Микола ДУКИН

Дукин Микола Володимирович народився 21 грудня 1905 року в Балаклії на Харківщині в сім’ї дрібного крамаря. За довідкою Балакліївської сільради, виданою в березні 1938 року на вимогу судових органів після арешту Дукина, батьки його були куркулями, мали ліс і луг, а також магазин та найманих робітників. Все це після революції було націоналізоване, але стало чи не головною причиною репресій проти письменника.
З дев’ятирічного віку Дукин вчився у комерційній школі м. Харкова, потім — у Харківському педагогічному технікумі. Якийсь час учителював на Ізюмщині, а в 1928 р. Сергій Пилипенко запросив його на редакційну роботу в журнал «Плуг». В 1932—1934 рр. секретарював в журналі «Критика», а далі, аж до арешту, займався літературною роботою.
Художня спадщина Дукина невелика — десятків зо два оповідань, книжка прози для дітей «На машині, на моторі» (1932), книжка нарисів «Без протоптаних стежок» (1930) та кілька перекладних повістей і романів російських письменників.
У матеріалах слідства вся ця спадщина кваліфікувалась як злочинна й антирадянська. У протоколах допитів стверджується, що Дукин не тільки з цим погоджувався, а й визнавав, що протягом усього свідомого життя був послідовним антирадянцем.
«Як виходець із буржуазної сім’ї, почав свою антирадянську націоналістичну діяльність ще в 1921 році... В 1922 році почав учитися в Харківському педтехнікумі, де лютували запеклі націоналісти Вишиваний, Шамрай та ін... Мої натхненники — Пилипенко, Кириленко, Панів і Божко.. У «Плузі» почав писати свої націоналістичні новели... Такою новелою були «Пасинки степу», «На аванпостах»... У збірнику «Матіола» те саме, про що писав націоналіст Хвильовий... По-шкідницьки переклав романи «Пушкін» Ю. Тинянова, «Бруски» Панфьорова, «Як гартувалася сталь» М. Ос-тровського...»
Таку ж нісенітницю про творчість цього письменника повторювали буцімто й «свідки» з літературного середовища. Та вже через півроку слідства, 9 лютого 1939 року, Дукин відкинув усі попередні «зізнання»: «Факти... мною вигадані для обмови себе... Про те, що існує серед письменників підпільна організація, не знаю...»
Незважаючи на плутанину в слідчих матеріалах, справу Дукина було передано на розгляд Особливої наради при НКВС. За постановою цього позасудового органу від 29 жовтня 1939 р. Дукин був відправлений у табір строком на 5 років за участь в антирадянській націоналістичній організації.
За свідченням табірної адміністрації, помер 10 жовтня 1943 року о 8 годині ЗО хвилин від легеневої хвороби (відкритий туберкульоз).
Питання про реабілітацію Миколи Дукина порушила в 1956 р. дочка письменника Наталка, а також Спілка письменників України. Характеристику М. Дукину, надіслану Прокурору УРСР 15 жовтня 1956 року, підписали Олесь Гончар, Юрій Смолич, Леонід Новиченко. Свідками під час перегляду справи виступали І. Муратов, А. Головко, В. Минко, Т. Масенко, Л. Юхвід, Я. Гримайло, М. Черняков.
У постанові президії Харківського обласного суду від 22 листопада 1957 року зазначалось: «Постановление Особого совещания при НКВД СССР от 29 октября 1939 г. отменить и прекратить из-за отсутствия состава преступления».
Микола Дукин реабілітований посмертно.