Аналіз обсягів виробництва і реалізації Початковим етапом аналізу є оцінка обсягів і структури виробництва продукції.

В результате резкого слома устоявшейся политической системы и перехода к рыночной экономике Россия оказалась в сложнейших условиях переходного периода, характеризующегося следующими чертами.

В экономической сфере:

– отсутствие проработанной научной концепции реформаторства, его спонтанность;

– экономический, финансовый кризис, сопровождающийся социальным расслоением общества и обнищанием его большей части;

– борьба за передел собственности с формированием криминальных группировок и коррупции;

– зависимость экономики страны от иностранного капитала;

– продолжающийся спад производства.

В политической сфере:

– противостояние исполнительной и законодательной власти;

– усиление позиций представителей региональной власти;

– отсутствие консолидирующей идеи в масштабах государства для объединения политических сил;

– слабая социальная база существующих политических партий;

– несовершенство многих конституционных положений;

– центробежные тенденции на геополитическом пространстве России с угрозой российскому федерализму;

В области внешней политики:

– участие в прекращении вооруженных конфликтов в «ближнем зарубежье»;

– решение проблемы русскоязычного населения, вытесняемого из бывших советских республик;

– осложнение межгосударственных отношений в рамках СНГ (раздел имущества, территориальные вопросы, вооруженные силы и др.);

– проблема разрушения единого пространства безопасности в связи с расширением НАТО на восток;

– борьба за ядерное разоружение;

– участие в разрешении конфликта на Балканах.

Таким образом, затянувшийся переходный период можно объяснить тем, что к началу 90-х годов нашему отечеству пришлось решать одновременно глобальные исторические задачи: переход от унитарного государства к сообществу национальных государств; переход от системы планового, социалистического, обобществленного хозяйства к рыночной экономике; переход от однопартийной тоталитарной системы к демократическому обществу, основанному на свободных выборах и свободной борьбе политических сил в рамках закона.

Такой опыт не приходит сразу, тем более в обществе, где практически отсутствуют демократические традиции.

В январе 1992 года российское правительство приступило к реализации программы глубоких экономических преобразований. Программа предусматривала переход к рыночным методам хозяйствования. Первым шагом было освобождение цен на большинство товаров и услуг и упразднение централизованно-фондовой системы распределения ресурсов. В условиях сохранявшейся монополизации производства это привело к резкому скачку цен в сотни, тысячи раз, причем повышение зарплаты отставало от новых цен на порядок.

С конца 1992 года в стране началась приватизация государственной собственности. К осени 1994 года она охватила треть промышленных предприятий и две трети предприятий торговли и услуг. В деревне происходило преобразование колхозов в производственные паевые товарищества и фермерские хозяйства.

Однако сложное экономическое положение, доставшееся России в наследство от СССР, начавшийся раздел союзной собственности между бывшими «братскими» республиками, разрушение единого, складывающегося десятилетиями народнохозяйственного комплекса резко усугубили экономический кризис. Ряд отраслей производства, в особенности военно-промышленный комплекс, пребывали в бедственном положении, многие колхозы, не сумев освоить рыночные отношения, стали банкротами.

В декабре 1992 года VII съезд народных депутатов РФ оценил работу правительства как неудовлетворительную. Главой правительства вместо Е. Гайдара стал опытный промышленник В. Черномырдин. Он подтвердил курс на рыночную экономику, но пообещал внести в него коррективы.

К концу 1994 года темпы инфляции удалось снизить. Начался новый этап приватизации – через свободную куплю-продажу частных и акционерных предприятий на биржах по рыночному курсу. Однако принятые меры не привели к сколько-нибудь заметному росту промышленного производства. В 1995 – 1996 годах спад в промышленности и сельском хозяйстве усилился. Выросли инфляция, внешний долг, задолженность по зарплатам, пенсиям, социальным выплатам.

Перед многонациональным Российским государством стояла задача укрепления его целостности. Все автономные республики России провозгласили себя суверенными государствами. Некоторые из них (Татарстан, Башкортостан, Якутия) пытались взять курс на постепенный выход из состава РФ. Местные правящие элиты стремились вырваться из подчинения центру. Это могло привести к распаду страны и междоусобицам. Ряд народов Северного Кавказа провозгласили суверенитет и выступили с территориальными претензиями к России.

В этих условиях политика центра не была последовательной. Не были разоружены формирования Д. Дудаева, разогнавшие в сентябре 1991 г. Верховный Совет Чечено-Ингушской автономной республики. Тяжелейшим испытанием и унижением для России стала первая война в Чечне в 1994-1996 гг., закончившаяся подписанием в 1996 году Хасавюртовских соглашений, фактически признавших независимость Чечни.

В апреле 1998 года президент отправляет в отставку правительство Черномырдина. Кабинет Министров возглавил С. Кириенко. Новое правительство пыталось реализовать антикризисную программу, но не смогло переломить ситуацию в налогово-бюджетной сфере, что привело к самому разрушительному после 1991 года кризису. Российский рынок практически перестал существовать, резко упал рубль, пенсии оказались на треть ниже прожиточного минимума, правительство объявило трехмесячный мораторий на все выплаты по возврату иностранных кредитов, ряд крупных банков практически прекратил работу с клиентами. Правительство Кириенко было отправлено в отставку.

Усилия правительства Е. Примакова, сформированного осенью 1998 года, были направлены на преодоление последствий кризиса.

В 1999 году в развитии экономики появились позитивные тенденции. Это произошло благодаря резкому скачку мировых цен на нефть, росту объемов промышленного экспорта.

Началось восстановление промышленных предприятий, вырос объем производства продуктов питания, медикаментов, оживился финансовый рынок. Россия сократила получение кредитов Международного Валютного Фонда и регулярно выплачивала свои долги. Правительства С. Степашина и В. Путина пытались закрепить наметившиеся положительные тенденции в экономике.

За это время претерпела коренные изменения социальная структура страны. Резко усилилось расслоение общества на богатых и бедных. Появилась значительная масса безработных, возникло забастовочное движение. Безработица, нищета, потоки беженцев из горячих точек привели к обострению социальных противоречий и росту криминальных элементов в обществе. В то же время формирование среднего класса, обеспечивающего устойчивость общества, происходило медленно.

Серьезные перемены произошли в политическом развитии страны. После распада СССР первоочередной задачей, стоящей перед российским руководством, было принятие новой Конституции РФ. Обсуждение ее проекта шло в обстановке ожесточенной политической борьбы между законодательной (Съезд народных депутатов России и избираемый им Верховный Совет) и исполнительной (Президент и назначенное им правительство) ветвями власти. Конфликт между Б. Ельциным и Верховным советом во главе с Р. Хасбулатовым привел к прямому столкновению. 21 сентября Президент издал указ № 1400, в котором объявил о роспуске парламента. Однако депутаты отказались подчиниться. Ельцин ввел в столице чрезвычайное положение. 4 октября 1993 года Белый дом (здание Верховного совета) был обстрелян из танковых орудий. Руководители Верховного совета были арестованы.

Вскоре система законодательной власти была преобразована. Вместо Верховного совета были созданы две палаты Федерального Собрания: Совет Федерации и Государственная Дума.

12 декабря 1993 года состоялись выборы в Государственную Думу, которые проходили как по одномандатным избирательным округам, так и по партийным спискам.

Значительное количество голосов на выборах получили коммунисты (КПРФ) и либерал-демократы (ЛДПР). Вместе с выборами проводился референдум по проекту Конституции РФ, подготовленному под руководством Президента. Этот документ был одобрен.

В декабре 1995 года состоялись новые парламентские выборы. И вновь КПРФ получила большинство мест в Думе. Важнейшим событием 1996 года стали президентские выборы, которые прошли 16 июня. Главным соперником Бориса Ельцина оказался лидер КПРФ Геннадий Зюганов. По результатам второго тура голосования победу одержал Б. Ельцин.

Политическая жизнь второй половины 90-х годов характеризовалась сменой правительств, борьбой финансовых и политических группировок за влияние на Президента. Летом 1999 года началась вторая чеченская война, вызвавшая всплеск патриотизма в России. К концу декабря 1999 года русская армия занимает территорию Чечни.

31 декабря 1999 года Б. Ельцин объявил о сложении с себя полномочий президента. Досрочные выборы были назначены на 26 марта, на которых президентом был избран В.В. Путин.

С распадом СССР и провозглашением СНГ выделились две сферы внешнеполитических интересов России: традиционное дальнее и новое ближнее зарубежье.

В эти годы завершился вывод российских войск из Германии и Прибалтики. Россия присоединилась к программе НАТО «Партнерство во имя мира», потребовав создания новой системы безопасности в Европе и отказа от расширения НАТО на Восток. Однако последнее требование руководство Североатлантического блока проигнорировало.

В то же время определяется курс на стратегический союз с Россией со стороны США, что обусловливалось рядом факторов: во-первых, быстрым экономическим, политическим и военным ослаблением России; во-вторых, сохранением за Россией экономического, технологического и другого потенциала бывшего СССР, а также наличием природных ресурсов; в-третьих, повышенным интересом к России со стороны Западной Европы (особенно Германии); в-четвертых, возникновением неблагоприятной для США ситуации в Азиатско-Тихоокеанском регионе.

В 1997 году руководство России провозгласило главной целью своей внешней политики формирование многополярного мира, нового политического и экономического миропорядка, основанного на равноправии и справедливости.

В феврале 1999 года Федеральным Собранием РФ был ратифицирован договор о дружбе, сотрудничестве и партнерстве между РФ и Украиной.

8 декабря 1999 года были подписаны договор о создании Союзного государства России и Белоруссии и Программа по его реализации, в которой предусматривались меры по созданию единого экономического пространства.

В рамках Содружества Независимых Государств Россия подписала свыше 500 документов, регулирующих отношения с бывшими союзными республиками. Заключен договор о коллективной безопасности, подписанный 6 из 11 стран – членов СНГ. Семью странами утвержден устав СНГ. Все это, однако, не привело к оформлению Содружества как прочной действенной организации, пользующейся авторитетом в мировом сообществе.

Аналіз обсягів виробництва і реалізації Початковим етапом аналізу є оцінка обсягів і структури виробництва продукції.

Даний етап проведення економічного аналізу починається, як правило, з оцінки виконання плану (прогнозу) з виробництва й реалізації продукції за звітний період. Ця оцінка проводиться шляхом порівняння фактичних даних із плановими в цілому по підприємству, у розрізі його структурних підрозділів або окремих видів продукції (табл. 2.10). При виявленні негативних відхилень необхідно встановити причини неефективного використання виробничого потенціалу.

Таблиця 2.10 – Обсяги виробництва товарної продукції

За даними таблиці 2.10 план з виробництва товарної продукції перевиконаний на 10 тис. грн., що становить 1,3%. Це відбулося за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції «А» на 7 тис. грн., що становить 4,3% від запланованого обсягу, і продукції «Б» – на 3 тис. грн., або на 1%. У порівнянні з минулим періодом обсяги виробництва продукції також збільшилися на 50 тис. грн., що склало 6,9 %.

У порівнянні з минулим періодом найкраще працював цех № 1: фактичний обсяг виробництва продукції збільшився на 33 тис. грн., що становить 7,6%. Значно покращилася робота цеху № 3: у порівнянні з минулим періодом: фактичний випуск продукції у звітному періоді збільшився на 10,5%. або на 11 тис. грн.

Наступним етапом є аналіз динаміки обсягу виробництва й реалізації продукції. Він проводиться за допомогою наступних показників:

1) базисних темпів росту й приросту;

2) ланцюгових темпів росту й приросту;

3) середньорічних темпів росту (приросту).

Приклад аналізу динаміки виробництва й реалізації продукції наведений в табл.. 2.11. Таблиця 2.11 - Динаміка виробництва й реалізації продукції підприємства

Висновки: За даними табл.. 2.11 найбільший темп росту обсягу виробництва продукції спостерігався в 2-му році й становив 116,9%. В 4-му

році ріст обсягу виробництва сповільнився (про що свідчить базисний темп росту, що становить 105,4%).

Порівнюючи показники обсягу виробництва продукції з попереднім періодом, слід зазначити, що найгіршим показник був в 3-му році: він становив 92,1%. Причиною зниження темпу росту могло бути неналежне використання виробничих потужностей підприємства, зниження попиту на продукцію, поява конкурентів на ринку й т.д.

Якщо розглядати наведену в табл. 3.2 динаміку обсягів реалізації продукції, то слід зазначити, що найбільші темпи росту спостерігалися також в 2-му році - 147,3%.

Зменшення обсягів реалізації порівняно з попереднім роком відбулося в 3-му році - ланцюговий темп росту становить 87,6%.

Найчастіше темпи росту обсягів реалізації й товарної продукції збігаються, якщо не збільшуються на кінець року залишки готової продукції на складах через зменшення попиту або погіршення якості.

Середньорічний (середньо квартальний) темп росту розраховується як середня геометрична величина:

де, Т - середньорічний (середньо квартальний) темп росту;

п - кількість періодів;

Т - темп росту. Розрахунки здійснюються за даними табл.. 3.2:

а) середній темп росту об’ємів виробництва (об’ємів товарної
продукції):

б) середній темп росту об’ємів реалізації:

За наведеним даними середньорічний темп приросту обсягів виробництва склав 1,8%, а реалізації - 9.2 % Це свідчить про загальну тенденцію зменшення залишків нереалізованої продукції, тобто готової продукції на складах підприємства).

Для більшої наочності результати аналізу динаміки обсягів виробництва й реалізації можна відобразити графічно.

Аналізуючи динаміку обсягів виробництва, потрібно обов'язково визначити, які фактори послужили причиною такої тенденції. Визначити які з них зовнішні й внутрішні. Наприклад: зовнішніми можуть бути: інфляція в країні й підвищення у зв'язку із цим цін на продукцію підприємства, підвищення цін на сировину, податкова політика й ін. Внутрішніми:застарілі технології, високий знос обладнання, зниження продуктивності праці, втрати робочого часу, низький рівень механізації процесів і ін.

При аналізі обсягу реалізації треба вивчити його динаміку за кілька років, а також за кварталами і місяцями звітного року. Необхідно дати оцінку виконання плану за обсягом реалізації в цілому, в розрізі окремих груп видів продукції, зон реалізації тощо.

Обов'язково слід зіставити обсяги виробництва, відвантаження і реалізації та визначити основні причини можливих розходжень цих показників (табл. 2.12).

Таблиця 2.12 – Дані для зіставлення обсягів виробництва, відвантаження і виручки від реалізації продукції, тис. грн

Отже, абсолютне відхилення виручки від реалізації зумовлено дією таких факторів:

(+20 + 40) + 3 + (-60 - 50) = -47 тис. грн,

або спрощений варіант за двома факторами:

+3 - 50 = -47 тис. грн.

За даними, наведеними у табл.2.13. можна зробити висновок, що план за обсягом реалізації не виконано на 47 тис. грн, або на 3,6 %, Це зумовлено безпосередньо скороченням обсягів відвантаження на 37 тис. грн і негативним впливом зростання обсягів залишків товарів відвантажених на 10 тис. грн. У свою чергу, невиконання плану відвантаження продукції пояснюється позитивним впливом збільшення обсягу виробництва (+3 тис. грн.) і негативним впливом зростання залишків готової продукції на складі підприємства (40 тис. грн.).

Після вивчення цих найбільш загальних факторів слід перейти до докладного розгляду дії конкретних факторів, які можуть впливати на кінцевий обсяг реалізації продукції . Систематизуючи фактори, що впливали на реаліза-цію продукції, слід вирізнити фактори внутрішньої та зовнішньої дії.

Таблиця 2.13 – Дані для визначення плану за обсягом реалізації

тис. грн.

Крім того, потрібно зосередити увагу на виконанні плану відвантаження продукції споживачам. Використовуючи дані бухгалтерського обліку, аналізують стан виконання плану відвантаження за місяцями і кварталами звітного року, а за необхідності деталізують місячні обсяги в декадному розрізі і за видами продукції. Якщо під час аналізу встановлюють неритмічність відвантаження продукції, слід ретельно з'ясувати причини такого становища і визначити винних.

В останні роки зростає значення зовнішньоекономічної діяльності підприємств, оскільки це дає змогу використовувати значні за обсягом світові ринки збуту продукції і заробляти валюту. Тому обсяги поставок на експорт, терміни виконання, види продукції, а також ефективність цих операцій мають бути одними з першочергових завдань аналізу реалізації продукції. Особливо важливо виявити можливі недоліки в цій справі і навіть зловживання,

спланувати заходи, спрямовані на використання резервів зростання обсягів експорту і поліпшення відповідних економічних показників.

Завершуючи аналіз показників реалізації продукції, треба визначити резерви і здійснити підрахунок їх величини. Нижче наведено умовний приклад (табл. 2.14-2.15).

Таблиця 2.14 – Зведений підрахунок резервів зростання товарної продукції,

тис. грн.

Таблиця 2.15 – Підрахунок резервів зростання обсягів реалізації

тис. грн.

Можливий приріст за рахунок виявлених резервів – 189,5 : 1290 • 100= 14,7%.

Отже, підприємство має значні резерви збільшення обсягу реалізації продукції – майже 190 тис. грн., або 14,7 %, до встановленого плану реалізації.

2.2.2.3Аналіз асортименту продукції Одним з важливих напрямків аналізу обсягу виробництва продукції є вивчення його в асортиментно-структурному розрізі.

Під асортиментом розуміють перелік найменувань продукції із зазначенням обсягу її виробництва по кожному виду.

Основна мета асортиментної політики полягає в тому, щоб направити підприємство на випуск продукції, що по своїй структурі, споживчим властивостям і якості найбільше відповідає потребам покупців. Товаровиробник зайнятий не просто створенням і виробництвом, і формуванням клієнтури. Формування асортиментів і структури випуску продукції повинне враховувати й ефективне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Більш вузьким поняттям є номенклатура випуску. Номенклатура – перелік найменувань виробів і їхніх кодів, установлених для відповідних видів продукції в загальному класифікаторі промислової продукції (ЗКПП).

Структура – це співвідношення окремих виробів у загальному обсязі виробництва, вираженому здебільшого у відсотках.

Зміна асортименту в порівнянні з планом приводить до асортиментних, а структури випуску — структурних зрушень. Взагалі ці явища тісно пов'язані одне з одним, і тому ми маємо єдині асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції.

Зміна асортименту продукції, його оновлення ґрунтується на добре відомому явищі – життєвому циклі товару. Помічено, що більшість видів продукції мають досить тривалий підготовчий період і період власне виробництва. Останній починається з укорінення нового товару на ринку, розширенням масштабів його виробництва та продажу. Далі ідуть етапи "зрілості" товару і насиченості їм ринку і, нарешті, наступає своєрідне старіння виробу, яке супроводжується скороченням обсягів виробництва та, наприкінці, припиненням його випуску.

Дані для аналізу виконання плану з асортименту на умовному прикладі наведено у табл. 2.16.Розрахунок показників виконання плану асортименту може бути здійснено трьома способами.

Таблиця 2.16 – Вихідні дані для аналізу асортименту

* «Е» – новий вид продукції замість застарілої «Є».

Перший має назву "спосіб найменшого числа". Його суть полягає у виборі меншої з двох сум. Інакше кажучи, береться фактична сума, проте за умови, що вона не перевищує планове завдання. В таблиці 2.16 ці залікові суми разом становили 1136 тис. грн. Звідси коефіцієнт асортиментності становитиме:

Другий спосіб передбачає брати як загальний показник найменший відсоток виконання плану серед усіх виробів, тобто 60 %, а у вираженні коефіцієнта — 0,6.

Третій спосіб пропонує знаходити співвідношення кількості виробів з повним виконанням плану й кількості планових позицій. Цей показник тісно пов'язаний з номенклатурою продукції, тому його називають коефіцієнтом номенклатурності:

Отже, згідно з результатами, одержаними за усіма способами, план з асортименту не виконано. Треба зазначити, що сьогодні не можна пояснювати зрушення в асортименті й структурі випуску продукції якимись "об'єктивними" причинами, бо всі вони оперативно враховуються на смому підприємстві через коригування планових завдань. Тому відхилення при виконанні плану – це відверто погана праця виконавців і адміністраторів низових ланок (дільниць, цехів, філій).

При аналізі потрібно звернути увагу на розширення й оновлення асортименту. У нашому прикладі планувалося – оновлення асортименту на 20% (264 / 1320 х100), однак фактично частка оновленої продукції з урахуванням фактичного обсягу випуску становила 12 % (160 / 1323 х100). Суттєвим недоліком є те, що підприємство продовжило виробництво застарілої продукції "Є", яка не має належного попиту на ринку.

Завершуючи аналіз, слід дати оцінку проведеної роботи щодо підготовки нових зразків продукції для виробництва. Особлива увага при цьому приділяється вивченню стану науково-дослідних і конструкторських розробок взагалі та достатності сум асигнувань на ці заходи (у складі інших операційних витрат –субрахунок 941).

Оцінка виконання завдання з асортименту передбачає виявлення причин недовиконання плану по асортименту і розробку відповідних управлінських рішень.

Причини, які впливають на даний показник, можна розділити на дві групи:

– зовнішні (кон'юнктура ринку, зміна платоспроможного попиту на окремі види продукції, активізація конкурентів, стан матеріально-технічного забезпечення, несвоєчасне введення в експлуатацію виробничих потужностей підприємства з незалежних від нього причин);

- внутрішні причини (недоліки в організації виробництва,
незадовільний технічний стан обладнання, простій, аварії, нестача
електроенергії, низька культура виробництва, недоліки в системі керування й
матеріального стимулювання).

Взагалі, внутрішні фактори визначаються можливостями даного підприємства і його виробничим потенціалом.

Нерівномірність виконання плану з окремих видів продукції приводить до зміни її структури, тобто зміни співвідношення окремих виробів у загальному обсязі їхнього виробництва. Виконання плану за структурою -означає збереження у фактичному випуску продукції запланованих співвідношень окремих її видів.

Зміни в структурі виробництва служать причиною значного впливу на всі економічні показники:

- обсяг виробництва у вартісній оцінці,

- матеріалоємність,

- трудомісткість,

- собівартість товарної продукції,

- прибуток,

- рівень рентабельності.

Звичайно в ринкових умовах виробнича програма може змінюватися, при цьому відповідні зміни повинні бути обґрунтованими.

Для розрахунку впливу структурних зрушень на обсяг виробленої продукції використовуються наступні способи:

1)Спосіб прямого розрахунку за усіма виробами з урахуванням зміни питомої ваги кожного виробу в загальному обсязі виробництва:

де: показник 1 - фактичний , 0 - по плану;

ВП _ПВ - випуск продукції у вартісному вираженні; ОВ випуск продукції в натуральному вираженні; ПВ - питома вага і-го найменування; Ц - ціна за диницю.

де: %П_ЗАГ - процент виконання плану.

3)Спосіб середніх цін.Передбачає визначення середньозважених цін за плановою і фактичною структурою:

2.2.2.4Аналіз якості продукції

Якість - це сукупність властивостей продукції обумовлюючих її придатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення

Якість продукції є показником, що залежить від двох основних груп факторів: умов ринкової кон'юнктури й внутрішніх ресурсів, які має підприємство. Якщо підприємство не здатне виробляти продукцію необхідної якості, використовуючи наявні потужності, воно повинне або змінити ринки збуту, або поліпшити виробничу базу.

Інформація, що необхідна для аналізу якості продукції, охоплює практично всі сторони об'єкта (його конструкцію, технологічний процес виготовлення, засоби й предмети роботи, результат виробництва й реалізації, реклама й т.п.).

Джерелами інформації можуть бути патенти, нормативно-технічна документація, акти випробувань, дані лабораторного контролю фізико-хімічних показників, дані відділів технічного контролю, журнали й графіки бездефектної здачі продукції й т.п.

Кількісна характеристика однієї або декількох властивостей продукції, складових її якості називається показником якості. Показники якості

характеризують параметричні, споживчі, технологічні й дизайнерські властивості виробу, рівень, його стандартизації й уніфікації, надійність і довговічність.

Так, для машин, обладнання експлуатаційними показниками буде продуктивність, ступінь автоматизації й безперервності, надійності роботи, витрати матеріалів і електроенергії на виробництво продукції на цьому обладнанні, чисельність обслуговуючого персоналу, експлуатаційні витрати, ціна машин й обладнання. Одночасно береться до уваги матеріалоємність і трудомісткість виробництва продукції, його собівартість. Позитивна оцінка технічного рівня машини може бути дана тільки в тому випадку, якщо сукупність прийнятих для оцінки показників машини відповідає передовим світовим досягненням у даній галузі машинобудування або переважає їх.

Аналіз якості продукції ґрунтується на системі численних показників, серед яких можна виділити узагальнюючі, індивідуальні й непрямі (табл. 2.17).

Продовження табл. 2.17

Етапи аналізу якості продукції:

1) оцінка технічного рівня продукції;

2) аналіз динаміки перерахованих показників, виявлення відхилення їхнього рівня по окремих виробах у порівнянні з базовим рівнем і теоретично можливим;

3) визначення впливу якості продукції на вартісні показники роботи підприємства: випуск товарної продукції, дохід від реалізації продукції, валовий прибуток;

4) вивчення динаміки відхилень за абсолютною сумою й питомою вагою у загальному випуску продукції; визначення загальних втрат, втрат від нестачі;

5) виявлення факторів, які стримують ріст технічного рівня продукції, обґрунтування можливостей підвищення якості продукції, скорочення браку й втрат.

Технічний рівень продукції, її прогресивність визначається шляхом порівняння з найкращою вітчизняною й закордонною продукцією аналогічного призначення по всій сукупності важливих показників.

Ступінь прогресивності всієї продукції підприємства характеризується питомою вагою нових і прогресивних видів продукції в загальному об'ємі випуску. Під новою продукцією розуміється продукція, що раніше не виготовлялася, а також продукція, у яку внесені важливі конструктивна й технологічна зміни або для виготовлення якої використані нові матеріали, які істотно змінюють її властивості й собівартість.

Вплив виробництва на економічні показники діяльності підприємства вивчають на підставі питомої ваги нової продукції в загальному об'ємі випуску продукції, коефіцієнта й темпу відновлення продукції.

Важливою вимогою до нової продукції є не тільки її високий технічний рівень але й економічна ефективність у порівнянні зі старою аналогічною продукцією для виробника й споживача Основним показником економічної ефективності нової продукції є строк окупності додаткових капіталовкладень за рахунок зниження собівартості або збільшення додаткового прибутку від підвищення якості продукції.

Для узагальненої оцінки виконання плану по якості продукції використовуються різні способи:

а) при бальному способі оцінки визначається середньозважений бал
якості продукції й шляхом порівняння фактичного й планового його рівня
знаходиться відсоток виконання плану з якості.

Для продукції, якість якої характеризується сортом або кондицією розраховується частка продукції кожного сорту (кондиції) у загальному обсязі виробництва, середній коефіцієнт сортності, середньозважена ціна продукції в порівняльних умовах.

б) при оцінці виконання плану за першим показником фактичну частку
кожного сорту в загальному обсязі продукції порівнюють із плановою, а для
вивчення динаміки якості з даними минулих періодів;

в) середній коефіцієнт сортності розраховується як відношення
вартості продукції всіх сортів до можливої вартості продукції за ціною першгої
сорту.

г) середньозважена ціна продукції в порівнянних умовах

де О – обсяг виробництва продукції i-го сорту; Ц_і – ціна за одиницю продукції i-сорту.

Нижче на умовному прикладі у табл.. 2.18 наведені дані для аналізу якості продукції.

Таблиця 2.18 - Обсяг виробництва продукції

Продовження табл. 2.18

За даними розрахунків фактичний коефіцієнт сортності більше планового на 0,031. Відповідно план з якості виконаний на 106,1 % (0,708/0,667х100). Середньозважена ціна за планом склала 23,3 грн., що на 1,5 грн. менше фактичної середньозваженої ціни.

Одним з непрямих (або додаткових) показників якості продукції вважається брак. Для вивчення динаміки браку за абсолютною сумою й питомою вагою в загальному випуску продукції й визначення втрат від браку й втрат товарної продукції використовуються дані оперативно-технічного й бухгалтерського обліку.

Браком у виробництві є вироби, напівфабрикати, деталі, вузли й т.п., а також роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після проведення додаткових робіт з їхнього виправлення.

Показники браку у виробництві характеризують кількість, вартість або питому вагу виробів, які виготовляються з відхиленням від вимог державних стандартів, креслень, технічних умов або зразків-еталонів.

Аналіз втрат від браку здійснюється за наступною методикою:

1) визначають величину остаточно забракованої продукції по періодах, знаходять відхилення, дають оцінку, аналізують розраховані показники в динаміці;

2) розраховують питому вагу браку в собівартості товарної продукції по періодах, дають оцінку;

3) визначають вплив зміни втрат на величину обсягу випуску, тобто суму втраченої продукції в результаті допущеного браку. Щоб розрахувати обсяг втраченої продукції, необхідно обсяг продукції звітного року помножити на рівень браку в собівартості товарної продукції й поділити на 100%.

Помітимо, що між якістю продукції й величиною браку існують неоднозначні взаємозв'язки. Наприклад, ріст кількості бракованої продукції не обов'язково викликає погіршення її якості.

Вивчаються причини зниження якості й допущеного браку продукції за місцями їхнього виникнення й центрами відповідальності, розробляються заходи з їхньої ліквідації. Причинами зниження якості продукції можуть бути: погана якість сировини, низький рівень технології й організації виробництва, недостатній рівень кваліфікації працівників, аритмічність виробництва й т.п.

Іншим непрямим показником, що тісно пов'язаний із проблемою захисту інтересів споживачів, є кількість рекламацій.

Рекламація – претензія, що пред'являється постачальникові у зв'язку з поставкою продукції, якість якої не відповідає умовам договору або контракту на поставку продукції.

Наявність або відсутність рекламацій є узагальнюючим показником нестабільності (стабільності) якості продукції. У процесі аналізу оцінюється:

– кількість пред'явлених і прийнятих рекламацій у цілому й за окремими

видами продукції; – кількість, вартість продукції й питома вага, за якою прийняті рекламації; – динаміка кількості прийнятих рекламацій, вартості й частки такої

продукції порівняно з минулим періодом або за ряд періодів.

Приклад аналізу впливу рекламацій на якість продукції наведено у табл. 2.19.

Таблиця 2.19 - Рекламації й інші побічні показники якості продукції

За даними табл. 3.9 можна зробити висновок, що тільки прямі збитки від сплати штрафів за 2-й рік склали 95 тис. грн., за 3-й рік – 78 тис. грн., що на 15 тис. грн. більше, ніж в 1-му році. При цьому обсяги товарної продукції підприємства мають тенденцію до зменшення, як і кількість отриманих і визнаних рекламацій. Однак частка продукції, повернутої для усунення дефектів, залишається досить високою – 4,7% в 2-му році й 1,9 % в 3-му. Отже, на даному підприємстві необхідним є радикальне поліпшення якості продукції.

Питання для самоконтролю:

1. Яке значення має аналіз виробництва продукції, робіт і послуг за умов

ринкових перетворень в Україні? Які завдання ставляться перед ним?

 

 

2. Як аналізувати обсяг товарної продукції? Які показники при цьому можна використовувати?

3. Які особливості аналізу динаміки обсягу виробництва продукції?

4. Назвіть можливі причини зміни обсягів виробництва продукції.

5. Як проводиться аналіз асортименту та структури випуску продукції?

6. Який порядок розрахунку коефіцієнтів асортиментності та структури випуску продукції?

7. Назвіть основні причини асортиментно-структурних зрушень під час виробництва продукції. На які показники можуть впливати ці зрушення?

8. Які показники використовують, аналізуючи якість продукції?

9. Назвіть основні способи, які застосовують, аналізуючи сортність продукції.

10. У чому полягають особливості аналізу бракованої продукції? Які причини породжують брак?

11. Які показники характеризують ритмічність виробництва та випуску продукції? Назвіть порядок розрахунку коефіцієнта ритмічності за різних умов.

12. Які чинники впливають на ритм роботи підприємства?

13. Якими джерелами інформації користуються, аналізуючи реалізацію продукції?

14. Основні завдання аналізу реалізації продукції.

15. Назвіть фактори, що впливають на обсяг реалізації продукції.

16. Основні напрямки збільшення обсягів реалізації продукції.

2.3Аналіз витрат на виробництво і реалізацію продукції

2.3.1Задачі аналізу та джерела інформації

Аналіз витрат має такі завдання:

– перевірка обґрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо собівартості;

– об’єктивна оцінка виконання прийнятих рішень, під час якої виявляються відхилення фактичних витрат від планових;

– з’ясування чинників цих відхилень; підрахунок резервів дальшого зни-ження собівартості продукції; розробка заходів із мобілізації внут-рішньовиробничих резервів та використання їх у виробництві.

Для проведення аналізу використовуються такі джерела інформації: калькуляції собівартості продукції; аналітичні розрахунки, норми й нормативи споживання ресурсів, плани, звітна інформація, зокрема «Звіт про фінансові результати» (ф. 2), «Звіт з праці» (ф. 1-ПВ), дані оперативного обліку (первинні документи, реєстри відпуску матеріалів на виробництво, табелі, відомості нарахування заробітної плати, матеріали обстежень, перевірок, спостережень, нарад, технологічної документації, паспортні дані).

У складі витрат прийнято виділяти:

1. Собівартість реалізованої продукції;

 

 

2. Адміністративні витрати;

3. Витрати на збут;

4. Інші операційні витрати;

5. Втрати від участі в капіталі;

6. Інші витрати;

7. Надзвичайні витрати.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються:

– прямі матеріальні витрати;

– прямі витрати на оплату праці;

– інші прямі витрати;

– змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

До інших операційних витрат належать:

- витрати на дослідження й розробки;

- собівартість реалізованих виробничих запасів;

- сума безнадійної дебіторської заборгованості;

- втрати від знецінювання запасів;

- нестачі й втрати від псування цінностей;

- штрафи, пені, неустойки;

- витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення.

- інші операційні витрати.

До фінансових витрат належать:

- витрати на сплату відсотків (за використання кредиту отриманого, по облігаціях випущеним, по фінансовій оренді);

- інші витрати, пов'язані із залученням позикового капіталу.

Втрати від участі в капіталі – збитки від інвестицій в інші підприємства.

Інші витрати:

- собівартість реалізації фінансових інвестицій;

- собівартість реалізованих необоротних активів;

- собівартість реалізованих майнових комплексів;

- сума уцінки необоротних активів;

- витрати на ліквідацію необоротних активів.

У витрати по будівельних контрактах включаються витрати від дати укладання будівельного контракту до дати його завершення (П(С)БО 18 «Будівельні контракти»).

Витрати по будівельних контрактах включають:

- витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням контракту;

- загальновиробничі витрати.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з виконанням будівельних контрактів відносять:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати (включаючи вартість виконаних субпідрядних робіт).

До складу загальновиробничих витрат відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» включаються витрати на управління, організацію й обслуговування будівельного виробництва з розподілом між об'єктами будівництва пропорційно прямим витратам, обсягам доходу, прямим витратам на оплату праці або відпрацьованому будівельними машинами й механізмами часу.

Наприклад. У звітному періоді виконувалися роботи із чотирьох будівельних контрактів. Витрати на управління й організацію будівельного виробництва склали 200000 грн. Витрати по контрактах представлені в таблиці 2.23.

Таблиця 2.23 – Витрати по контрактах

Контракт

№1

№2

№3

№4

Разом

 

Доход, грн.	Загальні прямі витрати, грн.	Прямі витрати на оплату праці, грн.

Загальновиробничі витрати наведені у таблиці 2.24.

Таблиця 2.24 – Розподіл загальновиробничих витрат пропорційно до обраної бази, (тис. грн.)

Як видно з розрахунку різні методи розподілу приводять до різного ступеня навантаження загальновиробничих витрат на будівельні витрати.

Не включаються до складу витрат по будівельних контрактах,а відображаються в складі витрат того звітного періоду, у якому вони були здійснені:

– адміністративні витрати; – витрати на збут; – інші операційні витрати;

– витрати на утримання (амортизація, охорона й т.п.) незадіяних будівельних машин, механізмів і інших необоротних активів, які не використовуються при виконанні будівельного контракту.

2.3.2Аналіз складу витрат операційної діяльності

Аналіз витрат операційної діяльності здійснюється:

– за статтями витрат (табл. 2.25).

– за економічними елементами (табл. 2.26) Етапи аналізу:

1) порівнюється структура витрат звітного періоду з показниками минулого (базисного) періоду або з плановими;

2) порівнюється рівень витрат (інтенсивність споживання ресурсів) звітного періоду з показниками минулого (базисного) періоду або з плановими;

3) з метою виявлення кількісної міри впливу факторів на відхилення операційних витрат провадиться факторний аналіз шляхом порівняння фактичних витрат із плановими (або витратами минулого періоду), відкоректованими на фактичний обсяг продукції.

Операційні витрати за статтями складаються:

 

С_р -собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);

В _адм - загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням і

обслуговуванням підприємства: відрядження й утримання апарата управління, утримання основних фондів загальногосподарського призначення, опалення, освітлення, зв'язок, податки, збори, плата за розрахунково-касове обслуговування;

В збут -витрати, пов’язані з реалізацією продукції;

В _інш - інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих

запасів, сумнівні безнадійні борги, втрати від знецінювання запасів, втрати від знецінювання курсових різниць, відрахування для забезпечення наступних операційних витрат та ін..).

Детальніша схема витрат операційної діяльності представлена на рис. 3.1.

Витрати операційної діяльності також групуються за економічними елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

Розрахунок структури та рівня витрат виконується, як правило, у вигляді таблиці. Приклад розрахунку за статтями витрат і за економічними елементами наведено у таблицях 2.25 і 2.26 відповідно.

 

Рис. 2.3 – Склад операційних витрат.

Таблиця 2.25 – Склад і рівень операційних витрат за статтями

 

Таблиця 2.26 – Склад і рівень операційних витрат за економічними елементами

 

Нижче наведено приклад виявлення кількісної міри впливу факторів на відхилення операційних витрат. . Вихідна інформація наведена у таблиці 2.27.

Рішення може здійснюватись трьома способами:

Перший спосіб – з використанням відхилення рівня витрат (інтенсивності споживання ресурсів)

(2.23)

Таблиця 2.27 – Вихідна інформація для аналізу, тис. грн.

 

Показники	По плану	Фактично
1. Матеріальні витрати
2. Витрати на оплату праці
3. Відрахування на соціальні заходи
4. Амортизація
5. Інші витрати
Разом
Об'єм реалізованої продукції

Результати аналізу наведені в таблиці 2.28.

Таблиця 2.28 – Показники зміни інтенсивності споживання ресурсів

 

Другий спосіб – з використанням індексу обсягів реалізації. За рахунок надпланового зниження інтенсивності споживання ресурсів економія складає:

 

2.3.5Аналіз інших операційних витрат

До інших операційних витрат відносяться:

1) реалізація валюти;

2) реалізація інших оборотних активів;

3) послуги по оперативній оренді активів;

4) відшкодування раніше списаних активів;

5) заробітна плата працівникам соціально-культурної сфери;

6) відрахування на соціальні заходи;

7) утримання їдальні й медпункту;

8) виплата пенсій по каліцтвах;

9) штрафи, пені, неустойки;

10) донарахування податків по актах перевірок.

Аналіз «Інших операційних витрат» здійснюється шляхом зіставлення:

а) фактичних даних із плановими;

б) фактичного рів

---

Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 426; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав

---

⇐ Предыдущая220221222223224225226227228229Следующая ⇒