РОЗДІЛ ІІ. ПРОЦЕС ЗДІЙСНЕННЯ РЕФОРМИ, ЇЇ ФУНДАМЕНTАЛЬ-НІ НОВОВВЕДЕННЯ 2.1. Нові ідеї Аменхотепа IV

Ще юнаком майбутній знаменитий реформатор Аменхотеп IV став співправителем батька, який в останні роки свого життя був тяжко хворий. У цей час, як і в перші роки самостійного правління Аменхотепа IV, веденням державних справ займалася його мати, розумна і енергійна цариця Тії, жінка незнатного походження. Шлюб Аменхотепа III з дочкою невідомого скотаря одного з провінційних храмів, мабуть, був свого часу несхвально зустрінутий фіванським жрецтвом і столичною знаттю. Особиста неприязнь зіграла роль в подіях, що вибухнули незабаром, і була певним проявом давнього конфлікту усередині верхів єгипетського суспільства [6, с. 86]. Сімнадцятирічне правління Аменхотепа ІV пов'язане з найбільш різким зіткненням двох дуже могутніх угрупувань правлячого класу. Ініціаторами рішучого протиборства були особисто пов'язані з царською сім'єю вихідці з численного шару служителей культу, за якими в пам'ятках Нового царства утвердилось найменування "немху" (первинне значення слова "немху" - бідний, нікчемний, але починаючи з середини XVIII династії воно все частіше позначає людей, що займали почесне місце в єгипетській ієрархії, людей, що служили фараону, представників нової соціальної верстви. Більшість представників "немху" завдяки політиці Аменхотепа поступово, зміцнювали свої позиції у єгипетському адміністративному та господарському апараті, у армії, притворі фараона, а їх основною метою стало можливе радикалье витіснення старої знаті від джерел влади та багатства. А фараон, що став на чолі цього енергійного і вірного йому прошарку, сподівався з їх допомогою ще більше укріпити свою самодержавну владу. Завдання, що стояло перед новою знаттю було не з легких, враховуючи політичну і економічну силу протилежної сторони, що все ще займала міцні позиції як на місцях, так і в центрі. Величезним був вплив і могутнього фіванського жрецтва, тісно пов'язаного як і з старою знаттю, так і з жрецтвом місцевих, провінційних культів. Запекла і непримиренна позиція фіванського жрецтва, можливо, стане зрозумілішою, якщо врахувати, що на той час вже, без сумніву, склалася властива всьому Новому царству система взаємин храмового господарства з царською адміністрацією. А для цієї системи були характерні жорсткий контроль центральної влади над всіма галузями храмового господарства і значні прямі відрахування зерна, що збиралися із земель, що числилися за храмами, на користь царської адміністрації для забезпечення збільшеного державного апарату і воїнів. Такі відрахування стягувалися і з інших галузей храмового виробництва. Нарешті, існувала також і практика відрахування зерна за межі храмового господарства шляхом безпосереднього забезпечення численних воїнів різноманітних рангів, а також царських чиновників і інших представників нехрамової адміністрації зерном, вироблюваним храмовими землеробами на храмових землях [4, с. 367]. Отже, з часом контроль над храмами і відрахування на користь центральної влади зросли, що, природно, не могло не викликати незадоволення та опір з боку жрецтва, й перш за все найбільш сильного - фіванського жрецтва. Таким чином, відносини між протидіючими сторонами до часу сходження на престол Аменхотепа IV знаходилися на межі і відкрита боротьба між ними ставала дійсно неминучою. Спочатку хід подій був дещо уповільненим, бо нововедення фараона, які незабаром здійснили величезний вплив на всі сфери єгипетського життя, з’являлись поступово і релігійна реформа була важливим ходом Аменхотепа у грі проти старої знаті і зокрема могутнього фіванського жрецтва [4, с. 369].