Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Методи формування свідомості та переконань




Розглянемо сутність і технологію застосування методів виховання, які спрямовані на формування свідомості та переконань вихованців.

До цієї групи належать: приклад, переконування, вимога.

У діяльності вихователя переконування є основним інструментом впливу на особистість вихованця.

Бесіда — це обґрунтування вчителем життєво важливої теми, формування питань, які спонукають до розмови, залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя, до вироблення правильного ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків. У бесіді необхідно спиратися на особистий досвід учнів, їхні діла, вчинки.

Бесіди повинні бути неповторними, ретельно підготовленими, добре організованими. Потрібно підвести учнів до самостійних висновків, менше говорити самому, а більше спрямовувати і поправляти учнів. Особливо складними є індивідуальні бесіди. З молодшими школярами бесіди потрібно проводити індуктивним методом (від конкретних вчинків до узагальнення). Для проведення індивідуальної бесіди важливо підібрати такий психічний стан учня, щоб він був здатний на відвертість, доцільно використовувати переконливі приклади. Вихованець повинен відчути, що педагог хоче йому допомогти усвідомити правильну суть вчинку, дії, явища.

Стосовно бесіди, як прийому реалізації вимог методу переконування, слушні думки знаходимо в творах А.С. Макаренка: "Кожне узнавання чого-небудь нового про вихованця у вихователя негайно повинно перетворитися в практичну дію, практичну пораду, прагнення допомогти вихованцеві. Таку допомогу, такий рух до постійної мети тільки зрідка можна подати в простій бесіді з вихованцем, в простому поясненні йому різних істин. Бесіди недосвідченим вихователям здаються вищим виявленням педагогічної техніки. Насправді ж вони є найбільш кустарними педагогічними прийомами. Вихователь повинен завжди добре знати таке: хоч всі вихованці й розуміють, що в дитячому закладі їх вчать і виховують, проте вони не дуже люблять підлягати спеціальним педагогічним процедурам і тим більше не люблять, коли з ними без кінця говорять про користь виховання, моралізуючи кожне зауваження. Тому суть педагогічної позиції вихователя повинна бути прихована від вихованців і не виступати па перший план. Вихователь, який без кінця переслідує вихованців явно спеціальними бесідами, набридає вихованцям і майже завжди викликає деяку протидію".

Формуючи поведінку вихованців на засадах свідомості, в окремих випадках доречно вдаватися до прийому умовляння. Умовляння спрямоване на попередження навмисних негативних дій вихованця з метою їх завчасного гальмування, з врахуванням індивідуальних особливостей його соціально-психічного розвитку. Наприклад, класний керівник, знаючи індивідуальні особливості вихованця, схильність його до недбайливого виконання обов'язків чергового у класі в разі відсутності прямого контролю з боку педагога, завчасно нагадує учневі: "Сергію, ти сьогодні черговий, а тому подбай про ретельне прибирання класної кімнати. Не допусти тієї помилки, яка зашкодила тобі добре викопати обов'язки чергового минулого тижня". І ще один приклад.

Мама, знаючи, що в її дванадцятирічного сина недостатньо сформоване почуття відповідальності при виконанні домашніх доручень, вдається до прийому вмовляння: "Андрійку, сходи в магазин і купи хліба, солі, пачку маргарину. Хочу спекти пиріжки. Купиш — і зразу ж додому. Тато прийде з роботи — будемо обідати. Та дивись, щоб не трапилось як минулого разу: побіг з покупками не додому, а на стадіон. Загулявся так, що собаки порвали сумку і з'їли хліб. Пообідаємо, а тоді підеш гуляти. Не підведеш?" Така пересторога-нагадування психологічно ставить вихованця у наперед визначені рамки поведінки.

Етична бесіда – форма виховної роботи спрямована на формування в учнів умінь і навичок моральної поведінки оволодіння загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями.

Теми етичних бесід:

Здорові діти — здорова нація

Що таке егоїзм?

Людина серед людей

Милосердя, доброта

Лекція — це організований, доступний системний виклад тієї чи іншої проблеми соціально-політичного, морального, ідейно-естетичного змісту. Логічним центром лекції є якесь теоретичне узагальнення, а конкретні факти служать ілюстрацією. Лекція повинна бути переконлива, з доказами й аргументами. Учитель повинен давати власну оцінку фактам, подіям і явищам, використовувати різні прийоми для підтримки уваги учнів. Теоретичні положення лекції потрібно розкривати в тісному взаємозв'язку з практикою і з життям учнівського колективу.

Дискусійні методи

Дискусійні методи (диспут, дискусія) створюють умови для висловлення власних поглядів і переконань, зіставлення їх з позиціями опонентів, обстоювання своєї думки.

Диспут — вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють його учасників.

Тематика диспутів має спонукати учнів до глибоких роздумів, пошуку власних вирішень обговорюваної проблеми. Обираючи тему диспуту, необхідно з´ясувати обізнаність з проблемою, погляди і переконання щодо неї.

Важливо, щоб під час диспуту учні уважно вислуховували винесені на обговорення думки, обстоювали свою позицію, переконуючись у правильності чи помилковості поглядів як своїх, так і опонентів. Усе це має сприяти розкриттю та розвитку їх ерудиції, культури, мислення, уміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки, логічно висловлюватись. Ефективність диспуту залежить від того, наскільки невимушеною є його атмосфера. З цією метою складають і оприлюднюють правила поведінки під час диспуту: вільний обмін думками, рівність усіх у суперечці, головне — факти, логіка, доказовість; непристойні жарти, образи забороняються, гостре влучне слово схвалюється.

Дискусія — метод групового обговорення проблеми з метою з´ясування істини шляхом зіставлення різних думок.

Часто дискусією називають спір, суперечку осіб. Для неї характерні чіткість мети, компетентність, науковий підхід до проблеми, повага до аргументів опонента, послідовна критика міркувань учасників обговорення.

Організовуючи дискусію, слід виходити з того, що найоптимальніша чисельність її учасників має не перевищувати 15 осіб, які, розподілившись на групи, розташовуються у приміщенні у формі кола, підкови. Організаційно дискусії поділяють на фази: визначення цілей і теми; збір інформації (знань, суджень, думок, нових ідей, пропозицій учасників) з обговорюваної проблеми; упорядкування, інтерпретація і спільне оцінювання обговорюваної інформації (можливе вироблення колективного рішення); підбиття підсумків дискусії (зіставлення мети з отриманими результатами).

Переконування, метод прикладу

Переконування — це метод виховання, що передбачає умисний цілеспрямований вплив на свідомість, волю і почуття вихованців з метою формування у них стійких переконань, певних норм поведінки.

Поняття "переконання" і "переконування" не тотожні. Переконання є філософською категорією і визначається як інтелектуально-емоційне ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного) через єдність доведення та віри. Переконування — педагогічна категорія, дія, яка є інструментом впливу на особистість.

Говорячи про метод переконування. Варто зважати на те, що основним засобом реалізації його вимог є слово вихователя. Силу слова підтверджує народна мудрість.

"Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш"; "Добре слово людину живить, від поганого — голова болить"; "Від теплого слова й лід розмерзає"; "Лагідні слова роблять приятелів, а гострі — затятих ворогів"; "Красне слово — золотий ключ".

Т.Г. Шевченко писав:

Ну що б, здавалося слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється — ожива. Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той і ті слова Ідуть меж люде.

Біблійна мудрість стверджує — "спочатку було слово". Талановиті педагоги-мислителі вбачали у слові велику силу впливу на особистість. В.О. Сухомлинський писав: "Слово — найтонше доторкання до серця: воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Слово обертається найнесподіванішими вчинками навіть тоді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок — зрада. Буває й навпаки: зрадою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре й добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і заслужити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати силу душі…»

Переконування, як метод виховання, реалізується через низку прийомів. Варто зауважити, що прийоми можуть виступати складовою певного методу, а можуть і викопувати функцію самостійного методу. Загалом вимоги методу переконування реалізуються шляхом використання системи таких прийомів: пояснення, розкриття можливих наслідків діяльності (бездіяльності), бесіда, звернення до почуття совісті та честі, диспут, умовляння, застереження.

Пояснення— найбільш поширений метод тлумачення явищ, подій, правил і норм поведінки, розкриття соціального, морального, естетичного змісту вимог до дитини, вчинків, подій, явищ, допомога в оцінці учнями людських взаємин.

Наприклад, дитина починає навчатися в першому класі. Вчитель повинен пояснити їй особливості поведінки в широкому аспекті повсякденної діяльності: як одягатися, збиратися до школи; що приносити з собою і чого не варто; як сидіти за партою; як звертатися до вчителя; коли можна (і треба) звернутися за дозволом, щоб вийти з класу і багато іншого. Молода людина вступила до професійного навчального закладу. Тут діють свої норми поведінки, які визначені правилами внутрішнього розпорядку закладу. Необхідне ознайомлення з ними, роз'яснення. Учні вперше йдуть на екскурсію в зоопарк. їм обов'язково треба попередньо пояснити правила і особливості поводження з тваринами.

Така діяльність вихователя може бути тривалою, вимагає від нього терпіння і наполегливості, врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців.

У цьому процесі необхідно враховувати ще один важливий аспект: не лише знайомити вихованця із зовнішнім змістом того чи іншого правила (як треба йому діяти), а обов'язково пояснювати, чому необхідно дотримуватися встановленого правила.

Особливості соціально-психічного розвитку дітей молодшого і середнього віку (а інколи і старшого) характеризуються недостатнім рівнем сформованості здатності до самооцінки, аналізу можливих результатів власних дій чи бездіяльності. Тому в системі використання методу переконування вихователь може вдатися до прийому розкриття наслідків дій у конкретній ситуації з метою попередження негативних дій. При цьому для переконливості варто вдаватися до яскравих прикладів. Наприклад, підліток під час екскурсії в зоопарк всупереч забороні переліз через бар'єр до клітки тигра, який відкусив обидві руки хлопчика. Або: на військових полігонах інколи залишаються вибухонебезпечні предмети. Діти їх підбирають і це призводить до трагічних наслідків. Вихователі (батьки, вчителі), формуючи у дітей переконання свідомої поведінки, мають розкривати можливі результати помилкових дій з такими предметами.

Вдаючись до прийому розкриття наслідків дій, не варто застосовувати підходи так званої "охоронної педагогіки": нічого не роби, щоб раптом чогось не трапилося. Треба залучати вихованців до різних видів діяльності, розкривати наслідки можливих помилок, створюючи цим належні умови для формування соціальної зрілості особистості.

Переконувати можна словом і ділом. Тому переконування здійснюють лише в єдності з іншими методами виховання: переконування шляхом бесіди, дискусії, лекції, за допомогою конкретного прикладу, педагогічної ситуації, на основі громадської думки тощо. Переконування складається з гіпотези (того, що треба довести), доказів чи аргументів (того, за допомогою чого доводиться гіпотеза) і демонстрації (способу доведення).

Ефективність переконуючого впливу залежить від сили впливу (визначається аргументами та авторитетом переконуючого), знання психологічних рис особи, яку переконують (потреби, інтереси, установки, смаки, особливості мислення), відповідності інтелектуально-емоційного стану переконуючого і переконуваного в момент взаємовідносин. Ефективним засобом переконування є сугестія (від лат. suggestio — навіювання). Сугестивний метод — психологічний вплив на особу або групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття незалежно від їх думок і волі. Засобами сугестивного впливу є слова, жести, міміка. Від інших способів впливу він відрізняється зниженою аргументацією. Сугестатор (той, хто впливає) відповідно до своїх намірів, використовуючи прийоми навіювання, “вводить” у психіку сугеренда (той, на кого впливають) установки, спрямовані на зміну психічної діяльності. Навіювання застосовують при зниженому рівні усвідомлення і критичності, регулюючи і стимулюючи психічну і фізичну активність.

Переконувати можна і прикладом.

Приклад — виховний метод великої сили. Його вплив базується на відомій закономірності: явища, які сприймаються зором, швидко і без труднощів відбиваються у свідомості, тому, на противагу словесним впливам, не потребують ні розкодування, ні перекодування. Приклад діє на рівні першої сигнальної системи, слово — другої. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим активно формує свідомість, почуття, переконання, активізує діяльність.

«Важко привести до добра повчаючи, легше – прикладом» (Сенека).

У процесі виховання використовуються різні приклади: батьків, вихователів, друзів, видатних людей (вчених, письменників, громадських діячів та ін.), героїв книг, фільмів.

Молодші школярі дуже схильні до наслідування у зв'язку з малим життєвим досвідом, відсутністю стійких звичок поведінки. Наслідування носить вибірковий характер, підлітків приваблюють окремі риси характеру іншої людини. Учитель повинен спрямувати наслідування на позитивний приклад, але паралельно він повинен вчити учня протистояти негативному. К. Д. Ушинський писав, що у вихованні не можна обмежуватися тим, що дитина наслідує і копіює, особистість повинна розвиватися своєрідно, як особлива, неповторна індивідуальність. Приклад повинен стимулювати розвиток свідомості, творчу активність. У школі повинно бути багато зустрічей з видатними людьми. Негативні приклади використовуються тоді, коли йдеться про правове, антиалкогольне виховання, щоб показати недоцільність наслідування певних конкретних вчинків.

Методи формування свідомості та переконань дають теоретичні знання про норми поведінки дітям.


Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 180; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты