Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Тема 5. Політичне становище та соціально-економіч­ний розвиток України наприкінці XVII—XVIII ст.




Читайте также:
  1. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  2. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  3. Quot;Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та процесуальних законів щодо додаткових заходів
  4. Аксіома 1: Розвиток (еволюція) системи визначається деякою ціллю й інформаційними ресурсами системи, її інформаційною відкритістю.
  5. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  6. Американська школа– сформу­валась наприкінці XIX ст. у США і стала однією з основоположних у формуванні неокласичної теорії. За­сновником і главою школи був Дж. Б.Кларк.
  7. Андрусівське перемир'я 1667 р. "Вічний мир" та його наслідки для України.
  8. Ауки України
  9. Боротьба за політичну владу наприкінці 1917 р. причини громадянської війни в У.
  10. Бюджетна система України

План:

Руїна

Україна і Північна війна

Ліквідація автономії України у складі Російської імперії

4. Правобережні і західноукраїнські землі наприкінці XVII — у XVIIIст.

5. Визвольна боротьба народних мас України у XVIII ст. Слобідська Україна наприкінці ХУІІ-ХУШст.

Приєднання Північного Причорномор'я та Правобереж­ної України до складу Російської імперії

Соціально-економічний розвиток України в другій половині ХУП—ХУПІ ст.

Українська культура наприкінці ХУП-ХУШ ст.

Руїна

Поділ України 1663 р. на Лівобережну і Правобережну, бороть­ба старшинських угруповань за владу, суперництво промосковсь­кої та пропольської партій (а згодом і протурецької), продовження війни з Польщею призвели до великих спустошень і розрухи, тому цей період в історії України (1663-1687) називається Руїною.

1664 р. польські війська здійснили новий похід на Лівобереж­ну Україну, але зазнали поразки. На Правобережжі почалося по­встання, яке призвело до фактичної ліквідації польської влади у цьому регіоні. Гетьман П. Тетеря тікає у Польщу, на його місце обирають Петра Дорошенка (1665-1676). Він народився 1627 р., його дід — Михайло Дорошенко — був гетьманом, а батько — полковником. Вже 1654 р. він сам став полковником, а при геть­мані Тетері — генеральним осавулом. Петро Дорошенко поставив собі за мету об'єднати усі українські землі. 1667 р. разом з тата­рами йому вдалося вигнати поляків з Правобережжя і встановити кордон по р. Горинь.

У цей час лівобережний гетьман І. Брюховецький, намагаючись зміцнити свої позиції, посилив залежність України від Москви, підписавши Московські статті 1665 р. Гетьмана мали обирати за вказівкою цари, кількість гарнізонів московських військ в Україні значно збільшувалась, царські воєводи могли збирати податі на свою користь. Частина старшини отримала московське дворянст-но, а сам Брюховецький одружився на княжні Долгоруковій, отримав маєтностіу своє володіння.

Посилення податкового гніту викликало народні повстання 1666 і 1668 рр. Цим скористався П.Дорошенко, який ввів свої війська на Лівобережну Україну. Лівобережні козаки перейшли на його бік, а Брюховецького вбили. Дорошенко на деякий час стає геть­маном по обидва боки Дніпра, об'єднавши Україну. Але неприєм­ності у власній сім'ї змусили його повернутись у Чигирин. Цим скористались московські урядовці, які сприяли обранню нового гетьмана Лівобережної України —Дем'яна Многогрішного (1668-1672). Враховуючи уроки повстань 1666 і 1668 рр., Москва зму­шена була дещо послабити свій наступ на права України. За Глухівськими статтями 1669 р. кількість залог у містах України зменшувалась, збирання податків перекладалося на козацьку ста­ршину. Резиденцією гетьмана стало м. Батурин. Але швидко дія­льність нового гетьмана, який дбав, перш за все, про власне зба­гачення і збагачення своїх родичів, викликала незадоволення старшини, якій вдалося дискредитувати його. Многогрішного ски­нули з гетьманства і заслали у Сибір. Гетьманом обрали Івана Самойловича (1672-1687).



В цей час на Правобережжі П. Дорошенко, розуміючи, що зві­льнитися від гніту Польщі і Москви йому самому не вдасться, при­ймає протекторат Туреччини на тих самих умовах, що й Молдавія і Волощина. Україна здобувала автономію, не повинна була навіть платити султанові ніякої податі, тільки постачати йому військо. Рішення про турецьку орієнтацію було прийняте на раді в Корсуні 1669 р.



1672 р. турецькі, татарські, молдавські та українські війська Дорошенка розгромили польську армію під м. Бучачем (нині Тер­нопільська обл.), і польський уряд змушений був підписати при­низливий для себе Бучацький мирний договір.Поділля відходило до Туреччини, а Брацлавщина і Київщина — під владу Дорошен­ка. Таким чином, Польща втратила більшу частину України. Цим вирішила скористатися Москва і гетьман І. Самойлович. 1674 р. їхні війська вступили на Правобережжя. Міста здавалися їм без бою, не бажаючи бути під владою Туреччини і Дорошенка. У бере­зні 1674 р. у Переяславі відбулася генеральна рада, в якій взяли участь представники 10 правобережних полків. Рада вирішила всі ці полки з'єднати з Лівобережжям у складі Московської держави. І. Самойлович стає на деякий час гетьманом обох частин України. Дорошенко зрікається булави.

Проте Туреччині не подобався такий перебіг подій, і 1677 р. вона проголошує гетьманом Правобережної України і «князем Са­рматським» Юрія Хмельницького (1677-1681). 1677 і 1678 рр. Туреччина організовує нові походи на Україну («Чигиринські по­ходи»), її військам вдалося взяти Чигирин, але в цілому походи закінчилися безрезультатно. 1681 р. між Москвою і Туреччиною було підписано Бахчисарайську мирну угоду, за якою остання від­мовилася від претензій на Лівобережну Україну та Запоріжжя, але Правобережжя залишалось під її контролем.

До цього ж часу належить діяльність найзнаменитішого кошо­вого отамана Запорозької Січі Івана Сірка. Він народився у м. Мерефі біля Харкова у козацькій сім'ї. За деякими даними, 1645 р. командував загоном козаків, що брали участь у бойових діях на території Франції проти іспанських військ. Активний учасник Ви­звольної війни, з 1654 р. — полковник, 1658-1660 рр. був вінни­цьким полковником. З 1660 р. неодноразово обирався кошовим отаманом Запорозької Січі. Він був єдиною в історії козацтва лю­диною, кого запорожці обирали на цю посаду 15 разів! За час своєї військової діяльності І. Сірко брав участь як командир у 55 битвах і скрізь, крім єдиного випадку, виходив переможцем. Неодноразо­во він ходив походами на Крим і Очаків, звільняючи полонених і захоплюючи багату здобич. Татари називали його Урус-шайтаном, тобто руським чортом. У політиці він був непостійний. То він був на боці московського царя, то польського короля, то підтримував П. Дорошенка, то ставав на бік його ворогів і навіть діяв заодно з



турецьким султаном проти московського царя. У результаті зрад­ництва 1672 р. був схоплений і засланий у Сибір, але цар змуше­ний був повернути його через навалу турецької армії на Україну. «Нужда закон міняє» — любив говорити Сірко при зміні свого ку­рсу. Головною причиною цих політичних поворотів Сірка було пра­гнення бути незалежним і вільним. Одна із найгучніших битв за­порожців за Сірка відбулася у різдвяні дні 1675 р., коли турецький султан, прагнучи скористатися святами, вирішив знищити Запо­розьку Січ. Для цього він направив 15 тис. кращих яничар і 20 тис. татар на Січ, щоб вони застали зненацька запорожців і всіх їх пе­ребили. Проте операція турків провалилася. Вони проникли на центральну площу Січі, але тут їх впритул розстріляли запорожці зі своїх куренів. Загинуло 13,5 тис. яничар, 150 потрапило у по­лон. У козаків втрати були на декілька порядків менше — загину­ло 50 і поранено було 80. Султан Махмуд IV у листі запропонував козаком здатися добровільно. Відповідь запорожців увійшла в іс­торію як «Лист запорозьких козаків турецькому султану», увічне­ний у відомій картині І. Рспіна. Лист від імені запорожців підпи­сав Іван Сірко. «Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, і самого люципера секретар», — писали автори листа султану. Але не тільки султан писав Сірку. З ним мали листуван­ня польський король Ян Собеський, московський цар Федір, крим­ський хан, гетьмани України Ю. Хмельницький, П. Дорошенко, І. Самойлович. І. Сірко фактично врятував життя майбутньому ге­тьману України І. Мазепі. Прославлений воїн Іван Сірко помер своєю смертю 1 серпня 1680 р. на рідному хуторі і був похований у селі Капулівка біля теперішнього м. Нікополя. Після смерті Сірка запорожці вже ніколи не відігравали такої визначної ролі у війсь­ково-політичній історії, хоча вплив їх на хід подій у цьому регіоні лишався відчутним.

1686 р. Москва підписала з Польщею «Вічний мир»,який зберіг поділ України на дві частини. Москва приєдналась до антитурецької «Священної ліги». Через це 1687 р. був організований перший Кримський похід московських і українських військ, який закінчи­вся невдачею. Вина за його провал була покладена на гетьмана Самойловича, якого скинули з посади і заслали у Сибір.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 30; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты