Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Заснування і розвиток кафедри політичної економії та статистики в Імператорському університеті св. Володимира




Для періоду, що безпосередньо передував відкриттю в Києві Університету св. Володимира, в галузі викладання економічної науки характерним було те, що в губернських, земських, приходських школах і училищах України під "економією" розумілидомашнє приватне, а не народне господарство. Високі завдання, які на Заході висували фізіократи та А. Сміт, в українських школах і училищах різних рівнів зводилися до рекомендації ре­цептів, землеробських прийомів, організації подорожей учнів у промислові та торговельні заклади, на базари, щоб ознайомити їх з процесом виробництва та правилами торговельних оборотів. При цьому більшу частину часу приділяли саме життєвому, практич­ному застосуванню основних економічних понять. Враховувався ще й специфічно національний момент.

Система і характер освіти у Правобережній Українібули встановлені польською едукаційною комісією в 1773—1793 рр., а потім закріплені в 1803—1813 рр. візитатором навчальних закладів Київської, Волинської і Подільської губерній Т. Чацьким і залиша­лись майже без змін до відкриття Університету св. Володимира. Загальною і кінцевою метою її була полонізація Правобережної України через народну освіту, інтелектуальне, а з часом і політичне відродження Речі Посполитої в межах цієї території.

Польською мовою всюди викладались усі предмети (в тому числі і російська мова) за винятком Київського народного учили­ща. Учителями були духовні особи переважно католицького або уніатського віросповідання.

У 1805 р. тодішній міністр народної освіти Російської імперії граф Завадовський особисто відвідав Київ, маючи на меті створи­ти на теренах величезного Віленського навчального округу два, а потім відкрити в новому окрузі університет.

Це суперечило польським інтересам, представником яких був згадуваний вже граф Чацький — поляк за походженням, і глибо­ким переконанням, які панували, зрештою, в багатьох головах, що Правобережна Україна є частиною Польщі.

На зустрічі в Києві з міністром Завадовським він таким чи­ном аргументував недоцільність відкриття в Києві університету: "Відкривати університет в Києві надзвичайно незручно, по-пер­ше тому, що недалеко від Києва вже відкрито університет у Хар­кові, по-друге тому, що Київ стоїть збоку від північно-західного краю, має невигідне розташування для такого закладу, по-третє тому, що бажання міщан, які вносять свої пожертвування на користь освіти, такі, щоб викладання велося польською мовою, чого не можна досягти в Києві як у найстародавнішому росій­ському місті, де державне право має викладатись на основі права російського — не місцевого,а право церковне на основі права східного, і богослів'я в дусі православ'я. Таке ускладнення не мало б великого значення, якби російське духовенство було більш-менш терпимо освічене; але допоки не усунено цю останню не­зручність, заснування університету в Києві залишиться справою дуже спірною, тим більше, що шкільна освіта успадкувала тут німецький статут, який допускає лише чотири факультети"[11]. Сучасники вважають, що граф Завадовський розумів дійсні при­чини протистояння графа Т. Чацького відкриттю імператорсько­го університету в Києві, але все ж таки не зробив практичних кроків, щоб подолати польський опір, бо, очевидно, й сам пере­бував під пропольським впливом.

Відкинувши ідею відкрити університет в Києві, вже 1 жовтня 1805 р. Т. Чацький заснував навчальний заклад в Кремінці, який мав виконувати функції університету, але польського, Кремене­цьку гімназію.

Т. Чацький доклав немало зусиль, аби залучити до викладан­ня і керівництва гімназією відомих учених, зокрема, ректором став професор математики і секретар Краківської академії Чех. Щодо політичної економії і торговельного права, то їх викладав Кудли-цький (Лелевель). Його з часом послали до Гамбурга для удоско­налення знань з торговельного права. Природне право і політичну економію також викладав М. Хонський, який продовжував викла­дання політичної економії і після перейменування гімназії (1818 р.) у Волинський ліцей.

Викладання на останніх курсах вирізнялось різноманіттям — від фізики, хімії, геометрії до військової архітектури, нумізма­тики і старожитностей. Політична економія і статистика викла­далась на другому курсі.

Ліцей був повністю польським навчальним закладом — і за мовою викладання, і за складом викладачів та керівних органів, за національною належністю більшості студентів. З більш ніж 600 слухачів ліцею українців та росіян було лише 34 особи[12], які повністю розчинялися в основній масі. Якщо додати до цього обов'язкове щоденне відвідування всіма студентами костьолу, то стає цілком зрозумілим те, чиї погляди, звичаї, мова врешті домінували. Повстання декабристів 1825 р. стало великим потрясінням для всього суспільства, яке сколихнуло всю імперію, не минувши й університети. Атмосфера в галузі народної освіти дуже змінилась. З одного боку, новий імператор Микола І, який рішуче покінчив з "містицизмом останніх років александрівського царювання"[13], полегшив становище науки, а з іншого — посилились підозри до конкретних навчальних закладів щодо неблагонадійності. У 1832 р. як неблагонадійний був закритий Віленський університет.

Врешті, змінилася і державна політика.Замість ліберальних ідей, що лягли в основу Статуту 1804 р., з'являється більш пра­гматичний погляд на освіту, яка має готувати висококваліфіко­ваних і благонадійних державних чиновників. Тоді ж робиться наголос на спеціалізації освіти. У 1833 р. на посаду міністра народної освіти приходить 47-річний С.С. Уваров, який виступав за широке реформування народної освіти, оновлення наукової дум­ки й одночасно формулював базу цієї реформи на основі націо­нально-консервативних ідей. Тобто, з одного боку, він хотів підвищити науковий рівень університету, а з іншого, виходячи з ідеологічних потреб влади, надати навчанню оригінальний "росій­ський" характер. С. Уваров пропагував підбір кадрів виключно за їх науковими заслугами, стимулювання роботи професорів, які повинні проголошувати з кафедри результати власних досліджень, а не лише вже відомі загальноприйняті істини.

Після придушення польського повстання 1830—1831 рр. і за­криття відповідно до указу від 21 серпня 1831 р. училищ через рік імперський уряд почав відкривати старі й нові навчальні за­клади. Незабаром їх кількість досягла попередньої, а подекуди навіть збільшилась. Організація і напрямок діяльності цих учи­лищ суттєво відрізнялись від того, що було раніше. Зокрема, ро­сійська мова і православний закон посіли чільне місце.

Царський указ від 8 листопада 1833 р.передбачав переве­дення Волинського ліцею з Кременця до Києва і заснування Університету св. Володимира.У складі останнього мало бути два факультети:філософський і юридичний, з перспективою відкрити ще й медичний. Цим самим указом було передано ново­створюваному університету фундуші і капітали, що жертвувались Волинському ліцею місцевим дворянством.

У першій третині XIX ст. в європейській науці відбуваються швидкі та кардинальні зміни: в хімії застосовується атомна теорія; створені основи сучасного математичного аналізу; стрімко розвива­ються технічні науки; усвідомлюється фундаментальна роль клітини в біології; у політичній економії ідеї класичної школи завойовували передові позиції. Університетська наука мала швидко реагувати на всі ці зміни. Тому, як бачимо, Київський університет із самого по­чатку свого існування опинився в досить непростій ситуації.

25 грудня 1833 р. було затверджено тимчасовий університет­ський статут, який діяв потім до 15 липня 1842 р. Він суттєво відрізнявся від загального статуту для імперських російських університетів 1804 р. і став символом оновлення університетів, які переживали тоді часи занепаду, зокрема і вітчизняної освіти взагалі. Відмінностями статуту Київського університету від загальноімперського університетського були організація навчаль­ного процесу, перелік та обсяг факультетських предметів. Ста­тут 1804 р. встановлював чотири відділи:"моральних" і полі­тичних наук; фізичних і математичних наук; медичних наук; сло­весних наук.

Перший відділ найбільше відповідав юридичному факультету Університету св. Володимира, разом з тим за статутом 1804 р. він включав: церковну історію; богослов'я; тлумачення священного писання; філософію.

Власне юридичний напрямок першого відділу включав: "при­родне", політичне і народне право; цивільне і кримінальне судо­чинство; право найзначніших як древніх, так і сучасних народів; дипломатію та політичну економію.

За статутом 1833 р. в Університеті св. Володимира концеп­ція наук була зовсім іншою. Економічні науки, зокрема політич­на економія, були вилучені з юридичного факультету, але не викладалися і на інших факультетах. У вирі подій, які охопили уні­верситет, такий прикрий стан щодо економічної науки зберігав­ся до 1842 р.

Урочистий акт відкриття Університету св. Володимира відбув­ся 15липня 1834 р. (за старим стилем), і тільки з 28 серпня 1834 р. (за старим стилем) почалися заняття. Чисельно серед викладачів переважали кременецькі професори, як правило, поляки. Доклад­но склад викладачів та студентів аналізується в "Історії Київсько­го університету (1834—1959)".

У 30-х рр. радикальні ідеї легко знаходили відгук у студент­ському середовищі. Як не дивно, але влада багато в чому сама про­вокувала подібні настрої, сприймаючи всерйоз дитячі розмови про конституцію та революцію, надаючи часом неусвідомленим юнаць­ким пориванням політичного змісту.

 

9 січня 1839 р. вирішено було роботу університету припинити і замінити особовий склад керівництва навчальним округом через смуту, яка виявилася в університеті. Фактичне його закриття відбу­лося 17 березня. Він втратив половину своїх викладачів і майже всіх студентів. Викладачів-поляків замінили німецькі викладачі з Дерптського університету, який в ті часи мав найкраще становище серед імперських університетів.

 

Незважаючи на всі негаразди, 26 квітня 1839 р. указ від 9 січня 1839 р. було відмінено. Заняття відновились у вересні 1840 р.

З липня 1842 р. почали діяти новий статут і штатний роз­пис університету. Вони враховували багато положень статуту 1835 р., спільних для всіх імперських університетів. Але разом з тим у значній частині параграфів статут містив спеціальні поста­нови саме для Університету св. Володимира. Спільним було все, що стосувалось засідань ради і правління, ведення справ, читан­ня лекцій та проведення іспитів. Решта пунктів статуту відрізня­лись. Як зазначав відомий український вчений професор М.Ф.Владимирський-Буданов, "Київський університет нарівні з Дерптським вважається на особливому становищі. ...Допускаючи сво­боду, засвоєну в німецьких університетах в навчальній частині, статут в усьому, що стосується управління, не дає і тієї частини прав Університету св. Володимира, яка була надана іншим росій­ським університетам за статутом 1835 р. Цей подвійний підхід пронизав потім всі подальші 20 років життя Університету до 1863 року"[14]. Важливим нововведенням став інститут підготовки професорства, так звана доцентура. У загальноімперському статуті російських університетів її не було. 6 квітня 1844 р. з'явилося положення про вчений ступінь.

 

З 1803 р. політичну економію вперше почали викладати в Московському університеті, а потім і в інших університетах як само­стійну навчальну дисципліну. З 1804 р. вона разом із статистикою введена до навчальних планів гімназій, а потім через кілька років — і ліцеїв.

Кафедра політичної економії та статистики Київського універ­ситету довгий час залишалась вакантною. Такий стан справ можна пояснити відсутністю викладачів, які були б достойні університет­ської кафедри і мали б на те формальне право. Як зазначають до­слідники, в такому становищі перебувала в університеті не лише ця кафедра, а й багато інших. У зв'язку з цим рада університету в 1843 р. вирішила оголосити конкурс на заміщення вакантних кафедр. Ціка­вими є умови цього конкурсу і вимоги до бажаючих очолити кафед­ру політичної економії та статистики.

 

У жовтні 1842 р. Міністерство народної освіти затвердило роз­клад кафедр згідно з новим статутом. Передбачалися 37 кафедр, 26 з яких мали очолити ординарні професори, а решту — ек­страординарні, при цьому на всі 37 кафедр виділили лише вісім ставок ад'юнктів. Порівняно зі статутом 1833 р. кількість кафедр збільшилася на першому відділенні філософського факультету з п'яти до восьми, а саме: вперше в Університеті св. Володимира відкрили кафедру історії та літератури слов'янських мов і сло­в'янських старожитностей, самостійну кафедру російської історії, і, нарешті, засновується вперше на цьому факультеті кафед­ра політичної економії та статистики[15]. Поєднання на одній кафедрі двох економічних наук відобразило певну традицію. Справа в тому, що регламент (статут) Російської академії наук від 22 лип­ня 1803 р. вперше зобов'язав учених займатися поряд із дослі­дженнями природничих наук і історії також проблемами політич­ної економії та статистики.

Це сприяло розвиткові економічних наук в Російській імперії, зокрема в університетах. На час відкриття Київського універ­ситету інші університети — Московський, Казанський, Харків­ський, Дерптський (Тартуський), Віленський (закритий 1832 р.), Санкт-Петербурзький — вже нагромадили певний досвід викла­дання політичної економії, статистики, фінансів та ряду інших економічних дисциплін. З часом його використали і в Київсько­му університеті. Але лише у 1909 р. у Київському університеті дозволили створити кафедру статистики, виділивши цей предмет із раніше єдиної кафедри політичної економії та стати­стики[16].

1. Претендент на кафедру політичної економії та статистики повинен написати твір, в якому, а) викласти історію політичної економії як науки, тобто показати її виникнення і поступове утворення до нашого часу, з критичною оцінкою різних поглядів; б) викласти ті головні начала політичної економії, яких дотриму­ється автор, і в) прикласти ті начала до Російської держави. Твір повинен бути представлений у раду Університету св. Володимира не пізніше 1 березня 1844 р.

2. Ніхто не може бути ординарним чи екстраординарним професором по вказаній кафедрі в Університеті св. Володимира, не маючи ступеня доктора по 1-му відділенню філософського факуль­тету.

3. Ординарні професори Університету св. Володимира перебу­вають у VII, а екстраординарні у VIII класі державної служби.

4. Ординарний професор в Університеті св. Володимира одер­жує за рік жалування 1200 руб., квартирних 150 руб. сріблом, а екстраординарний — жалування 860 руб., квартирних — 120 руб. сріблом[17].

Треба сказати, що Київ на той час, незважаючи на його "про­вінційність", став одним із "дорогих" міст Російської імперії. При­чин цьому могло бути декілька, одна з яких — бурхливий розви­ток освіти, принаймні так це пояснював професор кафедри полі­тичної економії та статистики М.П.Яснопольський в своїй праці за 1890 р. "Так зосереджені навчальні заклади, а відповідно і ви­датки на них посилюють попит на житло, продукти та особисті послуги в місцях розташування навчальних закладів... Інколи ж відсутність поблизу постійного місця проживання спричиняє пе­реселення на досить тривалий термін цілих сімей із сіл та взагалі пунктів країни віддалених від навчальних закладів..."[18] Ясно, щоці обставини впливали на зниження платоспроможності університетської професури, що в свою чергу не додавало переваг їх стано­вищу.

Отже, претендент на кафедру повинен був володіти знаннями не лише в галузі політичної економії, а й її історії, теоретичної і практичної статистики.

Конкурс не дав позитивних результатів. Тоді університет приходить до нового і незвичайного на той час методу, звернувшись із закликом до інших імперських університетів — Казанського, Московського, Петербурзького, Дерптського, Харківсько­го, щоб вони допомогли кадрами або хоча б рекомендували гідних кандидатів у професори за вакантними кафедрами Університету св. Володимира. Але й ця спроба виявилася невдалою, оскільки в інших університетах ситуація була не набагато кращою.

Урешті-решт, рада університету подала доповідну записку міністру народної освіти, у якій зазначалося, для яких саме ка­федр і з яких предметів необхідно підготувати професуру, а той у свою чергу мав вирішити питання відправки молодих вчених у закордонне відрядження до європейських університетів.

Для заміщення посади завідувача кафедри політичної економії та статистики перше відділення філософського факультету най­більш вдалою кандидатурою визнало вчителя II Київської гімназії Івана Вернадського[19].

Такий спосіб залучення до університету молодих талановитих кадрів виявився найбільш дієвим, оскільки з п'яти кандидатів,направлених у 1843 р. за кордон, вже у 1846 р. університет одер­жав високоосвічених викладачів.

У травні 1844 р. вакантну кафедру політичної економи та статистики бажав зайняти Я.Вашкевич. До 1832 р. він працював завідувачем кафедри політичної економії Віленського університе­ту. За своїми поглядами Я.Вашкевич був прихильником класич­ної політичної економії. Однак претенденту відмовили з таких двох причин: "1., що на підставі параграфа 76 Статуту Університету св. Володимира "Височайше" затвердженого 1 липня 1842 року ка­федру екстраординарного і ординарного професора може займати лише доктор того факультету, до якого належить кафедра 2., що в минулому році за "Височайшим" повелінням відправлений від уні­верситету за його кошт один із кандидатів за кордон для удосконалення себе в політичній економії та статистиці з метою в подаль­шому зайняти вакантну кафедру з цих предметів в Університеті"[20]. Мова йшла про І.В. Вернадського.

 

Іван Васильович Вернадський(1821 — 1884) народився в дворянській сім'ї в м. Києві. У 1837 р., ще не закінчивши пов­ного курсу гімназії, вступив до Університету св. Володимира. В 1841 р. одержав золоту медаль. У зв'язку з тим, що він в юності зай­мався і захоплювався словесністю, важко було побачити в ньому майбутнього еконо­міста. Спочатку він був учителем російської словесності в Кам'янець-Подільській, а з 1842 р. — у II Київській гімназії.

Іван Вернадський

За кордоном три роки вивчав політичну економію за лекціями Ріделя, Ріттера, Рау, Шлоссера, Цепфля, Шевальє, Бланкі ціка­вився також осподарською проблематикою, наочно ознайомився з економічним життям і побутом різних народів, відвідав Австрію, Німеч­чину, Англію, Францію, Бельгію, Голландію, Італію і Швейцарію. У 1849 р. захистив докторську дисертацію. У 1850 р. Іван Васильович одружується з Марією Миколаївною Шигаєвою (1831—1860), яка відіграла значну роль у його житті.

Одразу ж після одруження Іван Васильович та Марія Миколаївна переїхали до Москви. А в 1852 р. І. Вернадському було надано чин колезького радника.

На початку 1857 р. Іван Васильович вирушив до Відня на Міжна­родний статистичний конгрес. Виголошеною там блискучою допо­віддю він привернув до себе увагу учасників конгресу, і його було обрано Почесним членом Центрального статистичного комітету в Брюсселі та почесним членом Лондонського статистичного товари­ства (1858).

І. Вернадський багато працював над відкриттям земельних банків на півдні; завдяки його старанням були засновані земельні банки в Полтаві та Харкові. У 1876 р. він залишає службу і повертається до Петербурга, з метою поновити свою журналістську діяльність. Зго­дом починає видавати "Биржевой указатель", друкуючи його у власній друкарні "Словянская печатня".

Внаслідок тяжкої хвороби 27 березня 1884 р. у Петербурзі на 63-му році життя Іван Васильович Вернадський помер.

Основні праці:

• О мене и торговле (о протективной системе и дифференци-
альньїх пошлинах в России). — СПб., 1865.

• По поводу статистических конгрессов и административной ста­
тистики вообще. — СПб., 1863.

• Очерк теории потребностей. — К., 1847; СПБ., 1857.

Критико-историческое исследование об итальянской полити-
ко-зкономической литературе до начала XIX века. — М., 1849.

 

Таким чином, заміщення посад завідувачів деяких кафедр відкладалось на три роки. Тому 18 червня 1843 р. міністр народ­ної освіти як вимушений захід дозволив призначати на ці кафед­ри тимчасових викладачів або залучати до викладання, з випла­тою заробітної плати, професуру, яка водночас викладала на інших кафедрах. Саме так спочатку вирішилося питання про чи­тання лекцій та проведення семінарських занять на кафедрі по­літичної економії та статистики.

7 листопада 1846 р. після повернення із закордонного відря­дження на посаду ад'юнкта Університету св. Володимира був при­значений І.В. Вернадський. Власне з цього періоду і розпочина­ється розвиток кафедри політичної економії та статистики в уні­верситеті. Він відбувався у нерозривному зв'язку із загальним роз­витком української університетської науки (Харківський та Но­воросійський університети).


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 92; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты