Україна і Північна війна

1687 р. гетьманом обрали Івана Степановича Мазепу (1687-1709). Він народився близько 1640 р., вчився у Києво-Могилянській та Варшавській колегіях. Знав 7 іноземних мов. З 1669 р. служив у Дорошенка, з 1674 р. — у Самойловича. Його характерною рисою було вміння завойовувати довір'я. 1682 р. — він уже генера­льний осавул. Мазепа брав участь у другому Кримському (1689) та Азовських походах 1695-1696 рр. Петра І. Зміг завоювати авторитет у нового московського царя, здобути звання генерала, графа, найвищий орден Андрія Первозванного.

І. Мазепа зробив чимало корисного для розвитку освіти, науки і культури України, витрачаючи значні власні кошти на будівницт­во і реконструкцію храмів і монастирів (за роки його правління було побудовано 20 церков і монастирів, відреставровано храм Святої Софії), що дало підстави для формування особливого стилю архіте­ктури — « мазепинського бароко». На потреби Києво-Печерської лаври він надав 73 тис. золотих, завдяки його зусиллям Києво-Могилянська колегія здобувала статус академії і нерідко у ті часи називалася Могилянсько-Мазепинською.

Разом з тим, 1701 р. він видав універсал про дводенну панщину для селян Ніжинського полку, що створювало прецедент для за­кріпачення селянства Лівобережжя.

1700 р. Московське царство починає в союзі з Польщею і Дані­єю війну зі Швецією, яка дістала назву Північної війни.

Україна змушена була взяти участь у цій війні. Козаки воювали зі шведами поза межами України і зазнавали великих втрат. Страшним тягарем було будівництво фортець, утримання московського війська, збір податків, сума яких у зв'язку з війною значно зросла. Посилення централізації Московської держави, якої домагався Петро І, суперечило існуванню автономної України. Цар задумав переселити козацтво на східні землі, а Україну віддати під управління свого намісника.

Спочатку московське військо у Північній війні зазнавало невдач. 1704 р. бойові дії почалися безпосередньо н Україні, де українські війська успішно воювали проти поляків — на той час прибічників шведів і самих шведських військ. Полкам Мазепи «далося на де­який час зайняти Правобережну Україну, взяти участь у захоплен­ні Варшави. Але 1706 р, Польща зазнала поразки, і основні сили шведів зосереджуються проти Москви. У вересні 1708 р. шведські війська вступають на територію України. На їхній бік з 5-тисячним військом переходить гетьман І. Мазепа. Він обіцяє шведсько­му королю зимові квартири, продовольство і фураж, військову до­помогу. Шведський король зобов'язується обороняти Україну, зберегти права старшини і козаків.

Чому Мазепа пішов на цей ризикований крок, поставивши на карту своє становище гетьмана, своє багатство (Мазепа мав понад 100 тис. селян у своєму володінні)? Адже навіть при ліквідації ав­тономії України він міг отримати почесну відставку і мирно й ба­гато доживати свій вік. Чи був його вчинок зрадою? На нашу дум­ку, ні. Мазепа не зрадив свого народу, ризикнув своїм становищем і життям, щоб зробити Україну незалежною. Він розумів, що Шве­ція далеко, і впливати звідти на Україну буде набагато важче, ніж з Москви. До цього Москва неодноразово зраджувала Україну (Ві­денське перемир'я 1656 р., Андрусівське перемир'я з Польщею 1667 р., постійне обмеження прав України всупереч Березневим статтям 1654 р. тощо).

Коли Петро І дізнався про перехід Мазепи до шведів, він нака­зав провести масові репресії в Україні. Столиця гетьмана — Батурин була зруйнована, 15 тис. його жителів (в тому числі жінки й діти) були вбиті. Такої ж участі зазнали Лебедин, Ромни та багато інших міст і сіл. Основна частина народних мас була дезорієнтова­на і залишилася пасивною у війні, що продовжувалась на терито­рії України. Запорожці на чолі з кошовим отаманом Костем Горді­єнком підтримали Мазепу. За це царські війська зруйнували Січ, навіть мертвих виймаючи з могил і відрубуючи їм голови.

Вирішальна битва між московськими та шведськими військами відбулася 27 червня 1709 р. біля Полтави. (42 тис. московитів про­ти 24 тис. шведів). Шведські війська зазнали поразки. Вони втра­тили 9234 убитими, 2874 — полоненими, у тому числі 1 фельдма­ршал, 4 генерали, а згодом ще 20 тис. здалося у полон біля переправи через Дніпро. Московські війська втратили 1345 убити­ми. Була захоплена основна казна шведської армії (2 млн монет), каси полків (400 тис. монет) і кошти І. Мазепи (300 тис. монет). Полтавська битва стала переломною у ході Північної війни. Зна­чно зріс авторитет Москви і Петра І. Проте це стало катастрофою Мазепи і його планів щодо незалежності України. У вересні 1709 р., приголомшений поразкою і крахом своїх надій, Мазепа помирає. Мазепа мав добрі наміри щодо зміцнення державності України, але прорахувався і, тим самим, ще більше погіршив ста­новище. Але, на відміну від багатьох інших гетьманів, він боровся і діяв, а не пристосовувався і мовчав.

На місце Мазепи ще 1708 р. Петро І наказує обрати гетьманом Івана Скоропадського (1708-1722). Послідовники і прихильники Мазепи обирають своїм гетьманом Пилипа Орлика, який створює проект першої Конституції України. Основним її положенням були тези про незалежність України на обох берегах Дніпра від усіляко­го іноземного панування. Гетьманські прерогативи дещо обмежу­валися, тричі на рік мала збиратися генеральна рада у складі пол­кової й сотенної старшини, представників Запорозького війська. Усі посади мали бути виборними, православ'я — панівною релігі­єю. Планувалося чітко розмежувати державний скарб, яким би керував генеральний підскарбій, і особисті фінанси гетьмана. Пе­редбачалася перевірка державних земель, що знаходились у кори­стуванні старшини, встановлення контролю за повинностями під­даних, скасування деяких податків. Конституція П. Орлика була просякнута широким демократизмом, стала важливим досягнен­ням правничої думки того часу.

1713 р. Петро І видав указ про перейменування Московії на Ро­сію, а 1721 р., після перемоги у Північній війні, — на Російську імперію. Лівобережну Україну (Гетьманщину) офіційно почали називати Малоросією.