Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Приєднання Північного Причорномор'я та Правобереж­ної України до складу Російської імперії




Важливу роль в об'єднанні етнічних, українських земель віді­грали російсько-турецькі війни 1768-1774 рр. та 1787-1791 рр.

У січні 1768 р. кримські татари здійснили рейд на Правобереж­ну Україну, але змушені були відступити. Україна стала центром зосередження і розгортання російських військ, їхнім найближчим тилом, що вимагало постачання великої кількості провіанту, фу­ражу, транспорту.

З лівобережного козацтва було сформовано окре­мий корпус, а з мешканців Правобережжя — волонтерські форму­вання. У боях проти турків взяли участь запорожці, гусарські, пікінерські полки з України. Росія здобула перемогу у війні, і 1774 р. було підписано Кючук-Кайнарджійський мирний договір, за яким Росія отримала територію між Дніпром і Бугом, фортеді Керч і Єнікале в Криму, Кінбурн у гирлі Дніпра, а також право вільного судноплавства по Чорному морю. Туреччина вкушена була визнати незалежність Кримського ханства.

Згодом російські війська окуповують Крим, і цариця Катери­на II оголошує про приєднання його до Росії. Близько 300 тис. та­тар змушені були емігрувати з Криму до Туреччини черва політи­ку царського уряду, спрямовану на витіснення місцевого населення. Приєднання Криму мало велике значення, оскільки ліквідовував­ся багатовіковий плацдарм для нападів турецько-татарських військ в Україну; навколо почали освоювати землі Півдня України. У са­мому Криму не стало рабовласництва і работоргівлі, що, без сумні­ву, мало прогресивне значення.

В період російсько-турецької війни 1787-1791 рр. російське ко­мандування змушене було дозволити сформувати з колишніх запо­рожців Чорноморське козацьке військо, яке взяло активну участь у війні. Була створена і Козацька Чорноморська флотилія. Росія знову здобула перемогу у війні. За Ясським мирним договором 1791 р. Туреччина визнала приєднання Криму до Росії, віддала їй форте­цю Очаків і землі від Південного Бугу до Дністра. Чорноморське козацьке військо було переведене на Кубань.

1785-1786 рр. за наказом князя Потьомкіна були створені два Бузьких козацьких полки під керівництвом російських офіцерів. Бузьке козацтво складалося з різнорідних елементів — молдаван, болгар, польської шляхти, козаків-втікачів. 1787 р. їх об'єднали в один полк під керівництвом полковника Скаржинського. Полк нараховував 1500 козаків і брав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. Після війни козакам дозволили оселитися уздовж берегів Південного Бугу, де вони заснували багаті станиці і мали по 10 га землі в середньому на кожне подвір'я. Наприкінці XVIII ст. їх нараховувалося понад 6 тис. людей тільки чоловічої статі. Бузькі козаки (три полки) і Українська кінно-козацька дивізія бра­ли участь в узятті Парижа 1814 р. 1817 р. Бузьке козацтво було ліквідовано, із нього була створена Вузька уланська дивізія, а бу­зькі станиці ввійшли до складу Бузького військового поселення. Частину бузьких козаків перевели у м. Чугуїв, чим було покладе­но початок військовим поселенням.



В цей період починається швидка колонізація Півдня України. її можна розподілити на три види: поміщицька, селянська і місь­ка. Поміщики отримали тут 8 млн десятин землі і почали інтенси­вно заселяти й обробляти широкі степові простори, землі, придат­ні до землеробства. Поміщикам роздавали землю не менше ніж по 1500 гектарів, на яких він повинен був оселити 25 селянських дво­рів, і не більш за 12 тис. га — на 200 подвір'їв. Половина з цього повинна була бути заселена протягом перших 5 років, а цілком — протягом 10 років. Основна частина поміщиків (68,2 %) складала­ся з російських військових і вищих і середніх чиновників. Україн­ських старшин і чиновників було ледь 10,5 %, і серед них було багато запорозьких старшин, що залишилися й отримали земельні наділи. Російський уряд продавав запорозькі землі по декілька копійок за гектар. Отримати землю у Південній Україні було лег­ко, але заселяти її – дуже важко.



У Таврійській губернії серед п'ятьох найбільших землевласни­ків не було жодного українця. Отут поміщикам Фальц-Фейнам належало 200 000 га земля, Попову – 80 000, графу Мордвинову і Васалу – по 60 000, а графу Дурново – 50 000. Саму Запорозьку Січ, перейменовану на село Покровське, Катерина II разом із 200 000 га землі подарувала князю Волконському.

Іншим видом колонізації була селянська. Великим був потік переселенців-селян — в основному з Правобережжя, а також з Лі­вобережжя і російських губерній. Вільні селяни осідали на держа­вних, казенних землях і їм уряд виділяв землю на сім'ю. Найбіль­шу частину селянських колоністів складали втікачі, українські селяни, що утікали від поміщиків із різних частин України, серед них були також росіяни, греки, вірмени, виселені з Криму. Селян­ське населення Південної України розділялося на три категорії: 1) вільні; 2) поміщицькі; 3) державні.

Третім видом колонізації була міська. Варто підкреслити, що на величезній території запорозьких земель майже не було міст, тому їх потрібно було будувати, щоб розвивати повітові адміністративні і торгові центри. Засновувались нові міста: Олександрівськ (1770 р., нині — Запоріжжя), Катеринослав (1776 р., нині — Дніпропет­ровськ), Миколаїв (1789), Одеса (1795). 1783р. було заснорано Се­вастополь, 1784 р. — Сімферополь.



Широко залучалися до колонізації й іноземці. Переселенці з Се­рбії заснували тут дві колонії: Нову Сербію та Слав'яносербію. Новий Край назвали Новоросією. 1796 р. його населення перевищило 500 тис. людей, 80% з них були росіяни й українці.

Нові землі були об'єднані у Катеринославське і Бознесенське намісництво, а з 1796 р. — у Новоросійську губернію.

У другій половині XVIII ст. Польща значно ослабла. Це призве­ло до розчленування її фактично без воєн сусідніми державами: Росією, Прусією та Австрією. У результаті першого поділу Польщі (1772) Австрія забрала собі Галичину, а за два роки — і Буковину.

1793 р. Прусія і Росія вдруге поділили Польщу. Правобережні українські землі — Київщина, Поділля, Волинь увійшли до скла­ду Росії. 1795 р. відбувся третій поділ Польщі, за яким до Росії також відійшла Західна Волинь. Польська держава перестала іс­нувати. Таким чином, більшість українських земель опинились у складі Росії. На Правобережну Україну було поширено адміністра­тивно-територіальний (губернський) поділ Росії.

Наприкінці XVIII ст. більшість етнічних українських земель, Південь України і Правобережжя були об'єднані у складі однієї держави. Це мало велике прогресивне значення для України. Лік­відовано було багаторічний польський національний, соціальний і релігійний гніт, небезпеку татарських набігів. Але на зміну їм при­йшов гніт російського царизму.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 124; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты