Визначення тексту.

Документный текст – это произведение речетворческого процесса, об-

ладающее смысловой завершенностью, характеризующееся стилевой об-

работанностью, стандартизованностью (унифицированностью), состоящее

из названия и одного или нескольких структурно-семантических единиц

(сложных синтаксических целых).

6. Глибина прочитання тексту.

7. Текст як семантико-структурна єдність.

Сложное синтаксическое целое – это группа предложений, связан-

ных по смыслу и грамматически. Объединяет предложения в одно ССЦ

микротема.

ССЦ структурировано. Оно имеет зачин – вступление. Срединную

часть – основное содержание микротемы. Концовку – своеобразный итог,

заключение. Зачин и концовка делают плавным переход от одной микротемы к другой, их наличие желательно в структуре ССЦ документного

текста. Зачастую в текстах официально-делового стиля сложность предложений в структурно-семантическом отношении делает их эквивалентными

сложным синтаксическим целым.

Предложение, оформляющее концовку, как правило, отличается от

других по структуре, формами глагола-сказуемого, интонацией. Это пред-

ложение может начинаться с союза в присоединительном значении, с

вводного слова со значением итога.

ССЦ в документном тексте должно соответствовать абзацам.

Сложное синтаксическое целое формируется с помощью специальных

грамматических средств. К ним относятся

1) интонация;

2) лексическая преемственность внутри одного ССЦ (лексический по-

втор, синонимическая замена, слова одной лексико-семантической группы);

3) упорядоченность видо-временных форм глаголов-сказуемых;

4) использование в пределах одного ССЦ анафорических (слов, отсы-

лающих к предшествующему сообщению), катафорических (слов, отсы-

лающих к последующему сообщению), дейктических (указательные слова)

средств;

5) сочинительные и подчинительные союзы в начале предложения (в

этой позиции они выполняют присоединительную функцию);

6) параллелизм конструкций – однотипное, однообразное расположе-

ние членов в смежных предложениях;

7) вводные слова со значением очередности, вывода.

8. Вислови інформативні(повідомлення описового, оповідного, аргументативного, аналізуючого типу).

9. Вислови верифікативні(вислови інтерпретуючого характеру).

10. Значення та зміст тексту.

11. Абзац як композиційно-стилістична одиниця тексту.

Абзац – это единица членения текста композиционно-стилистическая; это часть текста, заключенная между двумя отступами. Внутренняя сущность абзаца лучше всего постигается при сравнении его с межфразовым единством (сложным синтаксическим целым). Это единицы в чем-то схожие, по внешним признакам, но не тождественные по существу.

Сложное синтаксическое целое – это тема-рематическая последовательность, открывающаяся фразой-зачином (или стержневой фразой, вмещающей в себя содержание всего целого). Именно фразы-зачины сложных целых, будучи стянутыми вместе, образуют содержательную канву текста. В абзаце может и не быть зачина как такового. Стержневая фраза абзаца (главная в тематическом, логическом, содержательном плане) может стоять в начале абзаца, в конце абзаца или сама выступать в роли отдельного абзаца. Более того, в абзаце может быть несколько стержневых фраз, если он велик по объему и заключает в себе ряд тема-рематических последовательностей. Абзац может разорвать одно тема-рематическое объединение (одно сложное синтаксическое целое). Объем и структура абзаца всецело связаны с волей автора, его установкой (с ориентацией, конечно, на видовые и жанровые признаки текста), наконец, его личными пристрастиями, особой манерой письма.

Части сложного синтаксического целого легко объединяются в сложное предложение, если на месте точек поставить иные знаки – запятые, точки с запятыми, тире, многоточие. Абзац таким экспериментам не поддается, так как он не синтаксичен по существу (если, конечно, он по случайности не совпадает со сложным целым).

Границы абзаца и сложного синтаксического могут не совпадать: в абзац может быть вынесено одно предложение (и даже часть предложения; например в официально-деловом тексте: в тексте законов, уставов, дипломатических документов и др.). В одном абзаце может быть два и более сложных синтаксических целых, когда отдельные микротемы связываются друг с другом.

Итак, композиционное членение текста, абзацное, качественно отлично от членения семантико-синтаксического, хотя они имеют много общего. Главное различие – доля субъективности и объективности в членении текста: абзацы более связаны с авторской волей, поэтому один и тот же текст может быть по-разному разбит на абзацы. В то же время семантико-структурное строение текста (и, следовательно, членение на межфразовые единства) остается неизменным, оно присуще самому тексту.

В семантико-структурном плане текст имеет единицы – высказывание, межфразовое единство (сложное синтаксическое целое), фрагмент (объединение некоторого числа компонентов текста).

В композиционно-стилистическом плане выделяются абзацы; на этом уровне членение может и вообще отсутствовать, если автор избирает подобный литературный прием подачи текстового материала. Но и такой текст (условно это возможно!) сохранит свое внутреннее строение – он будет состоять из высказываний и межфразовых единств в различных их комбинациях.

12. Прояв авторської індивідуальності в науковому і діловому текстах.

13. Мистетство публічного виступу. Доповідь.

Публічний виступ - це привселюдне виголошення промови, заяви, інформації з певної проблеми.

Залежно від способу виголошення, основного призначення та змісту виокремлюють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь - одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові проблеми, що ще потребують вирішення, має характер гострої злободенності. Розрізняють політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

1. Представлення доповідача.Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про нього: його прізвище, ім'я та посада.

2. Попередня інформація для доповідача

Доповідач повинен знати заздалегідь:1) тему засідання, конференції, круглого столу, зустрічі тощо;2) склад аудиторії;3) хто ще виступатиме на зібранні;

4) де й коли відбудеться засідання, конференція, круглий стіл, зустріч тощо.

3. Доповідь

Проголошення доповіді вимагає серйозної підготовки. Перший крок у підготовці - накреслити мету та завдання виступу, визначити коло питань, що їх він має охопити. Другий крок - добір допоміжної інформації. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми.

Наступний крок - написання плану доповіді на папері, що містить: вступ, основний текст (серцевина доповіді), висновки.

Вступ, Початок доповіді є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази

Основний текст. В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування відповідно до попередньо визначеної структури доповіді.

Висновки. Висновки певним чином мають узгоджуватися із вступом і не випадати з загального стилю викладу.

14. Логічність ділового тексту.

Логічність тексту досягається не тільки за рахунок правильної організації його частин , а й за рахунок зв'язності пропозицій між собою. Текст є зв'язковим , якщо пропозиції послідовно випливають одне з іншого . Зв'язність створюється за допомогою декількох прийомів.

1 . Порядок слів у реченні

У укр мовою , гнучкий порядок слів. Ця особливість дозволяє формулювати пропозиції таким чином , що вони утворюють єдине синтаксичне ціле. Це означає , що кожна пропозиція узгоджується з попереднім і наступним контекстом.

2 . Прості і складні пропозиції

Необхідно зберігати баланс при вживанні простих і складних речень . Багато простих речень поспіль дроблять текст на шматочки і порушують протягом думки . Водночас надто складні пропозиції заплутують читача , і він також втрачає основну думку .

3 . Слова і обороти зв'язку

Слова і обороти зв'язку - це спілки , прислівники , іменники , дієслова і словосполучення , що показують , в якому відношенні знаходяться частини однієї пропозиції або різні пропозиції . Обороти зв'язки дуже важливі , так як без них часто незрозумілий сенс тексту.

15. Текст у тексті.

Текст в тексті - це введення в оригінальний авторський текст чужого тексту. Таким чином , уявлення про текст як про уніфікованого смисловому просторі можна доповнити або уточнити вказівкою на можливість вторгнення в нього різноманітних елементів з інших текстів.

Чужий текст може бути представлений в основному тексті у вигляді прямого включення. Це перш цитування , яке застосовується в наукових і науково -популярних текстах , щоб спертися на чужу думку або спростувати його , зробити його місцем для затвердження власної думки у полемічній формі.

Текст в тексті може виявитися і в художньому творі. Правда , форми його включення тут більш різноманітні , різноманітніше і його функції . Він може служити обрамленням основного тексту , передавати головну ідею твору ( епіграф ) , бути вкрапленнями іншої мови (франц. мова в « Війні і мирі» або в « Євгенії Онєгіні »). Це можуть бути літературні ремінісценції ( спогад) - риси , навідні на спогад про іншому творі , результат запозичення автором окремого образу , мотиву , стилістичного прийому

16. Інформаційна компресія тексту.

Інформаційна компресія - це стиснення плану означає при збереженні плану означуваного . Для визначення межі стиснення існує поняття текстової норми . У різних текстах вона буде різною , проте є і загальний показник у цієї норми : мовна одиниця не повинна втрачати свого сообщітельності сенсу.

Питання про текстової нормі особливо жорстко стоїть у діловій та довідковій літературі , у вторинній науковій літературі (реферат , анотація , тези) .

Існує ряд мотивів , які обумовлюють компресію інформації, зокрема такі:

1 ) вимоги мовної прагматики ;

2 ) вимоги естетичні та вимоги жанру ;

3 ) вимоги стилістичні .

Існують семіотичні та комунікативні способи інформаційної компресії.

До Семіотичних способів ( знакових , мовних ) відносяться : лексична компресія , синтаксична компресія і формування мовних стереотипів.

До Комунікативних способів ( власне текстових ) відносяться : згортання інформації і застосування повторної номінації .

17. Форми виразу авторської модальності у текстах ділових паперів

Модальність - це вираження в тексті ставлення автора до повідомляється , його концепції , точки зору , позиції , його ціннісних орієнтацій .

Це авторська оцінка зображуваного. Способи вираження цього відношення можуть бути різними , виборчими для кожного учасника і різновиди тексту , вони мотивовані і цілеспрямовані. Над вибором цих способів завжди , таким чином , стоїть якась немовних завдання , реалізація якої і створює свою модальність тексту. Загальна модальність як вираження ставлення автора до повідомляється змушує сприймати текст не як суму окремих одиниць , а як цілісний твір . Таке сприйняття грунтується не на розгляді якостей окремих мовних одиниць , а на встановленні їх функцій у складі цілого.

З категорією модальності тісно пов'язане поняття «образу автора» - конструктивного ознаки тексту.

Поняття « образ автора» висвічується при виявленні та вичленуванні інших понять , більш визначених і конкретних - виробник промови , суб'єкт оповіді. Виробник мови - суб'єкт оповіді - образ автора. Через форму подання створюється суб'єкт оповіді (безпосереднє «я» , колективний автор , відсторонений і т.д.).

18. Вислів, як мінімальна одиниця тексту.

Висловлювання - логіко-семантична категорія, що означає форму виразу думок і форму виразу знання, воно має певний зміст і, відповідно, може бути істинним або хибним. Це форма мислення, за допомогою якої дещо стверджується чи заперечується про клас емпіричних або абстрактних об'єктів, виявляється відношення між об'єктами думок, фіксується наявність чи відсутність властивостей у класу предметів або елементів певного класу.

Мовну форму виразу висловлювання становить речення, але не кожне речення виражає висловлювання. До таких речень належать: оголошення, обіцянки, вибачення, клятви, поради, присяги і под.

Головна логічна характеристика висловлювання істинність або хибність.

Висловлювання як елемент певного міркування має форму ствердження чи заперечення.

Просте висловлювання - це висловлювання, що не містить інших висловлювань.

Складні висловлювання утворюються з двох і більше простих висловлювань за допомогою логічних сполучників (пропозицій-них зв'язок) заперечення, кон'юнкції, диз'юнкції, імплікації, еквівалентності.

Модальне висловлювання встановлює тип зв'язку між суб'єктом та предикатом і уточнює його онтологічний або логічний статус.

19. Різниця між художніми та нехудожніми текстами.

Художній текст, як і твір мистецтва, є складним багатоаспектним явищем, глибинний зміст якого неможливо передати лише за допомогою логічних зв’язків. Структура художнього тексту/твору, як сукупної

єдності, є понадструктурним явищем.

Цілісність і зв’язність, як ознаки тексту, мають місце в тексті художньому і нехудожньому, проте різняться формою вираження. Зв’язність тексту реалізується через зовнішні структурні показники, через формальну

залежність компонентів тексту. Цілісність тексту доцільно розглядати у зв’язку з тематичністю твору.

Художній текст будується за законами асоціативно-образного мислення, нехудожній – за законами логічного мислення. У художньому тексті за зображеними картинами життя завжди присутній підтекстний, інтерпретаційний план. Нехудожній текст є одновимірним, дійсність тут реальна й об’єктивна. Художній і нехудожній тексти різняться також характером впливу на емоційну й інтелектуальну

сферу людської особистості. Окрім того, в художньому тексті діє закон психологічної перспективи. Істотні відмінності можна виділити й між функціями цих текстів, які проявляються різною мірою: комунікативно-

інформаційна більше притаманна нехудожнім текстам, комунікативно-естетична – художнім.

20. З’вязність ділового тексту.