Передача ризику.

Виділяють три причини, за якими передача ризику (трансфер) вигідна як для сторони, що передає (трансферу), так і для тієї, що приймає (трансфері):

♦ втрати, які великі для сторони, що передає підприємницький ризик, можуть бути незначні для сторони, що приймає ризик на себе;

♦ трансфері може знати кращі способи і мати кращі можливості для скорочення можливих втрат, ніж трансфер;_

♦ трансфері може знаходитися в кращій позиції для скорочення втрат або контролю за господарським ризиком.

Основний спосіб передачі підприємницького ризику — це передача ризику через укладання контракту. Передача ризику в такий спосіб проводиться шляхом укладання таких типів контрактів:

1. Будівельні контракти. При укладенні подібного контракту всі ризики, що пов'язані з будівництвом, бере на себе будівельна фірма. До ризиків, з якими стикається будівельна фірма і які збільшують вартість об'єкту, можуть відноситися: збої в постачаннях матеріалів, погані погодні умови, страйки, розкрадання будівельних матеріалів та ін. У контракті зазвичай обумовлюються штрафні санкції за невчасне зведення об'єкту, визначається, хто несе ризик фізичних пошкоджень конструкцій в період будівництва.

2. Оренда — широко використований метод передачі ризиків. Широкого поширення набула фінансова оренда (лізинг). Частина ризиків, що пов'язана з орендованим майном, залишається лежати на власнику: повністю, наприклад, ризик фізичних пошкоджень власності, збільшення податків на майно, або частково, наприклад, ризик зниження комерційної цінності об'єкту. Проте вагома частина ризиків може бути передана шляхом спеціальних обмовок в договорі оренди.

Орендодавець, передаючи майно в оренду, може гарантувати собі постійний дохід на певний період. Однак за умов тривалого терміну оренди зростає ризик і для орендодавця, і для орендаря, оскільки важко передбачити майбутню зміну комерційній цінності орендованого майна, а отже, і зміну розміру орендної плати. Можливе рішення, що знижує ризик власника майна, в цьому випадку може бути пов'язане з фіксованою рентою, тобто встановленням орендної плати у відсотках до обсягу продажу орендаря, але не нижче певної фіксованої суми.

3. Контракти на зберігання і перевезення вантажів. В даному випадку обсяг ризиків, що передаються, залежить від статусу сторін, які укладають договір, і умов, що обумовлені в договорі. Укладаючи договір на перевезення і зберігання продукції, підприємницька фірма передає транспортній компанії в основному статичні ризики, які пов'язані з випадковою або такою, що відбулася з вини транспортної компанії загибеллю або псуванням продукції. При цьому втрати, які пов'язані з падінням ринкової ціни продукції, несе підприємницька фірма, навіть якщо подібне падіння викликане затримкою в доставці вантажу.

4. Контракти продажу, обслуговування, постачання. Договори, які пов'язані з розповсюдженням товарів і послуг, також надають підприємницькій фірмі широкі можливості зі зниження ризику шляхом їх передачі. Виробник або дистриб'ютор зазвичай пропонує споживачеві гарантію усунення дефектів або заміни недоброякісного товару або недоброякісно виконаної послуги. При цьому споживач, купуючи товар або послугу, передає ризики, які пов'язані з його експлуатацією, виробникові або дистриб'юторові на період гарантії.

Можлива також угода між оптовим торговцем і виробником або між роздрібним і оптовим торговцем про повернення частини непроданих товарів. В даному випадку мова йде про передачу ринкового ризику.

До цієї ж групи контрактів відносяться:

♦ угода про постачання товарів на умовах підтримки незнижуваного залишку на складі;

♦ оренда устаткування з гарантією його технічного обслуговування і поточного ремонту;

♦ гарантія підтримки продуктивності (певних технічних характеристик) використовуваного устаткування;

♦ договори на сервісне обслуговування техніки.

5. Контракт-поручительство. У подібному контракті фігурують завжди три сторони: перша особа — поручитель, друге — принципал, третя — кредитор. Поручитель дає гарантії кредиторові в тому, що борг принципала буде повернений незалежно від успіху або невдачі діяльності принципала. Принципал також зобов'язується повернути борг, але частка ризику, яку у разі невдачі принципал не зможе покрити власними засобами, переноситься на поручителя.

Поручителем може виступати як приватна, так і юридична особа, але в основному поручителем виступають організації, що спеціалізуються на операціях поручительства. Поручительство організації вважається надійнішим, ніж поручительство приватної особи, навіть в тому випадку, якщо їх фінансове положення однакове.

Кредитор за допомогою операції-поручительства передає ризик неповернення кредиту і пов'язані з цим втрати поручителеві. В даному випадку вигода принципала полягає в тому, що він отримує контракт з кредитором, який не міг би отримати без поручительства.

6. Договір факторингу (фінансування під переуступку грошової вимоги). Тут мова йде також про передачу кредитного ризику. У факторингових операціях беруть участь три сторони:

♦ фактор-посередник, яким виступає комерційний банк або інші кредитні організації, а також інші комерційні організації, що мають ліцензію на здійснення діяльності такого виду;

♦ підприємство-постачальник;

♦ підприємство-покупець.

Основний принцип факторингу — покупка фактор-посредником у свого клієнта-постачальника вимог до його покупців. Фактично фактор-посередник купує дебіторську заборгованість зазвичай протягом двох-трьох днів оплачуючи 70 — 80% вимог у вигляді авансу. Частина, що залишилася, виплачується клієнтові банку після надходження коштів на його рахунки від покупців.

Факторинг може бути двох видів: відкритий і закритий. При відкритому факторингу постачальник зобов'язаний вказати на своїх рахунках, що вимога передана фактор-фірмі. При закритому факторингу постачальник укладає договір з банком, висилає копії рахунків за укладеними операціями, не сповіщаючи про це своїх покупців. Зокрема, якщо покупець не в змозі сплатити свої рахунки у встановлені терміни, поставщик— клієнт банку сповіщає його про переуступку вимог фактор-посреднику.

Вартість факторингових послуг складається з двох елементів:

відсоткова ставка по кредитах (зазвичай на один-два пункту вище за облікову банківську процентну ставку);

комісійні, які залежать від розміру обороту і платоспроможності покупців, коливаються від 0,5 до 2% від суми рахунків.

Факторинг дозволяє підприємницькій фірмі, яка передає свої боргові зобов'язання фактор-посреднику, отримати гарантію на отримання всіх платежів, зменшуючи таким чином кредитний ризик підприємства.

7. Біржові операції, що знижують ризик постачання в умовах інфляційних очікувань і відсутності надійних оперативних каналів закупівель. Мінімізація ризику постачання в даному випадку також здійснюється за рахунок передачі ризики шляхом:

придбання опціонів на закупівлю товарів і послуг, ціна на яких в майбутньому збільшиться;

укладання ф'ючерсних контрактів на закупівлю товарів, що ростуть в ціні.

Перший спосіб, тобто придбання опціонів на закупівлю товарів і послуг, дозволяє підприємницькій фірмі отримати упевненість в тому, що товари або послуги, які її цікавлять, із заздалегідь відомої ціни їй гарантовані. Опціон — це документ, в якому постачальник гарантує продаж товару за фіксованою ціною протягом певного терміну Опціон на придбання товарів у надійнішого постачальника може отримуватися паралельно з укладенням вигідного, але ризикованого контракту з постачальником, що викликає сумніви в його надійності.

По суті опціон є різновидом цінного паперу оскільки після закінчення терміну дії може мати вторинне ходіння, тобто може перепродувати на біржі за своїм поточним котируванням. Поточна ціна опціону залежить від різниці між ринковою на даний момент ціною товару, на який виписаний опціон, і ціною постачання, що передбачена в опціоні, а також від зміни до моменту виписки опціону інфляційних очікувань. Сама ціна постачання, що зафіксована в опціоні, відрізняється від ринкової ціни товару або послуги, за якою купується опціон; в умовах інфляції ціна постачання вище ринкової на момент покупки опціону, але, як правило, в майбутньому реальна ціна товару вище за ціну опціону на цей товар або послугу.

Можливість перепродажу опціону несе в собі такі переваги для підприємницької фірми:

фірма може придбати опціони не тільки у самих постачальників необхідного товару або послуги, але і у їх тимчасових утримувачів;

фірма може придбати опціони на постачання ще до отримання замовлень на продукцію, для виробництва якої забезпечується постачання. В тому випадку, якщо замовлення на вироблювану продукцію не поступить, фірма має можливість продати опціон на надмірно замовлені товари і послуги. У даній ситуації підприємницька фірма уникає можливих втрат, що пов'язані з ризиком неотримання замовлення на вироблювану продукцію.

Операції з покупки і продажу опціонів регулярно з великою надійністю здійснюються на біржах, але підприємницька фірма має можливість придбати опціони і через не біржових брокерів і маклерів.

Другий спосіб — це угоди на біржі з постачальниками товарів і послуг, що ростуть в ціні, ф'ючерсних контрактів на їх закупівлю. Відмінність даного способу від покупки опціону в такому:

контракт на постачання підписується між зацікавленою фірмою і постачальником, але його виконання відкладене на певний термін;

момент часу, в якій здійснюється постачання товару або послуги, строго фіксований;

у контракті може бути передбачена «плаваюча» ціна постачання.

Зареєстровані на біржі ф'ючерсні контракти, як і опціони, можуть бути повторно продані за особливою ціною як постачальником, так і замовником. Ціни ф'ючерсів на реалізацію товару і ф'ючерсів на його закупівлю є самостійним предметом біржового котирування і залежать від прогнозу кон'юнктури відповідного збуту і попиту за даним товаром, від обсягу ф'ючерсного контракту, часу, що залишається до настання моменту постачання товару по ф'ючерсу, від рівня інфляційних очікувань, а також від багатьох інших чинників.

Укладаючи ф'ючерсний контракт на покупку товару або послуг, підприємницька фірма, з одного боку, отримує деяку гарантію отримання товару або послуги в потрібний термін за обумовленою ціною, знижуючи тим самим ризик постачання і інфляційний ризик. З іншого боку, підприємницька фірма не позбавляється можливості відмовитися від контракту в тому випадку, якщо вона знайде альтернативні канали постачання і зможе укласти інший, вигідніший контракт.

Ф'ючерсний контракт на покупку товару або послуги може бути розміщений і як резервний, на додаток до основного контракту, в надійності якого у фірми є сумніви. Якщо основний контракт проте буде реалізований, підприємницькій фірмі необхідно продати ф'ючерс на паралельну закупівлю до настання по ньому терміну реальної закупівлі і її оплати. В даному випадку необхідно, щоб термін додаткового ф'ючерсного контракту був пізнішим, ніж термін постачання за основним контрактом.

Розглянутими способами мінімізації риски постачання також можна понизити і ризик збуту продукції або послуги, відповідно придбаючи опціони і ф'ючерси на постачання товару або послуги.

Проте трансфер ризику — не обов'язково найбезпечніший і найефективніший спосіб мінімізації підприємницького ризику. Трансфері може не тільки не мати достатніх коштів для покриття втрат трансферу, але як правило, він не має ніяких ефективних важелів для зниження рівня ризику. Тому за умов передачі ризику підприємницька фірма повинна враховувати такі моменти:

розподіл ризиків між трансфером і трансфері повинен бути чітким і недвозначним;

трансфері повинен мати можливість швидко виконати всі прийняті на себе зобов'язання;

трансфері повинен мати значні повноваження для скорочення і контролю за ризиком і найкращим чином використовувати ці повноваження;

рішення про трансфер повинні ухвалюватися на базі критерію ефективності (як недорогий або більш прибутковий метод) порівняно з аналогічними методами за надійністю мінімізації підприємницького ризику;

ризик повинен передаватися за ціною, однаково привабливою як для трансферу, так і для трансфері.