СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, А-Б 9 страница

Що означає термін "промислова власність"? Які її об'єкти?

Другим видом творчості є науково-технічна діяльність, результати якої умовно називають промисловою власністю. Відповідно до чинного законодавства України про промислову власність до цієї групи об'єктів інтелектуальної власності належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Промислова власність — один із видів інтелектуальної власності, є її складовою.

Отже, промислову власність можна визначити як результати науково технічної творчості, які можуть бути використані на користь суспільства в будь якій діяльності людей.
Основними джерелами законодавства України про промислову власність є: Цивільний кодекс України, Закон України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" від 13 грудня 1991 р.; Закон України "Про науково-технічну інформацію" від 25 червня 1993 р.; Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р.; Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993 р.; Закон України "Про тваринництво" від 15 грудня 1993 р.; Положення про Державне патентне відомство України від 21 липня 1992 р.; Положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні від 8 вересня 1992 р. та ін. Держпатент України у розвиток прийнятих законодавчих актів про промислову власність прийняв низку підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок оформлення прав на об'єкти промислової власності та інші відомчі акти.
Уряд України взяв на себе обов'язки, що випливають із Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію законів, Договору про патентну кооперацію.
Право промислової власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості.
Право промислової власності в суб'єктивному значенні — це право, яким наділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності.
Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові зразки. Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок.
Винахід - - це технічне рішення в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання. Можливі об'єкти винаходу такі: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин); спосіб (включаючи біотехнічні способи, способи лікування і діагностики та профілактики). Правова охорона не надається винаходу, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі й не відповідає умовам патентоспроможності.
Винахід відповідає патентоспроможності, якщо він новий, має винахідницький рівень і є придатним для користування. Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Винахідницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Тому не вважається винаходом запозичення відомого рішення, перенесення і використання позитивного досвіду, оскільки в таких випадках не відбувається творчого процесу самого винахідництва. Винахідницьким рівнем характеризуються пропозиції, які відкривають нові галузі техніки, у медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахід повинен бути придатним для використання не тільки в промисловості, а й у сільському господарстві, в системі охорони здоров'я, оборони, транспорту на інших галузях народного господарства. Крім того винахід повинен мати ще одну якісну ознаку — позитивний ефект.
Корисна модель --це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислова придатним. Винаходи і корисні моделі — близькі між собою результати технічної творчості.
Вони мають відповідати таким умовам патентоспроможності, як умови світової новизни і промислової придатності. Однак до корисної моделі не ставиться умова винахідницького рівня. Відмінність між винаходами і корисними моделями полягає в об'єкті — до перших відносять продукти і способи, до других — конструктивне виконання пристрою. Сутність корисної моделі полягає саме в оригінальному компонуванні пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим розв'язком задачі, то корисна модель - - новим компонуванням елементів пристрою. Цей розв'язок тому і називають "корисна модель" певного пристрою, тобто нове розташування елементів пристрою, нова корисна модель.
Промисловий зразок — це нове конструктивне рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.
Об'єктом промислового зразка мають бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок відповідає патентоспроможності, якщо він новий і промислове придатний. Цей зразок визнають новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до подання заявки до Держпатенту України. Промисловий зразок визнають промислово придатним, якщо його може бути використано в промисловості або в будь-якій іншій галузі діяльності. Законодавство про промислові зразки не поширюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друковану продукцію як таку, об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних речовин тощо.

Що розуміють під правом інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію?

Раціоналізаторські пропозиції, які зараз широко використовують, дають досить значний корисний ефект, що інколи навіть перевищує економічний ефект від використання винаходів, тому Цивільним кодексом України врегульовано також право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію.
Раціоналізаторською слід визнавати пропозицію, що визнана юридичною особою як пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес. Це може бути створення або зміна конструкції виробів, технології виробництва і застосовуваної техніки або складу матеріалів та ін. Тобто раціоналізаторська пропозиція має бути новою і корисною для підприємства, якому її подано. Це означає, що її використання дає змогу підвищити економічну ефективність виробництва або одержати інший позитивний ефект.
Автором раціоналізаторської пропозиції має визнаватися особа, творчою працею якої ця пропозиція створена. Якщо раціоналізаторську пропозицію створено кількома особами, то всі вони визнаються співавторами. У цьому разі порядок користування правами на пропозицію визначається угодою між ними. Надання технічної, організаційної чи матеріальної допомоги або сприяння оформленню прав на раціоналізаторську пропозицію та її використання не визнається співавторством.
Автору раціоналізаторської пропозиції мають належати особисті (немайнові) і майнові права. Майнові права автора можуть переходити у спадщину.
Для визнання пропозиції раціоналізаторською автор повинен подати письмову заяву з описом сутності пропозиції, до якої в разі необхідності додаються креслення, ескізи або схеми.
Заява має містити матеріали, достатні для практичного здійснення пропозиції. Заява подається тому підприємству, де пропозиція може бути використана, незалежно від того, чи працює на ньому автор чи ні. Коли пропозиція може бути використана на кількох підприємствах, то заява подається кожному з них.
За результатами розгляду заяви має бути прийнято одне з рішень:
• визнати пропозицію раціоналізаторською і прийняти її до використання;
• провести дослідну перевірку пропозиції;
• відхилити пропозицію із зазначенням мотивів відхилення.
Коли пропозицію визнано раціоналізаторською, автору видається посвідчення, яке підтверджує визнання пропозиції раціоналізаторською, дату її видачі та авторство. Автор чи співавтори мають право на винагороду, якщо раціоналізаторська пропозиція використана на підприємстві, яке визнало її раціоналізаторською. Розмір, порядок обчислення та порядок виплати винагороди визначаються угодою між автором і підприємством. Підприємство може підвищити розмір винагороди за використання раціоналізаторської пропозиції, яка не може бути широко використана.
Права раціоналізаторів у разі їх порушення підлягають захисту відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Що таке право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин?
Відносини, що виникають у зв'язку з виведенням, використанням, захистом, відчуженням нових сортів рослин і нових тварин (селекційні досягнення) регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про охорону прав на сорти рослин" від 21 березня 1993 р., Законом України "Про племінне тваринництво" від 15 грудня 1993 р. Вказані нормативно-правові акти визначають поняття "сорт", "порода", "племінне тваринництво" та ін., пов'язані з правовою охороною сортів рослин і нових порід тварин.
Так, селекційним досягненням у рослинництві визнається сорт, що має один або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин.
Селекційним досягненням у тваринництві визнається порода, тобто цілісна численна група тварин загального походження, що створена людиною та має генеалогічну структуру і властивості, які дають змогу відрізнити її від інших тварин цього самого виду, і є кількісно достатньою для розмноження як однієї породи.
Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять:
• особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;
• майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;
• майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породу тварин, засвідчене державною реєстрацією.
Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення та використання сорту рослин і порід тварин, може бути будь-яка фізична і юридична особа. Автором селекційного досягнення визнається особа, творчою працею якої створено цей сорт чи породу. Автор селекційного досягнення має право визначати його назву, яка має відповідати встановленим законом щодо селекційних досягнень вимогам і підлягає схваленню державним органом, що відає випробуванням та охороною селекційних досягнень. Присвоєння назви зареєстрованого селекційного досягнення насінню і племінному матеріалу, що не належить до них, є порушенням прав патентоволодільця і селекціонера.
Право на одержання патенту може мати, а отже, бути суб'єктом права на селекційне досягнення, будь-яка особа, якій автор передав своє право на одержання патенту. В сучасних умовах одним із важливих суб'єктів права на селекційне досягнення стає роботодавець, який має право на одержання патенту, якщо сорт чи породу виведено працівником — автором селекційних досягнень при виконанні ним службових обов'язків, конкретного завдання, одержаного працівником від роботодавця. Суб'єктом інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин може стати також Фонд винахідників України, якщо автор селекційного досягнення назвав у заявці фонд особою, якій він передає право на одержання патенту.
Патентоволодільцеві на селекційне досягнення належить виключне право на використання цього досягнення в межах, встановлених законом про інтелектуальну власність на сорт рослин, породу тварин.
Автор інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, який не є патентоволодільцем, має протягом строку чинності патенту (ЗО років, а щодо дерев та винограду - 35 років) право на одержання винагороди від патентоволодільця за використання селекційного досягнення. Розмір та умови виплати винагороди авторові визначаються договором, що укладається між ним і патентоволодільцем. Розмір винагороди не повинен становити менше ніж 2 % від сум щорічних надходжень, які одержує патентоволоділець за використання селекційного досягнення, включаючи надходження від продажу ліцензій. Винагорода виплачується авторові протягом шести місяців після закінчення кожного року, в якому використовувалося селекційне досягнення, якщо договором не передбачено інше.
Патентоволоділець інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин зобов'язаний підтримувати відповідний сорт рослини чи відповідну породу тварин протягом строку чинності патенту таким чином, щоб збереглися ознаки, зазначені в описанні сорту чи породи, складеному в заявці на видачу патенту. Внесення сортів рослин і тварин до державного реєстру селекційних досягнень, які допускаються до використання, проводиться державним органом, який відає випробуваннями та охороною селекційних досягнень, за результатами державних випробувань на господарську корисність.
Патент може бути визнаний недійсним повністю або частково у таких випадках:
• заявлений сорт чи порода не відповідає патентоспроможності;
• у патенті неправильно визначено автора (співавтора) сорту, породи або власника патенту.
Скарга проти видачі патенту за наведеними підставами, може бути розглянута Апеляційною радою Держпатенту України в присутності скаржника. Визнання патенту на сорт рослин, породу тварин недійсним проводиться в судовому порядку.

Як здійснюється право на захист комерційної таємниці?

В умовах ринкової економіки все більше зростає значення будь-якої інформації, в тому числі науково-технічної, що має конфіденційний характер.
Специфічність інституту комерційної таємниці полягає в тому, що вона не підлягає офіційній реєстрації. Опис, який становить її сутність, має конфіденційний характер і передається з рук у руки під серйозні застереження. В ліцензійних договорах, як правило, обумовлюються порядок і умови передачі цієї інформації.
Цими та іншими факторами зумовлюється необхідність окремого правового інституту захисту такої нерозкритої інформації, оскільки нині вона набуває все більшої цінності як товар.
Здійснення правової охорони нерозкритої інформації в Україні стало можливим на підставі Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р., інших законів про інформацію і прийнятого Цивільного кодексу України.
Комерційною таємницею визнається технічна, організаційна, комерційна, виробнича та інша інформація, здатна сприяти підвищенню виробництва або давати інший позитивний ефект, яка невідома третім особам, внаслідок чого має комерційну цінність.
Особа, котра правомірно володіє такою інформацією, має право на захист від незаконного використання цієї інформації.
Не визнається нерозкритою інформацією комерційна та інші види таємниць, які охороняються спеціальними законами, а також якщо ця інформація захищається авторським чи патентним правом та іншими промисловими правами.
Комерційна таємниця охороняється законом від незаконного використання третіми особами за умови, що:
• ця інформація має дійсну або потенційну цінність і фактично невідома третім особам;
• до цієї інформації немає вільного доступу третіх осіб на законних підставах;
• володілець зазначеної інформації вживає відповідних заходів для збереження її конфіденційності.
Разом з тим має бути можливість до відчуження зазначеної інформації її володільцем, тобто її можна відокремити від її носія і передати іншим особам.
Комерційна таємниця може мати найрізноманітніший характер, отже, і заходи щодо збереження її конфіденційності також можуть бути найрізноманітніші. Наприклад, маляр знає, в якій пропорції треба змішувати фарби, щоб одержати необхідний відтінок. Це знання (інформацію) він може зберегти шляхом мовчання, тобто нікому не розкривати свого знання. У складних технологіях, безумовно, потрібен письмовий опис такої нерозкритої інформації, яку можна зберегти лише шляхом збереження цього опису в таємниці.
Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.
Володілець нерозкритої інформації має виключне право на її використання. Це право володілець може передавати іншим особам (тобто і як право власності, і як виключне право на використання). Як власник, він може відчужувати свою власність будь-кому і в будь-який правомірний спосіб. Як володілець виключного права він має право видавати ліцензії на використання інформації, а також перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці.
Строк правової охорони нерозкритої інформації обумовлений строком збереження її конфіденційності, тобто доки зазначена інформація буде прихована від третіх осіб, доти зберігатиметься правова охорона.
Спори з приводу використання комерційної таємниці, виплати винагороди розглядає тільки суд.

Що означає право інтелектуальної власності на комерційне найменування?

Індивідуалізація товариства чи установи через комерційне найменування зумовлює необхідність надання правової охорони такому найменуванню. Без правової охорони використання комерційного найменування втрачає будь-який сенс, практичний резон. Але надання правової охорони комерційному найменуванню з боку держави можливе лише за наявності певних умов.
У Цивільному кодексі України зазначено, що охорону прав на комерційне найменування може мати лише комерційна фізична чи юридична особа, зареєстрована в установленому порядку.
Ще однією правовою умовою має бути чітка відмінність найменування особи від інших подібних. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже використовуване або настільки схоже з ним, що його легко сплутати з іншими.
Однією з необхідних умов має бути і відповідність назви характеру діяльності цієї фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву принципу істотності фірми. Не може бути визнане комерційне найменування фірми "Дарунки лісу" як такої, що продає вироби з риби.
Чинність права на комерційне найменування настає з дати державної реєстрації найменування в Україні. Без такої реєстрації право на найменування не настає. Чинне законодавство України передбачає норму про право попереднього користування. Відповідно до неї фірма, яка використовувала найменування до його реєстрації іншою фірмою, зберігає право на його подальше використання. Право попереднього користування стосується всіх об'єктів промислової власності, а також фірмового найменування.
Право на комерційне найменування полягає в тому, що комерційна особа, яка його використовує і зареєструвала в установленому порядку, має виключне право на його використання. Це означає, що володілець комерційного найменування має право забороняти іншим особам використовувати фірмове найменування на товарах, упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з його діяльністю, а також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках, які проводяться на території України чи іншим чином. Комерційне найменування володілець може також використовувати в товарних знаках, які належать цьому володільцю.
Використання зареєстрованого на ім'я певної юридичної особи комерційного найменування іншими особами без дозволу володільця не допускається. Володілець, безумовно, має право передати своє виключне право на використання комерційного найменування іншим особам за певну винагороду, шляхом видачі виключної або невиключної ліцензії. В ліцензійному договорі мають бути обумовлені заходи, які б виключили введення в оману споживачів. Виключне право на використання комерційного найменування не обмежується певними строками.

Як захищається право на торговельну марку?

Споживач повинен точно знати, хто виробник того чи іншого товару, хто надає ті чи інші послуги, чим характеризується той чи інший товар (послуга), який товар вигідніше придбати, які послуги вирізняються вищою якістю тощо. Тут споживачеві й допомагають знаки для товарів і послуг (більш усталений термін — торговельна марка).
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація, придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами.
Законодавство передбачає, що об'єктом знака для товарів і послуг можуть бути словесні (наприклад, КРАЗ, "Таврія"); зображувальні (композиція ліній, фігур, плям, форм на площині); об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки — пляшки, флакони тощо); звукові (наприклад, музикальні сигнали як позивні тієї чи іншої радіостанції); буквено-цифрові; комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних елементів). Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Цивільний кодекс України не містить вичерпних підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнати торговельною маркою. Кодекс лише наводить перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Це знаки для товарів і послуг, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі та не відповідають умовам патентоспроможності.
Чинний Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" наводить перелік позначень, що не можуть бути визнані як знаки, і поділяє їх на чотири групи. До першої групи належать герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав, міжнародних організацій. Другу групу становлять позначення, які не відповідають вимогам законодавства і можуть ввести в оману споживача. До третьої групи належать позначення, що є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати (наприклад, "Коньяк", "Шампанське" - продукція, яка має походження з відповідних провінцій Франції, і тому такі позначення в Україні не можуть бути визнані знаками для товарів). Не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів (промислові зразки, прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди та ін.), четверта група.
Позначення нових товарів чи послуг торговельною маркою накладає на їх володільця серйозні зобов'язання, дисциплінує виробника чи особу, що надає послуги. Жоден підприємець, який зареєстрував знак на своє ім'я, не стане ризикувати діловою репутацією, виробляти товари чи надавати послуги нижчої якості порівняно з товарами і послугами конкурентів. В іншому разі йому треба припинити свою підприємницьку діяльність, бо він не витримає конкуренції в умовах ринку. Споживач дуже швидко розбереться в якості товарів та послуг, у тому, хто виробляє товари чи надає послуги.
Правова охорона торговельної марки посвідчується свідоцтвом, в якому міститься перелік товарів і послуг, що позначаються зареєстрованим знаком. Строк чинності свідоцтва — 10 років від дати державної реєстрації. Він може бути продовжений Держпатентом України за клопотанням володільця свідоцтва щоразу на 10 років.
Свідоцтво надає його власнику виключне право користування і розпорядження знаком на свій розсуд. Торговельна марка може бути використана у будь-який спосіб, що не суперечить чинному законодавству. Якщо торговельна марка належить кільком власникам, то користування нею визначається угодою між ними. Власник свідоцтва має право забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу.
Володілець свідоцтва може передати на підставі договору виключне право на торговельну марку іншій особі, яка стає правонаступником володільця свідоцтва. Проте передача права на торговельну марку не допускається, якщо така передача може ввести в оману споживача щодо товару і послуг або щодо особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Суб'єкту права власності на торговельну марку належить право видавати дозвіл (ліцензію) будь-якій іншій особі на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору. Договір про передачу власності на торговельну марку та ліцензійний договір під страхом їх недійсності мають бути зареєстровані у Держпатенті України.
Використання торговельної марки для товарів і послуг має здійснюватись так, щоб це не завдавало шкоди іншим особам. Власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає зі свідоцтва.
Чинність свідоцтва може бути припинена або свідоцтво може бути визнане недійсним в установлених законом випадках. Так, свідоцтво на торговельну марку припиняє свою чинність у разі несплати збору за подовження строку його дії. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг. Чинність свідоцтва може бути припинена і рішенням суду, якщо торговельна марка не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання торговельної марки було припинено. Проте при вирішенні цього питання суд може зважати на подані власником свідоцтва докази того, що знак не використовувався з незалежних від власника причин.
Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.
Торговельна марка може бути зареєстрована в іноземній державі будь-якою особою. Якщо торговельна марка в іноземній державі реєструється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, то заявка на зарубіжну реєстрацію подається через Держпатент України. Пов'язані з реєстрацією в іноземній державі витрати несе заявник або за його згодою інша особа.
Будь-яка особа, котра до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку до такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).

Що означає право інтелектуальної власності на географічне зазначення?

Окрім основних факторів, які впливають на якісні характеристики вироблення товару, значну роль можуть відігравати певні властивості того чи іншого географічного району. Це можуть бути різноманітні фактори — вода, повітря, ґрунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови. Наприклад, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості; на виробництво пива впливає низка властивостей саме певного географічного району — вода, ячмінь, хміль тощо; тканина певного сорту може бути вироблена з вовни овець певної породи, що вирощується в певній місцевості.
Цивільний кодекс України визначає, що обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Географічне місце — це будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема країна, регіон як частина країни, населений пункт,
місцевість тощо.
Заявником на реєстрацію місця походження товару, можуть бути будь-яка юридична чи фізична особа, асоціація споживачів, інша особа, визначена законом, яка має намір виробляти товар з характерними для цього географічного об'єкта властивостями або вже виробляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість цього інституту, що право на використання найменування місця походження товару не є монопольним, тобто не є виключним правом. Це означає, що одне й те саме найменування місця походження товару може бути зареєстровано на ім'я кількох заявників — користувачів цього найменування.
Особа, яка зареєструвала на своє ім'я найменування місця походження товару, одержує право на його використання (але не виключне право), якщо вироблюваний товар відповідає вимогам, викладеним у заявці на реєстрацію.
Право користування найменуванням місця походження товару на підставі державної реєстрації може бути надано за такої умови: виробник товару знаходиться в тому ж географічному місці й виробляє товар з тими ж властивостями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію. Реєстрації підлягає тільки кваліфіковане зазначення товарів, яке складається із двох видів: назва походження товару і географічне зазначення походження товару.
Правова охорона походження товару надається за таких умов:
• є назвою географічного місця, з якого цей товар походить;
• вживається як назва певного товару чи як складова цієї назви;
• у вказаному цією назвою географічному місці об'єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливі властивості порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць;
• позначуваний цією назвою товар має відповідні властивості, що виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для цього географічного місця людським фактором;
• виробництво (видобування) і переробка позначувано-го цією назвою товару здійснюється в межах зазначеного географічного місця.
Свідоцтво, що посвідчує реєстрацію права на використання кваліфікованого географічного зазначення, діє безстрокове за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.
Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.
Право на використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару може бути припинено: за рішенням суду (у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі); у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є володільцем свідоцтва; у разі подання володільцем свідоцтва заяви про відмову від права на використання цього зазначення; у разі несплати збору за продовження дії свідоцтва.