Методи оцінки та прогнозування ризику

Організація робіт по визначенню та аналізу ризиків проекту виконується у такій послідовності:

1. Підбір досвідченої команди експертів.

2. Підготовка спеціальних запитань та зустрічі з експертами.

3. Вибір техніки аналізу ризику.

4. Встановлення факторів ризику та їх значимості.

5. Створення моделі механізму дії ризиків.

6. Встановлення взаємозв’язку окремих ризиків та сукупного ефекту від них.

7. Розподіл ризиків між учасниками проекту.

8. Розгляд результатів аналізу ризиків, часто у вигляді звіту.

Аналіз ризику поділяється на якісний – визначає фактори, потенційні зони і види ризиків та кількісний, який застосовується для розрахунку розмірів окремих ризиків і ризику проекту в цілому.

До якісних методів аналізу ризику належать:

1. Метод аналогій – передбачає використання даних по інших проектах, які вже виконані. Цей метод використовується страховими компаніями, які постійно публікують дані про найбільш важливі зони ризику та понесені витрати.

2. Розрахунково-аналітичний – базується на теоретичних уявленнях щодо ризиків проекту. Цей метод розроблений лише для страхового та грального ризику.

3. Метод експертних оцінок ризиків – ґрунтується на опитуванні експертів, які встановлюють фактори ризику та присвоюють кожному з них певну кількість балів і тим самим визначають ступінь впливу кожного з факторів ризику на здійснення проекту. Цей метод використовують при виборі варіанту інвестування в передінвестиційній фазі життєвого циклу проекту, однак при цьому прогнозуються ризики і в інвестиційній, і в експлуатаційній фазах.

Використовують такі кількісні методи оцінки ризику:

1. Аналіз чутливості (еластичності) проекту – дає змогу оцінити як зміниться ефективність проекту (як показник ефективності використовують чисту теперішню вартість проекту) у разі зміни одного чи декількох його основних параметрів (факторів ризику), наприклад – ціни одиниці продукції, обсягу продажів, відсоткової ставки за кредитом, вартості сировини, обсягу інвестицій, розміру податків.

, (1)

де ЧТВ - чиста теперішня вартість проекту; І - інвестиції; n - період життя проекту; О - обсяги виробництва; - надходження від проекту; - витрати проекту; r - відсоток, під який інвестується сума І.

Якщо порівнюються два проекти, то проект з більш чутливою ЧТВ (незначні зміни параметрів спричиняють велике відхилення значення ЧТВ від очікуваного його значення) має більшу невизначеність, тобто є більш ризикованим.

2. Перевірка проекту щодо стійкості (аналіз сценаріїв) – передбачає розробку сценаріїв його розвитку в базовому (плановому), оптимістичному і найнебезпечнішому (песимістичному) варіантах, а також визначення ймовірності виникнення цих сценаріїв. Розглядаються екстремальні результати та ймовірність розподілу ЧТВ проекту. Якщо ЧТВ>0 з урахуванням ймовірності виникнення сценаріїв, то проект вважається стійким до можливих ризиків.

Для дуже великих і складних міжнародних проектів потрібні додаткові сценарії, щоб продемонструвати точки між двома екстремальними значеннями. Міжнародний проект вважають стійким і ефективним тільки тоді, коли в усіх розглянутих ситуаціях задовольняються інтереси всіх його учасників, а несприятливі наслідки усуваються за рахунок створених резервів або страховими виплатами.

3. Визначення точки беззбитковості – знаходиться граничне значення вартості проекту як таке, при якому прибуток від нього є нульовим. Для пошуку нульового прибутку розраховують точку беззбитковості (межу рентабельності) проекту – обсяг реалізації, при якому надходження від реалізації продукції проекту дорівнюють витратам її виробництва.

, (2)

де - беззбитковий обсяг реалізації продукції; ПВ - постійні витрати, величина яких не залежить від обсягів виробництва; Ц - ціна одиниці продукції; - змінні витрати, величина яких змінюється пропорційно обсягам виробництва; - маржинальний доход на одиницю продукції.

Щоб проект був життєздатним, він повинен мати запас міцності та перевищувати межу рентабельності – критичний обсяг реалізації.

, (3)

де - запас міцності; - фактичний обсяг реалізації продукції.

4. Аналіз ризику за допомогою бета-коефіцієнту – визначає наскільки змінюються доходи від капіталовкладень у порівнянні зі зміною ринкової ситуації. Значення бета визначають виходячи з даних фондового ринку, звідки беруть відомості про доходність підприємств, що характеризується ціною їх акцій.

5. Теорія ігор (мінімізація максимально можливих втрат) – допомагає обрати кращій з усіх гірших можливих виходів, які можуть виникнути. Полягає в передбаченні впливу прийнятого проектного рішення на складові оточення (можливих дій партнерів, постачальників, споживачів, конкурентів). На вибір стратегії впливають можливі варіанти дій суперника, ймовірність виграшу, ризик, особистості гравців. Цей метод захищає від поганих варіантів та корисний там, де важко або неможливо визначити імовірності виникнення тих чи інших подій.

6. Метод Монте-Карло – використання імітаційних моделей, що дозволяють створити певну кількість сценаріїв, котрі узгоджуються із заданими обмеженнями по конкретному проекту (можливий лише з використанням комп’ютерних програм).