V. Держава та особа: проблеми взаємодії

Відносини в суспільстві можна охарактеризувати як відносини між особою та суспільством, а також як відносини особи та держави. Остання група відносин базується на встановлені такого балансу, при якому :

а) особа мала б можливості безперешкодно реалізувати надані їй права, а також законні інтереси;

б) держава отримала б підтримку від особи стосовно наданих державі повноважень та функцій шляхом добровільного виконання особою обов’язків та забезпечення дієвих механізмів відповідальності.

В сучасній теорії є наявними 2 основних підходи до визначення співвідношення держава-особа:

1. Гуманістичний (природно-правовий) підхід – заснований на ідеї визнання особи як основної соціальної цінності, що реалізує надані їй можливості та характеристиці держави як засобу гарантування наданих особі можливостей. Права особи визначаються як природні, якими вона володіє незалежно від держави, а держава існує лише для гарантування та забезпечення цих прав. При цьому зміст та обсяг природних прав розширюється по мірі розвитку суспільства.

2. Державний (юридико-позитивістський) підхід – належить до матеріалістичних теорій і засновується на пріоритеті держави, яка характеризується як мета, що полягає в забезпеченні порядку в суспільстві, а особа є засобом досягнення мети і саме тому отримує права від суспільства чи держави. Держава є джерелом законодавчого закріплення прав особи, які змінюються в залежності від державної волі, її можливостей та доцільності.

Сучасна юридична практика в сфері співвідношення особи та держави виходить з того, що (Пакт про громадянські та політичні права) держава забезпечує права особи, що знаходиться під її юрисдикцією, законодавчо забезпечує механізм реалізації прав особи, надає всім суб’єктам, чиї права порушені, правових засобів захисту та відповідає за дієвість застосування права.

Згідно положень конституції категорії особа та держава взаємодіють на основі наступних принципів:

Держава:

1. гарантує кожному інформацію про належні права та свободи;

2. створює умови для реалізації закріплених прав та свобод;

3. створює можливості, що забезпечують свободу вияву суб’єктивних інтересів у всіх сферах життєдіяльності суспільства;

4. встановлює чітко визначені випадки щодо обмеження суб’єктивних прав;

5. гарантує захист прав і свобод судом;

6. діє в межах наданих конституцією повноважень;

7. встановлює відповідальність посадових осіб за вчинені правопорушення в сфері суб’єктивних прав;

8. встановлює принцип, що забороняє можливість притягнення до відповідальності за вчинення одного і того ж правопорушення двічі;

9. зобов’язана відшкодовувати збитки за власний рахунок у випадку спричинення моральної і матеріальної шкоди посадовими особами;

10. гарантує право звернення за захистом до міжнародних судових органів чи міжнародних організацій, учасниками яких є держава.

Особа:

1. користується наданими державою правами, не порушуючи права інших суб’єктів;

2. виконує покладені обов’язки добровільно чи завдяки використанню примусової сили;

3. несе встановлену законом відповідальність у випадку невиконання покладених обов’язків чи порушення прав інших суб’єктів;

4. реалізує надану державою можливість звернення за судовим захистом;

5. має право вимагати відповідальності посадових осіб;

6. шляхом реалізації наданих демократичних інститутів приймає участь у формуванні та функціонуванні виборних державних структур;

7. реалізує право на власну думку стосовно рівня ефективності функціонування держави та її органів;

8. забезпечує реалізацію державних рішень шляхом правомірної поведінки;

9. є суб’єктом відносин в межах громадянського суспільства, які не є державно-організованими.

Таким чином, особливості взаємодії держави і особи в державно організованому суспільстві забезпечують, з однієї сторони, реальність прийнятих державою рішень, а з іншої, можливість захисту та відновлення суб’єктивних прав, що порушуються як державою, так і іншими суб’єктами.