Олесь ДОСВІТНІЙ

Скрипаль-Міщенко Олександр Федорович (літ. псевдонім Олесь Досвітній) народився 8 листопада 1891 р. в повітовому містечку Вовча (теперішній Вовчанськ) на Харківщині в багатодітній сім’ї дрібного крамаря. Початкову освіту здобув у земській чотирирічній школі, екстерном закінчив гімназію, вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, звідки був виключений, як активний учасник революційного руху.
В роки першої світової війни перебував рядовим на фронті. За революційну агітацію в царській армії був засуджений до страти, але втік за кордон. У Сан-Франціско став кореспондентом соціал-демократичної газети «Нова рада».

На Україну повернувся 1918 р. і відразу прилучився до боротьби проти німецько-кайзерівських окупантів. В 1919 р. вступив до КП(б)У, працював редактором газети «Галицький комуніст». За пропагандистську роботу на Галичині потрапив до варшавської в’язниці. У березні 1920 р. повернувся на Україну. Був політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзда «Більшовик», редагував газети «Хліб і залізо», «Большевик в пути», «Селянська правда» і «Зірка» (Катеринослав). В останні роки життя виконував обов’язки головного редактора сценарного відділу ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління), голови Українського товариства драматургів і композиторів.
Уривки з романів, повістей, оповідання, фейлетони, літературно-критичні статті друкував у журналах «Вапліте», «Червоний шлях», «Літературний ярмарок», «УЖ», «Шквал» та ін. Належав до літературних організацій «Плуг», В АПЛІТЕ, ВУСПП.
Автор ряду книг публіцистики, оповідань та повістей «Новели» (1920), «Тюнгуй» (1924), «На чужині», «Чия віра краща?» (1925), «Алай», «Гюлле» (1927), «Нотатки мандрівника» (1929), «На плавнях», «Піймав», «Постаті», «Сірко» (1930), «На той бік» (1931), «Новели» (1932), романів «Американці» (1925), «Хто?» (1927), «Нас було троє» (1929), «Кварцит» (1932). Його твори багато разів видавалися російською, англійською, німецькою та іншими мовами.
7 грудня 1933 р. помічник уповноваженого слідчої групи секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Гольдман, розглянувши матеріали, що звинувачували Досвітнього О. Ф. у «приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу», ухвалила: «вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства — утримання під вартою в спецкорпусі ДПУ».

19 грудня 1933 р. Досвітнього заарештовано в Харкові. Слідство вів уповноважений ДПУ УРСР Грушевський, який до згаданих звинувачень додав «участь в терористичній діяльності», зокрема підготовку замаху на Постишева.
На черговому допиті 29 грудня 1933 р. О. Досвітній «визнав» себе причетним до контрреволюційної організації, а 10 січня 1934 р. звернувся до слідчого із заявою, де засуджував свої злочини і просив дати можливість «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і Радянської влади».
У звинувальних висновках слідчий запропонував судовій «трійці» ув’язнити підсудного у виправно-трудові табори на 10 років. Заступник прокурора ДПУ УРСР наклав свою резолюцію, в якій запропонував розстріл. Судова «трійка» на закритому засіданні 23 лютого 1934 р. підтримала «вищу міру соціального захисту». З березня 1934 р. Колегія ОДПУ залишила вирок без змін...
На клопотання дружини письменника і за протестом прокурора військовий трибунал Київського військового округу 25 жовтня 1955 р. скасував постанову Колегії ОДПУ від 3 березня 1934 р. і справу припинив через відсутність складу злочину. А 18 травня 1956 р. рішенням ЦК Компартії України Олесь Досвітній був реабілітований і в партійному відношенні (посмертно).