Переяславська рада 8 січня 1654 року

Перебіг війни з Польщею, незважаючи на значні успіхи і пере­моги українського війська, все більше переконував Б. Хмельниць­кого і старшину в тому, що самим їм не звільнитися від польського панування. Польща могла б продовжувати війну, великі людські та матеріальні втрати знесилили український народ. Проте припи­няти боротьбу він не збирався. І водночас її продовження один на один з Польщею фактично означало б війну на самознищення. Мова йшла про існування всього народу. Тому Б. Хмельницький актив­но шукав сильних союзників. 1650-1651рр. йшли переговори про можливий перехід «під руку» турецького султана. Останній навіть оголосив, що Хмельницький є його васалом, але цей проект не здійснився, оскільки турки активно у справи війни не включали­ся, «дозволяючи» це робити татарам, які були союзником ненадій­ним. До того ж значним бар'єром була релігійна несумісність му­сульман і християн, давня ворожнеча через жорстокі напади татар на українській землі. Тому Б. Хмельницький вирішив обрати «ме­нше зло», звертаючись з проханням про допомогу до Москви. Мо­сковському царству була вигідною така пропозиція, з точки зору його геополітичних інтересів: вона давала вихід до Чорного моря, ослаблювала давніх суперників — Кримське ханство, Литву та Польщу.

1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві прийняв рішення, щоб «гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорозьке з містами і землями взяти під государеву руку». 31 грудня 1653 р. Москва оголосила війну Польщі, а московські посли прибули до Переяслава.

8 січня 1654 р. у Переяславі відбулася Генеральна військова рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України (міщани, селяни, духовенство). На раді були присутніми 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули на раду 5 полковників, митрополит С. Косів. Не було на раді представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воєводств, в яких проживало більше від третини населення тогочасної України. Учасниками ради були бли­зько 300 людей.

Б. Хмельницький запропонував, щоб вони обрали собі одного государя з чотирьох: турецького султана, кримського хана, поль­ського короля або московського царя. Охарактеризувавши кожно­го, Б. Хмельницький висловився за московського царя, зазначив­ши, що він однієї віри з українцями. Учасники ради підтримали думку Хмельницького.

Проте після цього виник конфлікт між царськими послами і козацькою старшиною. Присягаючи царю, старшина вимагала, щоб і посли присягнули від імені царя, що будуть зберігати вольності козацькі, не видаватимуть їх Польщі. Але посли відмовилися, по­яснюючи, що цар — самодержець і нікому не присягає. Як показа­ли наступні події, недаремно московські царські посли не хотіли присягати!

Присяга населення України, яке знаходилось під владою Б. Хмель­ницького, відбувалася у січні-лютому 1654 р. у 177 містах і місте­чках. Всього у книгах присяги записано 127 338 людей. У цілому народ віднісся до присяги схвально. Але відмовилися від присяги Уманський та Брацлавський полки, найвиддтніші на той час пол­ковники Іван Богун та Іван Сірко, київський митрополит Сильвестр Косів. У полках Полтавському та Кропив’янському москов­ських представників побили киями. У деяких випадках присягу примушували складати. Так, силою до присяги бувприведений Київ. Кияни не хотіли йти до церкви, а їх туди заганяли.Під час присяги люди не називалися своїми іменами, щоб зробити свій підпис недійсним, а після складання присяги дуже її лаяли. При «агітації» за присягу не обходилося без залякувань чи, навпаки, обіцянок усіляких благ (грошей, сукна) з боку московських пред­ставників. Тих, хто відмовлявся складати присягу, погрожували вислати за «зборівську лінію», тобто на землі, що були під контро­лем Польщі.

Документально рішення Переяславської ради була закріплено так званими «Статтями Богдана Хмельницького» або «Березневи­ми статтями» (затверджені царем і Боярською думою у березні 1654 р.). Це був договір між Україною і Московським царством. Москва зобов'язувалася вступити у війну проти Польщі. Україна переходила «під руку» московського царя як самостійна держа­ва — зі своїм главою (гетьманом), своїм політичним устроєм, тери­торією. Реєстр установлювався в 60 тис, козаки могли жити і су­дитись за своїми законами. Гетьман міг вступати у міжнародні відносини з іншими державами, крім Польщі і Туреччини. Гетьма­на мало обирати військо і лише повідомляти про це царя. Збір податків залишався за українськими урядовцями, але вони пови­нні були передавати частину їх московським. Таким чином, суверенітет Української держави частково обмежувався у міжнародній та фінансових сферах.

Водночас під час підписання Березневих статей і Переяславского договору з боку гетьманського уряду були допущені певні прорахунки, що відіграли потім негативну роль у відносинах між Моск­вою й Україною. Москва скористалася тим, що в умовах договору чітко не визначалася форма відносин між Україною і Москвою; московський уряд не присягнув у тому, що він буде виконувати свої зобов'язання; Б. Хмельницкому варто було б обмежитися осо­бистою присягою, а не дозволяти присягати всьому народу; помил­кою був і дозвіл мати російських воєвод в українських містах, а також збір податків на користь царя в Україні. Таким чином, Переяславський договір:

1) констатував відділення України від Речі Посполитої;

2) означав міжнародно-правове визнання Української держави;

3) засвідчив внутрішньополітичний суверенітет Української держа­ви, зберігав її основні політичні інститути;

4) суттєво змінював геополітичну ситуацію у Східній Європі, посилював позиції України у боротьбі з Польщею, зміцнював вплив Москви у цьому регіоні.

Переяславський договір розпочав нову добу в відносинах між Україною і Московщиною. Москва з самого початку намагалася обмежити права України і згодом планувала перетворити її на зви­чайну провінцію.

Існують різні наукові оцінки договору 1654 р. щодо відносин між Москвою і Україною. Зокрема вони розцінювались як:

1) персональна унія;

2) васалітет (М. Грушевський);

3) тимчасовий військовий союз;

4) возз'єднання;

5) приєднання;

6) реальна унія;

7) неповна інкорпорація;

8) протекторат;

9) конфедерація;

10)домініон.

Зараз найпоширенішими є думки про те, що це було приєднан­ня або протекторат,

Рішення Б. Хмельницького про перехід «під руку» московського царя було вимушеним кроком, напевне не розрахованим на «вічну» перспективу. У тих умовах кращого варіанта, скоріш за все не було.