Текст как функционально-стилевая категория

При характеристике текстов по их функционально-стилевой ориентации (по их принадлежности к разным функциональным стилям) учитываются признаки экстралингвистические (сфера общения, отражающая сферу человеческой деятельности, и общая функция речи) и собственно языковые (функционально-стилистическое расслоение средств языка).

Все тексты по их функционально-стилевым и стилистическим качествам можно отнести к основным книжным стилям: официально-деловому, научному, публицистическому, художественному. Естественно, что их жанрово-стилистические разновидности многообразны. И степень дифференциации может быть различной. Разным видам текста, разным жанрам литературных произведений соответствуют внутренние разновидности функциональных стилей. Внутри жанров можно выделить свои разновидности, и поэтому внутренняя дифференциация стилей и текстов может оказаться многоступенчатой.

Среди официально-деловой литературы, которая определяет черты официально-делового стиля, выделяются тексты дипломатические, законодательные, юридические, административно-канцелярские, которые в свою очередь имеют жанровую дифференциацию: нота, конвенция, международный договор, заявление; закон, устав, распоряжение; протокол, докладная и т.п.

Научная (специальная) литература, ориентированная на использование научного стиля речи, также представляет сложное образование: собственно научные тексты (научно-технические, научно-гуманитарные, естественнонаучные), научно-популярные; учебные. В стилевом отношении различаются и жанровые разновидности:монография, статья, тезисы, реферат, учебник, учебное пособие, сборники упражнений, задач и др.

Тексты газетно-публицистические крайне неоднородны: тексты агитационно-пропагандистские, политико-идеологические, научно-публицистические, критико-публицистические, художественно-публицистические. Все это представлено разными жанрами (призывы, воззвания, прокламации, партийные документы; репортажи, интервью, корреспонденции, статьи, обзоры, заметки; очерки, фельетоны и др.). Такие тексты сориентированы в речевом плане на газетно-публицистический стиль.

Справочная и инструктивная литература представлена разного рода словарями и энциклопедиями, инструкциями, кулинарными рецептами и т.п.

Художественная литература, соответственно классическому делению на роды, представлена прозой, поэзией и драматургией, где господствует художественный стиль речи.

23. Точність ділового тексту.

24. Поняття авторської позиції і представлення ії в тексті.

25. Цілісність та звязність тексту офіційно — ділових документів.

26. Інформаційно-структурні якості тексту.

27. Ключові слова у текстах офоіційно- ділових документів

28. Складне синтаксичне ціле.

Складне синтаксичне ціле — це група речень, об’єднаних граматичним і змістовим зв’язком, що виражають думку вільніше, розгорнутіше й повніше порівняно з реченням. У складному синтаксичному цілому речення не рівноцінні: одне з них виражає найважливішу інформацію, а інші — уточнюють, поглиблюють, конкретизують її. Складне синтаксичне ціле найчастіше збігається з абзацом, хоч може складатися і з кількох абзаців.
Текстові характерні такі ознаки:
Ÿ зв’язність,
Ÿ цілісність,
Ÿ авторська мета,
Ÿ інформативність,
Ÿ ситуативність (зв’язність з контекстом),
Ÿ наявність смислових частин та єдність їх,
Ÿ особистісне ставлення,

Ÿ розгорнутість,
Ÿ послідовність,
Ÿ завершеність,
Ÿ динамізм зображуваного.
Серед названих ознак найважливішим є зв’язність і цілісність.
Зв’язність — властивість, що характеризує особливості з’єднання всередині тексту його елементів. Цілісність — властивість, пов’язана зі смисловою єдністю. Текст може бути зв’язний, але не цілісний і, навпаки, цілісний, але незв’язний.

До складу тексту поряд із ССЦ можуть входити й окремі речення (коли одне таке речення охоплює зміст якоїсь підтеми тексту).

ССЦ не слід ототожнювати з абзацом. Здебільшого ССЦ збігається з абзацом, але необов´язково. Так, одне ССЦ може охоплювати два чи й три абзаци і, навпаки, в абзаці може бути кілька ССЦ. Абзац і ССЦ — це різнорівневі категорії, які ґрунтуються на різних засадах: абзац — на композиційно-стилістичних, ССЦ — на синтаксичних, структурно-семантичних.

Основними засобами синтаксичного об´єднання речень у ССЦ є:

1) особові і вказівні займенники, займенникові прислівники (він, ти, ви, хто, його, це, так, тут, там, тоді та ін.);

2) лексичні повтори, що підкреслюють значення виділених слів у тексті;

3) однакові видо-часові і способові форми дієслів-присудків;

4) єднальні та протиставні сполучники (і, та, а, але, проте та ін.);

5) сполучники з приєднувальним значенням (також, і навіть, та й, та ще й);

6) частки (лише, тільки, немов, ніби, і, не, а, от тощо);

7) неповнота окремих речень та деякі інші засоби.

Залежно від способу зв´язку між реченнями, що входять до ССЦ, виокремлюють три основні структурні типи ССЦ: із ланцюжковим, паралельним і змішаним зв´язком. При ланцюжковому зв´язку речень, що входять до ССЦ, кожне наступне речення розкриває, уточнює, доповнює зміст попереднього, і в такий спосіб здійснюється розгортання думки, відбувається її рух. Засобами зв´язку між реченнями цього структурного типу ССЦ зазвичай виступають займенники, повтори слів, займенникові прислівники тощо. Василь Стус — людина рідкісної моральної обдарованості, голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності. Він зберіг свій стиль до кінця. І це було основою його трагедії. Він ніс даровану йому іскру Божу з гідністю й лицарською одвагою, не згинаючись і не обминаючи. На такій дорозі поети гинуть. (Є. Сверстюк).

При паралельному зв´язку речень усі повідомлення однаково доповнюють думку, висловлену в зачині, називають одночасні, рівноправні явища. Такі речення переважно однорідні за складом, однакові чи подібні за будовою, зв´язки між ними схожі на зв´язки між частинами складносурядних і безсполучникових складних речень з однотипними частинами. Засобами зв´язку звичайно виступають однакові видо- часові форми дієслів-присудків. Такі ССЦ використовуються переважно для опису послідовних, незалежних один від одного подій чи картин, а також одночасних дій, явищ. Над темним безмежжям лісів, які з усього боку затуляли небокрай, сходив весняний ранок. У повітрі чути було пахощі листя, що за кілька днів розпустилося з набубнявілих бруньок, і молодої, покропленої росою трави. Біля струмків, ще повноводих від весняної повені, золотилося латаття, мов коштовне гаптування на зеленому килимі. Перед сходом сонця панувала врочиста тиша (Ю. Крашевський).

Ланцюжковий і паралельний зв´язки можуть поєднуватися в межах одного ССЦ, утворюючи змішаний тип зв´язку речень, як, наприклад, у ССЦ Жовтень — другий місяць осені. Назва його пов´язана з кольором, що переважає в цей час у природі. Виблискують у небесній сині жовтою різьбою берези. Святковими у своїй красі стоять золотаво-червоні клени. Пагорби й схили відсвічують багряно- жовто-золотистими барвами (А. Волкова), де перше й друге речення пов´язані ланцюжковим зв´язком, а третє, четверте і п´яте — паралельним.



29. Зрозумілість ділового тексту.

30. Поняття інформаційної насиченості тексту і інформативності тексту.

Інформативність тексту (від лат. information — повідомлення про стан справ, відомості про щось і textus — тканина, сплетіння, поєднання) — здатність тексту бути носієм завершеного повідомлення, передавати інформацію. Інформативність як важлива властивість тексту характеризує кількість інформації, що міститься в ньому, її важливість і новизну.

Сутність цього поняття виявляється по-різному в текстах, адже залежить від виду інформації, що використовується автором повідомлення.

Науковець І. Р. Гальперін зазначає, що категорія інформативності як обов'язкова ознака тексту може виявлятися в різних формах – від нульової, коли зміст тексту не дає нічого нового, а лише повторює вже відоме, до концептуальної, коли для її виявлення слід піддати текст скрупульозному аналізу. Між цими полюсами розміщені інформації різного ступеню насиченості (міри новизни).

Інформаційна насиченість – загальна кількість інформації, яка міститься в тексті. Однак цінність має перш за все нова інформація, корисна, прагматична, саме вона є показником інформативності тексту. Інформаційна насиченість тексту – абсолютний показник якості тексту, а інформативність – відносний, оскільки ступінь інформативності повідомлення залежить від потенційного читача.

«Інформативність тексту – це ступінь його смисло-змістовної новизни для читача, яка заключна в темі та авторській концепції, системі авторських оцінок предмета думки» [2].

Міра інформативних якостей тексту може знижуватись або зростати. Інформативність (як її інтерпретує прагматика тексту) знижується, якщо інформація повторюється, та, навпаки, підвищується, якщо текст містить максимально нову інформацію.

31. Авторська модальність.

32. Поняття інформаційної насиченості тексту.

Інформаційна насиченість – загальна кількість інформації, яка міститься в тексті. Однак цінність має перш за все нова інформація, корисна, прагматична, саме вона є показником інформативності тексту. Інформаційна насиченість тексту – абсолютний показник якості тексту, а інформативність – відносний, оскільки ступінь інформативності повідомлення залежить від потенційного читача.

33. Поняття інформативності тексту .

«Інформативність тексту – це ступінь його смисло-змістовної новизни для читача, яка заключна в темі та авторській концепції, системі авторських оцінок предмета думки

34. Доступність ділового тексту.

35. Імпліцитний та експліцітний звязок у тексті документу.

36. Вимоги до оформлення автобіографії.

Автобиография – это жанр официально-делового стиля, излагающий жизнеописание от первого лица. В отличие от резюме, в автобиографии все сведения подаются в хронологическом порядке и связанным текстом. Цель автобиографии – сформировать представление о профессиональном, общественном и семейном положении человека.

Кадровые службы различных учреждений, в ведении которых находится документация по персоналу, предъявляют различные требования к содержательной части автобиографии, связанные, в первую очередь, со степенью подробности изложения сведений об авторе и его ближайшем окружении.

Заголовочная часть включает название документа, ФИО. Первое ССЦ содержит информацию о дате и месте рождения, национальности, социальном происхождении. Второе ССЦ информирует об учебном и профессиональном пути человека. Третье ССЦ характеризует общественный статус, четвёртое – семейное положение. В заключительной части автобиографии указываются паспортные данные, ставится дата и подпись.

Для изложения завершённых событий используются глаголы прошед-

шего времени: учился, работал, поступил____________, окончил и т. д.