Загальнодержавна реформа. Введення культу Атона

Запровадження нового загальнодержавного культу бога Атона (Атон - традиційне ім’я цього бога, але воно засноване на співзвуччі з ім'ям бога Амона), якого шанобливо зображуали в образі сонячного диска з променями-руками, що відходять від нього і дарують країні всі блага життя, жодною мірою не означало скасування стародавнього єгипетського політеїзму і перший храм, присвячений новому божеству, був зведений царем у Фівах, поблизу святилищ Амона-Ра. Новий загальноєгипетський культ Атона, бога, який користувався особливим заступництвом фараона, що проголосив себе єдиним сином нового божества, припускав і величезні будівельні роботи по зведенню йому храмів, і дарування йому великих земельних масивів в різних частинах Єгипту, численних пасовищ, худоби, а також мисливських і рибних угідь, і забезпечення новостворюваного храмового господарства робочою силою, і, нарешті, установлення великого штату високопоставлених і рядових жреців - служителів нового культу. Вони, як це видно з пам'яток тієї пори, були в основному представниками нової знаті [7, с. 204]. На практиці все це означало значний перерозподіл як матеріальних, так і людських ресурсів на користь жреців нового божества і в збиток жрецям старих традиційних єгипетських богів (Амона-Ра), основним супротивникам царя-реформатора та кола його прихильників. Приблизно на шостому році правління Аменхотепа IV боротьба між класами різко загострюється і незабаром досягає апогею. Фараон разом зі своїм двором покидає ненависні і ворожі йому Фіви і в 300 км. на північ від цього центру шанування Амона-Ра наказує заснувати нову столицю - Ахетатон ("горизонт Атона") - місце, де сходить над світом сонячний диск (нині це містечко Тель-Амарна). Дещо раніше, борючись тепер уже з самим ім'ям бога Амона, що входило до складу його власного особистого імені ("Аменхотеп" означає "Амон задоволений"), фараон переіменовує себе в Ехнатона ("корисний для Атона") [7, с. 206]. У найбільших містах Єгипту, де були особливо сильними культи стародавніх богів (Фіви, Мемфіс, Геліополь), Ехнатон побудував храми новому богові сонця Атону, який відтепер був проголошений єдиним державним богом. Більше того, культ Атона був насаджений навіть в Нубії, де ще при Аменхотепі III було засновано нове місто нижче третього порогу Нілу, що отримало назву Гем-Атон. Ехнатон зруйнував храм, побудований тут його батьком на честь фіванського бога Амона, і спорудив новий храм на честь нового сонячного бога Атона [1, с. 291]. Що ж являв собою культ Атона? Він дуже відрізнявся від традиційних єгипетських культів. По-перше, Атон не мав іконографії, бо, на відміну від Амона, був видимий. По-друге, зважаючи на всю очевидність колосального значення сонячного світла й тепла в житті природи, він не обріс міфами. По-третє, храми Атона були загальнодоступні. Отож, це був універсальний культ, який краще служив ідеологічним запитам Єгипетської імперії, аніж традиційні єгипетські культи, чужі й незрозумілі іноземцям. Протягом царювання Ехнатона зображення бога Атона змінювалося. Спочатку це було зображення у вигляді людини з головою сокола, увінчаною сонячним колом. А потім видозмінилася в зображення кола з уреєм (священною змією) спереду і спрямованими вниз променями з китицями людських рук на кінцях. Кардинально після реформи змінилося і зображення самого фараона. Якщо раніше фараони поставали в образі бога з потужним тілом, з урочистою поставою, з ідеалізованим портретними рисами, то колосальні статуї Аменхотепа IV (їх було близько ста, вони колись обрамляли двір храму Атона) демонструють явний розрив з тисячолітніми канонами. Фараон тут зображений незвично, традиційні лише вбрання, головний убір та схрещені руки на грудях з атрибутами влади - батогом і жезлом. Цар показаний хворбливою людиною зі змарнілим обличчям, довгою худою шиєю, обвислим животом. Тонка талія різко контрастує з пухкими стегнами. Великий ніс, напівзакриті повіками очі, великий рот з відвислою нижньою губою і злегка виступаючою верхньою - все це, безперечно, відтворювало справжні риси Аменхотепа IV, але було передано з явно підкресленою загостреністю.Важливо відзначити, що в зображеннях Ехнатона, Нефертіті і наближених до фараона людей обов'язково мали підкреслюються милосердя і святість, м'яка краса і відкритість душі світу емоцій. Вперше в історії єгипетського мистецтва з'явилися рельєфні зображення фараона в колі сім'ї [13, с. 198]. Поклонялися Атону і приносили йому жертви в дворах відкритих храмів, молитви звучали безпосередньо до самого "диска". Зображення Атона на рельєфах стел з культовими ритуалами не пов'язані. Сонцепоклонницькі храми мали вигляд обнесених кам'яною огорожею відкритих дворів з довгими рядами жертовників по обидві сторони від входу. Вхід, як правило, був орієнтованим на схід (за винятком храму "Проводи Атона на спокій", вхід якого був обернений на захід). У цей період були побудовані такі найбільш значні храми Ахетатона: 1. Великий храм Атона ("Будинок Атона в Ахетатоні"). Він мав декілька складових частин: "Будинок тріумфування Атона", "Святе місце Атона" та інші. 2. "Двір Атона" - особистий храм сім'ї фараона, розташований в палаці, неподалік від особистих покоїв Аменхотепа IV. 3. "Покрив Ра" - храми, присвячені матері Ехнатона Тії і його дочкам. Призначення цих храмів до цих пір прозоро не з’ясоване. 4. "Проводи Атона на спокій" - храм вечірніх богослужінь, де головною жрицею буласама Нефертіті. Розкопки резиденції Ехнатона, що проводились протягом останніх років дали багатющий матеріал для вивчення життя єгипетського міста цієї епохи. Поряд з великим царським палацом тут були виявлені будівлі державних установ, зокрема державного архіву і школи писарів ("будинок життя"), багаті садиби, що належали найвпливовішим аристократам і чиновникам, потім стояли будинки, в яких жили представники середніх верств населення, дрібні торговці і ремісники, і, нарешті, цілий квартал, населений бідняками, очевидно, людьми, що працювали в некрополі. Для єгипетського атонізму характерні дві основні ознаки або релігійні засади. Перша з цих засад - любов до "земного" життя. Культ земного життя хоча і прямо не протиставлявсь потойбічному культу, але явно звеличувавсь більше.На ахетатонских стелах, та на стінних розписах Ахетатонського палацу - усюди зображається любов Ехнатона і Нефертіті, їх батьківська ніжність до своїх дочок. У ахетатонському мистецтві того часу вперше в історії Єгипту з'являється жанр пейзажу, прославляється краса природи. Багато залів палацу було розписано в "цьому новому стилі: по підлозі в'ється стежина, бічні стіни - чагарники очерету, вище - небо, по якому літають птахи [7, с. 208]. Віра в потойбічне життя в період атонізму не була пов'язана з культом бога Осіріса. Сонцепоклонники вважали, що душа померлого проводить день серед живих людей, а вночі йде на спокій [7, с. 208]. Друга засада нової релгії - любов до "істини". Вимога слідувати у всьому тільки істині" найяскравіше відбилася у мистецтві. На противагу багатовіковим традиціям єгипетського монументалізму, ахетатонскі рельєфи, скульптури, розписи підкреслювали натуралістичність зображеного і були наповнені динамікою. Загальна реалістична спрямованість усього мистецтва Ахетатона, що знаходила підтримку в ідеології придворного середовища, допомогла художникам подолати і первинну загостреність, а також і деяку розгубленість перед нововведеннями. Певні вище згадувані обставини дозволяють зробити висновок, що нова релігія, запропонована Ехнатоном, частково мала атеїстичний характер, якщо розуміти під атеїзмом систему вірувань, що припускає відсутність богів, Бога або іншої духовної суті і визнає пріоритет матеріальних об'єктів і явищ у житті. Стародавні єгиптяни взагалі тяжіли до атеїзму, або, точніше сказати, до пантеїзму. Безсмертя душі вони пов'язували не тільки із збереженням тіла, а й матеріальних предметів, що належать покійному. Світогляд їх був світлим і радісним, а уявлення про інший світ в принципі відображали образи земного світу. Після реформи Ехнатона, нові особисті імена отримують члени його сім'ї, його сановники, при умові, якщо до складу їх імен входило ім'я Амона або деяких інших старих єгипетських богів. Тепер імена усіх божеств, крім Атона, безжально знищуються на всіх пам'ятках культури. Більше десяти років знаходився єгипетський двір на чолі з Ехнатоном в новій столиці, побудованій за неймовірно короткий термін, що стала великим містом з величними царськими палацами, величезним храмом на честь бога Атона, обширними садами і маєтками царських сановників, що вихвалялися в записах своїх розкішних гробниць своїм незнатним походженням і тим, чого змогли досягти. Здавалося, що прихильники змін, очолювані самим фараоном, рішуче візьмуть верх над своїми суперниками. Проте культ Атона не мав коріння в традиціях і представленнях не тільки знаті, але і всього єгипетського народу. Заміна доволі суперечливих архаїчних культів колишніх богів логічно продуманим шануванням практично одного лише Сонячного диска - Атона - не обіцяла ніякого полегшення життя кому-небудь, окрім прихильників фараона, що змагалися із старим жрецтвом, не обіцяла ні реальних благ, ні навіть уявних (у вигляді справедливішої замогильної подяки). Тим часом, жрецтво Амона було сильне не лише своїми матеріальними багатствами, які накопичувалися століттями, не тільки давньою традицією народних вірувань, які воно споконвіку виражало, але навіть і тим, що ще з часів Середнього царства народні маси звикли вважати саме бога Амона заступником маленьких людей, богом, що розумів їх повсякденні потреби. У той же час можна сказати, що між знаттю, що стояла за Амона, і знаттю, що стояла за Атона, цими двома прошарками пануючого класу не було дійсно непримиренної класової суперечності. Тому, зрозуміло, що за періодом переділу влади і багатств неминуче повинен був послідувати період угоди між ворогуючими силами. Отже, немає нічого дивовижного в тому, що смерть ще нестарого, але з юних років хворобливого фараона різко змінила подальший хід подій [15, с. 296]. Ще одним прорахунком реформи було заперечення культу Осіріса - улюбленого бога єгиптян. Письмові джерела вказують на незадоволення про-стих жителів країни цим нововведенням. Історії відомі ряд повстань під гаслом повернення традиційного бога і хоч вони не мали глобального характеру, але показали рішучість єгиптян у боротьбі за свого бога. Підсумовуючи зазначену інформацію в даному розділі, історію розвитку культу бога Атона можна поділити на декілька етапів: 1.Етап первинних "сонячних позначень". Період охоплює час з початку правління Аменхотепа IV до третього року його керівництва Єгиптом. Фараон додає до свого власного імені ім'я Уенра ("єдиний, хто належить Ра"), підкреслюючи цим кроком свою прихильність Сонцю, діючи на противагу головному державному боові Амону. Атон починає побічно згадуватися як божество. 2.Етап первинного сонячного імені. Період охоплює 3-4 рр. правління. Атон, як бог, згадується під ім'ям" Той, хто тріумфує на небосхилі в імені своєму Шу, який є Атон". Амон в цей період так як і раніше залишається верховним богом пантеону, служіння йому повсюдно продовжується, хоча будівництво храмів на честь Амона вже не ведеться, тоді як в Карнакському храмовому комплексі починається будівництво надзвичайно пишного храму Атона. 3. "Етап ранніх сонячних картушів" . Він тривав до перейменування фараона в Ехнатона (4-6 рр. царювання). Столиця переноситься в Ахетатон. Проте до перенесення столиці Амон як і раніше не позбавлявся служіння, хоча вже у всьому "поступався" Атону, але до відкритого позбавлення влади Амона було ще далеко. 4. Етап ранніх "сонячних картушів" після перейменування фараона. Тривав приблизно до дванадцятого року правління. Амон позбавлений влади, його культ був повсюдно заборонений, статуї знищувались, імена стирались з пам'ятників. "Переслідуванню" піддаються також дружина Амона богиня Мут і їх син Хонсу - боги фіванської тріади. Культи всіх інших богів продовжують відправлятися, гонінь на них немає. 5.Етап пізніх"сонячних картушів". Період,що тривав з дванадцятого року правління і до смерті Ехнатона. Сонце шанується під ім'ям "Нехай живе Ра, володар небес, який тріумфує на небосхилі в імені своєму Ра-отець, що прийшов як Атон". Стали забороненими культи всіх без винятку старих богів, сонцепоклоніння стало несамовитим [7, с. 210]. Ехнатон став першим в історії людства засновником релігії нового типу, що сповідає єдинобожжя і визнає єдину вищу духовно-матеріальну субстанцію - Сонце. Але цей попередник майбутніх великих монотеїстських систем виявився дуже передчасним. Його ідеї так і не змоглт укорінитись в єгипетському суспільстві, бо об'єктивних чинників, стимулюючих радикальні ідеологічні зміни, було замало [15, с. 301 ]. Як висновок можна сказати, що після смерті Ехнатона його наступники, в силу своєї молодості, або ж слабохарактерності не змогли розвинути реформу і невдовзі відбулось повернення до поклоніння культу Амона та всім іншим богам давньоєгипетського пантеону. Відсутність харизми у наступників, можна сказати звела роботу робота Ехнатона на нуль.

РОЗДІЛ ІІІ. ВПЛИВ РЕФОРМИ НА ІДЕОЛОГІЧНЕ ЖИTTЯ ЄГИПTУ 3.1. Результати боротьби Ехнатона з вищим фіванським жрецтвом. Правління ТутанхамонаПісля проведення реформи єигпетська цивілізація і далі розквітала. Щорічні розливи Нілу, що удобрювали грунт родючим мулом, забезпечували стійкість традиційного сільського господарства. Не було нестачі продовольства і можна вважати, що прості єгиптяни не бачили в реформі нічого поганого. І на зовнішній арені ситуація поступово стабілізовувалась. Але численні жерці, що залишилися поза своїми вівтарями і храмами і були позбавлені свого давнього привілейованого положення, перетворилися на лютих противників реформи Ехнатона. І у них були свої прихильники з нижчих шарів суспільства. Боротьба Ехнатона проти вищого фіванського жрецтва викликала глухий, а іноді і доволі активний опір з боку тієї частини населення країни, яка підтримувала старе жрецтво та правителів номов. Рабовласницька знать номів, незадоволена новим курсом урядової політики, складала змови і навіть хотіла скоїти замах на сміливого реформатора-фараона. На це указує одне зображення, що збереглося на стінах гробниці начальника столичної поліції Маху. Ми бачимо, як Маху приводить до фараона вищих чиновників - державних злочинців, запідозрених у зраді владиці. Показано одного єгиптянина і двох іноземців.Невдовзі їх було заарештовано і піддано суду [2, с. 147]. Релігійна реформа, проведена Ехнатоном, не привела до бажаного результату. Ехнатону вдалося лише на якийсь час зламати могутність фіванського жрецтва і рабовласницької аристократії номів. Але його наступники не змогли утримати в своїх слабких руках прапор реформи. Один з них, Тутанхамон, примушений був поступитися домаганням фіванського жрецтва і відновити культ Амона і навіть, відповідно з цим, змінити своє ім'я на Тутанхамон. Тутанхамон прийшов до влади у віці 8-9 років (тронне ім'я - Тутанхатон Хекаіунушема Небхепрура). Він виховувався ще в дусі атонізму - культу бога Сонця Атона, введеного в Єгипті батьком, - і спочатку був названий на честь нового бога країни. Однак реально кермо влади в країні переходило в руки двох вихователів і регентів малолітнього фараона - Еї і Хоремхеба, колишніх соратників Ехнатона, які після смерті фараона піддали вчення колишнього покровителя анафемі. Згадки про нього всіляко винищувалися, як раніше, коли Тутмос III знищував згадки про Хатшепсут, а саме ім'я Ехнатона видовбувалось з усіх картушів. Ея був колись верховним сановником (візиром) і одним з апологетів культу Атона, однак при Тутанхамоні він вже був жерцем Амона. Хоремхеб був впливовим воєначальником і, очевидно, не був задоволений тим, що в результаті пацифістської політики Ехнатона від Єгипту відпало Східне Середземномор'я. Овіяна таємницями і смерть фараона. Офіційно вважаєть ся, що помер він від тяжкої хвороби, але насильницьку причину також не потрібно відкидати [2, с. 150]. У гробниці Тутанхамона, що була відкрита в Долині гробниць фараонів біля Фів у 1922 р., було знайдено величезну кількість дорогоцінних і високохудожніх предметів і зображень. У розкішній золотій труні, яка у свою чергу лежала в цілому ряду інших похоронних ящиків, покоїлася мумія Тутанхамона, померлого в молоді роки. Чудові предмети, виявлені в цій гробниці, майже незайманій ні рукою часу, ні рукою грабіжника, яскраво змальовують подвійну політику цього юного фараона, що повністю підпав під вплив фіванських жерців. На спинці свого трону фараон зобразив себе під променями сонячного диска бога Атона тим самим ніби виступаючи поборником реформи батька. Проте, у своєму великому написі, виявленому у фіванському храмі Амона, він виступає як ревносний прихильник фіванського жрецтва і представлений в ролі ліквідатора релігійної реформи Ехнатона. У яскравих і страшних фарбах описує він ті лиха, які зазнавав Єгипет при фараоні-єретику, коли усі храми були покинуті, і з гордістю оповідає про те, як він відновив зображення бога Амона і знову відбудував їх храми, щедро нагородивши їх багатствами. Юнак вдвічі збільшував усі земельні володіння жрецтва, інколи навіть втричі або ж вчетверо, наділяв їх сріблом, золотом, лазуритом, іншими рідкісними коштовними каменями, також царськими полотнами, білим одягом, тонкими тканинами, оливковим маслом, пахощами, нарешті, у великій кількості, рабами і рабинями, захопленими під час воєн. Так епоха релігійних реформ закінчилася повною перемогою фіванського жрецтва. Що ж стало причиною такої швидкої перемоги жерців [2, с. 152]. Очевидно, що при проведенні своєї реформи Ехнатон не мав достатньої соціальної опори для того, щоб завдати остаточного удару пануванню жрецької аристократії. Середні верстви населення, на які спирався Ехнатон, були ще слабкі, нечисленні і абсолютно не організовані. Широкі маси народу зберігали прихильність до старих форм релігії. Тому Ехнатон при проведенні своєї реформи був примушений зберегти стародавні форми заупокійного культу і стародавні уявлення про загробний світ. З іншого боку, жрецька аристократія була сильна своїми багатствами і своєю згуртованістю. Сили виявились нерівними і якби не харизма Ехнатона, то незрозуміло чи протрималась реформа хоча б кілька років. Юність сина зробила його простим пішаком у грі зі складними суперниками. Раптова смерть Ехнатона теж не допомогла просуванню реформи, бо, можливо, проживши за неї довший час люди краще б її зрозуміли і вона мала б шанс пустити коріння в свідомість єгиптян. Але цьому не судилось статись і скоро мав прийти фараон, який закінчив би агонію молодої релігійної реформи Ехнатона. І невдовзі це дійсно сталось.