Стаття 23. Поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання

Підставою для поміщення особи, яка страждає на психічний
розлад, до психоневрологічного закладу для соціального захисту є
особиста заява особи та висновок лікарської комісії за участю
лікаря-психіатра; для неповнолітнього віком до 18 років або особи,
визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - заява
батьків або іншого законного представника та рішення органу опіки
та піклування, прийняте на підставі висновку лікарської комісії за
участю лікаря-психіатра. Висновок повинен містити відомості про
наявність у особи психічного розладу та необхідність утримання її
в психоневрологічному закладі для соціального захисту.

Органи опіки та піклування повинні вживати заходів для
охорони майнових інтересів особи, яка перебуває в
психоневрологічному закладі для соціального захисту.

Підставою для поміщення до психоневрологічного закладу для
спеціального навчання неповнолітнього віком до 18 років, який
страждає на психічний розлад, є заява його батьків чи іншого
законного представника та висновок комісії за участю
лікаря-психіатра, психолога і педагога. Висновок повинен містити
відомості про наявність у неповнолітнього психічного розладу та
необхідність його навчання в умовах психоневрологічного закладу
для спеціального навчання.

Власник психоневрологічного закладу для соціального захисту
або спеціального навчання чи уповноважений ним орган зобов'язаний
не рідше одного разу на рік організовувати проведення огляду осіб,
які перебувають у них, лікарською комісією за участю
лікаря-психіатра, комісією за участю лікаря-психіатра, психолога і
педагога з метою вирішення питання щодо подальшого їх утримання у
цих закладах або щодо можливості перегляду рішень про
недієздатність тих, хто такими визнаний.

Стаття 24. Переведення і виписка з психоневрологічного
закладу для соціального захисту або
спеціального навчання

Переведення особи з психоневрологічного закладу для
соціального захисту або спеціального навчання до будинку-інтернату
(пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів або до
навчального закладу іншого типу здійснюється на підставі висновку
лікарської комісії за участю лікаря-психіатра, комісії за участю
лікаря-психіатра, психолога і педагога про відсутність медичних
показань для проживання особи у психоневрологічному закладі для
соціального захисту або спеціального навчання.

Підставою для виписки особи з психоневрологічного закладу для
соціального захисту або спеціального навчання є:

· особиста заява особи за наявності висновку комісії
лікарів-психіатрів про можливість особи задовольняти свої основні
життєві потреби;

· письмова заява законного представника неповнолітнього віком
до 18 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку
недієздатною, із зобов'язанням здійснення необхідного догляду;

· рішення суду про незаконне поміщення особи до
психоневрологічного закладу для соціального захисту або
спеціального навчання.

· рішення суду про незаконне поміщення особи до
психоневрологічного закладу для соціального захисту або
спеціального навчання.

Стаття 29. Обов'язки власника психіатричного закладу або
уповноваженого ним органуВласник психіатричного закладу або уповноважений ним орган
зобов'язаний: · створювати необхідні умови для надання психіатричної допомоги
та правового захисту осіб, яким надається психіатрична допомога; · забезпечувати осіб, яким надається психіатрична допомога,
психіатричною допомогою гарантованого рівня та іншою необхідною
медичною допомогою; · знайомити осіб, яким надається психіатрична допомога, або їх
законних представників із законодавством про психіатричну
допомогу, правилами внутрішнього розпорядку психіатричного
закладу, а також адресами та телефонами відповідних органів
державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових
осіб, громадських організацій, до яких може звернутися особа у
разі порушення її прав; · здійснювати захист прав і законних інтересів осіб, визнаних у
встановленому законом порядку недієздатними, які не мають
законного представника; · створювати умови для дозвілля осіб, яким надається
психіатрична допомога; · своєчасно інформувати членів сім'ї, інших родичів або
законних представників чи інших осіб (за вибором осіб, яким
надається психіатрична допомога) про стан їх здоров'я та
перебування у психіатричному закладі; · створювати безпечні умови надання психіатричної допомоги; · забезпечувати виконання вимог санітарного законодавства; · забезпечувати належні умови праці фахівців та інших
працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в
тому числі здійснюють догляд за особами, яким надається
психіатрична допомога; · виконувати інші обов'язки, пов'язані з наданням психіатричної
допомоги, передбачені законом.
Розділ IV
КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ З НАДАННЯ
ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Стаття 30. Контроль за діяльністю з надання психіатричної
допомогиДержавний контроль за діяльністю психіатричних закладів усіх
форм власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у
наданні психіатричної допомоги, здійснює центральний орган
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони
здоров’я. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту
населення: · організовує роботу щодо призначення та виплати грошової
допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I
чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком
лікарської комісії медичного закладу потребує постійного
стороннього догляду;· здійснює нормативно-правове регулювання, методичне
забезпечення і координацію діяльності центральних та місцевих
органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо
опіки і піклування над повнолітніми недієздатними особами та
особами, дієздатність яких обмежена, а також їх соціального
захисту. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування у межах своїх повноважень здійснюють контроль за
діяльністю психіатричних закладів усіх форм власності та фахівців,
інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної
допомоги, а також контроль за виконанням своїх обов'язків
законними представниками. Громадський контроль за діяльністю психіатричних закладів
усіх форм власності незалежно від їх підпорядкування та за
фахівцями, іншими працівниками, які беруть участь у наданні
психіатричної допомоги, здійснюється об'єднаннями громадян у межах
їх компетенції відповідно до законодавства України про об'єднання
громадян.
Представники об'єднань громадян можуть відвідувати
психіатричний заклад відповідно до вимог, встановлених правилами
внутрішнього розпорядку цього закладу.
Стаття 31. Нагляд за додержанням і застосуванням законів при
наданні психіатричної допомогиНагляд за додержанням і застосуванням законів при наданні
психіатричної допомоги здійснюється Генеральним прокурором України
та підпорядкованими йому прокурорами відповідно до закону.

Розділ V
ПОРЯДОК ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ І БЕЗДІЯЛЬНОСТІ,
ПОВ'ЯЗАНИХ З НАДАННЯМ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Стаття 32. Оскарження рішень, дій і бездіяльності,
пов'язаних з наданням психіатричної допомоги Рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права,
свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної
допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до
власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного
закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або
уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів
(вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду. Особи, які страждають на психічні розлади, та їх законні
представники звільняються від судових витрат, пов'язаних з
розглядом питань щодо захисту прав і законних інтересів особи при
наданні психіатричної допомоги в порядку, встановленому
законодавством. Стаття 33. Відповідальність за порушення законодавства про
психіатричну допомогуОсоби, винні у порушенні законодавства про психіатричну
допомогу, несуть відповідальність згідно з законами України.

Розділ VI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім
абзацу четвертого статті 5, абзацу дванадцятого частини третьої
статті 25 і статті 28, які набирають чинності з 1 січня 2001 року. 2. До приведення законодавства України у відповідність з цим
Законом нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не
суперечить цьому Закону. 3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк: · подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо
приведення законів України у відповідність з цим Законом; · привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим
Законом; · забезпечити перегляд та скасування міністерствами та іншими
центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових
актів, що суперечать цьому Закону; · забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених
цим Законом. 4. Внести зміни до таких законів України: 1) статтю 6 Закону України "Про страхування"
(Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 18, ст. 78; 1998 р.,
N 2, ст. 4, N 11-12, ст. 50; 1999 р., N 4, ст. 35. 2) статтю 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня
1993 року N 7-93 "Про державне мито" (Відомості Верховної Ради
України, 1993 р., N 13, ст. 113, N 26, ст. 281, N 49, ст. 459;
1994 р., N 28, ст. 241, N 29, ст. 257, N 33, ст. 300; 1995 р.,
N 13, ст. 85, N 14, ст. 90; 1996 р., N 9, ст. 43, N 41, ст. 192,
N 52, ст. 306; 1997 р., N 6, ст. 46 доповнити пунктом 41 такого змісту: 3) частину першу статті 43 Основ законодавства України про
охорону здоров'я (Відомості Верховної Ради України,
1993 р., N 4, ст. 19) викласти у такій редакції: · "Згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ
пацієнта необхідна для застосування методів діагностики,
профілактики та лікування. Щодо пацієнта, який не досяг віку
15 років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом
порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх
законних представників".
Приложение 26

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ЗАПОБІГАННЯ ЗАХВОРЮВАННЮ НА СИНДРОМ НАБУТОГО ІМУНОДЕФІЦИТУ (СНІД) ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ»

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 30, ст.274)

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

I. Внести зміни до Закону України "Про запобігання
захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та
соціальний захист населення" (1972-12) (Відомості Верховної Ради
України, 1998 р., N 35, ст. 235; 2002 р., N 6, ст. 41; 2009 р.,
N 36-37, ст. 514), виклавши його в такій редакції:

«Закон України»
Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом
імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний
захист людей, які живуть з ВІЛ

Цей Закон відповідно до норм міжнародного права визначає
порядок правового регулювання діяльності у сфері профілактики,
лікування, догляду і підтримки, необхідних для забезпечення
ефективної протидії поширенню хвороби, зумовленої вірусом
імунодефіциту людини, та відповідні заходи щодо правового і
соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ