Кременчук 2003

І.А. Малякова, Д.Ю. Калина, Л.В. Корольова. - Інженерна та комп’ютерна графіка. Частина І: Навчальний посібник для підготовки фахівців за напрямами

“екологія”, “геодезія, картографія та землевпорядкування”, “електронні апарати”, “ком`ютеризовані системи, автоматика і управління”, “комп`ютерна інженерія”, “електромеханіка”. – Кременчук: КДПУ, 2003. – 144 с.

Затверджено методичною радою університету

Протокол №______від_____________________

Голова методичної ради___________________проф. В.В. Костін

Кременчук 2003

Навчальний посібник призначений для підготовки фахівців за напрямами “екологія”, “геодезія, картографія та землевпорядкування”, “електронні апарати”, “ком`ютеризовані системи, автоматика і управління”, “комп`ютерна інженерія”, “електромеханіка”. У ньому розглядається перший розділ предмета “Нарисна геометрія” та теми “Геометричне креслення”, “Проекційне креслення”, “Зображення та позначення різьбових деталей і з’єднань”, “Ескізування”, “Виконання робочого креслення деталі”, “Виконання складального креслення”.

Загальність і різноманіття дисципліни “Інженерна графіка”, з однієї сторони, та необхідність її викладання в обмеженому об’ємі навчального часу, з другої сторони, створили необхідність певного підходу до структури цього навчального посібника. У ньому викладені теоретичні довідки, подані методичні рекомендації щодо виконання графічних робіт, питання для самоперевірки, а також наведені приклади виконання графічних завданнь.

Матеріалу, який наведено в навчальному посібнику, достатньо, щоб розвинути просторове уявлення студентів, допомогти розібратися в тих чи інших поняттях даної дисципліни, закріпити знання з усіх розділів курсу, отримати навички в оформленні конструкторської документації згідно зі стандартами ЕСКД.

Студенти виконують дві контрольні роботи за темами “Нарисна геометрія” та “Інженерна графіка”.

Розділ “Комп`ютерна графіка” розглядається у частині ІІ.

Загальні вказівки та вимоги щодо оформлення графічних робіт

Контрольні завдання – це креслення, які виконуються в міру послідовного проходження курсу. Кожне креслення захищається студентом у співбесіді з викладачем. Завдання індивідуальні, подані у варіантах.

Примітка: номер варіанта завдання відповідає порядковому номеру студента в журналі академгрупи. Креслення виконують олівцем на аркушах креслярського паперу формату А3 (297х420). На відстані 5 мм від верхнього, нижнього і правого країв і 20 мм від лівого краю (поле підшивки) проводять рамку поля креслення. У правому нижньому куті формату розміщують основний надпис. Розміри його та текст наведені на рис. 1.

Основний напис містить ряд граф, які заповнюють таким чином:

· у графі 1 – назва виробу;

· у графі 2 – позначення;

· у графі 3 – марка матеріалу (тільки на робочих кресленнях деталей);

· у графі 4 – літера;

· у графі 5 – маса в кілограмах;

· у графі 6 – масштаб;

· у графі 7 – номер аркуша;

· у графі 8 – загальна кількість аркушів документа;

· у графі 9 – назва підприємства;

· у графі 11 – прізвища;

· у графі 12 – підписи;

· у графі 13 – дати;

· у графі 14-18 – графи щодо змін у документі.

Креслення завдань виконують у стандартному масштабі та розміщують з урахуванням найбільш рівномірного розташування усього епюра у межах поля креслення.

Усі написи, як і окремі позначення у вигляді літер і цифр на епюрі, повинні бути виконані стандартним креслярським шрифтом № 5. Креслення виконують за допомогою креслярських інструментів спочатку тонкими лініями креслення. Після ретельної перевірки правильності усіх побудов виконують обводку ліній з урахуванням їх призначення. На ретельність побудов повинно бути звернено серйозну увагу. Неохайно виконані побудови не тільки знижують якість креслення, а й призводять до невірних результатів.

При остаточній обводці товщину лінії беруть згідно зі стандартом. Усі видимі лінії - суцільні, товщиною від 0,5 до 1,4 мм. Осьові та центрові лінії - штрихпунктирні, товщиною від S/2 до S/3. Лінії побудов та лінії проекційного зв’язку повинні бути суцільними і найбільш тонкими. Лінії невидимих контурів креслять штриховими лініями. На це слід звернути увагу при виконанні всіх епюрів, маючи на увазі, що площини і поверхні, які задані, непрозорі.

Точки креслення бажано креслити у вигляді кіл діаметром від 1,5 до
2,0 мм . Усі лінії побудов повинні бути збережені.

1 Знайомство зі стандартами ЄСКД. Геометричне креслення

Формати креслень.Формати аркушів креслень визначаються згідно з ГОСТом 2.301-68, розмірами зовнішньої рамки, яка виконана тонкою лінією. Робоче поле креслення обводиться суцільною товстою лінією, розташованою на відстані 20 мм зліва і по 5 мм зверху, справа та знизу від зовнішньої рамки. Розміри основних форматів А4, А3, А2, А1, А0 і схема утворення додаткових форматів показані на рис. 1.1. На кресленнях будь-якого формату повинен бути основний напис, до якого заноситься інформація, що регламентується стандартом ГОСТ 2.104-68. Основний напис на будь-яких форматах, крім А4, розташовують уздовж короткої або довгої сторони. На форматі А4 вона розташовується тільки вздовж короткої сторони.

При виконанні креслень обов’язкове використання масштабів зображень.

Масштаб – це відношення розмірів зображеного на кресленні предмета до його дійсних розмірів.

Масштаби і позначення на кресленнях встановлюють ГОСТ 2.302-68. Найкращим вважається масштаб 1:1. Масштаби зменшення вибираються з ряду: 1:2, 1:2,5, 1:4, 1:5, 1:10, 1:20 і т.ін. (немає масштабу 1:3!); масштаби збільшення – 2:1, 2,5:1, 4:1, 5:1, 10:1, 20:1 тощо (немає масштабу 3:1!).

Масштаб вказують в основному напису у відповідній графі типу 1:1, 2:1

Рис. 1.1 тощо.

Якщо масштаб будь-якого зображення відрізняється від масштабу, вказаного в основному напису, то безпосередньо над зображенням розташовують напис типу: М2:1; М5:1.

Лінії креслення

ГОСТ 2.303-68 визначає найменування ліній, які використовуються для креслення, їх нарис, основне значення й товщину. Згідно з цим стандартом використовуються лінії трьох типів: суцільні, штрихові та штрих-пунктирні (рис. 1.2).

Рис 1.2

Суцільнілініїподіляються на основні, тонкі, хвилясті й хвилясті зі зламами. Суцільну товсту основну лінію використовують для видимого контуру, видимих ліній переходу, контуру перерізів, які входять до складу розрізів. Товщину S цієї лінії беруть у діапазоні 0,5...1,1 мм, залежно від розміру й складності зображення і формату креслення.

Суцільні тонкі лінії використовуються як розмірні й виносні, лінії штриховки розрізів та перерізів, лінії–виноски, осі проекцій, лінії контуру накладених перерізів, лінії побудов тощо.

Суцільну хвилястулінію використовують для зображення обривів та розмежування виду і розрізу.

Суцільна тонка лінія зі зламами використовується для викреслення довгих ліній обриву.

Штрихові лінії поділяються на штрихові й розімкнені. Штрихові лінії використовують для зображення невидимого контуру й невидимих ліній переходу.

Розімкнена лінія використовується для позначення ліній перерізу, тобто січної площини, у розрізах і перерізах.

Штрихпунктирні лінії поділяються на тонкі, потовщені й тонкі з двома крапками.

Штрихпунктирна тонка лінія використовується для зображення центрових та осьових ліній, які є осями симетрії накладених або винесених перерізів.

Штрихпунктирна потовщена лінія використовується для позначення поверхонь, які підлягають термообробці або покриттю.

Штрихпунктирна тонка лінія з двома крапками має такий самий нарис, як і штрихпунктирна, але має дві крапки в інтервалі між штрихами. Використовується для зображення граничних деталей, частин виробу в крайніх або проміжних положеннях, розгортки, яка сполучена з видом, ліній згину на розгортках.

Виконання штриховки

Графічне зображення матеріалів у перерізах наноситься за допомогою штриховки (ГОСТ 2.306-68). Штриховку виконують суцільними тонкими лініями під кутом 45º або до лінії контуру зображення, або до його осі, або до ліній рамки креслення. Якщо лінії штриховки, проведені під кутом 45º до ліній рамки креслення, є паралельними лініями контуру або основним лініям, потрібно замість 45º вибрати кут 30º або 60º.

Лінії штриховки можна наносити з нахилом як у правий, так і в лівий бік, але в один і той самий бік на всіх перерізах однієї деталі. Частота нанесення ліній штриховки повинна бути однаковою для всіх перерізів даної деталі та дорівнювати 1-10 мм. Вузькі та довгі площі перерізів (товщиною на кресленні від 2 до 4 мм) потрібно штрихувати повністю тільки на кінцях та біля контурів отворів, іншу площу перерізу – невеликими ділянками в декількох місцях.

Нанесення розмірів на кресленні

Правила нанесення розмірів установлюються ГОСТом 2.307-68. Для виконання графічної роботи № 1 потрібно знати наступне:

- розміри на кресленнях указують виносними лініями, розмірними лініями і розмірними числами;

- розмірну лінію з обох кінців обмежують стрілками (крім розмірної лінії радіуса);

- виносні лінії повинні виходити за кінці стрілок розмірної лінії на 1-5 мм;

- розмірні та виносні лінії виконують суцільними тонкими лініями;

- за можливостю розмірні лінії потрібно наносити поза контуром зображення;

- відстань між паралельними розмірними лініями повинна бути не менше
7 мм, між розмірною лінією та лінією контура – не менше 10 мм.

Побудова нахилу та конусності

Нахил прямої ВС відносно АВ показаний на рис. 1.2. Перед розмірним числом, яке визначає нахил, наносять знак нахилу, гострий кут якого направлений у бік нахилу. Знак і величину нахилу вказують на полочці лінії - виноски, яка закінчується стрілкою. Нахил може бути заданий відношенням значень h і l (наприклад, при h=1, l=10, відношення – 1:10), десятковим дробом (0,1), у процентах (10%), значенням кута нахилу.

Конусність - це відношення різниці діаметрів основ конуса до відстані між ними (рис. 1.4).

Перед розмірним числом, що характеризує конусність, наносять знак конусності, вершина якого спрямована в сторону вершини конуса. Конусність може бути задана відношенням значень (D-d):l (наприклад, 1:5), десятковим дробом (0,2), у процентах (70%), значенням кута. Графічне зображення конусності показане на рис. 1.4.

Побудова спряжень

Побудова спряжень між двома лініями, від прямої лінії до кола і від одної дуги до другої за допомогою деякої дуги включає три елементи побудови: центр дуги спряження, точку спряження, радіус дуги спряження. Задається один з цих елементів (наприклад, радіус), інші елементи одержують побудовою. На рис. 1.5 заданий радіус спряження R, знайдені центр О₂ дуги і точки А₁ і А₂ спряження. Для цього паралельно заданій прямій проведена пряма на відстані R і дуга, радіус якої R+R₂. Шуканий центр О₂ дуги R знаходиться в точці перетину прямої з проведеною дугою. Точки спряження знаходяться на перетині перпендикуляра, проведеного з центру на пряму, і на лінії, яка з’єднує центри кола і дуги спряження.

Рис. 1.5 Рис. 1.6

У прикладі на рисунку 1.6 відомий радіус R спряження двох дуг, знайдені центр О і точки А₁ і А₂ спряження. Шуканий центр дуги спряження знаходиться в перетині дуг, радіуси яких дорівнюють R плюс радіуси R₁ і R₂ кіл, які спрягаються.