КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Психогностична проблема.
ЗАТВЕРДЖУЮ
начальник кафедри ЗП
полк. служби ЦЗ
доктор біол. н., професор
Перелигіна Л.А.
________________________
ЛЕКЦІЯ З ТМПП
на тему: " Закони та проблеми в психології " (2 год)
Розроблена
доцентом кафедри ЗП
к.психол.н., доцентом
Ушаковою І.М.
План:
1. Психогностична проблема.
2. Психомотиваційна проблема.
3. Психопраксична проблема..
4. Психосоціальна проблема.
5. Психофізіологічна проблема.
Література:
1. Корнилова Т.В. Методологические основы психологии. – СПб: Питер, 2008.
2. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.:«Наука», 1984.
3. Маланов С.В. Методологические и теоретические основы психологии. – М. – Владимир: Заря, 2005.
Психогностична проблема.
Ключові проблеми теоретичної психології (психофізіологічна, психофізична, психогностична, психосоціальна, психопраксична) також, як і категорії утворюють відкритий ряд: до нього можливі поповнення по мірі розвитку психологічної науки. Вони виникають фактично на кожному етапі історичного шляху формування психологічного знання і виявляються залежними від стану суміжних наук: філософії (насамперед, гносеології), фізіології, герменевтики, а також суспільної практики. Ключові проблеми можуть розглядатись як “класичні”, такі, що неодмінно виникали протягом всієї історії психології.Розробка основних проблем ведеться на основі принципів детермінізму (розкриття обумовленості явищ дією факторів, що їх породжують), розвитку (визнання зміненості психічних процесів, їх переходу з одного рівня на інший, виникнення нових форм) та системності (трактовка явищ як внутрішньо пов’язаних компонентів психічної організації.).Коло досліджень психогностичноїпроблеми: пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, уява, мислення) та їх продукти (образи) як феномени, що розглядаються виходячи з принципів детермінізму, системності та розвитку з метою виявити:· причинні фактори, що їх породжують та регулюють;· історію стадіального перетворення цих феноменів;· їх функцію в загальній системі життєдіяльності суб’єкта.Центральною в цій проблемі є категорія образу. Але, звичайно, при її розробці розкривається її зв’язок і з іншими категоріями (тобто, вони виступають як “оформлюючи”, як це було показано вище). Наприклад, можна говорити про залежність від дії, що виявляється вже на рівні сенсорики: рухи руки будують тактильний образ, рухи очей – зоровий. Мотив (свідомо чи несвідомо) впливає на оцінку самої “тканини” образу. Це ж відноситься і до характеру представленості предметного змісту образа у міжособистісному контексті.Розглянемо більш докладно таке співвідношення як образ – свідомість. О.М.Леонтьєв дав визначення свідомості як такої, що у своїй безпосередності відкриває суб’єкту картину світу, в яку включений і сам суб’єкт, і його діяльність, і стани. Зараз є намагання представити свідомість як “відносинив дійсності”, але тут треба згадати і про таке поняття як ідея. Ідеєю є образ у дії, продуктивне уявлення, що формує свій об’єкт. Отже в цьому понятті долається опозиція суб’єкта та об’єкта. Ми визначаємо образ як свідомість, виявляючи в ньому те, що характеризує його дієвість. Свідомість – цілісний образ дійсності, що реалізує мотиви, відношення індивіда, включає його самопереживання поряд з переживанням позаположення світу в якому існує суб’єкт.Розглянемо зв’язок таких категорій, як образ та дія. Психічний образ та психічна дія втілилися у предметності образа та активності його побудови, що пояснювалось реальною взаємодією організму з середовищем. Експериментальне підтвердження цьому отримав Гельмгольц, потім – Сєчєнов. Сєчєнов побачив у моторному апараті певну психічну дію, що направляється чуттям, тобто психічним образом середовища, до якого ця дія пристосовується. Зв’язок образа з дією психофізіологи пояснили сенсомоторним механізмом, схованим від свідомості; Брентано ж затвердили цей зв’язок у межах свідомості. У цій протилежності поглядів виявилися структуралістичний (пошук елементів психіки) та функціоналістичний (вивчення функцій, подібних до біологічних) напрямки -психології свідомості.На противагу ним виник новий напрямок – гештальтпсихології -, що розробляв проблему цілісності образу (образу як організованого цілого, властивості якого не можуть бути виведені з властивостей частин) та охоплював всі рівні когнітивної організації психіки (як сенсорний, так і інтелектуальний). У зв’язку з поняттям цілісності була розроблена гіпотеза інсайта як миттєвого зрозуміння. Вона була протиставлена концепції спроб та помилок, що була розроблена в рамках біхевіоризму. Інсайт – перехід до нової пізнавальної образної структури, і відповідна зміна пристосовницьких реакцій. Образ у гештальтпсихології виступає у вигляді сутності особливого роду, що підкорюється власним законам (прегнантності, константності). А зв’язок образу з реальною, предметною дією не прослідковується.Філософський контекст психогностичної проблеми стосується проблеми ідеалістичної та матеріалістичної орієнтації. Для першої – об’єкт існує не інакше, як в формах діяльності суб’єкта, що пізнає, для другої – незалежна від чуттєвого досвіду дійсність (природна чи соціальна) служить основою її відтворення (активного відображення). друга проблема стосується істинності пізнання, критеріїв істинності; проблеми співвідношення “віри”, раціонального знання. Звичайно, все це відобразилось і у психологічному знанні: виділення форм пізнання, переходів від одних до інших, вивчення ілюзій, джерел віри.Інший аспект психогнозиса: способи здобуття знань. А більш загально – внутрішній та зовнішній план прояву психіки. Внутрішній план невідділений від суб’єкта, він відкритий йому внаслідок здатності до самоспостереження, що далі привело до поняття рефлексії. Рефлексія виступила як один з різновидів гнозису, а надалі стала основою для методу інтроспекції у психологічному знанні.Проблема ж співвідношення суб’єктивного та об’єктивного чітко виділилась у процесі становлення психології. Перші теоретичні системи будувались на основі саме методу інтроспекції та претендували на істинність отриманого таким способом знання. Однак науково-психологічне знання збагачувалось за рахунок об’єктивного методу. Завдання наукового психогнозису стикнулись з необхідністю відкинути точку зору філософії позитивізму (згідно якій об’єктивне – це безпосередньо спостережене у вигляді “чуттєвих даних” без “домішку” теоретичних міркувань, але ж всі вони виходять з суб’єкта). Між тим розвиток наук показав, що істини, що відкривають людському розуму незалежну від нього (об’єктивну) природу речей, їх закономірності, добуваються не інакше, як роботою цього розуму. Починаючи з безпосередніх явищ він здатен проникнути у суттєві зв’язки саме непрямим, опосередкованим шляхом. А спеціальні наукові методи (спостереження, експеримент, тестування) дозволяють вивчити ці явища та вибудувати знання, що має ознаки науковості.Це третій аспект псизогнозиса: пізнання того процесу, в ході якого здобувається та використовується наукове знання про психіку (що неодмінно включає і когнітивний компонент). Тут ми також стикаємось з проблемою рефлексії, але тут це вже рефлексія “другого порядку”, об’єктом якої є не реконструкція психічного світу особистості у певних наукових уявленнях, а саме ці уявлення як один з продуктів інтелектуальної творчості вчених. Сюди ж входить і рефлексія щодо методів пізнання когнітивних процесів. На наступний виток вивела психологічне знання потреба співвіднести вирішення психологічних задач з успіхами кібернетики та її інформаційним підходом (тут важливим стає поняття сигналу як носія інформації про явище чи подію). Вивчення перетворень інформації у розрахункових машинах у співставленні з пізнавальними феноменами у людини призвело до появи когнітивної психології.За будь-яким дослідником є минуле його науки. Проводячи власні дослідження, він спирається на ті чи інші теоретичні положення і пояснює отримані результати, виходячи з певної системи категорій та пояснювальних принципів. Деякі школи у психології приділяли більшу увагу одним категоріям і заперечували чи не розробляли інші – це накладало відбиток на всі дослідження, що велись у рамках цих шкіл. Тут можна говорити про так звану категоріальну апперцепцію: категоріальний апарат науки керує думками людей об’єктивно: він грає роль апперцепції у їх психологічному сприйнятті проблем та перспектив розробки, впливаючи на динаміку теоретичних поглядів, на осмислення емпірично даного.Слід зазначити, що в цьому плані виявляються зв’язки психогностичної та психомотиваційної проблеми: дійсно, що оскільки весь зміст діяльності вченого є у конструюванні нового знання, увагу привертає пізнавальний аспект дослідницької діяльності; але неможливо ігнорувати його внутрішню мотивацію у науковій роботі.Отже при розгляданні цього аспекту психогнозису у повному смислі слова відбувається обертання назад: тільки обертаючись на минуле наукове пізнання виявляє, на що воно здатне, у чому джерела попередніх успіхів та невдач. Основним механізмом самопізнання науки, рефлексії наукового знання постає принцип історизму.Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 162; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав |