Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Соціально-економічний розвиток України в першій половині XIX ст.




Читайте также:
  1. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  2. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  3. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  4. Аксіома 1: Розвиток (еволюція) системи визначається деякою ціллю й інформаційними ресурсами системи, її інформаційною відкритістю.
  5. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  6. Андрусівське перемир'я 1667 р. "Вічний мир" та його наслідки для України.
  7. Ауки України
  8. Бюджетна система України
  9. В чому полягає внесок античної філософії в розвиток філософського знання
  10. В чому полягає внесок філософії Середньовіччя в духовний розвиток суспільства

З кінця XVIII ст, українські землі входили до складу двох імпе­рій: Російської та Австрійської. Близько 80 % українських земель знаходились у складі Російської імперії і були поділені на 9 губер­ній. Населення Східної України наприкінці XVIII ст. складало 7,5 млн людей, а близько 1860 р. — 13,5 млн. На Західній Україні мешкало відповідно 2,5 млн і 5 млн людей.

В соціально-економічній сфері досі панували феодально-кріпос­ницькі відносини. Поміщикам належало 70 % усіх земель. Сільсь­ке господарство було малопродуктивним, оскільки базувалося на відсталій системі землеробства, примітивних знаряддях праці. Се­реднім вважався урожай сам-чотири. Поміщики намагалися збіль­шити свої прибутки шляхом посилення експлуатації селян і збіль­шення панщини, оброку, зменшення земельних наділів. Все це супроводжувалось повним безправ'ям селян, цілковито залежних від волі поміщиків.

Низька економічна ефективність феодально-кріпосницької си­стеми призвела до її кризи. Різке зростання населення і міст в імперії, розвиток товарно-грошових відносин у Європі сприяли розширенню внутрішнього і зовнішнього ринку. Це, у свою чер­гу, вимагало збільшення виробництва сільгосппродукції, особли­во хліба (зерна). Виробництво хліба на продаж, тобто розвиток товарного землеробства, підривало натуральний характер госпо­дарства, всю феодально-кріпосницьку систему, вимагало інтенси­фікації виробництва шляхом його раціоналізації, впровадження передових досягнень агрономії, застосування найманої праці і машин, що спричинювало зрушення І у соціальній структурі сус­пільства (збільшення такої верстви, як наймані робітники). Поступово відбувається процес товариаації сільського господарства (і у поміщиків, і в селян).

Одним з проявів цього були чумацькі промисли, тобто торгово-візницька діяльність, пов'язана з продажем солі, в'яленої риби, дьогтю, хліба тощо. У середині XIX ст. чумаки завозили в Україну понад 8 млн пудів солі щорічно, використовуючи для цього до 150 тис. возів. Чумакування сприяло первісному нагромадженню капіталу і соціальній диференціації населення.

У той час селяни України розділялися на три основні групи: а) поміщицькі; б) державні; в) вільні і козаки. На Правобережжі кріпосні (поміщицькі) селяни складали 58 % населення, на Лівобережжі – 38 %, на Південній Україні – 25 %. У цілому селяни-кріпаки складали 40 % населення України 1838 р.



На Лівобережній Україні (Полтавська, Харківська і Чернігівсь­ка губернії) поруч із зерновими, вирощували також тютюн, коноп­лі і частково цукровий буряк. На Правобережжі (Київська, Волин­ська, Подільська губернії) спеціалізувалися на вирощуванні озимої пшениці і цукрового буряка. На Південній Україні (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії) – пшениці на експорт і тонкорунному вівчарстві.

У промисловості відбувається так званий промисловий перево­рот – процес заміни мануфактурного виробництва з його ручною ремісничою технікою великим машинним фабрично-заводським ви­робництвом з вільнонайманою працею робітників. Він забезпечу­вав впровадження у виробництво І транспорт системи робочих ма­шин, парових двигунів, створення самостійної машинобудівної гплузі. Усі підприємства поділялися на три групи: поміщицькі, купецькі, державні. Основна частка промислового виробництва припадала на перші дві групи. Якщо у першій чверті XIX ст. кіль­кість поміщицьких та купецьких підприємств була приблизно од­наковою (50:50), то близько 1860 р. співвідношення складало 94:6 на користь купецьких, що свідчило про занепад поміщицької про­мисловості і успіх нової, капіталістичної.



Найрозвиненішими у першій половині XIX ст. були такі галузі промисловості:

1) цукрова (перший цукровий завод в Україні збудували 1824 р., – після цього почалася «цукрова лихоманка»). 1861 р. було вже 229 цукрових заводів, які давали великі прибут­ки, — значна частина тодішнього центру Києва була збудова­на на «цукрові» гроші. Україна давала 3 млн пудів цукру за сезон або 80 % загальноімпорського виробництва. До 1824 р. 1 фунт цукру коштував 2 рублі і вироблявся з кубинської сировини, згодом його ціна впала до 13 коп. і він став загаль­нодоступним. Колишні кріпаки українського походження – Яхненки, Симиренки, козаки Терещенки – стають поруч із титулованими цукрозаводчанами – графами Бобринськими, Потоцькими;

2) ґуральництво (винокуріння) – на горілку в Україні перега­няли до третини врожаю жита. З 1800 р. виробництво горіл­ки зросло з 6 млн відор до 40 млн;

3) суконна промисловість – 1860 р. в Україні виробляли 2 млн 200 тис. аршинів сукна. Її центрами були Дунаївці на Поділ­лі та Клинці на Чернігівщині. 1805 р. в Україні було 27 су­конних заводів, а 1859 р. – 160;

4) кам'яновугільна промисловість – добували 6 млн пудів ву­гілля на рік, що складало 33 % загальноімпорського. Донбас вийшов на друге місце в імперії за кількістю його видобутку, поступаючись лише Домбровському басейну (Польща).

Велику роль у торгівлі відігравали ярмарки. На Україну припа­дало 40 % всіх ярмарок Росії. Значний товарообіг здійснювався на ярмарках у Харкові – Хрещенській, Троїцькій, Успенській і Покровській. Промисловість і торгівля в Україні знаходились у ру­ках росіян. Серед власників фабрик росіяни складали 44,6 %, укра­їнці – 28,7 %, євреї – 17,4 %, а решту – інші національності. Через чорноморські й азовські порти вивозилося товарів на суму, що 1825 р. склала 11 % загальноросійського експорту, а 1860 р.– 32,2%. Головним товаром експорту було українське зерно і сільгосппродукти. 1853 р. експорт пшениці сягав величезної цифри в 1 млн 302 тис. т.



Перше парове судно в Україні було збудоване 1823 р.

Близько 1860 р. в Україні діяло 40 тис. млинів, 18 макаронних підприємств, 100 салотопень, 254 шкіряні і 54 миловарні підпри­ємства. За 1825-1860 рр. кількість промислових підприємств збі­льшилася майже втроє. Отже, наприкінці 50-х рр. XIX ст. україн­ська промисловість досягла певних успіхів. У деяких галузях (цукровій, кам'яновугільній, винокурній) вона набула загальноім-перського значення.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 20; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.017 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты