Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Селянсько-козацькі повстання




Читайте также:
  1. Козацько-селянські повстання кін. XVI ст. та 20-30-х рр. XVII ст., їх наслідки.
  2. Повстання Директорії.
  3. Сел.-коз повстання
  4. Селянські повстання.

кінця XVI — 20-30-х рр. XVII ст. Початки козацького державотворення

Посилення феодального, національного, релігійного гніту в Укра­їні призвело до цілої низки козацько-селянських повстань, почи­наючи з кінця XVI ст. Першим таким повстанням було повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591-1593). Загони по­всталих захопили Білу Церкву, Переяслав. Полякам не вдалося у бою розбити Косинського, і вони спочатку підписали з ним пере­мир'я. Після цього Косинський пішов на Запорожжя і у травні 1593 р. організував новий похід на Черкаси. Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-зрад­ницькому вбив його (замурував у стіну монастиря).

1694- 1596 рр. спалахнуло нове повстання під керівництвом Севсрини Наливайка, який був сотником надвірних козаків у князя Острозького. Нін ходив у похід у Молдавію та Угорщину, де набув військового досвіду. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар, Креме­нець, захопив білоруські міста Пінськ, Бобруйськ, Могилів. Але у травні 1596 р. через неузгодженість між військами Наливайка і запорожцями повстанці були розбиті, а їхні керівники разом з Наливайком були захоплені у полон і страчені.

До цього ж часу належить діяльність одного з найвизначніших політичних і військових діячів у історії України Петра Кононовича-Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного). Він був родом з Га­личини, з м. Самбора, навчався у найкращій тоді в Україні право­славній школі у м. Острозі. На початку XVII ст. він діяв на Запорозькій Січі, де його обрали обозним, кошовим отаманом, а 1615-1622 рр. (з невеликими перервами) він — гетьман Війська Запорозького. Швидко Сагайдачний виявив себе як талановитий полководець, прославився походами на турків і татар. 1615 р. Він взяв турецьку фортецю Варну, 1616 р. — Кафу (Феодосію), де зві­льнив понад 15 тис. невільників, що зробило його знаменитим. Йому вдалося також успішно здійснити напади на турецькі порти Сіноп і Трапезунд, підійти до самої столиці Туреччини — Стамбу­ла і підпалити під самими вікнами султанського палацу дві при­стані.

1618р. Сагайдачний на прохання польського королевича Вла-дислава разом з 20 тис. козаків ходив походом на Москву. Ними було завойовано Путивль, Лівни, Єлець, розбито московське війсь­ко князя Волконського і взято в облогу Москву, Але остаточно Москви їм взяти не вдалося через великі морози, до того ж Польща замирилась з московським царем.



Сагайдачний боровся за зміцнення православної церкви, допо­міг відновити її керівництво в Україні (митрополита у Києві та 5 єпископів). Саме під час урядування Сагайдачного Речі Посполи­тій уперше довелося укладати з козацтвом як суб'єктом права і політичним Інститутом договори (1617 р.— Вільшанський, 1619 р. — Роставицький). Це мало істотне значення для піднесен­ня ролі козацтва у політичному житті, створювало передумови для становлення національної державності України.

П. Сагайдачний з козацьким військом у 40 тис. людей взяв участь у турецько-польській війні, зокрема козаки відіграли вирішальну роль у битві під Хотином 1621 р., де турецька армія за.чняла пора­зки. Тут Сагайдачний був поранений отруєною стрілою і помер 10 квітня 1622 р.

Польський уряд намагався обмежити зростання впливу козацт­ва, що призвело до нової хвилі повстань.

1625 р.— повстання під керівництвом М. Жмакла. Битва під Крюковим закінчилася внічию. Була підписана Куруківська уго­да, де реєстр встановлювався у 6 тис, а їхня платня — у 60 тис. злотих на рік. Козакам заборонялося нападати на турецькі воло­діння.



1630 р.— повстання під керівництвом Тараса Федоровича Трясила. 15 травня 1630 р. під Переяславом повсталі розгромили до­бірний загін поляків — Золоту роту («Тарасова ніч»).Нова угода з поляками передбачала реєстр у 8 тис.

1635 р. — повстання під керівництвом Івана Сулими. Козаки зруйнували фортецю Кодак, яка контролювала підходи до Запорі­жжя. Повстання зазнало поразки, Сулиму стратили.

1637 р. — повстання під керівництвом Павлюка (Павла Бута). Повстанці зазнали двох поразок — під Кумейками і Боровицею. Павлюка схопили і стратили. 1638 р. було проведено так звану «Ординацію війська запорозького реєстрового», що дуже урізала права реєстровців, зменшила їхню кількість до 6 тис. Це виклика­ло нове повстання.

1638 р.— повстання під проводом Я. Острянина. Повстанці за­йняли Кременчук, Хорол. Але серед повсталих стався розкол, Острянин покинув військо і з частиною повстанців перейшов кордон Московської держави, оселившись у Чугуєві. Повстання очолив Д. Гуня, але після двомісячної оборони біля гирла р. Сули (оборона при Старці) зазнав поразки і з невеликою частиною козаків відсту­пив на Дон. Таким чином, і це повстання зазнало невдачі, козаки змушені були визнати ординацію.

Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і націона­льно-визвольний характер, вони свідчили про зростання опору укра­їнського народу проти гніту з боку Польщі, підготували ґрунт для Визвольної війни.

Процес відродження українського державотворення у ХУІ-ХУІІ ст. мав свої етапи та характерни риси. Почався він з утворення козацтва, яке стало виконувати військово-охоронну функцію. Самійло Кішка відновлює козацтво як організовану, офіційно визнану національну військову силу; Петро Сагайдачний не тільки робить цю силу потуж­ною, але й проголошує спілку козацтва, православної церкви та мі­щанства із зміцненням власної системи освіти. Михайло Дорошенко зробив легітимним не лише існування козацького війська, але і коза­цького землеволодіння, закріпивши за козаками певну територію. Йому ж належить заслуга в організації городових полків, що мало велике значення як передумова утворення у подальшому української автономії. Таких полків було утворено шість. На цій території було своє козацьке військо, своя адміністрація, хоча і залежна від польсь­кої, — управа полків і гетьмана; панувала єдина православна віра, була своя судова і освітня система, тобто певні початки і підстави автономного краю, що входив до Речі Посполитої.



§ 5. Культура Україниу XVI — першій половині XVII ст.

Культура України у ці роки розвивалася в несприятливих умо­вах національного та релігійного гніту. Проте потреби соціально-економічного розвитку, вплив національно-визвольного руху і до­сягнень Відродження в Європі стимулювали культурне піднесення.

Видатну роль у розвитку культури її Україні у цей час відіграва­ли братства — національно-релігійні громадські організації право­славного міщанства, які з'явилися у 80-х рр. XVI ст. у Львові, Києві, Луцьку, Острозі. Вони виникли як осередки оборони право­славної віри, але відігравали значну роль у суспільно-політичному житті. Братства на свої гроші утримували школи і лікарні, підтри­мували матеріально свої церкви, організовували друкування поле­мічних творів проти католицизму та унії, на захист православ'я і прав українського народу. Братства не лише утримували школи, але й організовували навчання в них на патріотичних принципах. Особливе місце посідала острозька школа, створена коштом князя К. Острозького близько 1580 р. У ній працювало багато відомих на той час культурних діячів. Першим ректором її був письменник Герасим Смотрицький.

В XVII ст. першою вищою школою стала Києво-Могилянська колегія (1632), опікував яку митрополит Петро Могила (звідси на­зва). Викладання в цьому закладі було на європейському рівні. Крім братських шкіл в Україні існували при церквах, у селах і слободах багаточисельні початкові парафіяльні школи, де вчились грамоті діти селян і козаків.

Розвиток освіти стимулював появу перших підручників, що свід­чило про достатньо високий рівень навчально-методичної роботи в українських закладах освіти. 1591 р. у Львівській братській школі на двох мовах (українській і грецькій) було видано греко-слов'янську граматику. 1619 р. вийшла «Грамматика славянская» Мелетія Смотрицького. За цим підручником, який М. В. Ломоносов назвав «вратами учености» біля 150 років (до кінця XVIII ст.) вчи­лись мові учні українських, російських, білоруських, болгарських, сербських та інших православних шкіл.

Розвитку рукописного поширення книг сприяло виникнення в Європі паперового виробництва. Вже у XIV ст. на українських землях з'являється перший папір, який завозився а німецьких князівств. Хоч папір був дуже дорогим, але все ж дешевшим, ніж пергамент. Виробництво власного паперу в Україні почалося у Га­личині лише у першій половині XVI ст.

1483 р. у Римі вийшла перша друкована книга, автором якої був українець — Юрій Дрогобич-Котермак. У Болонському універ­ситеті він став першим українцем — доктором мистецтв і доктором медицини, потім був ректором цього університету. Ця перша кни­га була розгорнутим астрологічним прогнозом на 1483р.

1573 р. Іван Федоров засновує у Львові першу в Україні друкар­ню. Першими друкованими книгами в Україні були «Апостол» та «Азбука». Це мало величезне значення для поширення знань, куль­тури та розвитку освіти, зміцнення мовної єдності народу.

Розвивається народна творчість. З'являються нові жанри — думи та історичні пісні, які виконували під акомпанемент кобзи і бандури.

Новим явищем у розвитку літературної мови були спроби на­близити церковнослов'янську мову до народної, розмовної украї­нської. Це було зроблено за допомогою перекладу Євангелія у м.Пересопниці на Волині близько 1560 р. («Пересопницьке Єван­геліє»).

В літературі з'являються нові жанри: присвяти, передмови, епі­грами, панегірики. Але домінуюче становище посідала полемічна література, спрямована проти наступу католицизму. У цей час ви­йшло близько 60 таких творів, написаних православними. Найви-датнішими полемістами того часу були Іван Вишенський та Христофор Філалет.

Одним з найвидатніших представників політичної думки того часу був Станіслав Оріховський (1513-1566). У Західній Європі його порівнювали з Цицероном. Він вчився у Краківському, Віден­ському, Вітенбергському, Болонському університетах. Його промови з політичної тематики вважалися зразковими і перевидавалися в Європі багато разів. Він був прибічником освіченої конституційної монархії, вважав, що цінність людини визначається його заслуга­ми перед суспільством.

В архітектурі панував стиль пізнього Ренесансу. У цьому стилі у Львові побудовано «Високий замок». У сфері будівництва новим стала поява не лише церковних, але і світських будівель з каменю. У другій половині XVI ст. формується західноукраїнська портрет­на школа. Зароджується театральне мистецтво, яке виявляється у появі віршованих шкільних драм з режисурою, декораціями і кос­тюмами, де переважають релігійні та міфологічні сюжети, а акто­рами виступають учні братських шкіл і студенти колегій. У XVII ст. бере свій початок вертеп — ляльковий театр.

При церквах і монастирях, у маєтках магнатів існували хорові колегії. До XVI ст. церковний хор був одноголосним, нотний спів нелінійним і визначався спеціальними знаками («знаменами») над словами тексту. З XVI ст. церковний спів стає багатоголосним. З'яв­ляються національні танці, найпопулярнішими з яких були «коза­чок», «метелиця», «веснянка».

Продовжується літописання, яке наближається до мемуарного викладу подій.

Таким чином, наприкінці XVI — першій половиш XVII ст. спо­стерігається розквіт української національної культури. Її трьома основними осередками були Львів, Острог, Київ, які за короткий час дали так багато культурних цінностей, яких не дали попередні століття. Культурний підйом був духовним підґрунтям Великої Визвольної війни.

 

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 13; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты