Розділ 8. ГІГІЄНА СПОРТИВНИХ СПОРУД

Спортивні споруди — спеціально збудовані та відповідно об­ладнані споруди, на яких проводять навчально-тренувальні за­няття та спортивні змагання. Вони мають відповідати гігієнічним вимогам, що сприяють підвищенню працездатності, зміцненню здоров'я та покращанню фізичного розвитку. З цих позицій встановлено гігієнічні норми щодо місць розташування, плану­вання, освітлення, вентиляції, опалення спортивних споруд, а також їх обладнання та режиму роботи.

Будувати спортивні споруди бажано у приміській зоні, поб­лизу парків, серед зелених насаджень. Загальна площа озеле­нення відкритих спортивних споруд має становити не менше ніж: ЗО % площі всієї земельної ділянки. У районі спортивної спо­руди слід ураховувати розу вітрів.

При проектуванні спортивних споруд враховують кліматич­ні умови. Так, у південних районах країни тренувальні зали та допоміжні приміщення обладнують в окремих павільйонах, що можуть забезпечити достатнє провітрювання протягом.

У північних районах спортивні споруди бажано з'єднувати теплими переходами з громадськими центрами та приміщення­ми для проживання спортсменів.

Основні приміщення спортивних споруд повинні забезпечу­вати одноразову пропускну спроможність за зміну й мати відпо­відну площу у переліку на одну особу.

Залежно від пропускної спроможності спортивних споруд, розраховують допоміжні приміщення та їх санітарне обладнан­ня. Так, у душових розраховують сітку на 7 осіб, що одночасно займаються спортом, а при роздягальнях залів плавальних басейнів — 1 сітка на 3 особи. Норми санітарних вузлів при жіночих роздягальнях — 1 унітаз на ЗО осіб у зміну, а при чоло­вічих — 1 унітаз і І пісуар на 50 осіб у зміну.

Житлові кімнати для розміщення спортсменів повинні мати не менше ніж 6 м² на одну особу.

< >спітлення спортивних споруд має бути достатнім, рівно­мірним і без блиску. Гігієнічними вимогами передбачено комбі- ниїтно (природне і штучне) освітлення.

Для спортивних залів, плавальних басейнів, критих ковзанок *1 Штучним льодом, павільйонів на старті та фініші трас лижних ІІІІІПК необхідне пряме природне освітлення. Якщо воно є недос­ип нім, передбачають додаткові джерела штучного освітлення.

V гігієнічній практиці існують два способи нормування при- І'ндиіпчі освітлення — геометричний та світлотехнічний. Щоб ІЖ кінчити достатність природного світла, вираховують коефі- НІНІІ площі світлових прорізів, тобто відношення заскленої по- НІ ДОплощі підлоги. У табл. 8.1 наведено значення цього ко- вфіціі п ти для окремих спортивних споруд.

ЩиП иизначити необхідну величину світлового прорізу, слід ►і'ім|і|ц|і ітт помножити на площу підлоги даної спортивної споруди.

I^і рІМ цього показника нормують мінімальний кут падіння »ИМлнцнх іі|)оменів на поверхню підлоги — (не менше 27° для ИИиілЛ'їлеиішої від вікна точки) та мінімальний кут отвору не- ЙНІ пилу, яку ІШДНОзі світлового прорізу точки (не менше ніж 5°).

Реальні умови природного освітлення визначаються за допо- Мніям• коефіцієнта природного освітлення (КПО). КПО — це відношення освітлюваності (у люксах) у потрібній точці примі­щення до одночасної зовнішньої освітлюваності в умовах розсі­яного світла, виражене у процентах. В основних спортивних спорудах КПО повинен бути не менше ніж 1 %. Освітленість ви­мірюється за допомогою люксометра.

Природне освітлення залежить не тільки від розмірів та роз­міщення світлових прорізів, але й від якості та чистоти шибок, від їх забруднення та промерзання, що може призвести до зат­римки 50 % світла.

Для штучного освітлення відкритих спортивних споруд ви­користовують газорозрядні лампи, а для закритих спортивних споруд — люмінесцентні, що більш економічні за звичайні.

Освітлюваність спортивних споруд звичайно вимірюють у го­ризонтальній площині, але для тих видів спорту, що потребують освітлення повітряного середовища, де переміщується м'яч чи спортсмен, її вимірюють також і у вертикальній площині.

Існують окремі гігієнічні норми освітлюваності для залів закритих спортивних споруд, а також для майданчиків і полів, де проводять спортивні ігри.

Норми освітлюваності закритих спортивних споруд наведе­но у табл. 8.2.

На відкритих спорудах для спортивних ігор (крім городків та настільного тенісу) передбачають верхньобічне освітлення. Освітлювальні прилади слід розташовувати на висоті не менше ніж 10 м. Для цих споруд норми освітлюваності наведено у табл. 8.3.

На відкритому повітрі умови для тренувань та спортивних змагань повністю залежать від погоди. Враховуючи це, затвер­джено граничні умови, за яких можливе проведення зимових спортивних заходів (табл. 8.4).

Створення комфортних мікрокліматичних умов у закритих спортивних спорудах забезпечують опалюванням та вентиля­цією (або кондиціонуванням) повітря.

Залежно від пори року, характеру спортивних занять та контингенту осіб, що тренуються чи змагаються, для різних при­міщень розраховано відповідні температури. За відсутності місць для глядачів розрахункова температура для спортивних за­лів має бути 15 °С, для закритих ковзанок — 14 °С, для закритих стрілецьких тирів — 18 °С, для залів плавальних басейнів — на 1—2° вище, ніж температура води у басейні.

Температура повітря спортивних залів з кількістю місць для глядачів до 800 у перехідний та холодний періоди року має бути

їй ’<п у теплийперіод — не більше 21 °С. Для залів з кількіс­нії мі« ць Для глядачів понад 800 норми температури повітря для ні |!іікідііого та холодного періоду лишаються такими самими І їй 'і |, и у теплий період — не вище 25 °С.

Дмі санітарно-побутових приміщень спортивних споруд іиміицттура повітря у перехідний та холодний періоди року мас Ні мі ні' менше ніж 25 °С.

Підносна вологість повітря у спортивних приміщеннях у Ии|нінідііий та холодний періоди року має бути 40—45, а у теп- МН1 .'>() -55 %.

ІІІшідкість руху повітря у зонах перебування спортсменів А»*нч> кпсться не більше ніж 0,2 М'С^-1 — у залах закритих басей- мні II,II в спортивних залах для боротьби, настільного тенісу

ін н Притих ковзанках; 0,5 — в решті спортивних залів.

Дмі достатнього забезпечення снортивних залів чистим по­низим їй таповлюють гігієнічні норми об'єму повітря у перера- хунку на одного спортсмена (так званий повітряний куб), а та­кож кількість свіжого повітря на одного спортсмена в годину (об'єм вентиляції).

Повітряний куб для закритих спортивних приміщень має становити не менше ЗО м³, а об'єм вентиляції — 90 м³, тобто кратність обміну повітря має дорівнювати 3. Це означає, що по­вітря протягом години має змінитися 3 рази. За таких умов за­безпечується доступ чистого повітря у приміщення та видален­ня забрудненого повітря.

Гігієнічний стан повітря спортивних залів оцінюють за гра­ничною величиною місткості в ньому діоксиду вуглецю (С0₂), що не може перебільшувати 1 % складу повітря.

Природна вентиляція, тобто інфільтрація повітря, внаслідок різниці температур зовні та у приміщенні здатна забезпечити лише 0,5-кратний обмін повітря за годину. Певною мірою бажа­ний обмін повітря досягається провітрюванням через віконні кватирки та фрамуги. їх можна тримати відкритими під час тре­нувальних занять та змагань навіть при температурі зовніш­нього повітря від 0 до — 10 °С. У спортивних приміщеннях пло­ща фрамуг повинна бути не менше ніж 1/50 площі підлоги.

Для посилення природної вентиляції у внутрішніх стінах бу­дівель передбачають витяжні канали, отвори яких виводять у приміщення та на покрівлю. У холодний період року ці канали можуть забезпечити 1,5-кратний обмін повітря.

Якщо природна вентиляція є недостатньою, то застосовують штучну вентиляцію — систему зміни повітря за допомогою вен­тиляторів.

У спортивних залах обладнують притічно-витяжну штучну вентиляцію з деяким переважанням притоку, а у санітарно- побутових приміщеннях — лише витяжну, що здатна забезпечи­ти 10-кратний обмін повітря.

У спортивно-видовищних спорудах поширена найбільш дос­конала система штучної вентиляції — кондиціонування повітря. Її головною особливістю є можливість автоматично підтримува­ти потрібні параметри температури, вологості, швидкості руху та чистоти повітря.