Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Кредитний ризик.




Кредитний ризик — це ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків по ньому відповідно до термінів і умов кредитного договору.

Крупним кредитним ризиком є обсяг кредитів, гарантій і поручительств на користь одного клієнта в розмірі понад 5% власних коштів кредитної організації;

Максимальний розмір крупних кредитних ризиків не може перевищувати 25% власних коштів кредитної організації.

Ступінь кредитного ризику банків залежить від таких чинників:

♦ ступені концентрації кредитної діяльності банку в якій-небудь сфері (галузі), що є чутливою до змін в зовнішньому середовищі;

♦ питомої ваги кредитів й інших банківських контрактів, що доводяться на клієнтів, які зазнають певні труднощі;

♦ концентрації діяльності банку в маловивчених, нових, нетрадиційних сферах;

♦ внесення частинних як дрібних, так і істотних змін до політики банку у видачі кредитів, формуванні портфеля цінних паперів;

♦ питомої ваги нових і недавно залучених клієнтів;

♦ введення в практику дуже великої кількості нових послуг протягом короткого періоду часу;

♦ прийняття як застави цінностей, що є важкореалізованими на ринку або схильні до швидкого знецінення.

Рівень кредитного ризику залежить від виду кредиту, що надається банком. Залежно від термінів надання кредити бувають: коротко-, середньо- і довгострокові; від виду забезпечення: забезпечені і незабезпечені; від специфіки кредиторів: банківські, державні, комерційні, кредити приватних осіб і др.; від напряму використання: споживчі, промислові, інвестиційні, сезонні, імпортні, експортні, на формування оборотних коштів; за розміром: дрібні, середні, великі.

Основним етапом управління кредитним ризиком для банківської організації є його оцінка у момент видачі кредиту. Для цього необхідно правильно оцінити кредитну пропозицію, що надана потенційним позичальником. В першу чергу банку необхідно з'ясувати репутацію позичальника (особливо це важливо для нових клієнтів), що можна зробити за допомогою правила п'яти «С».

Далі необхідно проаналізувати кредитну пропозицію, тобто оцінити, чи є вона реалістичною з економічної точки зору, для чого банку необхідно виробити свої вимоги до кредитної пропозиції і довести їх до відома позичальника.

В тому випадку, якщо співробітникам банку, які займаються кредитуванням, не вистачає необхідних знань для оцінки кредитної пропозиції, банк може залучити для отримання об'єктивної оцінки компетентних експертів.

Після аналізу кредитного речення банк повинен визначити, як зміниться його кредитний портфель з появою нового кредиту, чи призведе це до диверсифікації кредитного портфеля, а отже, і до зниження рівня загального ризики банку або, навпаки, новий кредит призведе до концентрації кредитного портфеля у одній галузі або на одних термінах платежу, що збільшить рівень ризику.

Диверсифікація кредитного ризику припускає розосередження можливостей банку з кредитування. Кредитний ризик банку зростає у міру збільшення загального об'єму кредитування і ступеня концентрації кредитів серед обмеженого числа позичальників. Тому банки вважають за краще, як правило, при постійному об'ємі кредитних вкладень надавати кредити на дрібніші суми більшому числу незалежних один від одного клієнтів. Також необхідно проводити розподіл кредитів за термінами, тобто регулювати частки коротко-, середньо- і довгострокових кредитів; за галузями; за способом встановлення ставки за кредит (фіксована або змінна); за видом забезпечення (під різні види активів) і тому подібне.

В цілях диверсифікації банкам доцільно встановлювати плаваючі ліміти кредитування або кредитні стелі для позичальників, понад яких кредити не надаються незалежно від рівня відсоткової ставки.

Наступним етапом оцінки кредитного ризику є збір фінансової інформації про потенційного позичальника, зазвичай за останні три роки, зокрема, якщо це неможливо, — за останні шість місяців. До складу фінансової інформації повинні входити:

♦ піврічна або квартальна фінансова звітність;

♦ для короткострокового кредиту в оборотні кошти — структура запасів, розшифровка дебіторської і кредиторської заборгованості за останній рік;

♦ для довгострокового кредиту — бізнес-план, де позичальником відображуються результати дії витрат, що кредитуються, на його майбутнє фінансовий стан.

На основі фінансової інформації, що надається, банком здійснюється оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника, яка припускає розрахунок показників, що характеризують ризикованість фінансового положення позичальника, й їх аналіз. До таких показників в першу чергу відносяться показники платоспроможності і фінансової сталості.

На підставі даних аналізу кредитоспроможності банком здійснюється класифікація позичальників, встановлюються рейтинги кредитоспроможності останніх, визначаються можливі обсяги кредитування, розмір і спосіб фіксації процентних ставок, а також терміни погашення кредитів, вимоги до їх забезпечення. При цьому банк повинен керуватися тим, що чим вище його ризик, тим більше повинен бути прибуток банку і тим більш деталізованішим повинен бути кредитний договір.

Фінансова сталість позичальника, його надійність є гарантією повернення кредиту. В тому випадку, якщо позичальник не має потреби в залученні значних банківських позик, то закріплення в договорі кредитування його зобов'язання погасити кредит виручкою від реалізації продукції представляється цілком достатнім для дотримання принципу повернення кредиту.

При значній потребі в кредиті зростає ризик його неповернення, і тому навіть при стійкому фінансовому положенні позичальника надійнішим, тобто з меншим ризиком для банку, представляється видача кредиту під яке-небудь матеріальне забезпечення або використання гарантій.

Найбільш надійним способом забезпечення повернення кредиту є застава. Перевага застави полягає в більшій вірогідності повернути позику, оскільки у разі її неповернення банк отримує право задоволення своєї претензії з вартості закладеного майна, що знижує кредитний ризик до мінімуму.

Предметом застави може бути всяке майно, зокрема речі і майнові права (вимоги), за винятком майна, вилученого з обороту, вимог, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема вимог про аліменти, про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, й інших прав, поступка яких іншій особі заборонена законом.

Як застава можуть виступати: іпотека на основний капітал; дебіторська заборгованість; акції, облігації й інші цінні папери; запаси товарно-матеріальних цінностей і готова продукція.

Розрізняють тверду і плаваючу застави. Якщо закладене майно залишається у заставника, але під замком і друком заставодержателя — це тверда застава, в решті випадків — плаваюча застава.

Основне завдання банку при кредитуванні під заставу — правильно визначити, які активи є відповідною заставою. Тому відносно закладених активів банк додатково повинен:

♦ оцінити відносну легкість оцінки застави, як до ухвалення рішення про видачу кредиту, так і протягом всього терміну кредиту;

♦ перевірити до надання кредиту активи, що запропоновані в заставу, на наявність вже наявних цессий і інших позовів на них;

♦ з'ясувати можливість розміщення застави на ринку, її ліквідність, тобто швидке перетворення на готівку;

♦ перевірити підконтрольність застави, тобто можливість кредитора вступити у володіння заставою;

♦ встановити швидкість амортизації або темпи морального старіння застави, можливість його псування;

♦ проводити періодичні перевірки місцезнаходження і стану застави.

Ще одним методом зниження кредитного ризики банку є використання гарантій. Гарантія або поручительство — це письмова гарантія третьої сторони сплатити борг у разі відмови від сплати його позичальником. Проте слід враховувати, що гарантія, як і застава, сама по собі не знижує ступінь ризику банку, тому важливою умовою є перевірка юридичної законності гарантії.

Основними видами гарантії є:

♦ забезпечена або незабезпечена; як правило, за високоризикованими кредитами надається забезпечена гарантія, коли використовується застава гаранта;

♦ особиста — використовується для видачі кредиту приватним особам, гарант в цьому випадку повинен надати банку фінансові декларації за останні декілька років.

Повернення банківської позики може бути забезпечене поручительством. За договором поручительства поручитель бере на себе зобов'язання перед банком повернути позику, якщо від цього відмовиться позичальник.

Поширена форма забезпечення позики — банківська гарантія. Вона є виданим на прохання позичальника (принципала) письмовим зобов'язанням банку, іншої кредитної установи або страхової організації (гаранта) сплатити банку-кредиторові принципала (бенефіціару) грошову суму на умовах, що викладені в цих зобов'язаннях. В якості поручителів і гарантій банками приймаються фінансово стійкі підприємства і організації, що мають надійну репутацію.

Подальша оцінка ступеня кредитного ризику пов'язана з якістю кредиту. Система рейтингу кредиту за якістю широкого застосовується зарубіжними банками для перевірки кредитів і оцінки активів. Банки зазвичай створюють свої власні системи рейтингу кредиту за якістю, причому за складністю вони також можуть бути різними.

Зменшення кредитного ризику досягається також за допомогою страхування видаваних банком кредитів. Об'єктами страхування можуть виступати як банківський кредит, так і зобов'язання і поручительства по кредиту, а також довгострокові інвестиції. Страхувальниками можуть бути як кредитори, так і позичальники. Проте наявність страхового поліса не може розглядатися банком як повноцінна застава або забезпечення кредиту, оскільки при порушенні страхувальником умов договору страхові відшкодування за даним документом не виплачуються.

За договором страхування ризику непогашення кредиту страховик виплачує страхувальникові (банку) відшкодування у розмірі 50—90% суми не погашеного позичальником кредиту і відсотків по ньому. Конкретна межа відповідальності страховика і термін настання його відповідальності встановлюються в договорі страхування.

Таким чином, зниження кредитного ризику можливе за допомогою таких заходів:

♦ перевірки платоспроможності потенційного позичальника;

♦ поточного контролю за виданими кредитами;

♦ страхування ризику;

♦ використання застави, гарантій, поручительства;

♦ розсіювання ризику, коли кредит видається позичальникам, чиї ризики не пов'язані один з одним;

♦ отримання з клієнта премії за ризик;

♦ обмеження ризику за допомогою певних нормативів, що встановлюються НБУ.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-04; просмотров: 80; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты