Держава в системі суспільного відтворення

Історія засвідчила, що ринковий механізм не спроможний розв’язати проблем суспільного відтворення, що породжені ринком. Негативні сторони ринку проявляються в багатьох сферах суспільного відтворення: 1) він неспроможний забезпечити поступовий і планомірний процес розвитку і відтворення кожного елемента продуктивних сил (людського ресурсу, засобів виробництва, використовуваних людьми сил природи, інформації тощо); 2) самостійно відтворювати і розвивати такі елементи продуктивних сил, які впливають на формування сучасної робочої сили, людського та інтелектуального капіталу (фундаментальну науку, освіту, охорону здоров’я); 3) немає таких внутрішніх стимулів, які б заохочували підприємців зберігати природу; 4) рівномірно розвивати різні регіони країни, забезпечувати відносно однаковий рівень життя населення, його зайнятість та справедливий розподіл національного доходу і соціальний захист людей; 5) проводити цілісну економічну та соціальну політику відтворення і розвитку існуючої соціально–економічної системи, формувати таку політику; здійснювати заходи економічного програмування і прогнозування.

Отже ринок неспроможний забезпечити стабільне економічне відтворення, оскільки поєднує умови для дії періодичних циклічних криз і так званих “провалів” ринку.

Усі реально функціонуючі в ХХІ ст. соціально–економічні системи “змішані”, скрізь держава і ринкова система ділять між собою знаходження відповіді на такі фундаментальні питання: 1) скільки треба виробляти? 2)що потрібно виробляти; 3)як продукцію виробляти; 4)хто повинен одержати цю продукцію? 5)як соціально–економічна система здатна адаптуватися до майбутніх змін?

Починаючи з другої половини 1930–х років поступово і практично в усіх змішаних економічних системах держава і ринкова система ділять між собою функцію знаходження відповіді на ці п’ять фундаментальних питань. Однак різні економічні системи відрізняються одна від одної по співвідношенню держави і ринку в управлінні суспільним відтворенням.

Розглянемо роль держави в системі суспільного відтворення на прикладі економічних функцій, які вона виконує у своїй регуляторній діяльності. В принципі економічних функцій у державі багато. І вони різноманітні. Тому ми розглянемо лише ті, які в економічній теорії виділяються як першочергові, найважливіші. А саме: 1) забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, що сприяють функціонуванню ринкової системи. З іншого боку ця правова база є правовою основою для державного втручання в процес суспільного відтворення та його регулювання; 2) захист конкуренції; 3) перерозподіл доходу і багатства; 4) обмеження дії деяких елементів ринкового механізму; 5) досягнення і збереження національних конкурентних переваг у світовій економіці; 6)стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, продовжуваних коливаннями економічної кон’юнктури, а також стимулювання економічного розвитку. Виконання державою цих та інших економічних функцій є, водночас, засобом регулювання суспільного відтворення в масштабі країни.

Коротко розглянемо зміст, визначених наукою економічних функцій держави.

Правова база і суспільна атмосфера. Держава бере на себе задачу забезпечення правової бази, яка б охоплювала широкий спектр економічних процесів суспільного відтворення і забезпечувала його прогрес. Необхідна правова база передбачає такі заходи, як надання законного статусу приватним і державним підприємствам, визначення прав приватної і інших форм власності, гарантування дотримання контрактів. Держава також встановлює законні “правила гри”, що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. На основі законодавства уряд держави одержує можливість виконувати функції арбітра в області економічних зв’язків, виявляти випадки не чесної практики господарських суб’єктів і застосувати владу для здійснення відповідних покарань.

Основні правові послуги, що забезпечується державою, включають застосування міліції, прокуратури, судів для підтримання суспільного порядку, введення стандартів виміру ваги і якості продуктів, створення грошової системи, що полегшує обмін товарів і послуг. Держава також на законодавчій основі регулює правила поведінки, якими повинні керуватися виробники у своїх відносинах зі споживачами. Вона забороняє продажу фальсифікованих або з підробленою маркою харчових продуктів і лікарств, вимагає на упаковці показники чистої ваги і інгредієнтів продукту, вводить стандарти якості тощо. Усі ці заходи переслідують мету запобігти обманні дії виробників і водночас зміцнити віру населення в досконалості ринкової системи.

Мається на увазі, що такого роду діяльність покращує розподіл ресурсів, здійснює забезпечення ринку засобами обігу(грошима), визначає права власності, дотримання умов контрактів, що зумовлює збільшення обсягів торгівлі, її розширеного відтворення.

У кожній країні поліпшується правове регулювання внаслідок прийняття та вдосконалення правової бази відповідного комплексу юридичних законів та поправок до них. Так, у Японії на початку 1990–х років діяло понад 450 регулюючих законів, з них 220- у сфері економіки.

В Україні також створено правове забезпечення впливу держави на суспільне відтворення. Це, наприклад, Закон України “Про підприємство”, “Кодекс законів про працю”, “Цивільний кодекс України” та багато інших законів. Правда, не усі громадяни країни, підприємці, народні депутати та державні чиновники у своїй діяльності безумовно дотримується вимог цих законів. Це одна з причин відставання, України в її розвитку на протязі всього постсоціалістичного періоду. Так масштаби валового внутрішнього продукту, що виробляється за рік ( наприклад в 2008 р.) все ще становлять біля 70 -72 % цього обсягу в 1990р.

Захист конкуренції. Конкуренція все ще слугує основним регулюючим механізмом в змішаній економіці. Це та сила, котра підкоряє виробників і постачальників диктату покупця або суверенітету споживача. Як вважається, за конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців про попит і продажу визначають ринкові ціни. За конкуренції покупці – це господарі, ринок їх агент, а підприємства - їх слуга.

Ріст монополії різко змінює цю ситуацію. За умов монополізації виробництва виникає ситуація, за котрої число продавців стає настільки незначним, що кожний продавець уже здатний здійснити вплив на загальний обсяг пропозиції а тому і на ціну продукту, що продається. Отже коли монополії замінюють собою конкуренцію продавці можуть впливати на ринок або маніпулювати на ньому цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому. За монополізації виробництва суверенітет виробника настільки підмінює собою суверенітет споживача ,що монополія замінює конкуренцію. Коротше кажучи, монополія породжує нераціональний розподіл економічних ресурсів.

Для захисту конкуренції держава використовує антимонопольне законодавство, тобто закони спрямовані на обмеження діяльності монополії , а також законодавство про нечесну конкуренцію, нечесну торгівлю тощо. Вперше антимонопольні закони були прийняті наприкінці ХІХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки процеси монополізація в цих країнах відбувалися найінтенсивніше, що одночасно породжувало негативні процеси. Антимонопольне законодавство є одними з адміністративних методів державного регулювання суспільного відтворення в багатьох країнах, в тому числі і в Україні.

Існують американська та європейська система антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 роках є основним антитрестовським законом Америки, який забороняє не лише різні форми монополії, а й саму спробу монополізувати торгівлю. Але цим законом забороняються лише трести й картелі. Щоб обійти його, монополії створювали холдинг–компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, картельні угоди замінювалися негласними джентльменськими угодами, так званим лідерством у цінах. Загалом незаконними у США вважають такі дії, як цінова дискримінація, лідерство в цінах, обмежувальна практика організації збуту та ін.

Антимонопольні закони втілюють в життя спеціально створені органи. У США – Федеральна торгівельна комісія й Антитрестовське управління міністерства юстиції. Головна мета антимонопольних законів – обмеження монополії та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка та сприяння дрібному бізнесу.

Європейська та японська система антимонопольного законодавства забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою.

В Україні ще в 1992 р. було прийнято закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, а в 2001 р. Закон України “Про захист економічної конкуренції”. Створено Антимонопольний комітет України та його територіальні управління. Вони мають право прийняття рішення про примусовий розподіл монопольних утворень, а для створення нових крупних економічних об’єднань необхідно отримати дозвіл цього комітету. Антимонопольний комітет не вважає існуючі в Україні фінансово–промислові групи монополістичними утвореннями.

Обмеження дії деяких елементів ринкового механізму. В країнах зі змішаною економікою існують достатньо значні обмеження використання ринкових елементів у таких сферах як охорона суспільного порядку, національна оборона, транспортній системі, обслуговування інфраструктурних комплексів, водозабезпечення тощо.

Обмеження застосовуються і в сфері суспільного споживання та забезпеченні суспільно нормальних умов життя, освіти, людського обслуговування. Державні і муніципальні органи забезпечують функціонування системи освіти, охорони здоров’я, екологічного контролю з врахуванням ринкових і суспільних інтересів.

Досягнення і забезпечення національних конкурентних переваг у світовій економіці.

Реалізація цієї функції держави визначається потребами науково– технологічного розвитку, економічного зростання, переґрупуванням зарубіжних країн на постіндустріальний характер розвитку виробництва та відповідні структурні зрушення у світовому ринку. Країна досягає конкурентної переваги завдяки економічними факторам і наявністю унікальних інституціональних механізмів здатних безперервно підвищувати рівень використання факторів виробництва: ресурсів робочої сили, капіталу усіх видів, підприємництво.

У цьому аспекті загально визначеною задачею уряду стає розробка політики нововведень у техніці та технологіях, вигідних для національної економіки. Це дозволяє поліпшити ефективність виробництва, диктувати високі ціни на міжнародних ринках завдяки високій якості продукції та послуг, а також розвивати нові науковомісткі галузі.

Характерним для розвинутих країн є активізація діяльності держави по розширенню можливостей забезпечення конкурентних переваг національної економіки на світових ринках шляхом створення сприятливих умов господарювання національних підприємств, стимулювання використання недержавної підтримки приватного бізнесу, конкурентоздатності фірм в тих сферах, де приватні інвестиції сприяють рішенню крупномаштабних стратегічних задач і пов’язані з високим ризиком або не забезпечують достатнього рівня рентабельності.

Зараз значимою функцією держави в контексті забезпечення високої конкурентноздатності є координація економічних процесів, стимулювати розвиток економіки у відповідності з обраними урядом орієнтирами. Так, наприклад ряд розвинутих країн здійснюється довгострокова стратегія розвитку промисловості, довгострокових наукових досліджень через систему планово – прогнозних структур (Франція , Японія , КНР).

Далі. Велике значення у формуванні національних конкурентних переваг має адаптація економічного регулювання до змінюваних умов господарювання, що виражається в диферсікації економічної і соціальної політики. Так, в сучасній економіці розвинутих країн водночас ідуть процеси дерегулювання і децетралізації. Дерегулювання означає скорочення масштабів прямого державного втручання в механізм суспільного відтворення. При цьому державне регулювання доповнюється корпоративним, що дає кумулятивний ефект. При цьому може зростати роль регіональних органів державного управління.

Неабияке значення для досягнення конкурентних переваг для України має реальний і швидкий розвиток промисловості та сільського господарства, якомога швидше переводення ці та інші галузі народного господарства на інноваційну модель розширеного відтворення.