Аксіологічні аспекти міфопоетичних образів української народної казки

Стаття присвячена аналізу аксіологічної складової вітчизняної міфопоетичної традиції на прикладі української народної казки. Зокрема, увага приділяється духовній семантиці ключових образів української народної казки як джерелу етнонаціонального виховання.

Ключові слова:народна казка, міфопоетичні образи, аксіологічна складова виховання.

Українські фольклористи, у свою чергу, теж достатньо приділили уваги вивченню казки: О. Потебня, М. Грушевський, М. Сумцов заклали фундамент, який довибудовували А. Іваницький, М. Пазяк, О. Таланчук, М. Дмитренко, В. Качкан, В. Давидюк, В. Погребенник, В. Сокіл, С. Мишанич, О. Мишанич, М. Новикова, І. Денисюк, Г. Скрипник, П. Будівський, Ю. Брiцина, М. Гримич, В. Івашків, М. Іванків, Т. Голіченко, О. Ницевич, М. Федченко, М. Дяченко та інші.

Естетичний аспект казки вивчали І. Франко, та пізніше, з екстраполяцією марксистської методології на народну творчість, радянський теоретик фольклору В. Гусєв у праці «Естетика фольклору», який стверджував: «Естетика фольклору – це естетика колективної творчості, вона виражає колективно вироблені, широко прийняті народними масами, традиційні уявлення про прекрасне і потворне, піднесене й нице, трагічне й комічне. У фольклорі безпосередньо й активно виражається естетичний ідеал мас або точніше різних соціальних колективів, що утворюють народ на різних стадіях його історичного розвитку» [2, 268].

Помітну спробу пробитися до естетичної сутності народної казки крізь стіну соціологізаторських стереотипів у 80-90-х роках ХХ ст. зробила Л. Дунаєвська [3]. На естетичній функції фольклору вона наголошує у праці «Українська народна казка», для неї естетика: «виявляється у яскравому, динамічному зображенні подій, розважальності, гіперболізації фізичних та духовних якостей персонажів, тому психологічному впливові на слухачів, що викликає у них відчуття співпереживання, тривоги й радості» [3, 6].

Долучається до духовно-естетичного модусу буття української казки і сучасний львівський дослідник М. Чорнопиский, який наголошує на понятті «інформаційно-естетичний аспект форм індивідуального самовираження сучасної фольклорної пам'яті». Позиція автора коригується націоналістичною інтенцією. «Там, де йдеться про феноменальний витвір духовності етносу, нації, – а таким є народна казка, – там намагання розкрити сутність мистецького явища методом космополітичних універсалій марна» [7]. Він вважає, що для осмислення сутності народної казки як жанру фольклору у світовому казкознавстві ХХ ст. компаративістська, антропологічна, психоаналітична, структуралістська теорії створили тільки каталог художньої фактури творів, тільки передумови для дальшої праці. «Догматичні політичні концепції трактування народного мистецтва, насаджувані у ХХ ст. тоталітарними режимами радянської імперії та націонал-соціалістичної Німеччини, тим більше не дозволили науковцям наблизитися до розв'язання названої проблеми» [7]. Інструментарієм філософської антропології та філософії культури досліджуються метафізичні аспекти української казки в докторській дисертації В. Ятченка [8]. Автор показує можливості казки переінтерпретувати крізь призму світоглядної опозиції «людина – Бог» український суспільний та сімейний ідеал. В дисертації проаналізовано фольклорні тексти із репрезентацією українського стихійного філософування та зародження морального знання.

Виникає лакунарна можливість висвітлити цікавий, майже недосліджений бік проблеми: використання результатів фольклористичних та філософсько-культурологічних досліджень для викладання світоглядно позиціонованих предметів у ВНЗ.

Тож завданнями у цій статті постають: виявлення та систематизація конкретного змісту української народної казкової образності і сюжетики і методична транспозиція їх у лекційно-семінарські курси з філософсько-культурологічних дисциплін.

На основі історії питання та сучасного казкознавства, а також вважаючи методологічно продуктивним православне антропологічне вчення про образ Божий в людині зауважимо, що українська народна казка – це універсальний жанр фольклору, який упродовж свого культурного становлення став носієм та ретранслятором таких аксіом, як істина, софійність, розум, віра, надія, любов, креативність, совістливість.

Безперечно, в надрах сюжетики української казки не загубилися і такі моральні складові нашої ментальності як працелюбність, вірність і дружба, вдячність, милосердність, щедрість (душевна і матеріальна), краса (душевна, внутрішня і фізична, зовнішня), скромність, лицарська мужність.

Діаметральну протилежність цих та інших позитивних моральних якостей виразно віддзеркалюють казкові персонажі-антиподи, антагоністи: добротворці і злотворці, які своєю поведінкою, вчинками дають змогу реципієнту чітко визначитися зі своїми симпатіями й антипатіями.

Звернімо увагу на те, що діаметрально протилежні і душевно нелегкі для переживання морально-етичні екстремуми казка часто виражає у найлегшій для сприймання забавно-розважальній формі. В українській казці цьому служать «до прикладу» мовлені небиличні початки і кінцівки, подібного змісту повтори за ходом оповіді і майже постійна «приправа» усього добрим гумором. Згадаємо захмелілого вовка-рятівника, який співає на весіллі у таємній Сірковій гостині («Сірко»), хитрість цапа і барана перед вовками, які з переляку втекли від своєї каші («Цап і баран»), щоб побачити не тільки привабливість казкової оповіді, а й душевне урівноваження настрою слухача, добрий заряд для його морально-психологічного підсилення.

Онтологічна проблематика яскраво виражена у змісті казки «Курочка Ряба» і космогонічнічної казки «Яйце-Райце» – тут присутні і субстанційна проблема, і мотив квінтесенції Всесвіту в малій матеріальній оболонці – мікрокосмі за суттю.

Гносеологія та логіка у своїй народно-імпліцитній формі присутні непрямими алюзіями з українських народних казок «Семилітка», «Мудра дівчина», «Розум і щастя».

Очевидною і соковитою проступає антропологічна проблематика в казках «Ох» (мандрівка людини від лежня до легіня через екзистенційні метаморфози) та «Кривенька качечка» (тут відбувається порушення етапів антропогенезу, що призводить до похибки і остаточного зооморфізму героїні).

Навчатися аксіології можливо під впливом цілої низки казкових образів. Соціум, побудований на засадах соборності, здатен зберегти просторову цілісність, як приклад – казка «Рукавичка», де апріорно мале приміщення-рукавичка не рветься від семи співмешканців. Інша аксіологічна проблема піднімається в казці «Котик та Півник»: кривавій помсті немає місця в українській ментальності, а обрано мінімальну міру усмирення зла, тому Кіт легенько б’є лисенят «цок в лобок» та складає їх в «писану торбу» і до приходу матусі пропонує повисіти на вербі для перевиховання. Українська аксіологія має народну міру милосердя, споріднену з творчістю Ф. М. Достоєвського – це дитяча сльоза, як у казці «Кирило Кожум’яка», де тільки малі діти розчулили серце ремісника і спонукали до змієборства.

Суто естетичні проблеми теж притаманні українській народній казці. Наприклад, при викладанні теми «Проблема творчості» доречним є звернення до контекстуального аналізу казки «Колобок». У фабулі рефреном присутня художня діяльність – це пісенька героя-теурга, яка при ближчому погляді виявляється відносним засобом порятунку. Тема «Естетичні категорії» виразно підтримується казкою «Золоті черевички», де головна героїня Ганна-панна є абсолютною красунею, тож прекрасне репрезентоване у бароковому ключі, посилено архетипом «дивосаду» та антиномією золота і смоли як засобів досягнення соціальної досконалості.

Української народна казка виглядає найбільш органічним джерелом для формування культурологічних компетенцій студентства. При вивченні поняття «традиційна родина» доречним є звернення до казки «Як Іван гуси ділив», де символічно побут переображується у повчальний нарратив. Функції всіх членів панської родини герой-простолюдин вдало переніс на частини запеченої гуски. При потребі вдруге розв’язати логічну загадку герой застосовує символіку сакрального числа три і це веде до порозуміння. При поясненні студентам особливостей української родини слід звернути увагу на її схильність до матріархату, а отже фольклорний приклад – сватання Лисички до Пана Коцького – у такому зв’язку виглядає найтиповішим.

Поглиблює зміст теми «Сенс культури» апеляція до казки «Три золотокучеряві княжичі». Пропедевтично культура тлумачиться як друга природа, одухотворена людиною. В обраній українській казці культура будується жінкою, представленою несправедливо вигнаною дружиною. Героїня вчиться і віртуозно освоює одомашнення диких тварин, побудову міста, орне землеробство та садівництво. Результат не забариться і з’явиться чудесна яблунька, яка подарує жінці навіть гру на музичному інструменті – органі. Але найголовніше те, що героїня зростає і внутрішньо-культурно – вона вчиться і пробачає своєму чоловіку душевну короткозорість, довірливість наклепу.

Зазначимо головні теоретико-методичні підсумки аналітичного пошуку у царині конвергенції фольклору і рафіновано-раціональних світоглядно забарвлених дисциплін з програми ВНЗ, якими є філософія, культурологія, естетика.

Українська народна казка дозволяє черпати як міфологічні так і релігійні аспекти картини світу, що говорить про її поліадресатність.

Фольклорний і особливо казковий образ є естетико-когнітивним механізмом соціокультурної інтеграції і окремої особистості, і цілого регіону в певний культурний простір.

Етнічність в художньому єстві казки дуже рельєфна, тому світоглядні архетипи традиційної української культури у казці подані аксіоматично, що сприяє проростанню справжнього, глибинного, а не формального патріотизму.

Таким чином, українська народна казка виступає як універсальний, поліфункціональний та ментально інваріантний засіб національного виховання молоді та, зокрема, гуманітарно зорієнтованого студентства.