ІІІ. Систематизація знань та вмінь.

Вступна бесіда вчителя.

Квіти супроводжують людину впродовж усього життя. Нас зачаровує їх розкіш, скромність, манить ніжний аромат. Скільки поетичних рядків присвячено цим дивним створінням!..

Катерина Білокур малювала все, що її оточувало, все те що вона любила: землю, коней, людей, але найбільше - квіти. Цікаво, що достовірно змальовуючи кожен листочок, пелюсточку, художниця ніколи не зривала квіти: вважала їх живими істотами, називала діточками. Могла далеко поїхати, аби намалювати саме ті, які їй до душі. І малювала обов’язково тільки з натури – була твердо переконана: якщо квітку зірвати, вона втратить душу, і вже така на полотні теж буде мертвою. Малювання те вона нарекла «святим».

Ніхто так не опоетизував квіти як Катерина Білокур. Квітка у творах Білокур становить феномен буттєвості, феномен невмирущої духовності життя, це світ побудований із різних просторових площин, натхнений красою цвітіння, рослинний світ. В українському фольклорі рослина, або її втілення наділяється всепереможною магічною силою. Це добра сила, яка протистоїть злу і, зрештою перемагає її, а також уособлює зв’язок між землею і сонцем, водою і землею, сонцем і водою.

Про свою «магічну» любов до квітів Катерина Білокур зазначила: «...А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду, аби висказати ті почуття до їх любові – моєї великої любові!... Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як цю закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин та одна другої чудовіші, та одна від другої красивіші - та все ж і квіти … Та начебто аж схиляються до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати як ти покинеш? То я все на світі забуду та й знов малюю квіти».

Основу експозиції становлять матеріали за квітковими композиціями Катерини Білокур: «Квіти за тином» (1935р.), «Польові квіти» (1941р.), «Буйна» (1944-1947рр.), «Декоративні квіти» (1945р.), «Квіти на блакитному тлі» (1942–1943 рр), «Півонії» (1946 р.), «Квіти та горіхи» (1948 р.), «Півонії» (1946 р.), «Букет квітів» (1940-1950-х рр.), «Квіти, яблука і помідори» (1950 р.), «Городні квіти» (1952р.), «Пшениця, квіти, виноград» (1950–1952 рр.), Городні квіти» (1952р.), «Квіти на синьому фоні» (1954 р), «Квіти і калина»(1958р.) а також «Автопортрет» (1950 р.), «Привіт Врожаю» (1946р.), «Колгоспне поле» (1948–1949 рр), «Натюрморт із колосками і глечиком» ( 1958–1959р.) «Богданівські яблука» (1950-х р.) та ін.
Катерина Білокур - українська художниця, майстер народно-декоративного живопису, представниця «народного примітивізму» («наївного мистецтва») тісно була пов`язана з рідною землею. У своїх картинах вона розповідала світові про невичерпні таланти та душевну красу українського народу. Квіти «земні» та на полотні – вже пережили свого творця на цілих півстоліття, будуть квітнути (квітнутимуть), невмирущі -житимуть і далі!!!…

Слайд - шоу - квіткове розмаїття у творчості Катерини Білокур.

«Квіти в тумані» «Пшениця,квіти,виноград» «Квіти» «Півонії»

автор - Катерина Білокур

автор - Катерина Білокур

автор - Катерина Білокур

- Якщо ти любиш квітку, яка існує єдина на світі і лише на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: милуєшся на зорі і чуєшся щасливий.

Кажеш собі:
"Десь там і моя квітка..." Але коли баранець її з'їсть, це все одно, мовби всі зорі раптово згасли!
Я казав йому:
- Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека...

– Ніколи не треба слухати квітів. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Моя квітка напахтила всю мою планету, а я не умів нею тішитис ьМаленький принц. Антуан де Сент-Экзюпери.