Основний зміст. Питання 1.Система принципів НОП.

Питання 1.Система принципів НОП.

Принципи НОПП – це вихідні положення теорії організації педагогічної праці. Вони відображають її специфічні закономірності. Оволодіння ними дозволяє надалі виробити певні установки. Не випадково перший директор Центрального інституту праці А. К. Гастев писав: «Колись організаторами були слова. Тепер організаторами повинні бути установки».

Принципи організації педагогічної праці опираються на практику вчителів, які у своїй діяльності, хоча й найчастіше інтуїтивно, стихійно та безсистемно, користувалися цими принципами. Завдання полягає в тому, щоб з урахуванням фундаментальних законів НОП з маси діючих, різнорідних вихідних положень відібрати найбільш важливі, істотні, дійсно необхідні.

Вченими визначено три групи взаємозалежних положень:

1) принципи організації дій;

2) принципи організації вимірювання;

Принципи загального призначення.

Ретельний аналіз усієї системи принципів дозволив виявити наступні закономірності. По-перше, вони розташовуються в певному порядку підпорядкування і переходу від нижчого до вищого. По-друге, кожен з наступних принципів ґрунтується на попередньому, а попередній, у свою чергу, містить у собі елементи наступних. Саме цей зв’язок між принципами дозволив класифікувати їх у три відносно самостійних групи, виділити в кожній з них провідний. Таким у першій групі є планування, у другий – оптимальність, а в третьої – науковість.

Кожна із трьох груп принципів являє собою не тільки відносно самостійну групу, але й у своїй послідовності більш високий щабель організації педагогічної праці. Практика підтверджує, що вчителі, що розробляють свою діяльність, наприклад, на основі принципів організації дій, помітно підвищують загальний рівень організації педагогічної праці. Однак вищий рівень організації з’являється лише за умови оволодіння вчителем усією системою. Учитель, що опанував принципами НОПП, змінює стиль своєї діяльності, надає їй системний характер, а це у свою чергу дає можливість мислити масштабно, перспективно, бачити глибше, далі, ширше.

Питання 2. Принципи організації дії.

На їхній основі будується діяльність учителя і учнів. Учитель повинен точно сформулювати, а потім допомогти учням усвідомити мету і завдання конкретної діяльності, відповідно до них оцінити обстановку, вибрати доцільні методи та засоби. Він зобов’язаний чітко встановити орієнтовну основу праці, науково обґрунтовано спланувати працю і раціонально виконати її. Це найважливіші вихідні положення організації педагогічної діяльності.

До групи принципів організації дій належать такі:

1) вміння правильно і обґрунтовано формулювати мету і завдання своєї діяльності;

2) вибір форм, методів і прийомів праці;

3) вибір і раціональне використання техніки;

4) планування.

Без принципу правильного формулювання мети і завдання своєї діяльності неможливо успішно реалізувати зміст, вибрати методи, засоби діяльності. Мета – це передбачуваний результат праці педагога чи педагогічного колективу. Виділяють загальну і часткову мету, ближню і дальню (розраховану на багато років, на місяці, тижні, дні, години; мета навчального предмета, теми, уроку; мета виховання взагалі і конкретні педагогічні заходи). Наприклад, метою освіти в нашій країні є “всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства працівниками, спеціалістами”. Це загальна мета діяльності педагогічних працівників. Виходячи із загальної мети, формулюють окремі часткові цілі діяльності. Правильне визначення мети – це лише перший крок в організації педагогічної діяльності. За ним іде точне визначення завдань наступної роботи, які повинні розкривати і конкретизувати мету педагогічної діяльності. Проте не потрібно плутати завдання роботи із шляхами її здійснення.

Вибір форм, методів і прийомів праці. Педагог повинен володіти достатнім арсеналом форм, методів і прийомів навчально-виховної роботи, знати їх класифікацію, особливості використання, результати, до яких призводить цей чи інший метод, прийом діяльності. Виходячи із конкретних цілей і завдань навчально-виховного процесу, він повинен вибрати найбільш раціональні форми, методи і прийоми навчально-виховної роботи.

Вибір і правильне використання техніки. В поняття техніки входить як безпосередня педагогічна техніка (вміння вчителя спілкуватися з учнями, тон і стиль роботи, вміння організовувати і управляти своєю увагою і увагою учнів, вміння спостерігати, експериментувати, творчо розв'язувати педагогічні завдання, вміння володіти мовою, мімікою, жестами поставою і ін.), так і технічні засоби навчання і виховання. Ефективність педагогічної праці значною мірою залежить від уміння педагога використати в єдиній системі педагогічну техніку і технічні засоби.

Планування. Щоб скласти науково-обгрунтований план навчально-виховної діяльності, педагог повинен добре знати закономірності педагогічного процесу. План – це конкретна, точно розрахована система роботи педагога з чітко визначеною метою, завданнями, формами, методами, прийомами роботи, з використанням педагогічної техніки і ТЗН.

Педагог використовує у своїй роботі поурочні плани, тематичне і календарне планування. Наявність таких планів дає змогу вчителеві раціонально використовувати час. Проте створення таких науково-обґрунтованих планів не виключає корекції і творчого використання їх з боку педагога з врахуванням його практичного досвіду, досягнень науки, конкретних умов праці і інших факторів.

Питання 3. Принципи організації вимірювання.

Суть принципів організації виміруполягає у нормуванні, обліку, контролі та оптимальності трудових процесів і результатів праці. Звідси загальна назва цих принципів, яку вони одержали виходячи із свого призначення – вимір процесів і результатів праці. Уміле застосування цих вихідних положень допоможе педагогові в кожному конкретному випадку знайти найкращий розв’язок завдань виміру і оцінки своєї діяльності.

Що означає виміряти педагогічне явище? Це означає одержати про нього такі дані, які дають уявлення про кількість і якість педагогічної праці. Для цього слід вивчити не тільки результати, але і процес діяльності. Зробити це нелегко через складність і багатогранності педагогічної праці. У кожному конкретному випадку необхідно враховувати безліч взаємодіючих факторів.

Полегшує розв’язок даного завдання НОП, підхід з його позицій, що диктують обмеження необхідним для нормального функціонування мінімумом компонентів, що підлягають виміру. Наприклад, визначаючи лише основні, параметри організації уроку, ми можемо одержати висновок про його ефективність, за умови, що зміст уроку відповідає вимогам навчальної програми.

У групу принципів організації вимірювань входять:

- нормування;

- облік;

- контроль;

- оптимальність.

Під нормуванням розуміють визначення необхідних затрат робочого часу педагога для виконання тієї чи іншої роботи. Основна частина праці педагога унормована. Ці норми визначені в навчальних програмах (обсяг і зміст навчального матеріалу, кількість годин, що відводиться на його вивчення). Учителеві потрібно вміти корегувати їх з урахуванням конкретних умов, визначити характер та обсяг домашніх завдань, зміст виховної роботи з класом, окремим учнем, роботу з батьками. Норми для учнів повинні бути посильними, тому що легкі норми розхолоджують їх, знижують інтерес до роботи, а надто напружені призводять до перевтоми, до втрати віри у свої можливості.

Облік – це одержання даних (кількісних і якісних) про результати праці, їх опрацювання, аналіз і систематизація. Для того, щоб правильно виконати облік роботи, потрібно, щоб вона була спланована, унормована, розділена між її учасниками. Облік педагогічної праці поділяють на облік праці педагога і самооблік учня. Облік педагогічної праці дає можливість знати про розвиток інтересів учнів у процесі виконання певної роботи, про набуті знання, вміння і навички, про збагачення їх досвіду та ін.

Здійснюючи облік педагогічної праці, ми одночасно і контролюємо її. Педагогічний контроль передбачає, перш за все, одержання інформації про якісний стан роботи, про відповідність педагогічної праці прийнятим правилам, нормам і т.д. Контроль повинен бути побудований таким чином, щоб одержати зворотний зв'язок – інформацію про хід і результати навчально-виховної роботи з учнями. Знання фактичного стану справ дозволяє педагогу свідомо управляти навчально-виховним процесом. Контролювати потрібно систематично, глибоко, детально, охоплюючи всі ланки роботи.

Принцип оптимальності передбачає досягнення високих результатів праці при мінімальних затратах часу, зусиль і засобів. Педагог у даних конкретних умовах повинен вибрати оптимальні способи подачі інформації, контролю за її сприйманням і засвоєнням, темп роботи і т.д.

Питання 4. Принципи загального призначення.

Назва цієї групи пов’язана з тим, що вони є найбільш загальними, що обслуговують попередні принципи, не втрачаючи при цьому своєї самостійності.

Допринципів загального призначення ми відносимо перспективність, стимулювання, комплексність, науковість.

Принцип перспективності пронизує всю істинність педагогічної праці.

Перспективність – це загальна спрямованість педагогічної діяльності педагога і навчально-пізнавальна діяльність учнів. Навчально-виховна робота вчителя, вихователя орієнтована на формування світогляду, озброєння учнів знаннями, вміннями і навичками, які їм будуть потрібні завтра.

Сама природа педагогічної праці вимагає бачити, розробляти і здійснювати на практиці перспективні лінії в навчанні і вихованні кожного учня окремо і учнівського колективу в цілому. Виховання підростаючого покоління звернене не стільки до минулого і навіть сьогодення, скільки до майбутнього, тому що результати виховання віддалені в часі.

Отже, педагог повинен вміти визначати і забезпечувати реалізацію перспектив у вихованні і навчанні учнів. Загальні перспективи визначені в постановах уряду про школу, в навчальних програмах, а конкретні визначає сам педагог. Розвиток навчально-виховного процесу здійснюється в результаті переходу від близьких до далеких перспектив.

Успіх у досягненні перспектив залежить від стимулювання праці педагога, учнів.

Стимулюванням наука про виховання і навчання називає такий процес, який перетворює зовнішні засоби організації праці у внутрішні.

Сутність стимулювання як принципу наукової організації праці вчителя полягає в організації цих зовнішніх і внутрішніх впливів, їх взаємодії у формуванні навичок, звичок, установок, потреб. Тобто, суть принципу стимулювання полягає у формуванні в учнів інтересу до роботи. Виділяють систему як моральних, так і матеріальних стимулів, які повинні сприяти підвищенню якості знань, умінь і навичок учнів, їх вихованості.

Найважливіший стимулятор розумової праці – особиста зацікавленість. Вона є однією з основ морального виховання. Відомо, що людина краще і швидше робить те, що її подобається, що її цікавить, і відкладає нецікаве, неясне, а тим більше – небажане. Звідси завдання – знаходити стимули, що дозволяють перетворити будь-яку роботу в бажану, значиму.

Принципи перспективності і стимулювання взаємозалежні, як пов’язані вони з іншими принципами НОПП. Так, наприклад, будь-яка суспільно корисна, а тим більше, науково обґрунтована ціль є одночасно і конкретною перспективою. Вона ж виступає і як стимул діяльності.

Перспективи та стимули передбачаються ще в процесі планування. Шляхом нормування, контролю, обліку, оптимізації виміряється процес і результати діяльності вчителя та учнів, визначається досягнення тієї або іншої перспективи.

В основі методики побудови перспективних ліній навчання та виховання учнів лежить вимога розглядати перспективи як близькі, середні і далекі.

Близькі перспективи – це в основному лінії сьогоднішнього і головним чином завтрашнього дня, що організують завтрашню радість. А. Макаренко відзначає, що це – дійсний стимул людського життя.

Середня перспектива розробляється в плані колективної події, віддаленій в часі. Незважаючи на віддаленість, у ній визначається конкретна участь, роль і місце кожного учня (екскурсії, культпоходи, спортивні ігри, туристичні походи).

Далека перспектива – це результат розробки перспективних ліній, які є природнім переходом до подій суспільного значення. Вона викликана захопити учнів на більші справи та на тривалий час. До них можуть ставитися походи по місцях національної, бойової та трудової слави, поїздки по історичних місцях, участь у виборчих кампаніях тощо. При розробці перспектив ураховується вікові та індивідуальні особливості вихованців, рівень організованості учнів та класного колективу, місцеві умови та інші фактори.

Успіх стимулювання забезпечує не окрема умова, а їх сукупність. Для того, щоб досягти цього, педагогові треба вивчити найважливіші засоби зовнішнього стимулювання. Навчання, як різновид пізнавальної діяльності, повинно викликати інтерес учнів, формувати потреби. У цих цілях необхідно розкривати велич науки, виховувати захопленість, показувати практичну і соціальну значущість знань, переконувати, як писав А.С. Макаренко, що знання потрібні людині як гвинтівка у бою.

Серед важливих засобів зовнішнього стимулювання слід назвати і активну суспіль ну діяльність. Вона носить колективний характер. Прилучаючи учнів до справ класу, громадського життя шкільного колективу, учитель тим самим виховує у вихованців високе почуття відповідальності за доручену справу, прагнення виправдати довіру колективу, що в значній мірі сприяє розвитку свідомої особистості. Стимулюючі активну суспільну діяльність в учнівському середовищі, школа зміцнює зв'язок з життям.

Розкриваючи основні вимоги НОПП до стимулювання, назвемо насамперед, облік. Обліку підлягають усі основні фактори праці, на основі яких складається, або може скластися загальне враження про відношення школяра до діяльності.

Постійна і правильна комбінація стимулів, різноманітність і єдність їх робить систему стимулювання ефективною, що виховує. Стимулювання не зводиться тільки до заохочення або покарання, воно містить у собі всю систему психолого-педагогічних впливів.

Для того, щоб вивчити й оцінити досягнутий рівень і стан перспективності та стимулювання, слід скористатися наступним комплексом питань, відповісти на які має сам вчитель:

- чи знаєте Ви, як з погляду НОПП визначити перспективні шляхи, стимулювати свою діяльність і навчання учнів?

- чи вмієте Ви правильно визначати перспективи, систему своєї праці, навчання і виховання учнів?

- чи завжди Ви спрямовано можете застосувати на практиці наявні знання та вміння?

- чи навчаєте ви учнів знанням і вмінням перспективності та стимулювання?

- чи вміють ваші учні самостійно визначати перспективні лінії, стимулювати свою діяльність, поведінку?

- чи мають для цього необхідні знання?

Якщо проаналізувати всі відповіді, застосовуючи критерії оцінок принципу оптимальності, то можна досить об’єктивно оцінити не тільки стан справ, але й намітити шляхи їх подальшого вдосконалення.

Будь-яку педагогічну проблему, завдання потрібно вирішувати в комплексі і іншими питаннями. Принцип комплексності передбачає встановлення зв'язків даної педагогічної діяльності з іншими видами діяльності. Тобто, єдність змісту та форм всіх сторін гуманістичного виховання, організаційних методів і засобів навчання. Тому, вчитель повинен ясно і чітко формулювати мету та завдання, вибирати доцільні форми, методи, засоби праці і її організації. Наприклад, вивчаючи конкретний матеріал навчальної дисципліни, педагог повинен розглядати його у зв'язку з іншими питаннями даної теми, розділу, курсу, використовувати міжпредметні зв'язки.

Важливо прагнути до того, щоб кожен з відносно самостійних видів діяльності найбільш повно реалізував у собі елементи інших її видів і, у міру можливості, - усі сторони гуманістичного виховання. Так навчання і виховання досягають органічної єдності, якщо вони чітко наукові, пов’язані з практикою особистісно орієнтованої педагогіки, з багатогранним життям суспільства.

Науковість – найбільш загальний принцип не тільки навчання, виховання, але й їх організації. Вона є методичним принципом НОПП. Науковість – це свого роду компас, по якому звіряються всі принципи НОПП як по своїй внутрішній логіці, так і у взаємодії з іншими принципами.

Принцип науковості означає, що організація педагогічної праці повинна ґрунтуватися на достовірних знаннях, на сучасних досягненнях науки і практики, передового педагогічного досвіду. Таким чином, науковість вимагає ефективного використання досягнень науки, передового педагогічного досвіду. НОПП навчає проектувати і створювати свій досвід вивчати процес і результати праці, удосконалювати норми та методи роботи.

Наукова організація праці педагога передбачає відповідно до конкретного змісту роботи підбір раціональної системи форм, методів і засобів її організації.

Принцип науковості в його практичному здійсненні припускає вивчення фактичного стану організації праці, аналіз цього стану з позиції кожного із принципів НОПП, дослідження взаємозв’язків між окремими компонентами, ланками конкретної діяльності, удосконалення на цій основі існуючої організації праці.

Таким чином, здійснення на практиці принципу науковості дозволяє підтримувати організацію педагогічної праці на рівні сучасних вимог. Він може бути досягнутий виконанням комплексу взаємозалежних завдань – впровадженням у практику досягнень педагогіки, психології, конкретних методик, проектуванням і створенням передового педагогічного досвіду, планомірним і систематичним удосконаленням методів і засобів організації педагогічної праці.

ЛЕКЦІЯ 3. ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ НАУКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАЦІ.

Література:

1. Аніщенко О.В.Проблема наукової організації праці в історії розвитку педагогічної науки і практики в Україні (кінець ХІХ – ХХ століття): [монографія] / О.В.Аніщенко ; наук.ред.Н.Г.Ничкало. – Ніжин :ПП Лисенко М.М.,2008.– 355 с.

2. Наукова організація праці вчителя технологій : навч. посіб. [Укладач В.В.Бербець]. – Умань, ПП Жовтий, 2013. – 163 с.

3. Лодатко Є.О. Моделювання педагогічних систем і процесів [текст]: Монографія / Євген Олександрович Лодатко. – Слов’янськ: СДПУ, 2010. – 148 с. – 9 таб.; 11 рис.

4. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - Київ, 1989. - 608 с.

5. Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности. - Л., 1970. - С. 36-37.

6. Лук А.Н. Психология творчества. - М.: Наука, 1978. - 126 с.

7. Актуальні проблеми становлення і розвитку національної школи. - К., 1992.

8. Максимова В.Н. Введение в акмеологию школьного образования. - СПб.: ЛСИРО, 2002. - 156 с.

9. Максимова В.Н. Акмеология: новое качество образования. - СПб.: РГПУ им. А.И. Герцена, 2002. - 99 с.

10. Максимова В.Н., Политаева Н.М. Акмеология последипломного образования педагога. - СПб.: Изд-во ГНУ «ИОВ РАО», 2004. - 226 с.

11. Фурман А.В. Методологічна модель школи розвитку // Рідна школа. 1994. - №6. - С. 19-25.

12. Фурман А.В. Калугін О.І. Школа розвитку: непізнані грані фундаментальної ідеї // Рідна школа. - 1994, №6. - С. 26-57.