Лекція 2. ПРИНЦИПИ НАУКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАЦІ.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

НАУКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ ВЧИТЕЛЯ.

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ ТА ЗМІСТ НАУКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ВЧИТЕЛЯ ТЕХНОЛОГІЙ.

Література:

1. Аніщенко О.В.Проблема наукової організації праці в історії розвитку педагогічної науки і практики в Україні (кінець ХІХ – ХХ століття): [монографія] /О.В.Аніщенко ;наук.ред.Н.Г.Ничкало.– Ніжин :ПП Лисенко М.М.,2008.– 355 с.

2. Наукова організація праці вчителя технологій : навч. посіб. [Укладач В.В.Бербець]. – Умань, ПП Жовтий, 2013. – 163 с.

3. Лодатко Є.О. Моделювання педагогічних систем і процесів [текст]: Монографія / Євген Олександрович Лодатко. – Слов’янськ: СДПУ, 2010. – 148 с. – 9 таб.; 11 рис.

4. Энциклопедия профессионального образования. В 3 т./ Под ред. С.Я.Батышева.– М.:АПО,1999.– Т.3 (Р-Я).– 488 с.

Питання 1. Мета і завдання курсу.

Метою курсу «Наукова організація праці вчителя технології» є формування сучасного педагогічного мислення у студентів, створення фундаментальної основи для їхньої подальшої педагогічної дослідницької діяльності та творчого розвитку.

Особливого значення курс набуває в контексті вирішення завдання підготовки висококваліфікованих вчителів технологій, керівників навчальних закладів різних рівнів і форм власності. Невід’ємною умовою їх компетентності виступає наявність ґрунтовних знань і навичок щодо наукової організації праці вчителя.

Завдання дисципліни «Наукова організація праці вчителя технології» є формування і розвиток особистості майбутнього вчителя з заданими індивідуальними властивостями, які забезпечуватимуть необхідний і достатній рівень компетентності в професійній діяльності, показати діалектичну суперечність єдності нормативи і творчості, і проаналізувати систему заходів з оптимізації навчально-виховного процесу з метою науково-обґрунтованого вибору оптимальних педагогічних рішень.

Питання 2. Сутність поняття «Наукова організація праці вчителя технологій».

Як відомо, професія учителя потребує знань з багатьох наук та мудрої любові до дітей. Тільки віддаючи кожного дня себе дітям з радістю, можна наблизити їх до науки та праці, закласти моральні основи у душі дітей.

Діяльність учителя – це всякий раз вторгнення у внутрішній світ постійно мінливої, суперечливої, зростаючої людини. Потрібно завжди пам’ятати про це, для того, щоб не поранити, не зламати незміцнілий паросток дитячої душі. Ніякими посібниками неможна замінити співдружність педагога з дітьми.

Вчителя називають інженером людських душ, архітектором характеру, лікарем хвороб росту, тренером інтелекту та пам'яті... На відміну від інших професій, учителю не дано відразу насолодитися плодами своєї праці. Від посіву до жнив в нього проходить чимало років.

Своє натхнення вчитель черпає зі свідомості свого боргу перед справжнім і майбутнім. Перед його очима великі імена: К. Д. Ушинський, Н. Крупська, А. Луначарський, А. С. Макаренко, В. А. Сухомлинський та ін.

В. Сухомлинський говорив: «Вже у перші роки педагогічної праці мені стало зрозуміло, що справжня школа – це не тільки місце, де діти набувають знань та вмінь. Навчання – це досить важлива, але не єдина сфера духовного життя дитини. Чим ближче я придивлявся до того, що ми усі звикли називати навчально-виховним процесом, тим більше переконувався, що справжня школа – це багатогранне духовне життя дитячого колективу, в якому вихователь й вихованець з’єднані безліччю інтересів і захоплень. Людина, яка зустрічається з учнями тільки на уроці, - по одну сторону вчительського столу, а по іншу учні, - не знає дитячої душі, а хто не знає дитини, той не може бути вихователем. Для такої людини зачинені думки, почуття й прагнення дітей.

Таким чином, для того, щоб бути гарним педагогом, потрібно, щоб діти тебе сприймали не тільки в якості учителя, але і як товариша і навіть друга! Й вчитель, який цього досяг може називатися майстром свого діла.

Прилучення вчителя до НОПП вимагає насамперед усвідомлення ним основних понять та категорій цієї галузі наукових знань. Щоб розкрити сутність поняття «Наукова організація праці вчителя», з’ясуємо зміст не тільки кожного з термінів – «праця», «організація», «наука», «педагогічний», але й у словосполученні в цілому.

Праця в широкому розумінні являє собою доцільну діяльність людини. Процес праці містить у собі три елементи: доцільну діяльність предмет праці; засобу та умови праці. Праця в більш вузькому розумінні – це лише одна з форм людської діяльності, пов’язана з виробництвом матеріальних або духовних цінностей. За різними ознаками людську діяльність поділяють на фізичну і розумову, матеріальну і духовну, на гру, навчання, працю, спілкування тощо.

Педагогічна праця – це одна з видів праці в її широкому розумінні, де активно взаємодіють учитель і учні (останні виступають не тільки як об’єкти, але і як суб’єкти діяльності), матеріальні та духовні засоби, умови праці. На відміну від НОП у сфері матеріального виробництва НОПП вимагає двох сторонньої організації праці: з одного боку, учителя, а з іншого – учнів. НОП учителя не виключає, а, навпаки, передбачає відносно самостійну розробку проблеми НОП учня. В силу цього структура НОПП відрізняється від НОП своєю специфікою.

Впливаючи на предмет праці, у даному випадку на учнів, учитель змінює як сам предмет праці, так і самого себе. Цей процес у педагогіці досить специфічний. Він своєрідно організується у часі і в просторі.

Характер праці педагога, його ефективність більш, ніж в інших фахівців, розподілені в часі та складно піддаються точному обліку Ми говоримо: робочий час учителя регламентується розкладом занять. Але ж учитель працює не тільки на уроці, екскурсії, у поході, але й і вдома.

Однією з особливостей педагогічної діяльності є й те, що її результати, як правило, відстрочені в часі. Досить специфічний і об’єкт педагогічної діяльності – учень, який, як ми вже відзначали, одночасно є і її суб’єктом. Активність учня у навчальному процесі залежить від багатьох факторів. Серед них особливого значення набувають організованість і вміння вчитися, самостійно здобувати знання, що у свою чергу є результатом навчання і виховання.

Тепер розглянемо поняття організація. У самому загальному змісті її слід розуміти, з одного боку, як внутрішню впорядкованість, погодженість взаємодії частин цілого, а з іншого – як сукупність процесів або дій, що ведуть до утворення та удосконалювання взаємозв’язків між частинами цілого.

Розрізняють два аспекти організації: упорядкованість і спрямованість. Упорядкованість визначається кількісно як величина організованості системи, тобто її певний стан. Спрямованість характеризує відповідність або невідповідність організації умовам навколишнього середовища. Термін «педагогічний» в організації праці вказує на те, що загальні ідеї НОП у даному випадку трансформовані, перетворені з урахуванням специфіки педагогічної праці. В організації будь-якої праці більше загального, подібного, чим відмінного, специфічного. Разом з тим неприпустимо ігнорувати це специфічне, що є показником перетворення праці з абстрактного поняття в конкретну категорію. Що розуміємо під поняттям «організованість»? Це комплексна, інтегративна властивість особистості вчителя, яке характеризується наявністю організаторських здібностей і виражається в уміннях організувати свою та чужу діяльність чи поведінку.

Разом з тим це якісний стан особистості, її можливостей здійснення впорядкованих дій і поведінки. Організованість визначено як комплексну властивість особистості тому, що дана якість являє собою сукупність різних особливостей, характерних рис особистості в їх органічній єдності.

Вона виступає інтегративно у зв’язку з тим, що у процесі взаємодії організаторські здатності взаємозбагачуються один одним, перетворюючись тим самим у нову якість, яка і називається організованістю.

Висока організованість учителя – це такий рівень розвитку організаторських здатностей, який відповідає сучасним вимогам. Необхідно зупинитися й на ряді інших термінів, якими оперує НОПП. Термін «структура» у НОПП не проста побудова чого-небудь. Поняття «структура» у НОПП включає наступні питання: з яких елементів, частин складається цілісна діяльність; у якому порядку чи послідовності ці частини розташовані; як вони між собою взаємозалежні. Цей, свого роду алгоритм полегшує процес формування структури, а також перевірку її наявності.

Термін «система» у НОПП також не проста сукупність елементів, не звичайне підсумовування їх властивостей. Це насамперед їх зв’язки та відносини (певна організованість). Саме зв’язки та відносини поєднують елементи в систему, породжують взаємодія між ними. Уже при наявності двох елементів може бути створена проста система, за умови, що один з елементів системи здатний впливати, а іншої – сприймати цей вплив.

Чи можна прийняти за основу системи навчальних занять усім відому традиційну структуру уроку? За останні десятиліття її неодноразово критикували. У дійсності ця структура не має потреби в захисті. Історично склалося, що вона відображає не тільки багатовіковий досвід учителів, але й найважливіші організаційно-педагогічні та психологічні закономірності навчально-виховного процесу. У ній важливий кожний елемент: опитування, що дозволяє вчителеві одержати інформацію про засвоєння учнями минулого уроку, готовності до вивчення нового; вивчення нового, закріплення, покликане перевести найважливіше, істотне з коротко строкової пам’яті в довгострокову; домашнє завдання, що переслідує ціль завершити певний цикл діяльності. Таким чином, дана схема уроку була, є і буде певною основою організації навчальної діяльності. «А чи не буде це формалізмом?» – виникає запитання. Формалізм, шаблон, породжує не схема сама по собі, а невміння окремих учителів творчо працювати.

Ця схема уроку є, звичайно, недостатньої для формування системи педагогічної праці взагалі та навчальної зокрема. По-перше, вона передбачає лише однобічні дії вчителя (опитування, виклад, закріплення, домашнє завдання) і лише припускає певні дії учня. По-друге, система повинна розглядати зміст і організацію діяльності в їхній єдності.

І по-третє, будь-яка цілісна діяльність повинна містити в собі засоби та умови праці. Педагогічна праця не може бути вивченою і оціненою як система, – якщо при його аналізі абстрагуватися від взаємодії з середовищем і умовами праці. Відсутність, наприклад, під час практичних занять інструкційного матеріалу або відповідних умов може звести нанівець усі зусилля вчителя і учнів.

Що ж необхідно для створення системи діяльності? Насамперед треба найти потрібну сукупність елементів. Їх у системі повинно бути тільки необхідна для функціонування кількість. Відбираються лише ті, без яких не можна обійтися для досягнення поставленої мети. Усе зайве усувається. Другий етап формування системи полягає в тому, щоб розкрити функціональні властивості кожного елемента та установити, які функції той або інший елемент виконує в системі. Потрібно пам’ятати, що кожен елемент у системі повинен виконувати відносно самостійну функцію. Якщо в системі є зайві елементи чи деякі функції будуть дублюватися або, навпаки, необхідних функцій не вистачає, треба повернутися до першого кроку у формуванні системи.

Третій етап у розробці системи пов’язаний з відшукуванням обґрунтованих форм і методів взаємозв’язків та взаємодії елементів. Кожен елемент у системі розглядається не тільки з урахуванням його функцій, але й місця усередині цілого. Як же встановлюється місце елемента в системі?

Визначається воно функцією, а точніше, її спрямованістю на інші елементи, а також «міцністю» зв’язків між окремими елементами. Заключний крок у формуванні системи полягає в тому, щоб за допомогою конкретних форм праці розвити кожний елемент системи до рівня його взаємодії з іншими. Нерідко підбираються всі елементи, але рівень їх розвитку настільки низький, що взаємодії не наступає, а отже, немає й системи.

Приведемо загальний приклад моделі системи педагогічної праці вчителя, яка в якості основних параметрів містить у собі:

- ціль і завдання, що визначають діяльність системи;

- зміст діяльності;

- організацію та керування;

- педагога, покликаного практично здійснити поставлені цілі і завдання діяльності, визначити її зміст і організацію;

- учнів, навчання та виховання яких є метою даної системи;

- матеріально-технічне забезпечення;

- умови праці.

Усвідомивши цю абстрактну модель процесу педагогічної праці, учитель уже на стадії підготовки та планування прагне звіряти плановані дії з моделлю, коректувати їх. При цьому слід мати на увазі, що деякі види педагогічної діяльності можуть, наприклад, не вимагати ні матеріальних витрат, ні технічних засобів. З перших кроків «відпрацьовування, шліфування та доведення» системний підхід буде озброювати вчителі в загальним баченням процесу та результатів праці.

У практиці окремих учителів, захоплених використанням НОПП практичній діяльності, нерідко можна виявити набір випадкових, органічно не зв’язаних елементів. Позбавлена доцільної та міцної внутрішньої організації, така «система» не тільки малоефективна, але й не в змозі взаємодіяти з іншими системами. Випадковий набір елементів – це в найкращому разі лише вихідний матеріал для формування системи.

Утворювати її можуть тільки ті елементи, які мають відповідну цілеспрямованість. Слід встановити головне: категоріям «елемент» і «система» притаманні конкретні значення.

Між ними є певна субординація, разом з тим вони переходять один в одного. Так, наприклад, урок як система роботи не тільки може, але й повинен розглядатися як елемент навчальної теми. Тема, у свою чергу, елемент навчально-виховного процесу. Іншими словами, при переході від нижчого до вищого, від простого до складного більш проста система, входячи в складні утворення, може виконувати роль елемента більш складної системи. При зворотному русі елемент системи, розглянутий окремо, сам стає системою. Знання такого роду закономірностей озброює педагога не тільки загальною теорією, але й методикою системного підходу. Виявити весь комплекс шляхів і засобів підвищення ефективності навчання і виховання, установити раціональні взаємини між ними – головне призначення системного підходу.

Часто зустрічається неправомірна підміна терміна «наукова» словами «правильна», «нормальна», «раціональна» організація праці. Поняття «наукова» глибше і ширше всіх інших наведених понять.

НОПП – це еталон, зразок, виходячи з якого, проводиться раціоналізація і оптимізація педагогічної праці. Науково-організована праця може називатися лише за умови, коли вона заснована на сучасних досягненнях науки і практики, на всебічному методологічному аналізі процесів праці, комплексному використанні факторів, що дозволяють досягти максимальних результатів.

НОПП досягається головним чином за рахунок систематичного вивчення процесів і результатів праці вчителі в, проведення ретельно продуманих і підготовлених експериментів, наукового узагальнення і освоєння прогресивного досвіду, безперервного вдосконалювання організації, методології та умов трудової і навчальної діяльності. Вплив науково-технічної революції на педагогічну працю намагаються представити як панування електроніки, механізації та автоматизації, де вчителеві залишається лише натискати кнопки та перемикати важелі. Немає сумнівів, що НТР дійсно припускає широке застосування технічних засобів та інформаційно-комунікаційних технологій, що відповідає вимогам НОПП. Однак вчитель не просто «натискає» кнопки. Іде процес подальшого росту його організуючої ролі. Поєднання техніки та учителя в єдиному процесі ускладнює систему, і, щоб це поєднання давало не просте додавання, а множення їх сил, головною ланкою в ньому повинен бути педагог.

Забезпечити максимальну ефективність навчання і виховання при найкращому використанні часу, сил і засобів усіх учасників навчального процесу – от головне завдання НОПП.

А це можливо тільки за умови діалектичної комбінації інтенсифікації і гуманізації їх праці. НОПП – це максимальна ефективність, що забезпечує таку інтенсивність праці, при якій розумові і фізичні сили вчителя та учнів розбудовуються оптимально. В умовах модернізації змісту освіти інтенсифікація праці спрямована на розвиток особистості, що пов’язана з гуманізацією праці.

Гуманізація праці передбачає створення творчих відносин між членами колективу, установлення здоровішого, морально-психологічного клімату, розробку науково обґрунтованих планів розвитку колективу, впровадження стимулів до праці, створення сприятливих умов праці, що максимально задовольняють потреби і інтереси всіх учасників навчального процесу, забезпечуючи тим самим найбільш високий потенціал їх творчої активності. Таким чином, НОПП – це діалектична єдність інтенсифікації і гуманізації праці. Без науково обґрунтованої інтенсифікації, без подолання труднощів немає розвитку та удосконалювання процесу праці. Посильні труднощі – суть розвитку. Без гуманізації, створення певного «виробничого комфорту» педагогічна та навчальна праця будуть малоефективними.

Як форма наукового пізнання вона являє собою багатофакторну, міжгалузеву, «стикувальну» галузь наукових знань про організацію педагогічної праці. З погляду суспільного процесу розвитку НОПП являє собою масовий рух за організацію педагогічної праці на науковій основі. У першому випадку предметом дослідження є процес організації праці вчителя, у другому – досліджуються форми масового руху, спрямовані на вдосконалювання організації педагогічної праці науковими методами. Теоретичні основи НОПП складаються і розбудовуються на стику і у процесі взаємодії суспільних, природничих та технічних наук, у тому числі педагогічних, соціально-економічних, психолого-фізіологічних, техніко-технологічних, санітарії, гігієни та естетики праці.

Практичну сторону НОПП становить безупинно прогресуючий, накопичений вчителями досвід організації педагогічної праці та наукове осмислення практики. У поняття НОП входить не вся наука, а лише та її частина, яка необхідна для організації процесу праці. Сюди ставиться не організація взагалі, а тільки організація конкретної діяльності, не праця взагалі, а лише її організація. Специфіку НОПП, яка вивчає структури та системи організації педагогічної праці, методи їх формування й функціонування, визначає педагогіка. НОП учителя є галуззю педагогіки.

Це теорія і практика організації педагогічної праці в їхній органічній взаємодії, наука про те, як найбільш доцільно і ефективно організовувати вчительську діяльність. Отже, наукова організація педагогічної праці (НОПП) – це система здійснення науково обґрунтованих заходів, спрямованих на систематичне удосконалення педагогічної праці та її умов, тобто на забезпечення максимальної ефективності навчання і виховання учнів при раціональному використанні часу, сил, засобів як педагога, так і учнів.

Питання 3. Фундаментальні закони наукової організації праці педагога.

У НОП виділено три фундаментальних закони, які проявляються в будь-якій діяльності, у тому числі і у педагогічній. Перший з них говорить: максимальна економія і ефективне використання часу. Час – як основна міра процесу праці – категорія не тільки філософська, соціальна, економічна, але й педагогічна.

Учитель повинен знати, що час по різному сприймається учнями. Це залежить насамперед від їх вікових та індивідуальних особливостей, фізичного і психологічного стану, умов праці та інших факторів. Важливо не тільки прагнути, але й уміти з максимальною користю використовувати невеликий проміжок часу, хоча, як ми знаємо, у навчанні і вихованні не можна ні поспішати, ні баритися.

У кожному конкретному випадку успіх забезпечується вмінням учителя знайти такий оптимальний темп, такі сили і засоби, при яких планований результат досягається в певний час

Разом з тим зводити НОП лише до економії часу або раціонального його використання було б невірно. Важливі не тільки час, але й сили, засоби, при яких заданий результат був досягнутий.

Тобто, ціною яких зусиль і засобів виконана та або інша робота.

Створення і ефективне використання сприятливих умов праці та відпочинку – другий фундаментальний закон НОП.

Цей закон також не дає нам підстав зводити до нього всі проблеми НОПП. Зовсім недавно серед учителів була поширена думка, що НОП учителя повинна бути обмежена умовами праці і організацією робочого місця.

Що ж стосується всього іншого, то, воно повинно вирішуватися виключно педагогічними і навіть дидактичними засобами. Умови праці – це зовнішнє середовище, тобто комплекс факторів – соціальних, психофізіологічних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних, без яких праця людини немислима. Гарні умови – це свого роду простір для розквіту особистості.

З позицій НОП умови праці розглядаються як органічна частина загальної системи педагогічного процесу. Вони безпосереднім чином впливають на працездатність учителя.

При сприятливих умовах момент «вироблення» наступає швидше, питома вага фази стійкої працездатності збільшується, втома наприкінці робочого дня не при з водить до різкого падіння працездатності.

Усіляка турбота про здоров’я й всебічному розвитку всіх учасників трудового процесу – третій фундаментальний закон НОПП.

Саме він характеризує природу гуманістичної організації праці. Здоров’я, у широкому розумінні слова, це не тільки нормальне функціонування всіх органів і систем людини, але і можливість повноцінної і ефективної праці, всебічного розвитку. Це – енергія, бадьорість, оптимізм, правильне, сприйняття життя, відчуття гармонії, творчого настрою, людського щастя. Це – можливість використовувати весь свій творчий потенціал на благо суспільства. У століття інформатизації та інформаційного вибуху зросли нервові навантаження, «помолоділо» багато хвороб, почастішали нервово-психічні та серцево-судинні захворювання, у тому числі і серед учителів. Це настійно вимагає від педагога навчитися насамперед контролювати своє здоров’я.

Учителеві важливо самому навчитися і навчити учнів відпочивати, знімати напругу шляхом психологічного тренування – цього спрощеного варіанта аутотренінгу.

У потрібні моменти використовувати фізичні вправи, що дозволяють тренувати м’язи і психіку, запобігати кисневому голодуванню, зміцнювати нервово-психічну сферу.

Є, очевидно, сенс розрахувати і по можливості враховувати у своєму режимі не тільки добові, але й сезонні та річні коливання працездатності.

Розглянуті нами фундаментальні закони НОП тісно взаємозалежні і тільки у своїй сукупності можуть забезпечити максимальний ефект.

Питання 4. Виникнення педагогічної ергономіки.Виникнення ергономіки зумовлено необхідністю системного дослідження людини в процесі праці. Ергономіка як комплексна наука вивчає можливості та особливості людини під час праці в певному робочому середовищі для створення таких умов, методів і форм роботи, котрі сприяють продуктивній, надійній та безпечній для здоров'я праці і разом з тим всебічному розвитку особистості. Оперуючи результатами, які отримано в інших науках, ергономіка трансформує їх, розробляючи свої вихідні уявлення та засоби.

Передумовою виникнення й розвитку педагогічної ергономіки (ПЕ) є об'єктивна необхідність в ергономічному підході до вивчення навчального процесу як складного системного об'єкту. Доведено, що ПЕ виникла й розвивається на основі наукових розробок виробничої ергономіки, а також досягнень наукової організації праці та наукової організації навчального процесу.

Теоретична модель ергономізації процесу навчання включає науково обґрунтовані структури і механізми її функціонування. Модель визначає мету і зміст ергономізації навчального процесу на основі об'єктивних потреб покращання його ефективності. Вона являє собою проектування навчального процесуз урахуванням ергономічних вимог; вивчення і проектування діяльності викладачів і студентів з позиції ергономічних критеріїв; організацію навчального середовища на основі ергономічних вимог і рекомендацій.

З позиції ПЕ навчальне середовище розглядається в двох планах: зовнішнє (фізичне середовище, яке оточує людину) і внутрішнє (яке виховує людину – психологічний клімат, спілкування).

Предметно-матеріальну частину навчального середовища становлять: вузівська територія, будівлі, навчальні приміщення і робочі місця, де розміщені ТЗН. ЕОМ, навчально-виробниче устаткування, меблі, наочні прилади, освітлювальна апаратура і тлі.

Методи, за допомогою яких продуктивно вивчається ПЕ діляться на три групи: системно-структурний метод, загальні методи комплексу наук про навчальну діяльність у системі освіти і зокрема методи, що притаманні педагогічній ергономіці. До останньої групи методів, які широко й ефективно використовувалися у вирішенні конкретних завдань ПЕ, ми відносимо: вивчення особистих документів, техніко-психологічне обстеження системи вищого навчального закладу, спостереження за структурою трудової діяльності викладачів та студентів, бесіда з учасниками педагогічного процесу, анкетування й експертна оцінка, аналіз виконаної роботи, ергономічний експеримент.

Активізація педагогічної діяльності не може обійтися без удосконалення кінетичних актів. Удосконалення рухових актів (жестів, поз, відповідних рухів і локомоцій) сприяє економії енергії та часу викладача, активізує сприйняття студентами інформації, підвищує їхній емоційний тонус.

До перспективних напрямків дослідження педагогічної ергономіки ми відносимо:

– підвищення ефективності навчального процесу на основі комплексногодослідження різноманітних аспектів педагогічної праці;- розробку і впровадження нових методів і форм педагогічної та студентської діяльності з використанням ТЗН, ЕОМ, допоміжного обладнання тощо;

– дослідження і використання особистісних якостей педагога з метою оволодіння педагогічною майстерністю.

Лекція 2. ПРИНЦИПИ НАУКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАЦІ.

Література:

1. Аніщенко О.В.Проблема наукової організації праці в історії розвитку педагогічної науки і практики в Україні (кінець ХІХ – ХХ століття): [монографія] /О.В.Аніщенко ;наук.ред.Н.Г.Ничкало.– Ніжин :ПП Лисенко М.М.,2008.– 355 с.

2. Наукова організація праці вчителя технологій : навч. посіб. [Укладач В.В.Бербець]. – Умань, ПП Жовтий, 2013. – 163 с.

3. Лодатко Є.О. Моделювання педагогічних систем і процесів [текст]: Монографія / Євген Олександрович Лодатко. – Слов’янськ: СДПУ, 2010. – 148 с. – 9 таб.; 11 рис.

4. Энциклопедия профессионального образования. В 3 т./ Под ред. С.Я.Батышева.– М.:АПО,1999.– Т.3 (Р-Я).– 488 с.