Внутрішньодержавне антиофшорне регулювання

Держави, чиї платники податків, рятуючись від податків, хо­ваються в податкових гаванях, намагаються удосконалювати зако­нодавство, щоб міцніше закрити перед своїми громадянами ворота "податкового раю". Введені правила і заборони поділяються на дві категорії. До першої відносяться розпорядження, які носять загаль­ний характер, до другої — особливі правила До останньої зарахову­ють нормативи, які регулюють використання податкових гаваней холдинговими компаніями і корпораціями, контрольованими іно­земцями. У податковому законодавстві США ці правила виділені в так званий підвідділ F (Subpart F).

Більшість договорів про уникнення подвійного оподатку­вання, укладених між країнами з високими податковими ставка­ми і країнами з низькими податками, останнім часом переглянуто. Результатом цього стало введення в них пункту (клаузули), який унеможливлює використання положень цих договорів резидента­ми третіх країн у їхніх спробах ухилитись від податків. Прикла­дом можуть стати двосторонні угоди між США і Британськими Віргінськими островами, між Кіпром і США, між США і Маль­тою, Великою Британією і Нідерландами, Канадою і Барбадосом.

Далі розглянемо заходи, вжиті різними державами щодо при­пинення спроб використання офшорних центрів для ухилення і втечі від сплати податків.

Сполучені Штати Америки

США виступили ініціатором і координатором проведення міжнародної компанії, спрямованої проти транснаціональних корпо­рацій і фізичних осіб, якіухиляються від сплати податків. Першіроз-порядження в цьому напрямі були ухвалені в Америці в 1934 і 1937 ро-

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

.^—— ■!■■« ІІМІИІ НІ ІД II І................................................................................................................................................................................................................................................................................................ ■■■ І «Чі—^^И^^—і^^»

ках. Ініціатором їх стала Служба внутрішнього доходу. Нині анти-офшорним регулюванням у США займається спеціально створений у рамках міністерства фінансів підвідділ F.

До 1960-х років поширилася практика ухилення від податку на доходи, одержані від продажу авторських прав, патентів, фірмових знаків і ноу-хау. Для її здійснення корпорації і фізичні особи успішно маніпулювали податковими угодами, укладеними між США й інши­ми країнами. Метод такого маніпулювання полягав ось у чому. Як по-середників зазвичай обирали Швейцарію чи Голландські Антили. До­ходи від розпорядження авторськими правами (які оподатковували­ся тоді в СІЛА 30% податком) переказували туди, де були низькі по­датки чи вони були відсутні взагалі.

Розглянемо випадок, коли німецький власник патенту віддає його в користування клієнту, який знаходиться в США. Власник па­тенту бажає одержувати за його використання доход, але податок з цього доходу не хоче сплачувати ні американській, ні німецькій владі. Для досягнення непорядної мети він робить таке:

1. Право на розпорядження патентом передає компанії А в Ліхтенштейні.

2. Компанія А в Ліхтенштейні переправляє цю ліцензію фіктивній швейцарській компанії, а та, в свою чергу, надає її в користування американській корпорації.

3. Корпорація в США виплачує відповідну суму грошей за використання патенту швейцарській компанії, ця сума не обкладається американським податком через умови дого­вору, укладеного між США і Швейцарією. Швейцарська, компанія виплачує еквівалент холдинговій компанії А в Ліхтенштейні. Компанія не платить у Швейцарії ніяких по­датків з доходів тому, що її доходи врівноважуються витра­тами у взаєморозрахунках з холдинговою компанією А в Ліхтенштейні.

4. У Ліхтенштейні компанія А не платить податок з доходу взагалі або виплачує в рік 0,1% від його величини. Роз­поділена частина прибутку оподаткуванню тут взагалі не підлятає. Компанія А займається нагромадженням для німецького власника плати зазикористання приналежного йому патенту.

Міжнародне оподаткування

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

Зрозуміло, у податкового відомства США така практика за­хоплення не викликає. Настільки ж мало ентузіазму викликає во­на й в інших країнах, де існують високі податкові ставки. У ре­зультаті з'явилися розпорядження, спрямовані на запобігання й обмеження таких махінацій. У США в 1992 р. був ухвалений за­кон про доход (Revenue Act 1992), зміст якого обмежує можли­вості використання податкових пільг, наданих Швейцарією аме­риканським фірмам. Однак залишилися можливості втечі від по­датків при використанні території Нідерландських Антил. У відповідь на це США уклали з Нідерландами податкову угоду, умови якої поширюються на Нідерландські Антили. У результаті можливості для американських ТНК переводити свої доходи без сплати податків на малі Антильські острови відчутно скоротили­ся. Прикладом США скористалася і Велика Британія.

Найбільшим результатом діяльності Служби внутрішнього доходу щодо боротьби з ухиленням і втечею від податків шляхом використання податкових гаваней вважають «доповідь Гордона». У цьому документі відбивається зростаюче занепокоєння з приво­ду фіскальних пільг і їхнього використання американськими платниками податків. Тут же відзначаються труднощі, пов'язані з виявленням випадків несприятливого використання податкових гаваней, а також перераховуються перешкоди, що заважають владі США припиняти й обмежувати спроби втечі і ухилення від податків, які вчиняють американські корпорації і приватні особи [95, с.198].

Доповідь Гордона містила в собі конкретні рекомендації. Першою з них стала пропозиція юридично уточнити і звузити термін "податкова гавань", зблизивши формулювання визначення цього терміна з дефініціями, прийнятими раніше в Німеччині, Японії й Австралії. Відділ іноземних операцій л Служби внутрішнього доходу США вивчив інформацію, зібрану в ЗО по­даткових гаванях, які використовують американські платники по­датків. Аналіз зібраної інформації дав невтішні результати. Вия­вилося, що навіть така респектабельна держава, як Швейцарська Конфедерація, створила умови, які виключають можливість іден­тифікації юридичних і фізичних осіб, зобов'язаних сплачувати податки. Ще гірша ситуація, на думку податкового відомства, на

Кайманах. Там взагалі неможливо встановити особистість влас­ника нерухомості. Дещо краще становище на Багамських Остро­вах і в Панамі. Ця інформація була зібрана в різних офшорних центрах з використанням як офіційних, так і неофіційних джерел. Відносно держав, які не виявили готовності співробітництва зі США і відмовилися від надання їм інформації, застосовуються наступні заходи впливу:

* збільшення податкових ставок на доходи резидентів оф­шорних центрів;

* скасування дозволу на застосування податкових заліків для зарубіжних філій американських корпорацій;

* скасування дозволу на відрахування з податкової бази ви­трат і втрат, задекларованих філіями американських кор­порацій, які функціонують в офшорних центрах доти, по­ки такий збиток не буде документально підтверджений;

* заборона польотів в офшорні центри для літаків, які нале­жать американським авіалініям.

Незалежно від доповіді Гордона, законодавча і виконавча влада США підготувала свої власні документи щодо офшорних центрів. Так, у комісіях Сенату розроблена і представлена до­повідь за назвою "Злочин і його таємниця: використання банків і компаній у податкових гаванях", а Департамент казначейства роз­робив документ, названий "Податкові гавані в Карибському ба­сейні". У цих двох документах особлива увага звернена на одер­жання максимально докладної інформації. Одним з конкретних результатів проведених досліджень стало створення спеціального центру в місті Ель Пасо, який займається збором податкової інформації, зокрема, стосовно офшорних центрів.

У 1979 р. Конгрес ухвалив закон про додержання таємниці за­рубіжними банками. Цей документ набув популярності під назвою закону про швейцарський банк. Відповідно до нього були введені штрафи до 500 тис. дол, тюремне ув'язнення до 5 років або те й інше одночасно для американського резидента, який користується рахун­ком у зарубіжному банку з метою ухилення від сплати податків. Рези­денти США за цим законом зобов'язані надавати владі щорічний звіт, який стосується іноземних банківських операцій, якщо величина вне­ску перевищує 1 тисячу доларів протягом даного календарного року.

Міжнародне оподаткування

Разом з тим американські комерційні банки, маклерські кон­тори й інші фінансові установи зобов'язані надавати звіт, у якому по­винні бути зазначені всі платежі і перекази (трансферти) в іноземній валюті, які перевищують 10 тис. дол. Крім того, митні органи вимага­ють надавати звіт про всі перекази в доларах та іноземній валюті за кордон, якщо їхня величина перевищує 10 тис. дол. Закон також ви­магає проведення контролю за приїжджими іноземцями, які підозрю­ються в привезенні понад 10 тис. дол, включаючи в цю суму як готівку, так і коштовності та цінні папери.

У США діє Закон "Про справедливе оподаткування і фіскальну відповідальність'' (The Tax Equity and Fiscal Responsibility Act — TEFRA), який містить окреме розпорядження, контроль над дотриман­ням якого покладений на Службу внутрішнього доходу. Дане розпоряд­ження обмежує можливості використання пільг і переваг, які виплива­ють з умов міжнародних угод, особливо в галузі оподаткування доходу. Надалі податкова реформа посилила розпорядження,'що регулюють можливості використання системи податкових заліків американськими фірмами, які мають іноземні філії. З причин політичного характеру зовсім ліквідована така пільга відносно корпорацій, які відкрили свої філії в Ірані, Лівії і на Кубі Американська Служба внутрішнього дохо­ду ще наприкінці 1980-х років стала звертати пильну увагу на інозем­ний капітал в США. Причиною такої уваги стали як фіскальні, так і суспільно-політичні міркування. Частина впливових політичних і гос­подарських керівників стала висловлювати думку, що американські умови інвестування капіталу надто сприятливі для іноземців, у засо­бах масової інформації почастилися висловлювання про "розпродаж Америки". Стандартним аргументом на користь такої думки стало придбання японцями Рокфеллерівського центру в Нью-Йорку.

Тому в кодекс внутрішнього доходу було введене положення, яке зобов'язує іноземні корпорації, які вклали капітал у США, нада­вати в розпорядження Служби внутрішнього доходу всі цікаві для неї відомості. Американським громадянам або резидентам, які во­лодіють п'ятьма і більше відсотками власності іноземної корпорації, поставлено в обов'язок щорічно заповнювати і представляти в роз­порядження Служби внутрішнього доходу звіт про доходи, складе­ний за визначеною владою формою (IRS Form 5471). Американські корпорації, які на 25% і більше є власністю іноземців, повинні нада-

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

вати владі особливі звіти відносно оподаткування доходів. Невико­нання цих розпоряджень призводить до серйозних покарань.