Розділ І. Загальні положення про інтелектуальну власність. рації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., якою було проголошено, що Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в

рації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., якою було проголошено, що Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Відповідно до цієї Декларації весь економічний та науково-технічний потенціал, створений на території України, проголошується власністю наро­ду, матеріальною основою суверенітету України і використо­вується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян України.

Ці положення Декларації знайшли своє підтвердження у Законі України «Про економічну самостійність Української РСР» від З серпня 1990 р. і в Акті проголошення незалежності України та створення самостійної держави — України від 24 серпня 1991 р. Завдяки цьому були закладені підвалини створення національної правової системи, у тому числі національного законодавства про інтелектуальну власність.

Правові гарантії свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості знайшли своє подальше закріплення у ст. 54 Конституції України. У цій же статті визнається право кожного громадянина на результат своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

У становленні законодавства України про інтелектуальну власність важливу роль відіграв Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р., в якому результати інтелектуальної діяльності вперше визнані об'єктами права власності, а також вперше на національному законодавчому рівні був легалізований термін «інтелектуальна власність».

13 грудня 1991 р. було прийнято Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», в якому закріплено, що результати науково-технічної діяльності є об'єктами власності творців (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором (п. 2 ст. 26 ).

Першим спеціальним нормативним актом, який започаткував створення законодавства про промислову власність, стало затвер­джене Указом Президента України «Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналіза­торських пропозицій в Україні» від 18 вересня 1992 р. Цим право-

Глава 2. Поняття права інтелектуальної власності

вим актом закладені правові засади правової охорони результатів науково-технічної, творчої діяльності.

Дещо пізніше у країні були встановлені правові засади створен­ня і використання науково-технічної інформації — законодавець визнав науково-технічну інформацію товаром і об'єктом права інтелектуальної власності (Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.). У цьому ж році приймається Закон України «Про охорону прав на сорти рослин», який регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям, здійсненням, захи­стом, відчуженням і припиненням права інтелектуальної влас­ності на сорти рослин в Україні.

Значним кроком у розвитку законодавства у сфері інтелекту­альної власності стало прийняття у 1993 р. пакета спеціальних за­конів: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки» та «Про охорону прав на зна­ки для товарів і послуг». У зв'язку з цим зазначене вище «Тимчасо­ве положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» втратило чинність, проте не повністю — у частині, що стосується раціоналізаторських пропозицій, воно залишилося чинним.

Трохи пізніше був прийнятий Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. Крім того Верховна Ра­да України своєю постановою від 19 січня 1995 р. затвердила По­ложення про порядок оформлення та використання прав на вина­ходи, корисні моделі і промислові зразки, що становлять держав­ну таємницю. Це група спеціальних законодавчих актів, які безпо­середньо регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку з наданням правової охорони результатам інтелектуальної творчої діяльності.

Водночас, крім спеціальних законів, набула чинності низка нор­мативних актів України, які певною мірою торкаються питань інте­лектуальної власності. До таких варто віднести Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону атмосферного повітря», «Про телебачення і радіомовлен­ня», Декрет Кабінету Міністрів «Про державне мито», постанови