Висновок

Таким чином, під виною розуміють психологічне відношення суб’єкта до суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина — категорія соціальна. Ця властивість вини знаходить свій прояв у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчини­ла суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно небезпечного діян­ня оцінюється негативно і засуджується правом.

Форми вини— це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно небез­печне діяння. У сполученні таких ознак і виражається психічне став­лення особи до діяння і його наслідків. Чинне кримінальне законо­давство виділяє дві форми вини — умисел і необережність.

Підумисломрозуміють таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний ха­рактер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його сус­пільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (чи не бажала, але свідомо допускала). Виділяють такі види умислу як прямий та непрямий; заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово; визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).

Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Таким чином, закон визначає два види необережної вини: а) злочинна самовпевненість; б) злочинна недбалість.

Також виділяють змішану форму вини при якій щодо одних ознак складу злочину має місце умисел (прямий чи непрямий), щодо інших — необережність (злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість).

Використані джерела:

1. Конституція України.- Київ: Юрінформ, 1997. – 20 с.

2. Кримінальний кодекс України.– Київ: Юрінком, 2001. – 239 с.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон,А.С.К., 2002. – 874 с.

4. Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 416 с.

5. Гринберг М.С. Преступная самонадеяность. // Правоведение – 1976. -№3. – С.68-74.

6. Гринберг М.С. Умысел и неосторожность. // Вопросы правоведения. – 1970. - №5. – С.94-107.

7. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Москва: Юридическая литература, 1977. – 146 с.

8. Дагель П.С. Причины неосторожных преступлений в СССР. // Советское государство и право. – 1973. -№3. – С.44-56.

9. Дудник Н.А. Цена неосторожности. – Москва: Юридическая литература, 1985. – 110 с.

10. Кадар М.М. Неосторожная вина и ответственность за преступления, совершённые по неосторожности. / Вопросы уголовного права стран народной демократии. – Москва: Госюриздат, 1963. – С.256-258.

11. Кириченко В.Ф. Уголовное право. Часть Общая. - Москва: Юридическая литература, 1966.- 387 с.

12. Санталов А.И. Разграничение умысла и неосторожности. // Правоведение. – 1958. - №3. – 169 с.

13. Советское уголовное право. (под общей ред. Владимирова В.А.). – Москва: Юридическая литература, 1990. – 216 с.

14. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – 455 с.