величини. Решта вимог щодо ескізів повністю збігається з аналогічними вимогами щодо робочих креслень.

З навчальною метою ескізи деталей виконують з натури. Послідовність такого виконання становить дві стадії: підготовчу та основну.

Підготовча стадія - це ознайомлення з деталлю, її найменуванням, призначенням, будовою, конструктивними та технологічними особливостями матеріалом, з якого вона виготовлена. Після цього визначають головне зображення деталі (вигляд, розріз або їх поєднання), види інших зображень та їхню кількість. Головне зображення, як і в робочому кресленні, має давати якомога повну інформацію про зображувану деталь. Вибираючи його, слід також враховувати робоче положення деталі, технологію її виготовлення, наявність та розміщення технологічних, конструкторських і вимірювальних баз. Від цього залежить кількість зображень (виглядів, розрізів, перерізів, виносних елементів тощо).

Найменування деталі має бути коротким, якщо можна, то однослівним. Записують його в називному відмінку однини. Якщо найменування містить два слова і більше, то першим записують іменник.

Технологічні особливості конструкцій деталей машин

Конструкція будь якої деталі в машинобудуванні має відповідати трьом вимогам: бути конструктивно обґрунтованою, технічно здійсненою та економічно доцільною. Технологічність деталі це цілий комплекс конструктивних особливостей, що залежать від форми, засобів виробництва, рівня автоматизації тощо, її характеризують такі чинники:

1. Найпростіша форма деталі, що має поверхні обертання та площини, які не вимагають великих витрат на обробку. Слід уникати кривих поверхонь та складних форм, для оброблення яких потрібне спеціальне устаткування.

2. Мінімальний обсяг механічних робіт під час обробки поверхонь деталі.

3. Конструкція деталі має протистояти деформаціям при силових та швидкісних режимах обробки, а також при її експлуатації.

4. Мінімально можливий рівень вимог до точності спряжених розмірів, шорсткості поверхонь тощо.

Рис. 5.2

Ці чинники враховують при виконанні таких вимог:

1. Деталі, що виготовляються литвом, повинні мати ливарні ухили (рис.5.2). Один з варіантів регламентації величини цих ухилів показано на рис. 5.3, якщо h < 25 мм, то , якщо h = 25…500 мм, то .

Рис. 5.3

2. Щоб уникнути зайвих внутрішніх напружень і ливарних дефектів, треба здійснити плавний перехід від одної поверхні до іншої, так звані галтелі (рис. 5.3): S < 1,255S₁ , a = 75…105 ⁰, R = r + S₁ » 0,85, (для сталі), r = 0,5S₁, (для чавуну).

3. Фланці мають бути більшої товщини, ніж основні стінки деталі. Між ними треба здійснювати перехід згідно з п.2 (рис. 5.4а).

Рис. 5.4

4. Поверхні, що слід обробити, підіймають над необроблюваними і, якщо можна, то розміщують їх на одному рівні (рис. 5.4 б,в).

5. Для поверхонь, у яких передбачається свердління отворів, виконують спеціальні бобишки, приливки, торцеві площини, перпендикулярні до осі свердла (рис. 5.5). Це підвищує точність та запобігає руйнуванню свердла.

Рис. 5.5

Для деталей, що виготовляються переважно в процесі механічної обробки, слід виконувати таки вимоги:

1. Перехід між циліндричними поверхнями різних діаметрів має супроводжуватися галтелями (рис. 5.6 а, б).

Рис. 5.6

Таблиця 5.1

Радіуси закруглень і фаски вала (R, c) і втулки (R₁, c₁), які спрягаються за діаметром d, мм

2. Для забезпечення можливості складання та зручності в роботі на кінцях деталей виконують фаски (рис. 5.7). Якщо d < 100 мм, то c = 0.05d; a = 0.1d; a = 30⁰. Якщо d > 100 мм, то c = 0,03d; a = 0.05 d; a = 10⁰. Розмір катета с вибирають за ГОСТом 10498-64. Фрагмент ряду чисел має такий вигляд: 0,25; (0,30); 0,40; (0,50); 0,60; (0,80); 1,0; (1,2); 1,6; (2,0); 2,5; (3,0); 4,0; (5,0) і т.д. (розміри, зазначені в дужках, застосовувати не рекомендується).

Рис. 5.7

3. Для забезпечення нормального шліфування на поверхні передбачаються канавки для виходу шліфувального круга: шліфування по циліндру (рис. 5.8 а, в); шліфування по торцю (рис. 5.8 б, г); шліфування по торцю і циліндру (рис. 5.8 д, е). Якщо d = 10…50 мм, то b = 3 мм; d₁ = d – 0,5 мм; d₂ = d +0,5 мм; h = 0,25 мм: R = 1 мм; R₁ = 0,5 мм. Якщо d = 50…100 мм, то b = 5 мм; d₁ = d – 1 мм; d₂ = d + 1 мм; h = 0,5 мм; R = 1,5 мм; R₁ = 0,5 мм. Це саме стосується й канавок для виходу різьбонарізного інструменту (проточок), параметри яких для метричної різьби вибирають за ГОСТом 10549-80 (рис. 5.9).

Рис. 5.8

4. Для вдосконалення технологічного процесу виготовлення та контролю в деталях типу вал, вісь тощо роблять центрові отвори (рис. 5.10): D » 0,7D₀ ; d = 0,25 D₀ ; l = 0,3D₀ ; L = 0,7D₀; a » 1…2мм. На кресленні їх позначають умовним знаком (рис. 5.11 а). Якщо центрові отвори не допустимі, то це показують знаком, наведеним на рис. 5.11 б. Усі ці особливості слід враховувати, виконуючи робочі креслення та ескізи деталей.

Таблиця 5.2

Канавки для виходу шліфувального круга за ГОСТом 8820-69

Рис. 5.9

Рис. 5.10

Таблиця 5.3

Центрові отвори за ГОСТ 14034-74

Рис. 5.11

Вибір і позначення матеріалів на робочих кресленях

Вибір матеріалу є важливим процесом при конструюванні деталі. Він здійснюється з урахуванням властивостей матеріалу, умов роботи, деталі (середовище, вид, навантаженість, довговічність роботи тощо), можливостей її виготовлення, вартості деталі тощо.

Позначення матеріалу містить вид матеріалу, його марку та стандарт, що регламентує властивості цього матеріалу.

Нижче наведено найбільш поширені види матеріалів та їхні марки.

Чавуни поділяють на сірі, ковкі, високоміцні та ін. Найбільш поширеними є відливки з сірого чавуну марок 10,15, 18, 20, 25, 36 (ГОСТ 1412-85). Чим більше число, тим міцніший чавун на розтягання та згинання.

Приклад позначення: СЧ 25 ГОСТ 1412-85.

Для навантажуваних деталей складної конфігурації застосовують високоміцні чавуни марок 35…100 (ГОСТ 7293-85).

Приклад позначення: ВЧ 50 ГОСТ 7293-85.

Ковкий чавун застосовують для деталей, що піддаються динамічним навантаженням. Ці чавуни бувають двох видів (ГОСТ 1215-79) : феритовий (Ф) марок 30-6, 33-8 і т.д. та перлітовий (П) марок 45-7, 50-5 і т.д. Перше число означає граничне напруження на розтягання (у кілограмах на квадратний міліметр), друге – відносне подовження (у відсотках).

Приклади позначення: КЧ 30 – 6 ГОСТ 1215 – 79; КЧ 60 – ЗП ГОСТ 1215 – 79.

Сталь за хімічним складом поділяють на вуглецеву, а за призначенням – на конструкційну, інструментальну та спеціальну.

Сталь вуглецеву звичайної якості (ДСТУ 2651 – 94) виготовляють семи марок – 0…6 (чим більше число, тим сталь твердіша, але більш крихка) і трьох груп: А – що поставляється за механічними властивостями, Б – за хімічним складом, В – за механічними властивостями та хімічним складом. Групи поділяють на категорії – 1…6. Сталі всіх марок і груп, крім марки 0, залежно від ступеня розкислення виплавляють киплячою (кп), напівспокійною (нс), спокійною (сп).

Приклади позначення: СтЗпс ДСТУ 2651-94 – сталь групи А (не показують), марки 3, категорії 1 (не показують), напівспокійна; БСт5кпЗ ДСТУ 2651-94 – група Б, марка 5, кипляча, категорії 3.

Позначення без зазначення групи, ступеня розкислення та категорії застосовують тоді, коли умови не вимагають якісної характеристики сталі.

Із сталі марок 0 і 1 виготовляють малонавантажувані деталі (кожухи, труби); із сталі СтЗ – прокат, гайки, шайби; із сталі Ст5 та Стб – деталі, що витримують велике навантаження (заклепки, шпонки, вали, зубчасті колеса).

Сталь вуглецеву якісну конструкційну виготовляють за ГОСТом 1050-88 з гарантованим хімічним складом та механічними властивостями марок 08, 10, 15, 20…60. Тут число означає вміст вуглецю в сотих частках відсотка.

Приклад позначення: Сталь 45 ГОСТ 1050-88.

Із сталі марок 10, 15, 20 виготовляють болти, гвинти, гайки; із сталі марок 45…60 – вали, шестерні та інші важливі деталі.

Леговані сталі містять такі легуючі елементи: хром (Х), кремній (С), марганець (Г), нікель (Н) та ін.

Приклади позначення: 65Г ГОСТ 14959-79 – ресорно-пружинна сталь; Інструментальна сталь У7…У13 ГОСТ 1435-90 (інструментальні конструкції).

Ливарні сталі поділяють на три групи (ГОСТ 977-88): І – звичайного призначення, ІІ - відповідального призначення; ІІІ – особливо відповідального призначення.

Приклад позначення: Сталь 25 Л-ІІ ГОСТ 977-88. Надаються відливки у готовому вигляді: Відливок 25Л-1 ГОСТ 977-88.

Алюмінієві сплави призначені для литва ,позначають АЛ1, АЛ2 і т.д.; для кування – АК1, АК2 і т.д.; оброблювані тиском – Д1, Д2 і т.д. (дюралюміній).

Сплав алюмінію з кремнієм називають силуміном – СИЛ-ОО, СИЛ-О і т.д

Приклади позначення: АК9 ГОСТ 4784-74; Д16 ГОСТ 4784-74.

Бронза – це сплав міді, олова та інших металів. У позначенні бронзи літер такий: О – олово, Ц – цинк, С – свинець, Н – нікель, Ф – фосфор, А – алюміній, Ж – залізо, Мц – марганець. Цифри показують середній вміст елемента у відсотках.

Приклад позначення: БрОЦСНЗ –7-5-1 ГОСТ 613-79.

Бронзи досить широко застосовуються від арматури до антифрікційних деталей та пружин.

Латунь – це сплав міді з цинком та іншими металами. Позначення містить літеру Л та цифру, що відповідає відсотковому вмісту міді.

Приклад позначення: Л65 ГОСТ 15527-70.

Якщо у сплаві є інші метали, то їх позначають так само, як і для бронзи.

Приклад позначення: ЛС59-1 ГОСТ 15527-70 (містить 59 % міді, 1 % свинцю, решта – цинк).

Із латуні виготовляють трубки, прутки, дріт.

Бабіт - сплав олова і свинцю з міддю, сурмою та ін. Марки бабіту: Б6, Бі6, Б88 та ін. Число показує відсотковий вміст олова.

Приклад позначення: Б88 ГОСТ 1320-74.

Бабіт застосовують у вигляді заливки в підшипники ковзання як антифрикційний матеріал.

Прес-матеріал АГ-4 застосовують для виготовлення різноманітних деталей та електроізоляції.

Приклад позначення: Прес-матеріал АГ-4В ГОСТ 20437-89.

Скло органічне конструкційне має товщину листів 0,8…24,0 мм. Скло поділяють на пластифіковане (СОЛ), непластифіковане (СТ-1), співполімерене (2-55).

Текстоліт конструкційний випускають за гостом 5-78, електротехнічний – за ГОСТом 2910-74.

Приклади позначення: Текстоліт ПТК – 40 сорт І ГОСТ 5-78 (ПТК-марка, 40- діаметр стрижня). Текстоліт А-10,0 ГОСТ 2910-74 (А-марка, 10.0 – товщина листа, мм).

Гетинакс випускають для виготовлення втулок підшипників, трубок. Є сім марок гетинаксу, що використовуються залежно від вологості, температури та інших умов (ГОСТ 2718-74).

Приклад позначення: Гетинакс VІ 12,0 ГОСТ 2718-74 (12,0 – товщина листа).

Пароніт випускають як прокладний матеріал, за ГОСТ 481-80 є сім марок, ПОН – загального призначення. ПМБ – маслобензиностійкий.

Приклад позначення: Пароніт ПОН 0,8х300х400 ГОСТ 481-80.

Крім того випускають вініпласт (ГОСТ 9639-71) марок ВН, ВП, ВНТ; фенопласт (ГОСТ 5689-79) групи 32 марки К-21-22; фторопласт (ГОСТ 10007-80) марок: С – для спецвиробів, П – електроізоляції, О – загального призначення, Т- товстостінних виробів: поліуретан марки ПУ – 1; поліетилен (ГОСТ 16388-70) марок 20306, 21006 та ін.

Приклад позначення: Фторопласт – 4П ГОСТ 10007-80; Фенопласт 32 К-21-22 ГОСТ 5689-79.

Пластини гумові (І) та гумотканини (ІІ) за ГОСТом 7338-90 - марки
МС – маслостійка, МБС – маслобензиностійка.

Приклад позначення: Пластина І лист МС-М - 3х200х250 ГОСТ 7338-90 (М- м¢яка, 3х200х250 – розміри листа).

Повсть технічна: тонкошерста (ГОСТ 288 – 72), напівгрубошерста (ГОСТ 6308-71), грубошерста (ГОСТ 6418-81).

Приклади позначення: Повсть ТС7 ГОСТ 288-72 (Т – тонкошерста, С- сальникова, 7- товщина, мм).

Кільце СТ 75-50-7 ГОСТ 288-72 (числа – це розміри кільця, мм).

Для деталі, що виготовляють із сортового матеріалу визначеного профілю, наводять дані про сортамент (у чисельнику) та матеріал (у знаменнику) за типом: Шестигранник ,

де в чисельнику подано позначення розмірів прутка (8- діаметр вписаного в профіль кола, h10 – поле допуску), в знаменнику – дані про матеріал прутка.

Позначення матеріалу деталі записують за стандартом у графі 3 основного напису.

Поняття про граничні відхилення розмірів і нанесення їх на кресленнях

Кожний розмір виготовленої деталі відхиляється від заданого (розрахункового), так званого номінального , розміру в той чи інший бік. Якщо ці відхилення не перевищують задані межі (граничні відхилення), то деталь вважається придатною. Відповідні відхилення називають верхнім і нижнім граничним відхиленням , алгебраїчна різниця їх – допуском розміру, інтервал значень розмірів, обмежений граничними розмірами, називають полем допуску.

Поверхні деталі, що не стикаються у виробі чи механізмі з поверхнями інших деталей, називають вільними. Поверхні деталі, що стикаються з поверхнями інших деталей, називають спряженими. Розміри їх також називають спряженими.

Характер з¢єднання спряжених поверхонь називають посадкою. Залежно від поєднання розмірів спряжених поверхонь може виникнути рухома, нерухома або перехідна посадка.

З 1983 р. діє Єдина система допусків та посадок (ЄСДП). За цією системою після позначення номінального розміру дають позначення поля допуску літерою латинського алфавіту: великою для отворів – A, B, … ,G, H (посадкиіз зазором); I, I_s, …, M, N (для перехідних посадок), P, R.,…,2B, 2C (посадок з натягом) та малою для валів – a, b, …g, h (посадки з зазором) тощо.

ЄСДП передбачає 19 квалітетів – 0; 1,0; 1,2; 2, 3,…; 17, що записують після літери, наприклад G6, H1, p8, c9. Для поля допуску різьби записують квалітет, потім літеру: 6g, 7H.

На рисунку розміри з граничними відхиленнями наносять за типом Æ54( ), де відхилення записують дрібніше, ніж мінімальний розмір (але не менше, ніж 2,5). При симетричних відхиленнях їх записують так само, як розмір, наприклад, 0,54 ± 0,02.

При нанесенні розміру з полем допуску за ЄСДП його записують за типом: Æ10h9, R54H6. Посадку записують відношенням полів допуску Æ46H9/s7.

Для поверхонь відносно низької точності технічних вимогах записують: “Незазначені граничні відхилення розмірів: H14, h14, ± . Допускається з пояснювальними словами: “Незазначені граничні відхилення розмірів …”.

З допусками розмірів тісно пов׳язані допуски форми та розміщення поверхонь (ГОСТ 24643-81 та ГОСТ 2.308-79). За ГОСТом 2.308-79 вид допуску позначають так: ¾ допуск прямолінійності, ^ – перпендикулярності; //- паралельності тощо.

Дані про відхилення форми та розміщення поверхонь наводять у прямокутній рамці, поділеній на дві частини або більше. У першій частині записують знак допуску, в другій - числове значення в міліметрах, яке беруть з відповідних таблиць ГОСТ 24643-81, а у третій – позначення бази (рис.5.12). Шрифт цифр і літер такий самий, як і розмірних чисел. Рамку сполучають з відповідним елементом тонкою суцільною лінією, що закінчуються стрілкою. Якщо допуск стосується осі поверхні або площини симетрії, то лінія сполучення має бути продовженням розмірної (див.рис.5.12). Перед числовим значенням допуску записують знак діаметра, якщо кругове поле допуску позначають діаметром; знак R, якщо поле допуску позначають його радіусом; знак Т , якщо поле допуску симетричності позначають у діаметральному виразі, та знак Т/2 у радіус-

Рис. 5.12 ному виразі.

Якщо допуски форми та розміщення поверхонь не зазначені на кресленні, то їх вибирають у межах поля допуску розміру самого елемента.

Числові значення відхилень розміщення поверхонь та сумарні вибирають з таблиць ГОСТ 25069-81.

Позначення шорсткості поверхні, покриття, термічної та іншої обробки деталі

Кожна реальна поверхня не є абсолютно гладкою. Вона містить мікро нерівності, сліди механічної обробки тощо, від яких залежать надійність та довговічність роботи з’єднання. Характеристикою мікрогеометрії поверхні є її шорсткість. ГОСТ 2789-73 висловлює шість параметрів оцінки якості поверхні , основними з яких є:

1) Середнє арифметичне відхилення профілю (символ Ra), що визначається як середнє арифметичне значення ординат у_і (рис.15.16) деякої кількості точок на базовій довжині L :

;

2) Середня висота нерівностей за 10 точками (символ Rz). Це сума середніх абсолютних значень висот п׳яти найбільших виступів та глибин п׳яти найбільших западин профілю в інтервалі базової довжини (див.рис.15.16):

.

На практиці здебільшого користуються параметром Ra , не позначаючи його на кресленнях. У табл. 5.4 подано наближені значення параметрів Ra та Rz для поверхонь різноманітних виробів. На кресленнях рекомендується користуватися значеннями параметра Ra в інтервалі 0,010…5, а параметра Rz – в інтервалах 0,025…0,1 і 10…320. При цьому віддають перевагу значенням 400; 200; 100; 50; 25; 12,5; 6,3; 3,2; 1,6; 0,8; 0,4; 0,2; 0,1; 0,05; 0,025; 0,012.

Рис. 5.12

Таблиця 5.4

Значення параметрів Rа і Rz для типових поверхонь деталей

Правила позначення шорсткості поверхні на кресленнях регламентує ГОСТ 2.309-73. Застосовують знаки трьох видів (рис. 5.13). Для таких випадків:

а) вид обробки поверхні конструктор не встановлює (рис. 5.13 а);

б) поверхня має бути створена зняттям шару точінням, фрезеруванням, шліфуванням тощо (рис. 5.13 б);

в) поверхня має бути створена без зняття шару металу – литвом, прокатуванням, кусанням тощо (рис. 5.13 в). Цим самим знаком позначають також поверхні, що не обробляють за даним кресленням, тобто зберігають “у стані поставки”.

Рис. 5.13

Висота h знака приблизно дорівнює висоті цифр розмірних чисел, Н = (1,5…3)h. Товщина ліній знаків становить 0,5s, де s – товщина суцільної товстої основної лінії на кресленні.

Позначення шорсткості поверхні на кресленнях розміщують на лініях контуру, виносних лініях (якомога ближче до розмірної лінії) або на поличках ліній-виносок. Якщо не вистачає місця, то позначення шорсткості розміщують на розмірних лініях або на їхніх продовженнях, а також розривають виносні лінії (рис. 5.14). На лінії невидимого контуру наносять знак шорсткості тільки тоді, коли на цій лінії нанесено розмір.

Знаки шорсткості, що не мають полички, наносять відносно основного напису так, як це показано на рис. 5.15.

Якщо всі поверхні деталі мають однакову шорсткість, то її на зображеннях не наносять, а розміщують у правому верхньому куті (рис. 5.16). Розміри й товщина ліній знака та цифр мають бути приблизно в 1,5 рази більші, ніж розміри цифр на зображеннях.

Для позначення однакової шорсткості частини поверхонь деталі в правому верхньому куті поміщають знак цієї шорсткості, збільшений у 1,5 раза та умовне позначення – знак у круглих дужках (рис. 5.17). Це означає, що всі поверхні, для яких не зазначена шорсткість, або які не перебувають “у стані поставки”, повинні мати шорсткість, зазначену перед круглими дужками. Шорсткість поверхні профілю зубчастих коліс, різьби тощо, якщо ці профілі зображені, позначають за загальними правилами.

Рис. 5.14 Рис. 5.15

Рис. 5.16 Рис. 5.17

Шорсткість робочих поверхонь зубчастих коліс та шланців, якщо їхній профіль не зображено, наносять на лінії поверхні поділу або розрахункового кола (рис. 5.18а…в).

Рис. 5.18

При умовному зображенні різьби шорсткість її профілю позначають так , як показано на рис. 5.19 а, б.

Для поверхонь, що мають однакову шорсткість по контуру, застосовують знак кола діаметром 4…5 мм (рис. 5.20).

Рис. 5.19 Рис. 5.20

У промисловості широко застосовують різноманітні покриття (захисні, декоративні, електроізоляційні, зносостійкі та ін.) На кресленнях покриттів поверхонь деталей наносять позначення за ГОСТом 2.310-68.

Позначення включають:

а) позначення поверхонь, що підлягають покриттю (стрілка з поличкою та велика літера українського алфавіту, рис. 5.21);

б) запис у технічних вимогах за типом: “Покриття поверхні…(далі йде позначення покриття)”; “Покриття поверхні Б…”.

Якщо покриттю підлягає вся деталь, у технічних вимогах пишуть: “Покриття…”.

Якщо покриття стосується лише деяких ділянок поверхні, то їх виділяють штрих-пунктирною потовщеною лінією і наносять розміри форми та положення цих ділянок (рис. 5.22).

Рис. 5.21 Рис. 5.22

Аналогічно покриттю ділянок поверхні виділяють також ділянки для позначення термічної та іншої обробок (рис. 5.23) штрихпунктирною потовщеною лінією на відстані 0,8…1,0 мм від лінії контуру. При цьому наводять дані про властивості матеріалу після оброблення: твердість (HRC_е, HB, HV), межу міцності σ_в, межу пружності σ_у та ін. Глибину обробки позначають літерою h. Глибину та твердість наводять граничними значеннями (рис. 5.23). Дозволяється наводити вид обробки, якщо цей вид гарантує значення властивості (рис. 5.24). Для ділянок, що мають різні показники параметрів після обробки дають їхні розміри (рис. 5.23).

Замість позначень на зображеннях можна користуватись записом у технічних вимогах, якщо це не призвиде до непорозумінь. Наприклад: “Хвостовик h = 0,8…1,0; 48…52 HRC_е, і 40…45HRC_е, крім поверхні А” тощо.

Рис. 5.23 Рис. 5.24

Написи і технічні вимоги на робочих кресленнях

Правила нанесення на кресленнях написів, технічних вимог і таблиць регламетує ГОСТ 2.316-68, за яким написи наводять тоді, коли відомості, що мають бути на кресленні, неможливо або недоцільно виражати умовними позначеннями.

Написи виконують на поличці лінії-виноски, яка розміщується, як правило, горизонтально. Лінія-виноска закінчується точкою, якщо лінія починається з невиродженої проекції поверхні, або стрілкою коли лінія починається від лінії видимого чи невидимого контуру (рис. 5.24), а також від ліній, що позначають поверхні (див. рис. 5.23, рис. 5.25).

Рис. 5.24

Написи, що стосуються безпосередньо зображень, мають містити не більше двох рядків, що розміщуються над поличкою лінії-виноски, та під нею (рис. 5.25 а, б).

Розмір шрифту літерних позначень (зображень поверхонь, баз тощо) має бути приблизно вдвічі більшим від висоти цифр розмірних чисел на даному кресленні.

Таблиці виконують за ГОСТом 2.105-95. Їх розміщують на вільному полі креслення справа від зображення, якого вони стосуються, крім випадку, коли форми таблиць, їх розміщення регламентується відповідним стандартом на вироби (зубчаті колеса, черв’яки тощо).

Кожне робоче креслення, як правило має технічні вимоги, які розміщують над основним написом на першому аркуші креслення незалежно від кількості аркушів. Між технічними вимогами (ТВ) та основним написом не повинно бути ніяких зображень, таблиць тощо. Якщо ТВ не вміщається над основним написом, то їх продовжують зліва від ньго, віддаливши колонку завширшки
185 мм. Нумерація пунктів має бути наскрізною, справа наліво, зверху вниз. Блтзькі за змістом технічни вимоги подають на робочому кресленні як окремі пункти, бажано в такій послідовності:

а) вимоги до матеріалу, заготовки, термічної обробки, влистивості матеріалу готової деталі, вказівки щодо матеріалу замінника;

б) розміри, граничні відхилення розмірів, форми, розміщення поверхонь, маси тощо;

в) вимоги до якості поверхонь, вказівки щодо покриття, оздоблення тощо;

г) зазори, розміщення окремих елементів конструкцій;

д) вимоги щодо налаштування та регулювання виробу;

е) інші вимоги до якості виробу (безшумність, вібростійкість, самогальмування тощо);

є) умови та методи випробування;

ж) вказівки щодо маркування та таврування;

з) правила транспортування та зберігання;

и) окремі умови експлуатації;

і) посилання на інші документи, які містять технічні вимоги щодо даного виробу, але не зазначені на кресленні.

Рис. 5.25