Японія.

У1977 р. комісія з іноземних справ Нижньої палати японсь­кого парламенту ухвалила резолюцію щодо проблеми ухилення від податків, втечі від них і використання для цих цілей податкових гаваней. Після цього "Законом від 1 квітня 1978 року" було введене правове регулювання, яке обмежує можливості податкових зло­вживань з використанням таких держав і територій.

Міністерство фінансів визнало податковими гаванями 41 територію. Одночасно визнано, що низьким оподаткуванням варто вважати податкові ставки 25% і менше. 1 квітня 1992 р. згадані постанови Міністерства фінансів були скасовані, ко­жен окремий випадок податковим службам запропоновано розглядати окремо. Проте при цьому зберігаються два основні критерії:

* утримання органу управління компанії в країнах, які не обкладають податком доходи компанії;

* з'ясування, чи не спускається рівень оподаткування ком­панії в даній країні нижче 25%.

Міжнародне оподаткування

В обох випадках мова йде про компанії, зареєстровані у податкових гаванях, при цьому в цих компаніях 50% акцій чи капіталу повинні знаходитись у володінні японських рези­дентів.

Італія.

Міністерство фінансів Італії видало в 1992 р. постанову, у якій міститься перелік країн з пільговим оподаткуванням, що створюють на своїй території можливості ухилення від сплати податків. Ті самі проблеми порушує Кодекс прибуткового подат­ку, ухвалений у 1991 р. Проте італійське податкове законодав­ство не дає визначення (дефініції) ухилення від податків. Це ус­кладнює розмежування між такими термінами, як "податкове планування", "ухилення від сплати податків", "відхід від по­датків".

Італійське законодавство запозичило також 3 типи міжна­родних принципів, уже введених рядом країн з метою за­побігання зловживанням при використанні офшорних центрів, а саме:

1) ухвалені в США в 1962 р. розпорядження, за якими об­кладають податком фірми, що мають резиденції в офшор­них центрах;

2) принцип, визнаний країнами Європейського Союзу, відповідно до якого компаніям, які мають резиденцію в одній із країн ЄС, не дозволено віднімати з податкової ба­зи витрати, пов'язані з угодами, укладеними з ком­паніями, зареєстрованими в податкових гаванях;

3) розпорядження і правила, які мають силу в Бельгії, Люк­сембурзі і Нідерландах, поширюються на дивіденди, випла­чувані компаніями з резиденцією в податкових гаванях.

Відповідно до податкового законодавства Італії міністр фінансів має право визначати, які держави чи території варто відно­сити до таких, що мають пільгову систему оподаткування. Італійські підприємства, які беруть участь в угодах з компаніями, перерахова­ними в списках країн, віднесених до офшорних центрів, користу­ються в Італії набагато меншими привілеями, ніж ті, котрі не мають подібних партнерів.

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

Однак парадокс італійського "антирайського" регулювання по­лягає в тому, що зі списку країн, визнаних податковими гаванями, ви­ключені держави — члени Європейського Союзу. Тим часом загаль­новідомо, що Люксембург, Ірландія чи Бельгія у певних рамках про­понують інвесторам такі самі пільги, як і офшорні центри. Аналогічна проблема існує і в Пбралтара, який на міжнародній арені представле­ний Великою Британією, а тому може вважатися частиною Євро­пейського Союзу. Таку саму аналогію можна провести і щодо Мадей­ри, яка є частиною Португалії, а також островів у Ла-Манші, адміністративно пов'язаних з Великою Британією.

Обмеження, які містяться в Італійському податковому ко­дексі щодо податкових гаваней, не застосовуються у відношенні держав, з якими підписані договори про уникнення подвійного опо­даткування. Буває й так, що в цих договорах допускаються винятки. Як приклад, можна навести заключний протокол договору, укладе­ного між Італією і Люксембургом У ньому містяться положення про те, що умови договору не поширюються на холдингові ком­панії, які мають резиденцію в Люксембурзі.

У цілому італійські "антирайські" розпорядження не настільки суворі і ригористичні, як відповідні їм правила, ухвалені у Франції, Німеччині, Великій Британії, США чи Японії. їм також бракує чіткості, точних формулювань, що відкриває можливість для двоз­начних тлумачень. Усе це утворює правові діри і щілини, які дозво­ляють несумлінним платникам податків і їхнім радникам відшукува­ти лазіїжи в законодавстві й успішно ухилятись від сплати податків.

Запитання для самоконтролю

і. Визначте основні моделі договорів щодо уникнення подвійного оподаткування, з'ясуйте їх значення як інструмента мінімізації податків.

2. Що являє собою „шопінг" податкових угод?

3. Які існують методи обмеження операцій через офшорні центри в міжнародному масштабі?

4. Як має здійснюватися внутрішньодержавне антиофшор-не регулювання?

Міжнародне оподаткування

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей