V. ТДіП в системі наук

Належність ТДіП до юридичних наук вказує на правомірність висновку щодо її належності до суспільних наук. Саме як суспільна наука теорія характеризується наступними ознаками:

a) це загальнотеоретична юридична наука;

b) система ідей та теоретичних знань, що відображаються у формі вчень, поглядів, концепцій та доктрин;

c) предметом теорії є держава і право як загально-соціальні явища;

d) теоретичні положення усвідомлюються суб’єктами, що одночасно є суб’єктами суспільних відносин;

e) теорія вивчає державу і право як політичні категорії, що належать до політичної сфери суспільства;

f) теорія розробляє категорії, що мають методологічне значення як для юридичної науки, так і для інших суспільних наук;

g) теорія забезпечує сутність юридичної науки як різновиду суспільних наук.

Особливості ТДіП як різновиду наук визначаються наступним:

1. Від технічних наук теорію відрізняє вивчення держави і права саме як суспільних категорій, що забезпечує певну системність та єдність суспільства.

2. Від природничих наук теорію відрізняє вивчення держави і права не як засобів об’єднання живої природи, а як політичних явищ, що забезпечують взаємодію людей.

3. Від інших суспільних наук теорію відрізняє її політико-правовий характер, оскільки держава і право вивчаються як категорії, що належать до політико-правової сфери суспільства, яка забезпечує певну обов’язковість державних рішень.

4. Від інших юридичних наук теорію відрізняє вивчення загальних закономірностей держави і права, а також забезпечення єдності юридичних наук в процесі реалізації методологічної та інтеграційної функцій.

Місце теорії в системі юридичних наук характеризується визначенням її співвідношення з іншими науками та характеристикою її значення.

Значення ТДіП:

1) забезпечує єдине розуміння державно-правових явищ;

2) забезпечує зв’язок між юридичними науками;

3) визначає шляхи вдосконалення держави і права;

4) забезпечує процес формування професійних знань юриста;

5) визначає тенденції розвитку законодавства;

6) сприяє правовому вихованню населення з метою стимулювання правомірної поведінки суб’єктів;

7) забезпечує науково обґрунтовані механізми реалізації прав людини;

8) забезпечує порівняльне вивчення державно-правових інститутів з метою визначення позитивного досвіду;

9) забезпечує вироблення нових знань, що конкретизуються іншими науками та використовуються практикою;

10) визначає найбільш оптимальні шляхи взаємодії суспільства, держави, права та особи.