Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Відмінності авторитаризму від тоталітаризму




Читайте также:
  1. Відмінності між керівником і лідером
  2. Відмінності між централізованою та ринковою банківською системою
  3. Основні відмінності організації обліку при комп'ютеризованому та безкомп'ютерному способах обробки облікової інформації
  4. Поясніть, в чому полягають відмінності між наведеними підходами до пояснення сутності "подвійної істини".
А в т о р и т а р и з м Т о т а л і т а р и з м
Відсутність єдиної ідеології Єдина ідеологія
Можлива багатопартійність Єдина, добре організована масова партія
Допускається обмежений плюралізм (без реальної боротьби за владу) Відсутність плюралізму
Влада не обмежена законом, опирається на силу і вибіркові репресії Влада не обмежена законом, опирається на терор і репресії
Може бути як командна, так і ринкова економіка Командна економіка
“Пасивна” несвобода особи (від особи вимагається тільки неучасть в опозиційних рухах і акціях “Активна” несвобода особи (держава примушує її діями демонструвати лояльність до режиму

 

* Таблиця складена за: Давимука С., Колодій А., Кожелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії. – Львів, 1999. – С.87.

 

До недемократичних режимів ще слід віднести автократичний, архаїчний та охлократичний режими.

Автократичний режим– характеризується обмеженістю кола осіб, що представляють політичну владу, та відсторонення абсолютної більшості населення від процесу її реалізації.

 

Анархічний режимхарактеризується відсутністю системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавіллям сильнішого, відсутністю гарантій безпеки населення, конфронтацією владних структур.

 

Охлократичний режим– некомпетентністю владних структур, негативним ставленням до світового досвіду, відсутністю у представників влади громадської відповідальності, наявності в політичній еліті великого числа своєкорисних осіб, використанням популістських настроїв певної частини населення з метою реалізації вузькокорпоративних інтересів.

 

 

Висвітлюючи друге питання плану“Сутність правової та соціальної держави”, необхідно зауважити, що термін “правова держава” вперше запропоновано німецьким філософом Кантом, а потім він поширився в німецькій юридичній літературі у працях К.Велькера та Р.Моля. Однак окремі ідеї, які розкривають сутність правової держави, були розроблені ще у роботах Платона, Аристотеля, Цицерона. Платон писав, що держава можлива там, де панують справедливі закони, “де закон володар над правителями, а вони його раби”. Його учень, Аристотель, підтверджував цю думку свого вчителя. Він також стверджував, що там де відсутня влада закону, немає сенсу говорити про будь яку форму державного устрою.



За Нового часу ідеї правової держави набувають концептуального вигляду. У працях Дж.Локка, Ш.-Л.Монтеск’є, Ж.-Ж.Руссо, а потім І.Канта, Й.Г.Фіхте, Г.В.Ф.Гегеля та інших, розробляються всі її основні теоретичні засади.

У трактуванні Дж.Локка ідеї панування права втілюються в державі, де владарює закон, який відповідає природному праву і визнає невідчужуваними природні права і свободи індивіда; де здійснюється розподіл влади. Ш.-Л.Монтеск’є в роботі “Про дух законів” приходить до висновку, що політична свобода не в тому, щоб робити все, що захочеться, а в тому щоб робити все, що дозволяє закон. Для того, щоб така свобода була можлива, необхідно мати державний устрій, при якому ніхто не робив би те, до чого його не зобов’язують. Такий державний устрій можливий тільки на основі поділу влади і лише наступним чином:

1). Судова влада повинна належать особам, вибраним із народу на певний час.

2). Законодавча влада належить тільки народу. Але так неможливо у великих державах і незручно в малих, тому доводиться обирати представників. Завдання представників – видавати закони і слідкувати за правильним їх застосуванням.



3). Виконавча влада повинна знаходитися в руках монарха – особи незалежної від законодавчих зборів, щоб уникнути суміщення двох влад, яке може загрожувати громадянській свободі.

Ідеї Локка і Монтеск’є справили значний влив не тільки на теоретичні уявлення про правову державу, а й на ранньобуржуазне конституційне законодавство та державно-правову практику. Зокрема, вони знайшли своє відображення в Конституції США 1789 р., у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. та ряду інших правових актів.

Одним із головних творців концепції правової держави по праву вважається І.Кант. Саме він обґрунтував тезу про те, що благо і призначення держави – у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою та режиму держави принципам права. Учений постійно підкреслював необхідність для держави опиратися на право, узгоджувати з ним свої акції. Держава, яка не забезпечує прав і свобод, не забезпечує охорони позитивних законів, ризикує втратити довіру та повагу своїх громадян. Разом із тим І.Кант закликав і громадян до дотримання законів.

Значну увагу теоретичним проблемам правової держави приділили також німецький соціолог, історик, економіст і юрист М.Вебер; російський історик, філософ і юрист Б.М.Чичерін; соціолог і юрист, професор Київського університету Б.О.Кістяковський та ін.

Дослідження вчених дають нам можливість зрозуміти, що формування правової держави передбачає послідовне проведення в життя ряду важливих принципів.

 

Принципи правової держави:



· первинність і верховенство права;

· відповідність закону праву;

· формальна рівності усіх перед законом як громадян так і держави;

· взаємна відповідальність: громадян перед державою, а держави перед її

громадянами;

· повага до особи й недоторканість її прав і свобод;

· розмежування влади та їх баланс.

1. Первинність і верховенство права. Первинність права зумовлена його природою. Адже право є невід’ємною властивістю людини, нації, народу. Воно ніким не надається і ніким не може бути відчуженим. Право виникає одночасно з виникненням суспільства. Держава створюється тільки на певному етапі його розвитку. Як справедливо зазначав Цицерон, право виникло “раніше, ніж будь-яка держава взагалі була заснована”. Отже, право первинне, оскільки воно передує державі у часі.

Верховенство права означає примат його над державою, підлягання держави праву. Це означає: по-перше, кожна посадова особа, будь-який державний орган мусять діяти в межах встановленої правом компетенції. По-друге, держава має чинити і не може не чинити дії, покладенні на неї правом. Якщо на сьогодні в Україні багато законів не діють, то це свідчить, що держава не виконує покладенні на неї завдання з реалізації права, що неприпустимо. Неприпустима і бездіяльність держави, коли вона не вживає заходів щодо відновлення порушених прав громадян.

Дотримання принципу первинності і верховенства права свідчать про те, що держава підпорядкована народові й відповідальна перед ним.

 

2. Принцип відповідності закону правові. Держава має приймати тільки правові закони, а вони є такими лише тоді, коли відповідають праву. Закон не може обмежувати свободу одних на користь інших. Цей критерій і має бути покладений в основу розробки й прийняття правових законів.

 

3. Принцип формальної рівності. Передбачає визнання права однакового для всіх масштабу свободи. Формальна рівність означає закріплення в законі однакових для всіх стартових можливостей. Вона дає кожному право на відмінність, фактичну нерівність, і ця нерівність у рамках права постає як справедлива нерівність, оскільки вона є результатом часореалізації людини.

 

4. Взаємна відповідальність держави й особи. Передбачає відповідальність офіційних осіб та структур за дії, які вони чинять від імені держави. У той же час громадяни, на рівні з державою, відповідальні перед законом за свої вчинки.

 

5. Недоторканість прав і свобод людини. Природні та невід’ємні права людини полягають у тому, що кожний індивід має право на життя і гідне існування, право на батьківщину, на національну самоіндентифікацію. Звідси, природність права на самовизначення. Громадяни мають також політичні права та свободи: свободу слова, друку, зборів, демонстрацій, вибір представників до державних органів влади, створення політичних партій та участь в їх діяльності.

 

6. Принцип розмежування влади. Цей принцип знайшов практичну реалізацію в усіх демократичних державах світу. Він виник із потреби, по-перше, не допустити зосередження влади в руках окремої особи, чи органу, щоб таким чином виключити будь-яке свавілля держави і, по-друге, забезпечити ефективне функціонування державної влади в організації та управлінні соціальними процесами.

Принцип розмежування влади вимагає компетенції між законодавчою, виконавчою і судовою владою. Законодавча влада має виступати виразником народного суверенітету. Це вища представницька установа, основна функція якої полягає у прийнятті законів. Виконавча влада покликана безпосередньо здійснювати політику. Вона не може привласнювати повноваження інших гілок влади і вимагати від громадян виконання обов’язків, що непередбачені законом. Судова влада є арбітром і виконує контроль за діяльністю законодавчої та виконавчої влади; за відповідністю, виданих ними нормативних актів, конституції. Спираючись на правовий закон, судова влада у своїй діяльності не залежить від законодавчої та виконавчої влади. Вона здійснює правосуддя: захист прав громадян, державних органів, установ від будь-яких зазіхань і порушень. Судовий захист особи можливий лише за умови незалежності судової влади.

Крім вищезазначених принципів, у правовій державі відносно громадян повинен діяти також принцип: “Дозволено все, що не заборонено законом”. Це означає, що за вільними і формально рівними між собою громадянами визнається право вступати у відносини, керуючись лише власними інтересами. Проте, такий стан суспільного існування вимагає від громадян високого рівня правової культури, визнання не тільки своїх прав, а й обов’язків, повагу до прав і свобод інших громадян.

 

О т ж е, правова держава – це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка базується на принципах верховенства права, дотримання закону, гарантії прав і свобод громадян.

 

 

Правову державу характеризують:

 

· конституційна юрисдикція ( усі нормативно-правові акти приймаються на її основі);

· розвинена і реально діюча система права і законодавства;

· реальний, єдиний для всіх, обов’язковий правопорядок у державі;

· розвинена виборча система, суверенітет народу;

· парламентаризм;

· забезпечення прав і свобод людини та їх пріоритет у державі;

· розвинена правова культура;

· поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з чітким оформленням їх повноважень;

· наявність механізмів контролю за діяльністю всіх гілок і структур влади з боку суспільства.

 

Якщо поняття “правова держава” відображує ступінь соціальної свободи, то поняття “соціальна держава” – ще й ступінь соціальної справедливості.

 

Соціальною називають державу, яка прагне і здатна здійснити політику, спрямовану на забезпечення громадянських прав усіх членів суспільства, гарантування умов для гідного життя людей.

 

Поняття “соціальна держава” введено в обіг ще в 1850 р. Лоренцом фон Штайном, а теоретична його розробка знайшла своє висвітлення в працях Г.Ріттера (Н і м е ч ч и н а), К.Соле (І с п а н і я), А.Брауна (С Ш А), М.Костомарова. Ф.Тарановського, М.Ковалевського (У к р а ї н а).

Ц і к а в о з н а т и: Вперше у світі положення про соціальну державність було

закріплено в післявоєнній Конституції ФРН.

 

 

Соціальна держава передбачає:

 

Ø необхідний для існування та розвитку людини прожитковий мінімум;

Ø соціальну рівність;

Ø високе соціальне забезпечення;

Ø загальний добробут;

Ø розвиток різноманітних форм соціального страхування;

Ø мінімальну заробітну плату на рівні прожиткового мінімуму;

Ø наявність механізмів соціального, солідарного партнерства.

 

 

Функціямисоціальної держави є:

 

# спрямування дій ринкових сил так, щоб захистити громадян від стихійної випадковості, забезпечити економічну стабільність;

 

# перерозподіл доходів між різними соціальними верствами суспільства через встановлення певної системи оподаткування, фінансування соціальних програм, заохочення підприємницької діяльності, вплив на процеси ціноутворення.

 

Соціальна держава націлена:

 

· сформувати сприятливе для людини життєве середовище;

· зберегти мир і злагоду у суспільстві;

· послабити соціальну нерівність;

· забезпечити людину роботою або іншим джерелом існування;

· захистити знедолені верстви населення;

· гарантувати високу якість життя людей.

 

Досвід розвинених країн свідчить, що зародження і формування соціальної держави відбувається не спонтанно, а на основі цілеспрямованої державної політики. Перехід до держави зазначеного типу можливий лише за умови здійснення системної стратегії реформ, яка зв’язує в цілісний комплекс рух до соціально-ринкового господарства, громадянського суспільства, правової держави з цілеспрямованим формуванням державного механізму, функціонуючого на принципах солідарності і субсидарності.

Солідарність передбачає об’єднання різних груп і верств населення навколо основних визначених державою цілей і цінностей. Вона ґрунтується на допомозі сильніших слабким, на взаємній підтримці та обов’язках громадян перед державою та один перед одним.

Згідно принципу субсидарності вищі ешелони управління виконують лише ті завдання, які виявляються не під силу нижчим за рангом органам і покликані допомагати останнім у підтриманні їхньої самостійності та власної відповідальності. Ініційована державою субсидарність сприяє подоланню споживацької психології у громадян та їхніх об’єднань, функціонального перевантаження держави, неконтрольованого розростання бюрократії, а також стимулює групову та особисту ініціативу населення.

 

Соціальна держава ґрунтується на:

 

Ø демократичній політичній системі;

Ø достатньо високому рівні економічного розвитку;

Ø розвинутій системі соціального партнерства та соціального захисту

громадян;

Ø компромісі політичних сил відносно шляхів розвитку суспільства;

Ø широко розвинутому місцевому самоврядуванні.

 

З в е р н і т ь у в а г у: Соціальна держава у кожній країні формується, виходячи із специфіки національних, історичних, соціально-політичних, географічних умов та культурних традицій співіснування в межах конкретного суспільства. Відповідно до цього створюється модель, яка дає змогу знайти власний, оптимальний шлях до соціальної держави.

 

Третє питанняплану безпосередньо стосується теорії і практики національного державотворення.

З а п а м ‘я т а й т е: Україна є унітарною державою, до складу якої входять 24 області

та Автономна Республіка Крим. Розташована вона в центрі

Європи і займає територію в 603,7 тис. км2 з населенням близько

48 млн. осіб. За формою державного правління Україна є

президентсько-парламентською республікою.

 

Діючою Конституцією (ст.1) Україна проголошується демократичною, правовою, соціальною державою. Зрозуміло, що мова йде не про нинішній її стан, а про найближчу перспективу. Процес державотворення це не одночасний акт. Він пов’язаний із цілим комплексом тривалих і складних заходів, які вимагають мобілізації всіх творчих сил та матеріальних ресурсів суспільства. Побудова, означеної Конституцією національної держави, передбачає перш за все глибоку розробку політико-правової теорії, яка має враховувати: 1) світовий досвіт удосконалення держави; 2) історичні державотворчі традиції українського народу; 3) специфіку політичної ситуації.

Основні концептуальні засади державотворення в Україні закладалися в конституційному процесі. Він розпочався відразу після прийняття 16 липня 1990 р. Декларації “Про державний суверенітет”. У його ході виявилися різні підходи до форми державного правління і форми державного устрою в Україні, а також до вироблення механізму противаг і стримувань між гілками влади. Домінуючою стала позиція, яка передбачала модель унітарної за устроєм президентсько-парламентської республіки, де президентська влада врівноважується однопалатним парламентом. Саме ця позиція знайшла своє відображення в новій Конституції України (28 червня 1996 р.).

Конституція визначила основні орієнтири державотворення та суспільного розвитку. У ній знайшли відображення загальна характеристика держави, статус центральних органів державної влади, місцевих адміністрацій і органів місцевого самоврядування, а також механізм стримувань та противаг між ними. У Конституції закріпляється принцип верховенства права, що є найбільш істотним досягненням конституційного процесу.

Новий Основний закон держави був наслідком компромісу різних політичних сил та гілок влади. Як результат компромісу, він не позбавлений ряду суперечливих моментів та недосконалих норм. Зокрема, це стосується:

· гарантування деяких соціальних прав: безплатної середньої і вищої освіти, безкоштовного медичного обслуговування;

 

· збереження депутатського імунітету в тій формі, що не передбачає притягнення депутата до кримінальної відповідальності без згоди парламенту, навіть якщо він пійманий на місці злочину;

 

· не зовсім чітко відпрацьовані норми дострокового припинення повноважень депутата (за винятком невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності), особливо в частині відмови скласти присягу;

 

· не конкретизовано спеціалізацію судів, а також структуру апеляційних і касаційних судових інстанцій;

 

· не визначено порядок формування обласного і районного самоврядування, межі компетенції місцевих адміністрацій і місцевих виконавчих органів;

 

· не закріплений принцип партійності щодо органів виконавчої влади, не визначений тип виборчої системи;

 

· нечітко визначена структура уряду;

 

· недостатньо оформлений юридично механізм стримування та противаг між гілками влади;

 

· відсутня відповідальність президента і парламенту за діяльність уряду, який вони формують;

 

· чітко не визначено межі компетенції між урядом і президентськими структурами;

 

· недостатньо розроблені процедури імпічменту Президента та розпуску Верховної Ради.

 

Практика побудови незалежної демократичної держави в Україні ускладнена відсутністю демократичних традицій. Протягом усього періоду радянського тоталітаризму в країні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості та громадянського суспільства. Тому важливо не прискорювати штучно процес демократизації суспільного життя, у той же час і не гальмувати його. Демократія має визрівати на національному ґрунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Аналіз соціально-політичної та економічної ситуації в країні дає підставу стверджувати, що нині ми перебуваємо на посттоталітарному етапі розвитку, який припускає існування деяких демократичних принципів, і є відкритим для демократичних перетворень. Сам же політичний режим сучасної України можна охарактеризувати як “змішаний”, тобто такий, що інтегрує ознаки усіх основних політичних режимів:

 

# елементи демократичного режиму: виборність представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування; юридична рівність громадян; гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості;

 

#елементи авторитарного режиму: широкі законодавчі повноваження виконавчих органів влади (президента і уряду); звуження принципу гласності в діяльності органів політичної влади та відповідальності їх керівників за зміст і наслідки своєї роботи;

 

# елементи автократичного режиму: обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу; відокремлення абсолютної більшості народу від процесу здійснення влади;

 

# елементи тоталітарного режиму: впевненість значної частини політиків і адміністративних керівників у власній непогрішимості; нетерпимість до політичного інакодумства; догматизм; примітивізація політичної культури;

 

# елементи анархічного режиму: відсутня система ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого, відсутність гарантій безпеки населення та представників влади; конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій;

 

# елементи охлократичного режиму: владним структурам притаманні некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації; відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї держави та світовим співтовариством; поповнення й оновлення рядів правлячої еліти некомпетентними своєкорисливими особами.

 

Досвід перших років становлення української незалежної держави, крім недоліків законодавчої бази, дозволяє виявити й інші причини, що стоять на перешкоді її демократизації. До них слід віднести:

 

- недорозвинутість форм політичної конкуренції і конструктивної співпраці внаслідок збереження рецидивів тоталітарної політичної культури, незрілих елементів громадянського суспільства, мафіозних каналів розподілу ресурсів на базі державного монополізму в економіці і державного протекціонізму в політиці;

 

- створення верхівкою державної бюрократії як правових, так і нелегальних умов для мафіозних каналів збагачення промислових, аграрних і фінансових олігархій за рахунок нещадного пограбування суспільної більшості, з одного боку, з іншого – ці олігархії, у свою чергу, “підгодовують” політичне керівництво, державний апарат тіньовими доходами;

 

- пріоритет у діяльності політичних сил групових інтересів, недотримання правових норм;

 

- неефективність механізмів реалізації Конституції та законодавчих актів;

 

- збереження структури і функцій старого адміністративного апарату;

 

- лобіювання представниками влади групових інтересів;

 

- залежність засобів масової інформації від кланових угруповань.

 

 

На заваді набуття молодою Українською державою рис соціальної, стоять також: недосконалість системи соціального страхування, медичного обслуговування та пенсійного забезпечення, безробіття і пов’язана з ним проблема зарубіжного заробітчанства, заборгованість по зарплатах, бідність*.

Офіційно існування бідності в Україні було визнано в 2001 р. у запропонованій Кабінетом Міністрів України “Стратегії подолання бідності”. Головними причинами її виникнення та поширення є зменшення рівня

______________________

*Бідність – це неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.

зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги. Із бідністю пов’язані такі соціально-негативні явища, як безпритульність та жебрацтво, низька народжуваність.

Необхідною передумовою подолання бідності є, по-перше, створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв’язання проблем підвищення власного добробуту через забезпечення зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю. По-друге, розвинена система соціального забезпечення непрацездатних прошарків населення, основана на принципі солідарності.

Політика подолання бідності має поєднуватися з політикою формування середнього класу. Світовий досвід показує, що саме середній клас є основним суб’єктом демократичних перетворень. Тільки він здатний розбудувати і правову, і соціальну державу. Наявність такого класу є запорукою незворотності суспільного розвитку.

 

Питання для самоперевірки, повторення, контролю

1. Розкрийте природу та сутність держави?

2. Назвіть найсуттєвіші ознаки держави?

3. У чому відмінність внутрішніх функцій держави від зовнішніх?

4. Які види форм державного правління і форм державного устрою Ви знаєте?

5. У чому відмінність між президентською і парламентською республікою?

6. Порівняйте сучасну парламентську монархію з президентською республікою?

7. Охарактеризуйте президентсько-парламентську форму правління?

8. Яка форма правління, на Ваш погляд, найбільш прийнятна для України?

9. У чому полягають основні відмінності федерації від унітарної держави?

10. Що таке “політичний режим”?

11. Які риси характеризують демократичний політичний режим?

12. Які види авторитарного політичного режиму Ви знаєте?

13. Чим авторитарний політичний режим відрізняється від тоталітарного?

14. Охарактеризуйте політичний режим сучасної України?

15. Назвіть основні принципи правової держави?

16. Що передбачає соціальна держава?

17. Чи всяка правова держава є соціальною?

 


Дата добавления: 2015-04-16; просмотров: 20; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.043 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты