Розділ 4: Змішана форма вини

Відповідно до ст. 23 КК України вина може бути виражена тільки у формі умислу або необережності. При цьому одні злочини можуть бути тільки умисними (крадіжка — ст. 185), другі — тільки необереж­ними (службова недбалість — ст. 367), треті — як умисними, так і необережними (вбивство — статті 115, 119).

Проте наука кримінального права на підставі аналізу деяких ста­тей Особливої частини КК України розробила поняття змішаної форми вини (іноді її називають складною, або подвійною, формою вини).

Змішана формавини являє собою різне психічне ставлення осо­би у формі умислу і необережності до різних об’єктивних ознак од­ного і того ж злочину.

При змішаній формі вини щодо одних ознак складу злочину має місце умисел (прямий чи непрямий), щодо інших — необережність (злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість). [4, с.161]

Питання про змішану форму вини виникає в тих складах зло­чину, в яких об’єктивна сторона за своїм характером є складною. Оскільки зміст вини визначається психічним ставленням особи не тільки до об’єкта, а й до об’єктивної сторони конкретного злочину, то вина повинна відображати складний характер об’єктивних ознак конкретного складу злочину.

Можна виділити дві групи злочинів зі змішаною формою вини. Перша — це злочини, в яких діяння, що становить собою порушен­ня яких-небудь правил безпеки, саме по собі, у відриві від наслід­ків є адміністративним чи дисциплінарним правопорушенням, і тіль­ки настання суспільно небезпечних наслідків, причинно пов’язаних з діянням, робить все вчинене злочином. До таких злочинів нале­жать, наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуа­тації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо такі діяння спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 286); порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ст. 291); незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 269), та ін. У цих злочинах по­рушення правил може бути як умисним, так і необережним, але ста­влення до наслідків виражається тільки в необережності: злочинній самовпевненості або злочинній недбалості. Тому, коли винний по­рушує правила умисно, і має місце змішана форма вини: щодо діян­ня — умисел, а щодо наслідків — необережність.

У другій групі злочинів складність об’єктивної сторони полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різ­них наслідки: перший (найближчий) є обов’язковою ознакою об’єк­тивної сторони, другий (віддалений) — кваліфікуючою ознакою. В цих злочинах відповідно до закону щодо діяння і щодо першого, обов’язкового наслідку суб’єктивна сторона виражається в умислі (прямому чи непрямому), а щодо другого (кваліфікованого) наслід­ку — тільки в необережності (злочинної самовпевненості або зло­чинної недбалості). До таких злочинів належать, наприклад, умис­не знищення або пошкодження майна, яке спричинило загибель лю­дей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194); умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морсь­кого чи річкового судна, якщо ці дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. З ст. 278) та ін. Так, якщо проаналізувати су­б’єктивну сторону умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121), то щодо діяння (наприк­лад, удару ножем) і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у вин­ного може бути тільки умисел (прямий чи непрямий), а щодо дру­гого наслідку — смерті потерпілого — лише необережність (злочин­на самовпевненість або злочинна недбалість).

При наявності змішаної форми вини слід вирішити питання про те, яким у цілому є злочин, вчинений винним, — умисним або необережним. Це має важливе практичне значення. Наприклад, від­повідно до статей 14 і 15 КК України тільки в умисних злочинах можливі го­тування і замах; відповідно до ст. 26 обов’язковою ознакою спів­участі є умисна участь в умисних злочинах. Під рецидивом як най­більш небезпечним видом множинності розуміється вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34). Тому при змішаній формі вини необхідно визначити, до яких злочинів — умисних чи необережних — слід віднести вчинений зло­чин. Вирішення цього питання залежить від того, яка об’єктивна ознака конкретного складу злочину є найважливішою для визнання діяння злочином і оцінки ступеня його суспільної небезпечності.

У першій групі злочинів зі змішаною формою вини, в яких ді­яння саме по собі не є злочином, а стає ним тільки за умови, що воно спричинило тяжкі наслідки, вирішальне значення має необережне ставлення до цих наслідків. Саме воно і визначає віднесення цих злочинів у цілому до необережних.

У другій групі злочинів, де щодо діяння і найближчого (обов’яз­кового) наслідку передбачається умисел (прямий чи непрямий), а щодо віддаленого — необережність, злочин у цілому визнається умисним, тому що саме умисне ставлення до діяння і найближчого наслідку визначає спрямованість злочину, його суспільну небезпечність. [4, с.162]

Значення змішаної форми вини полягає в тому, що вона дає можливість: 1) конкретизувати ступінь суспільної небезпечності злочину; 2) визначити правильну кваліфікацію; 3) відмежувати близькі за об’єктивними ознаками склади злочинів. Так, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала смерть, ква­ліфікуватиметься як умисне вбивство (ст. 115), якщо щодо тілесно­го ушкодження і смерті був умисел; якщо ж і щодо тілесного ушкод­ження, і смерті була необережність, то особа відповідатиме за не­обережне вбивство (ст. 119). Лише за наявності умислу щодо тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті — необережності матиме місце склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121 — умисні тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть.