Реорганізація компаній.

Здійснення структурних операцій по реорганізації компанії в ЄС регулюється Третьою директивою «Про злиття» № 78/855, Шостою директивою «Про поділ» № 78/855.

Чинне законодавство ЄС фіксує лише форми, в яких може здійснюватися реорганізація, не даючи чіткого визначення самого поняття. У цивілістичній доктрині під реорганізацією юридичних осіб прийнято розуміти встановлену законодавцем процедуру переходу прав і обов'язків одних юридичних осіб до інших в порядку правонаступництва.

Злиття компаній за правом ЄС здійснюється, по-перше, за допомогою злиття двох і більше компанії, при якому компанії, що зливаються, передають новоствореному товариству в порядку розпуску без ліквідації все своє майно, зокрема права і обов'язки. По-друге, за допомогою злиття у формі приєднання однієї і більше компанії до іншої, при цьому в порядку розпуску без ліквідації компанії, що приєднуються, передають вже існуючій компанії всі свої права і обов’язки. Правила, що регулюють обидві форми злиття, в цілому однакові. Так, в обох випадках відбувається тільки розпуск, але не ліквідація компаній. Також в обох випадках акціонерам цих компаній видають відповідну кількість акцій або новоствореного товариства, або товариства, що утворилося внаслідок приєднання.

При злитті керівники або адміністративні органи компаній, що беруть участь в цьому, повинні скласти докладний письмовий проект злиття мінімум за два місяці до дня прийняття відповідного рішення загальними зборами акціонерів. У проекті повинна бути вказана наступна інформація: форма, найменування і юридична адреса компаній, що зливаються; звіт про співвідношення цін на акції і права акціонерів компаній, що зливаються; формальності щодо передачі акцій; дата, з якої операції товариства вважаються з фінансової точки зору як здійснені в рахунок нового товариства; особливі переваги акціонерів і незалежних експертів, що здійснюють перевірку проекту злиття. Проект підлягає обов'язковій публікації відповідно до норм Першої директиви 1968 р. і національних законодавств.

Рішення про злиття приймається загальними зборами акціонерів кожної компанії кваліфікованою більшістю голосів, проте держави можуть передбачити можливість прийняття рішення простою більшістю голосів, якщо в голосуванні беруть участь власники хоч б половини статутного капіталу компанії. У разі наявності декількох категорій акцій рішення про злиття підлягає роздільному голосуванню, принаймні, для кожної категорії акціонерів, чиї інтереси зачіпаються в ході даної операції.

Третя директива не містить ніяких точних вказівок щодо набуття чинності рішення про злиття, надаючи це право державам-членам. Так, наприклад, у Франції злиття за допомогою утворення нового товариства вважається дійсним з дати запису нового товариства в реєстр торгівлі і компаній, при цьому дана норма є імперативною. При злитті за допомогою приєднання можливі два варіанти: або злиття вважається дійсним з дати проведення останніх загальних зборів акціонерів, що схвалили дану операцію, або ця дата може бути вказана в договорі про злиття.

Недійсність злиття може бути оголошена тільки на підставі відповідного судового рішення. Директива суворо обмежує підстави недійсності трьома випадками: відсутність превентивного, юридичного або адміністративного контролю; відсутність належного оформлення акту про злиття згідно національного законодавства і недійсність (нікчемність) або заперечність рішення загальних зборів акціонерів відповідно до національного законодавства.

Поділ товариств регулюється нормами Шостої директиви, які багато в чому аналогічні положенням Третьої директиви, що стосується проекту поділу, схвалення проекту поділу загальними зборами акціонерів; звіту незалежних експертів; права акціонерів на отримання інформації, забезпечення інтересів кредиторів; публікації інформації і т.д. При цьому при поділі компанія передає всі свої права і обов'язки не одній, а декільком компаніям. Поділ може відбуватися за допомогою розпуску компанії і виділення однієї або декількох компаній або шляхом розпуску компанії і створення нових компаній. Так само як і при злитті, у разі поділу компанії не відбувається її ліквідація, а має місце лише розподіл активів і пасивів між виділеними або новими компаніями.

Окремо врегульовані операції по поглинанню компаній (Тринадцята директива про придбання акцій або часток компанії № 2004/25/СЕ, запропонована Радою ЄС в 1996 р. і прийнята 21 квітня 2004 р.).

Найбільш часто вживаним способом одержання контролю над компанією було «поглинання» (takeover bids), тобто придбання контрольного пакету акцій з метою отримання переважного права голосу.

Останній проект даної Директиви, який вважався «рамковим», був представлений Європейською комісією в лютому 1996 р. У 2000 р. за проектом була вироблена загальна позиція і запланована імплементація положень Директиви в національне законодавство держав-членів не пізніше 20 травня 2006 р.

Положення Тринадцятої директиви розповсюджуються на пропозиції про поглинання шляхом придбання цінних паперів компаній, діяльність яких регулюється національним законодавством, за умови, що такі цінні папери допущені до обігу на регульованому ринку в одній або декількох країнах ЄС. Директива не розповсюджується на компанії, акції яких не мають допуску на фондову біржу; в той же час усередині однієї держави-члена ЄС по відношенню до таких компаній може бути встановлений аналогічний режим. При цьому під цінними паперами розуміються дозволені до продажу цінні папери, що дають право голосу.

Держави-члени повинні встановити орган або органи, які здійснюватимуть нагляд за даними придбаннями. Нагляд здійснюється органами держави реєстрації компанії, акції якої є об'єктом пропозиції.

Одним з важливих моментів Директиви є положення щодо захисту прав міноритарних акціонерів. У зв'язку з цим введено поняття обов'язкової пропозиції і спеціальну процедуру, по якій їм повинен бути забезпечений продаж акцій за спеціальною ціною з метою захисту їх прав, якщо подібна пропозиція може погіршити їх становище.