СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, А-Б 11 страница

Які особливості договору купівлі-продажу?

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Це сплатний, двосторонній і консенсуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця, і, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює в покупця абсолютне речове право.
Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. Продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. Оплата придбаного майна повинна здійснюватися у національній валюті України — гривні, за винятком випадків, передбачених законом.
Предметом цього договору може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. В окремих випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно (як матеріальний об'єкт), а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад, у разі купівлі цінних паперів. Предметом цього договору може бути і право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовують положення про відступлення права вимоги.
Загальні положення про купівлю-продаж застосовують до договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів. Особливості купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватись і законом.
Необхідно підкреслити, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Це означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати не лише саме майно, а й право власності на нього. Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Продавець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права. Якщо продавець товару (майна) не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Так, Цивільним кодексом України встановлюється особливий порядок реалізації не витребуваних за договором побутового підряду виготовлених підрядником речей, або не витребуваних на транспорті вантажів і багажу, майна, відправленого через органи зв'язку. У цих випадках продаж зазначеного майна не є примусовим, а лише здійснюється без згоди власника, оскільки такий невідомий або не виявляє інтересу до належного йому майна, що може завдати охоронцю майнової шкоди.
Власникові не обов'язково особисто брати участь в укладенні договору купівлі-продажу. Він може здійснити ці повноваження через свого представника чи комісіонера. Таким чином, якщо продавцем майна може бути лише певна особа, тобто, як правило, власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Але обов'язковою умовою участі фізичних осіб стороною в договорі купівлі-продажу є наявність у них достатньої дієздатності.
Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється Цивільним кодексом України, Законами України "Про захист прав споживачів'", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств", численними підзаконними нормативними актами.
Основні обов'язки продавця передбачено Цивільним кодексом України і Законом України "Про захист прав споживачів", відповідно до яких продавець зобов'язаний:
• передати покупцеві товар, передбачений договором.
Цей обов'язок вважається виконаним, якщо продавець одночасно з переданням товару передав покупцеві його приналежності, а також документи, що до нього належать (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), передбачені договором чи нормативно-правовими актами. У разі невиконання цього обов'язку покупець має право вимагати передати йому товар і відшкодувати збитки чи взагалі відмовитись від виконання договору і вимагати відшкодування завданих збитків. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором передбачено обов'язок продавця щодо доставки товару; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві в місцезнаходженні товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо він чітко ідентифікований для цілей цього договору шляхом маркування, повідомлення, надісланого покупцеві, або іншим чином;
• попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, права застави, довічного користування тощо). Невиконання цього правила дає покупцеві право вимагати зниження ціни або розірвання договору і відшкодування збитків, крім випадків, коли було доведено, що покупець знав або повинен був знати про права третіх осіб;
• виступити у справі на боці покупця, якщо до нього вчинено позов третіх осіб про відібрання товару з підстав, що виникли до його продажу. Продавець, що був притягнений до участі у справі, але не взяв у ній участі, позбавляється права доводити неправомірність ведення справ покупцем. Якщо за рішенням суду товар буде відібрано у покупця, продавець зобов'язаний відшкодувати йому завдані збитки;
• повідомити покупця щодо якості товару, його недоліків. Продавець відповідає за недоліки товару, які не були застережені ним при продажу. Так, відповідно до п. 17 Правил продажу непродовольчих товарів, затверджених наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 27 травня 1996 р. № 294, при продажу товарів вітчизняного й іноземного виробництва господарюючий суб'єкт зобов'язаний надати покупцям достовірну інформацію про товар:
- назву нормативних документів, вимогам яких повинен відповідати товар;
- недоліки основних споживчих якостей товару;
- ціну та умови придбання товару;
- дату виготовлення;
- гарантійні зобов'язання виробника;
- правила й умови ефективного використання товару;
-- строк придатності товару, інформацію про дії покупця після його закінчення, а також можливі наслідки при невиконанні цих дій;
- назву й адресу виробника, а також підприємства, яке приймає претензії від покупців і здійснює ремонт та технічне обслуговування товару;
- відомості про сертифікацію товару (якщо він підлягає обов'язковій сертифікації).
До обов'язків продавця також належить повідомлення покупця про товари, які за відповідних умов можуть становити небезпеку для життя, здоров'я і майна покупця.
Щодо товарів, які надійшли в продаж від підприємця, повинна бути інформація про його прізвище, адресу, номер документа, який підтверджує право на заняття підприємницькою діяльністю, назву органу, який видав його, гарантійний строк і строк придатності;
- зберігати майно і не допускати його погіршення, коли право власності переходить до покупця раніше від його передання. Наприклад, Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торгового обслуговування населення, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р., передбачає, що придбані покупцем великогабаритні товари (меблі, будівельні матеріали, піаніно, холодильник, пральна машина та ін.) можуть бути залишені ним на зберігання в магазині, але не більш як одну добу (п. 27). У такому разі продавець протягом цього строку відповідає за стан і якість майна, однак ризик випадкової загибелі майна покладається на покупця як власника.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови: про кількість товару (встановлюється у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні); асортимент товару (продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті за видами, моделями, розмірами, кольорами чи іншими ознаками, погодженими сторонами); якість товару (продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору); гарантії якості товару (товар, Що передається покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент передання; договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару); строк придатності товару (законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, із закінченням якого товар вважається непридатним для використання за призначенням; продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до закінчення цього строку); комплектність товару (продавець зобов'язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання); тару та упаковку (на продавця покладається обов'язок передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання); ціну товару (повинна бути обов'язково визначена в договорі шляхом досягнення щодо цього обопільної згоди); оплату товару (покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророз-порядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару); страхування товару (договором може бути встановлений обов'язок продавця або покупця застрахувати товар).

Який зміст договору поставки?

Найдоцільнішою правовою формою регулювання господарських відносин з постачання продукцією і товарами є договір поставки. Договір поставки - це основний документ, що визначає права та обов'язки сторін з поставок усіх видів товарів.
За договором поставки продавець (постачальник), що є підприємцем, зобов'язується передати в обумовлені строки (строк), товари у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не передбачено договором або не випливає з характеру відносин сторін. Іншими словами поставка — це комерційна купівля-продаж або купівля-продаж у господарському обігу.
Особливості договору поставки такі:
• продавцем (постачальником) за договором поставки є тільки підприємець;
• предметом договору поставки може бути лише майно (товар), що використовується у підприємницькій діяльності (промислової переробки чи комерційного перепродажу);
• строки укладення договору і його виконання, як правило не збігаються. Укладення договору з одночасним чи одномоментним виконанням тягне визнання його договором купівлі-продажу;
• постачальник зобов'язаний передавати товар неодноразово, тобто більше ніж один раз.
Договір поставки, як і договір купівлі-продажу, є кок-сенсуальним, двостороннім і оплатним.
Відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. В договорі обов'язково обумовлюються кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платіжні реквізити.
Кількість належних до поставки товарів визначається у договорі на основі замовлення покупця. З визначення кількості належної до поставки продукції тісно пов'язане поняття асортименту. Розподіл товарів за окремими групами та співвідношення їх і становлять асортимент. Він обумовлюється або в самому договорі, або в специфікації, яка додається до договору і є його невід'ємною частиною.
Якщо йдеться про поставку продукції, замість терміна "асортимент" іноді вживають рівнозначний термін "номенклатура". Розрізняють асортимент груповий і розгорнутий. Груповий асортимент - - це співвідношення більш-менш значних груп певної продукції, обумовленої в договорі. Розгорнутий (або внутрішньогруповий) асортимент - - це характеристика в договорі окремих груп належної до поставки продукції більш детальними показниками (за артикулами, фасонами, моделями, розмірами тощо).
Однією з істотних умов договору, яка характеризує предмет поставки з погляду придатності до використання за цільовим призначенням, є умова щодо якості продукції.
Якість продукції — це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійності, довговічність, економічність продукції і зумовлюють здатність її задовольняти відповідно до свого призначення потреби споживачів. У договорі на поставку продукції потрібно зазначити посилання на нормативні документи, що пройшли державну реєстрацію за якістю, за якими буде поставлятися продукція.
Договір може передбачати більш високі вимоги щодо якості продукції порівняно з нормативними документами. Постачальник засвідчує якість продукції відповідним документом, який надсилається покупцеві разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов'язковими правилами чи договором.
Продукція, що імпортується та підлягає обов'язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, який підтверджує відповідність її обов'язковим вимогам нормативних документів.
У справі забезпечення якості, надійності та довговічності продукції, призначеної для тривалого користування чи зберігання, важливе місце відводиться гарантійним строкам. На вимогу покупця постачальник повинен виправити недоліки, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити продукцію доброякісною, або повернути сплачену за неї суму, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання її. Сторони можуть визначити гарантійні строки в договорі, якщо вони не передбачені нормативними документами, і навіть продовжувати вже встановлені гарантійні строки. Виготовлювач гарантує якість продукції в цілому, включаючи складові та комплектуючі вироби.
Надзвичайно важливе значення у договорі поставки має комплектність продукції. Продукція повинна поставлятися комплектне, відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів. Якщо комплектність не визначена цими документами, вона в необхідних випадках обумовлюється договором.
Також до найважливіших умов договору поставки цивільне законодавство відносить строки поставки. Прийнято поділяти ці строки на загальні та окремі (часткові).
Загальний строк поставки збігається по суті й зі строком дії договору. Якщо загальний строк поставки є відрізком часу, протягом якого постачальник повинен здійснити поставку всієї передбаченої договором кількості продукції, то окремі (часткові) строки визначають поставки продукції частинами, окремими партіями у межах строку дії договору. Ці строки сторони визначають самі, з урахуванням необхідності безперебійного постачання покупців, забезпечення ритмічності поставки та особливостей виробництва. Вони можуть бути квартальними, місячними, декадними тощо.
Істотною умовою договору поставки є ціна. Від ціни та обсягу поставки залежить загальна сума договору. Ціни на продукцію, а також на тару й упаковку встановлюються в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору постачальник повинен маркувати продукцію, яку виготовляє. Крім того, на упаковці або безпосередньо на самій продукції слід проставляти товарні знаки, зареєстровані в установленому порядку.
Для забезпечення схоронності продукції при перевезенні або зберіганні її потрібно поставляти у належній тарі чи упаковці. Вимоги щодо якості тари й упаковки визначаються стандартами, технічними умовами або договором. Тара, пакувальні та в'язальні матеріали багаторазового використання, спеціальні контейнери, засоби пакетування підлягають поверненню постачальникові або здачі тарозби-ральним організаціям.
Крім визначених умов, у договорі поставки можуть обумовлюватись порядок відвантаження, доставки і здачі продукції покупцеві, порядок розрахунків та інші умови поставки.

Які особливості договору дарування?

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно у власність.
Договір дарування, як і договори купівлі-продажу, міни, поставки, спрямований на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності в обдаровуваної особи. Як і продавець, дарувальник повинен бути власником відчужуваного в такий спосіб майна.
Проте на відміну від названих договорів договір дарування є завжди безоплатним, тому дарувальник не вправі вимагати від обдаровуваного зустрічних дій майнового або немайнового змісту.
Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття, а тому договір дарування належить до категорії реальних.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові права, якими уже володіє дарувальник, а також ті, які можуть виникнути у нього у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної власності, та інші права. При даруванні необхідно також дотримуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя, автомобіль).
Договір дарування укладається у формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства про форму правочинів. Так, договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладено усно, а договір дарування нерухомої речі укладається обов'язково письмово і посвідчується нотаріусом.
Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір доходу, що не оподатковується, також укладається письмово і посвідчується нотаріусом. При даруванні рухомих речей, які мають особливу цінність, договір укладається письмово. Письмово укладається і договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. У разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним.
Сторонами в договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим і територіальні громади.
Батьки, опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Від імені дарувальника договір дарування може бути укладений його представником, але доручення на укладення договору дарування, в якому не зазначено імені обдаровуваного, є недійсним.
Дарувальник несе відповідальність за шкоду, заподіяну обдаровуваному річчю з недоліками, відомими дарувальнику, про які він не повідомив обдаровуваного.
Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчими документами дарувальника. Це правило не поширюється на право юридичної особи укласти договір пожертви.
Обдаровуваний має право у будь-який час односторон-ньо відмовитися від договору дарування і повернути річ дарувальникові, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання. Якщо річ потребує догляду або особливих умов утримання чи зберігання, вона може бути повернута дарувальнику тільки за його згодою.
Договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати обдаровуваному дарунок у майбутньому через певний час (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини. При настанні строку (терміну), який встановлено договором з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.
Якщо до настання строку (терміну), встановленого договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється. Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився.
За договором дарування може бути встановлений і обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи, тобто обов'язок вчинити певну дію майнового характеру (не на користь дарувальника), а на користь третьої особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). У разі порушення обдаровуваним цього обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення подарунка, а якщо таке повернення неможливе, — відшкодування його вартості.
Дарувальник має право скасувати договір дарування нерухомих речей чи іншого цінного майна, якщо:
• обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) та дітей;
• дарунок становить для дарувальника велику немай-нову цінність, а обдаровуваний створює загрозу її безповоротної втрати;
• через недбале ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.
На вимоги про скасування договору дарування застосовується позовна давність в один рік. У разі скасування договору дарування дарувальнику повертається дарунок у натурі.

Що таке договір найму?

У господарському обігу значно поширені відносини майнового найму, зокрема такі його різновиди, як оренда та прокат. За допомогою майнового найму розширяються господарські можливості використання майна. Поряд з цим найм є засобом взаємодопомоги між громадянами і організаціями та сприяє упорядкуванню побуту громадян.
За договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату і на певний строк. Крім Цивільного кодексу України особливості укладення та виконання найму (оренди) можуть бути передбачені окремим законом.
Право на передання у найм має тільки власник майна або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
На відміну від договору купівлі-продажу майно передається не у власність, а на визначений строк. Коли строк найму не встановлено, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. У цьому разі кожна зі сторін може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна — за три місяці. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна.
Об'єктом договору можуть бути лише індивідуально визначені речі, споживча вартість яких передається поступово і які в цивільному праві називаються неспоживчими. Це зумовлено змістом самого договору майнового найму, за яким наймач після закінчення строку договору або його припинення достроково зобов'язується повернути ту саму річ у натурі.
До обов'язків наймодавця належать такі:
• передати наймачеві річ у користування негайно або у строк, визначений договором;
• надати наймачеві річ у комплекті в стані, який би відповідав умовам договору і забезпечував досягнення мети найму;
• попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна наймача або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею;
• проводити за свій рахунок капітальний ремонт речі.
Обов'язки наймача такі:
• вносити плату за користування річчю щомісячно (сторони можуть визначити й інші строки внесення плати);
• перевірити в присутності наймодавця справність речі при її передачі у володіння;
• користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору;
• проводити за свій рахунок поточний ремонт речі;
• усунути погіршення стану речі, які сталися з його вини;
• у разі припинення договору негайно повернути наймо-давцю річ у стані, в якому вона була від нього одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Наймодавець має право відмовитись від договору і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плати за користування нею протягом трьох місяців підряд. Договір у цьому разі вважається розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Наймач має право вимагати розірвання договору, якщо наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору, а також коли наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.
Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише зі згоди наймодавця, якщо інше не передбачено договором або законом.
Продукція, яка була виготовлена шляхом використання речі, передана йому в користування, є власністю наймача. Плоди і доходи, одержані наймачем від використання речі при здійсненні ним підприємницької діяльності, також є власністю наймача.
Якщо наймач належно виконував свої обов'язки за договором найму, то після закінчення строку договору він має переважне право перед іншими особами на укладення нового договору найму. Умови нового договору визначаються домовленістю сторін.
У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших істотних умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
Річ, яка була поліпшена наймачем, залишається власністю наймодавця. У разі поліпшення речі зі згоди наймодавця наймач має право відшкодування необхідних витрат користування нею. За відмови наймодавця провести таке зарахування або компенсувати вартість витрат на поліпшення речі наймач має право вилучити поліпшення речі, якщо це можливо без її пошкодження.
На вимогу про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також на вимогу про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі встановлюється позовна давність в один рік. Позовна давність щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача — з моменту припинення договору найму.
Поряд з терміном "майновий найм" в юридичній літературі та законодавстві широко використовують інші терміни (оренда, прокат), які за правовою природою однорідні, оскільки у цих випадках ідеться про сплатну передачу майна у тимчасове користування. Але якщо предметом договору прокату є рухомі речі, які використовують для задоволення побутових невиробничих потреб (телевізори, холодильники, посуд), то відповідно до договору оренди предметом є земля, капітальні споруди, транспортні засоби, цілісні майнові комплекси юридичних осіб, які використовуються для підприємницької діяльності

Лекція № 18: Недоговірні зобов’язання. Цивільно-правова відповідальність

План

1. Поняття не договірних зобов’язань. Підстави виникнення не договірних зобов’язань

2. Види не договірних зобов’язань

3. Поняття та підстави виникнення цивільно-правової відповідальності.

Які зобов'язання належать до недоговірних?

У більшості випадків цивільно-правові зобов'язання виникають із договорів. Назва "недоговірні зобов'язання" підкреслює те, що вони виникли не з договорів чи іншої будь-якої угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи. Підставою для виникнення їх може бути односторонній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Разом з тим зобов'язально-правові відносини, що виникають із такого роду односторонніх дій осіб, за характером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, які виникли з договору. Саме тому такі відносини у римському приватному праві називали ніби договірними, подібними до договірних, що виникають ніби з договору, хоча самого договору або якогось іншого правочину між сторонами зобов'язання немає.
Одностороння дія, з якої виникло подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип недоговірних зобов'язань — заподіяння шкоди (деліктні зобов'язання).
До недоговірних правомірних зобов'язань Цивільний кодекс України відносить такі категорії зобов'язань:
1) публічне обіцяння винагороди без оголошення конкурсу;
2) публічне обіцяння винагороди за результатами конкурсу;
3) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;
4) рятування здоров'я та життя іншої особи, майна фізичної або юридичної особи.
До недоговірних зобов'язань належить також група зобов'язань, що виникають з цивільних правопорушень. На відміну від зазначених вище недоговірних зобов'язань, в основу яких покладено дозволені дії, в основу деліктних зобов'язань покладено, навпаки, тільки неправомірні дії.
Такими недоговірними зобов'язаннями є:
1) створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;
2) заподіяння шкоди;
3) набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Який зміст зобов'язань, що виникають із публічного обіцяння винагороди без оголошення конкурсу і публічного обіцяння винагороди за результатами конкурсу?

Цивільний кодекс України встановлює, що особа, яка виступила з публічним, обіцянням нагороди за передання їй відповідного результату (передання інформації про знайдення речі, фізичної особи, що пропала, повідомлення необхідних відомостей тощо), зобов'язана передати обіцяну нагороду особі, що надала цей результат.
Обіцяння нагороди вважається публічним, якщо воно сповіщене будь-яким чином у засобах масової інформації чи в інший спосіб невизначеному колу осіб. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди. Ця нагорода може бути виражена у грошовій або іншій формі. Передання нагороди повинно відбутися одночасно з переданням результату, якщо інше не випливає з характеру нагороди чи публічного сповіщення.
Особа, яка виступила з публічним обіцянням нагороди, має право змінити завдання та умови надання винагороди. Коли зміна умов про надання винагороди щодо виконання завдання призвела до втрати інтересу в особи, яка приступила до його виконання, до зміни цих умов, то особа має право на відшкодування понесених нею витрат. Якщо у публічному обіцянні нагороди не встановлено строк його чинності, воно є чинним протягом розумного часу. При виконанні завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду, повинна виплатити її. У разі виконання завдання кількома особами одночасно винагорода розподіляється між ними порівну.
Публічне обіцяння нагороди за результатами конкурсу (змагання) має місце тоді, коли фізична або юридична особа (засновник конкурсу) публічно оголосила про це через засоби масової інформації або іншим чином і призначила для переможця спеціальну нагороду (премію).
Організація конкурсів (від лат. Concurs - - змагання) - одна з форм змагання у створенні високоякісних творів літератури, науки, мистецтва і техніки. Так, проводяться тематичні конкурси винахідників, конкурс на створення кращого оповідання, картини, повісті, музичного твору, архітектурного проекту тощо. Ці обставини й зумовили необхідність правового регулювання конкурсів у новому цивільному кодексі.
Предметом конкурсу є як дії (виконання музичного, художнього твору), так і результат дії (створення картини, машини, роману). Предмет конкурсу, нагорода (премія), яка має бути виплачена переможцеві, є істотними умовами оголошення конкурсу.
Оголошення про конкурс повинно широко повідомлятись у газетах, журналах, на радіо, телебаченні, у наказах відповідного відомства і має містити виклад завдання, строк його виконання, розмір та форму нагороди, місце представлення результатів, порядок і строк порівняльної оцінки їх. Умови конкурсу повинні бути сформульовані чітко, ясно і, звичайно, мають бути незмінними, в іншому разі немає можливості їх виконати. Зміна умов конкурсу припустима лише до початку конкурсу. Про зміну умов конкурсу має бути сповіщено учасникам конкурсу в такому самому порядку, в якому конкурс було оголошено.
За наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс, засновник конкурсу (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення:
• про присудження усіх призових місць та нагород (премій), які були визначені умовами конкурсу;
• присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород (премій);
• відмову у присудженні призових місць, якщо жодна з робіт, поданих на конкурс, не відповідає його умовам;
• присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премії).
Рішення про виплату нагороди (премії) має бути винесене та сповіщене здобувачам у строк, встановлений оголошенням, і в порядку, зазначеним цим оголошенням. Переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконання свого обов'язку в строки, встановлені умовами конкурсу.
Використовувати премійовані твори творчості, що прибули на конкурс, засновник конкурсу має право тільки на підставі договору зі здобувачем.
Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Коли учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимоги про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право володіння нею. Але учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс.