З урахуванням ризику. За умов зростаючої конкуренції, науково-технічного прогресу, динамізму (не стаціонарності) й невизначеності зовнішнього економічного середовища щодо компанії

За умов зростаючої конкуренції, науково-технічного прогресу, динамізму (не стаціонарності) й невизначеності зовнішнього економічного середовища щодо компанії (фірми, під­приємства), скорочення життєвого циклу продукції (послуг) та пов'язаної з цим гострої необхідності в розвитку інвестиційної (інноваційної) діяльності лише система стратегічного менеджменту може забезпечити компанії (підприємству) довготривалий ринковий успіх.

Економічна ефективність виробничо-господарської діяльності компанії за довготерміновий період може визначатися комп­лексом оцінок, що характеризують різні аспекти її функціонування у майбутньому. Є сенс враховувати, зокрема, наступне:

• розширення можливостей менеджерів, а отже, й їхньої потреби в аналітичній інформації, що необхідна для прийняття обґрунтованих рішень;

• вибір маркетингової стратегії за умов стохастичної чи розпливчастої природи використовуваної інформації щодо процесів розвитку ситуації на ринку в цілому і обраному сегменті ринку зокрема;

• підвищення ролі ситуаційного сценарного аналізу, прогнозування наслідків прийнятих рішень, оцінки перспектив мож­ливої зміни загальної ситуації в країні (політичного ризику);

• проведення аналізу та моніторингу обраної стратегії менеджменту і порівняння результатів господарської діяльності компанії (фірми) з показниками конкурентів, для оцінювання перспектив щодо схилення на свій бік потенційних акціонерів та інвесторів тощо.

Вибір стратегії фірми — це досить складна і широка проблема.

Найпростіший із способів прискорення темпів зростання фірми — це зменшення частки дивідендів у прибутках, а отже — розширення вкладень в активи за рахунок власних засобів, але цей спосіб досить ризикований. Розмір дивідендів у розрахунку на одиницю вартості акцій фірми вважається основним параметром, що визначає попит на них, тобто їхню вартість. Можна скористатися новими банківськими кредитами, випустити облігації. Можливі й інші шляхи, наприклад, змінення (підвищення) вартості продукції, структури активів тощо.

Визначенню стратегічних цілей передує виявлення перспектив щодо розвитку основної сфери діяльності компанії. Для багатопрофільних компаній (фірм) аналіз проводять по кожному виду діяльності окремо; визначення положення і конкуренто­спроможності компанії також — по кожній із сфер діяльності.

У будь-якому з цих випадків для обрання раціональної стра­тегії компанії важливим є доступність одержання всебічної інфор­мації щодо програми її інвестиційної (інноваційної) діяльності, зокрема показників капіталовкладень, стану балансу, котрі ви­значають альтернативи стратегічної політики.

У зв'язку з цим важливо поглибити процес обрання стратегії, ширше використовувати апарат математичного моделювання з урахуванням чинників невизначеності і ризику.

У менеджменті, як правило, розробляється декілька альтер­нативних стратегій, з котрих необхідно обрати одну на базі багатокритеріального (багатоцільового підходу). Можна говорити про такі цілі як, зокрема, розширення частки компанії (фірми) на ринку, мінімізація затрат на технічне переоснащення (впро­вадження новітніх технологій), створення іміджу виробника якісної продукції (послуг) тощо.

Цілі, на будь-якому рівні їх ієрархічної структури, досить часто суперечать одна одній, що теж обумовлює певний ступінь ризику. Окрім того, невизначеною (нечіткою, розпливчастою) є й інформація щодо прогнозованого розвитку зовнішнього економічного середовища (загальноринкова кон'юнктура, по­пит, ціни тощо), яку зручно подати як множину різних сценаріїв (станів економічного середовища), що взаємно вилучають один одного.

Отже, можна розрізняти і враховувати декілька типів неви­значеності і зумовленого ними економічного ризику, невизна­ченість цілей, оцінок, прогнозів розвитку економічного середо­вища у майбутньому (різні стани економічного середовища можна подати у вигляді сценаріїв); невизначеність дій кон­курентів, а також нестачу даних і, зокрема, числових (кількісних) даних, необхідних для розрахунків на базі економіко-математичного моделювання.

Останнім часом запропоновано ряд підходів, математичних моделей, методів, що дають змогу обрати оптимальну (раціональну) стратегію. Звичайно, при обранні раціо­нальної стратегії за умов невизначеності неможливо повністю уникнути певного суб'єктивізму та елементу ризику. Обмаль інформації ніколи не було перевагою, але завжди є корисним подати наявні варіанти у такій формі, щоб зробити суб'єктивізм відносним, а ризик — якомога більш прийнятним.

Слід зазначити, що формування програми розвитку компанії, її стратегії у довгостроковому періоді можна схематично поді­лити на три етапи.

Перший етап охоплює діяльність, мета якої — пошук ефективних інвестиційних проектів, збирання інформації щодо них, оцінка їх ефективності та ризику, порівняння та вибір тих проектів, котрі максимізують вартість компанії (фірми). Тобто на цьому етапі приймаються рішення стосовно розмірів та структури активів з урахуванням їх ризику.

Другий етап стосується рішень щодо джерел фінансування інвестиційної програми, або іншими словами — рішень сто­совно структури капіталу компанії.

Предметом третього етапу е комплексний інвестиційний та фінансовий план. Аналізуючи зв'язки між інвестиційними і фінансовими рішеннями, слід брати до уваги, що однобічний підхід до привабливих інвестиційних проектів, як головної ком­поненти, не завжди дає найкращі результати, бо може призвести до проблем з їх фінансуванням, які, в свою чергу, можуть загрожувати фірмі навіть банкрутством.

Отже, зовсім не останнім для компанії повинно бути також досягнення врівноваженого довготермінового зростання її вар­тості за умови оптимального ступеня ризику (допустимого ри­зику). Компанія, котра прагне уникнути фінансових клопотів, мусить дотримуватися відповідної політики, що пов'язана з досягненням допустимого ступеня ризику фінансування про­грами свого розвитку, і користуватися при цьому як внутрішніми, так і зовнішніми джерелами фінансування.

Отже, слід виконувати детальні фінансово-економічні дослід­ження, зокрема, відносно можливих шляхів зниження (оптимізації) ризику, яким обтяжена певна інвестиційна стратегія.

Одним з чинників ризику є масштаб (обсяги) аналізованого проекту. Вважають, що найчастіше більшим ризиком обтяжені значні, дорогі та довготермінові проекти. Тому характерною є від'ємна кореляція між масштабом проекту і його приваб­ливістю для більшості менеджерів, які займаються керівни­цтвом проектами.

Серед критеріїв, які враховують під час оцінювання інвес­тиційних (інноваційних) програм та проектів, можна назвати, зокрема, відповідність проекту корпоративній та інноваційній стратегії фірми, адекватність рівня ризику прийнятим у фірмі уявленням тощо.

На стратегію фірми має вплив схильність або несхильність до ризику керівництва фірми.

Щодо ризику окремого інвестиційного (інноваційного) проек­ту або усієї інвестиційної програми фірми, то в останньому ви­падку менеджери повинні оцінювати ступінь ризику портфеля інвестиційних проектів, що формується. Найчастіше використо­вують багатокритеріальні (багатоцільові, багатофакторні) оцінки.

Як приклад можна привести модель міжнародної компанії «Континентл групп». Проекти аналізуються за дванадцятьма критеріями (чинниками), що подані в табл. 9.1.

Таблиця 9.1

Критерій оцінки економічного стану компанії