Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Предмет, метод, функції і завдання курсу




Читайте также:
  1. III. Мета, стратегічні напрями та основні завдання Національної стратегії
  2. БАКАЛАВРСЬКИХ) РОБІТ З КУРСУ
  3. Банк, його види, операції та функції
  4. Банки як провідні фінансові посередники, їх призначення і функції.
  5. Банківський маркетинг: суть, функції та об’єкти досліджень
  6. В – Індивідуальні розділи курсу
  7. Введение к курсу
  8. Вера иметод, или еще раз о правилах игры в бисер
  9. Визначити значення функції y
  10. Використання логічних функцій в базах даних. Функції

Суспільне відтворення Національне багатство

Типи суспільного Структура національного

відтворення багатства

Показники суспільного Споживання

відтворення Заощадження

Валовий внутрішній продукт Податки

Національний дохід Державний бюджет

Додана вартість Соціальна політика

 

Відтворення людського ресурсу

Держава в системі суспільного

відтворення

Інтернаціоналізація відтворювальних

процесів

Глобалізація відтворювальних

процесів

 


[1] Використання синонімічних термінів споживна вартість (цінність) та мінова вартість (вартість) обумовлені як лінгвістично — термін value в англійській мові потребує змістовного уточнення, так і використанням в учбовій літературі класичних методів аналізу.

[2] Слово “монета” вперше з’явилось в Римі як титул богині Юнони в 279 р. до н.е. В подальшому при її храмі (Юнони — Монети) почалось здійснюватись карбування грошей, які і отримали відповідну назву.

[3] Див. Кэмпбелл Р. Макконнел, Стэнли Л.Брю. Экономикс. Т.1, М., 1992, с.61.

[4] Гальчинський А.С.,Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб.- К.Вища шк.,1998, с.157.

[5] Пол.А.Самуэльсон, Вильям Д.Нордхаус. Экономика: пер. с англ. — М.: 1997, с.67.

[6] Див. Пол Хейне . Экономический образ мышления. М., 1991, с.204.

[7] Універсальний [лат. unsversalis загальний, усезагальний] – 1) всеохоплюючий, різнобічний; 2) придатний для багатьох цілей, із різноманітним призначенням, такий, що виконує різноманітні функції;

 

[8] Прогрес [лат. Progressus] – рух уперед, від нижчого до вищого, перехід на більш високий ступінь розвитку, зміна на краще; розвиток нового, передового.

 

[9] Принцип [лат. Principium – основа, початок] – 1) основне, висхідне положення певної теорії; керівна ідея, основне правило діяльності; 2) основа будови, дії якогось механізму тощо.

 

[10] Відомий економіст Артур Льюїс ще у 1954 р. у своїй праці “Економічний розвиток при необмеженій забезпеченості робочою силою” сформулював теорію двосекторної моделі економіки, згідно якої у будь-якій національній економічній системі існує два сектори: перший сектор – сучасний, з відносно передовою технікою та добре функціонуючим ринковим механізмом і другий сектор – традиційний – із відсталою технікою та слабким зв’язком із ринком. Ця теорія не втратила своєї актуальності для більшості країн планети і на початку ХХІ століття.



 

[11] Критерій [грецьк. Krsterion] – ознака, на основі якої відбувається оцінка, визначення або класифікація чогось; мірило.

 

[12] Наприклад, автори підручника “Економічна теорія: Політекономія”. – за ред.. В.Д. Базилевича (К.:Знання-Прес, 2007) вважають, що оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм майже не існує, то будь-яке економічне зростання можна вважати змішаним, оскільки воно відбувається на поєднанні інтенсивних та екстенсивних його типів – с. 465.

 

[13] Інновація – впровадження нової техніки, технології, організації виробництва і збуту товарів тощо, що дає змогу здобувати переваги над конкурентами. Основними видами інновацій є: техніко-технологічні; продуктові; маркетингові; організаційні; управлінські. Реалізація будь-якої інновації, інноваційного проекту передбачає інноваційну активність суб’єкта економічної діяльності. У зв’язку з цим можна навести слова видатного дослідника проблем підприємництва Ізраеля Кірцнера: Суть активного підприємництва полягає у пильності по відношенню до можливостей, які не помічалися раніше.



 

[14] Більш докладно див. В.Б. Супян. США в мировой экономике в начале ХХ1 века //США – Канада: экономика – политика – культура. -2008. - № 1. – С. 3-16. Статистичні дані по США у тексті лекції наводяться із зазначеної статті.

 

 

[15] Більш докладно дивись: Філіпенко А.С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. Київ. “ Знання України ”, 2002. – Розділ 3. Теорія економічного розвитку. – С. 42-43.

 

[16] Так, наприклад, найважливішим принципом європейської моделі економічного розвитку концептуально обрано “демократичний градуалізм” – спосіб управління процесом глобальних змін на основі переговорів і консенсуса, що дає змогу вирішувати завдання, які стають перед суспільством, еволюційним шляхом. Специфічним концептуальним принципом цієї моделі виступає також синтез цілей економічного прогресу та соціальної солідарності –Див. Гутник В. Модели социально- экономического развития стран Западной Европы // Общество и экономика. – 2000. - № 2. – С. 92-98.

 

[17] Див. більш докладно: Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку. К., “ Інтелсфера ”, 2002.

 

[18] Див., наприклад, Корнійчук Л., Шевчук В., Воробйова Л. Фізична економія. Українська школа // Економіка України. - № 9 -10. – 2006.

[19] Критерій (гр. Kriterion) – ознака, на основі якої відбувається оцінка, визначення, або класифікація чогось; мірило.

[20] Див., наприклад, В.А. Корецкий. Цивилизационная парадигма глобальных изменений // Социо-гуманитарные знания. – 2008. - № 1; Афанасьев В.В., Качура Г.Н. Циклы цивилизаций. Учебное пособие /В.В. Афанасьев, Г.Н. Качура. – М.: “ Канон + ” РООИ “ Реабилитация ”. 2010.



[21] Громыко Ю.В. Антропология политической идентичности. Самоопределение “ рашинз ” в гло­бальном мире. Территориальное развитие, транснациональные русские корпорации и идентичность. М., 2006. – С. 49.

 

[22] Маркс К. Капітал Т.1. – К.: Держполітвидат. Літератури УРСР. – 1954. – С. 154.

[23] Самуельсон П., Нордхауз В. Макроекономіка. – К.: Основи, 1998. – с. 67.

[24]Там само – с. 24.

[25] Маркс К. Капітал. Т.1. – М.: 1955. – с. 238.

[26] Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 24. Розд. 1 – С. 29-68.

[27] Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т.23. – М.: Госполитиздат, 1960. – 907 с.

[28] Див.: Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник /За наук. ред. Д-ра екон. Наук, проф. А.М.Колота. – К.: КНЕУ, 2009. – С. 245.

[29] Див.: Статистичний щорічник України за 2007 р.: Державний комітет України. – К.: Консультатнт, 2008. – С. 342.

[30] Там само, С.368.

[31] Макрс К. Капітал. Т.1. – К.: Держполітвидав УРСР. – С. 173.

[32] Маркс К. Там само.

[33] Маркс К. Капітал. Т.1. – К.: Держполітвидав УРСР. – 1954. – С.548.

[34] Риккардо Д. Начала полтической экономии // классика полтической мысли. – М.: ЭКСМО-ПРЕСС, 2001. – С. 454.

[35] Самуэльсон П. Экономика: Вводный курс. – М.: Прогресс, 1964. – С. 596.

[36] Там само. – С. 595.

[37] Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1. / Редкол.: С.В.Мочерний та ін.. – К.: «Академія», 2000. – С. 594.

[38] Гальчинський А., Єщенко П. Економічна теорія: Підручник. – К.: Вища шк.., 2007. – С. 346.

[39] Децилі – варіанти, що ділять упорядкований ряд розподілу на десять рівних частин, квінтилі – на п’ять рівних частин

Предмет, метод, функції і завдання курсу

“Історія економіки та економічної думки”

Предмет курсу, метод та функції

Економічне життя суспільства є надзвичайно багатогранним. Його вивчає система економічних наук, яка об’єднує науки про загальні закони економічного розвитку, галузеві економічні науки, що розглядають конкретні економічні процеси, та науки про національне господарство.

Кожна з них має свій предмет, своє коло досліджуваних питань. Об’єктом вивчення економічної науки є економіка як сукупність суспільних відносин, як національне господарство в його еволюційному розвитку. Першість серед економічних наук належить економічній теорії (політичній економії), яка є методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, що реалізуються у всіх галузях і сферах людської діяльності. “Історія економіки та економічної думки” – інтегрований курс, знаходиться на перетині двох дисциплін економічної історії й історії економічної думки, передбачає особливий підхід у дослідженні історико-економічних процесів

Історичний екскурс у минуле економічного життя суспільства засвідчує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а отже, розглядаючи таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення науки історії економіки та економічної думки.

Історія розвитку економіки та економічної думки є обґрунтуванням фактів і подій, суспільного господарства певної цивілізації та їх науковим відображенням в економічних теоріях і концепцій за допомогою історичного матеріалу.

Таким чином, вивчення історії економіки та економічної думки – це формування економічного мислення, для того щоб довідатися, як сприймали й розв’язували економічні проблеми в минулому, усвідомити розвиток економічних теорії і концепцій від минулого до сьогодення.

Глибоке розуміння суті історії економіки та економічної думки як предмета потребує з’ясування джерел їхнього зародження й розвитку. Економічна історія як наука виникла у ХІХ пер. (німецька історична школа). Одним із головних її завдань було узагальнення й аналіз господарського досвіду, нагромадженого людиною. Вивчення цього досвіду дає змогу прогнозувати економічний розвиток, розробляти найбільш доцільну економічну стратегію й тактику, давати практичні рекомендації.

Економічна історія вивчає еволюцію господарської діяльності, господарського буття людства від первісного суспільства до сучасності. Ці питання є предметом економічної історії – науки, яка відіграє фундаментальну роль у системі історико-економічних дисциплін.

Економічна думка зародилася в глибокій давнині та пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Розвиток економічної думки поступово сформував і науку про її власну історію, тобто історію економічної думки, предметом якої є історичний процес виникнення й розвитку економічних ідей, течій і шкіл, вчень окремих економістів.

Отже, предметом історії економіки та економічної думки є вивчення еволюції господарської діяльності, господарського буття людства в процесі виникнення й розвитку економічних ідей, концепцій, течій і шкіл у сукупності та різноманітності форм вияву на кожному конкретному історичному етапі.

Методико-методологічні засади аналізу історії економіки та економічної думки можуть бути різними залежно від мети, до якої прагне. Економічна теорія використовує широкий спектр прийомів і способів дослідження свого предмета, які й визначають зміст її методу.

Методологічно історія економіки та економічної думки як особлива система наукових поглядів об’єднує сукупність методів економічного аналізу (до них можна віднести такі методи: діа-лектичний, наукової абстракції, історичний і логічний),

У складній системі економічних наук історія економіки та економічної думки посідає вагоме місце. Теоретично осмислюючи й узагальнюючи досягнення кожної з цих наук, ми створюємо передумову для подальшого поступального розвитку. Історія економіки та економічної думки має й самостійне значення, виконуючи такі важливі функції.

1. Пізнання поступального процесу еволюції економічної науки.

2. Виявлення правильних теоретичних і практичних орієнтирів на основі вивчення альтернативних економічних поглядів.

3. Засвоєння економічних категорій, законів і принципів у їх історичних змінах.

4. Формування й розвиток економічного мислення.

 

Періодизація курсу: історія економіки та економічної думки

Для історії економіки та економічної думки важливим є питання її періодизації, тобто поділу історії господарства й економічної думки на певні етапи та періоди.

У сучасній економічній науці найчастіше застосовуються три основні підходи до періодизації економічного розвитку людства. В історичній ретроспективі – це:

§ формаційний підхід Маркса;

§ інституціонально-технологічний підхід;

§ історико-хронологічний підхід.

Відповідно до першого підходу виділяють п’ять суспільно-політичних формацій залежно від пануючої форми власності на основні засоби виробництва, яка визначає характер засобів виробництва і суспільного ладу.

1. Общинний (або первіснообщинний) лад – із X тисячоліття по VI століття до н. е. Рівень економічного розвитку низький, що забезпечує споживання на межі фізичного виживання. Немає приватної власності на землю як основний засіб виробництва, а отже – й експлуатації. Основні суспільні відносини – общинний дарообмін.

2. Рабовласницький лад – із V століття до н. е. по V століття н. е. З’являється і поширюється приватна власність, у тому числі й на людей (рабів), експлуатація яких забезпечує рабовласникам додатковий продукт. Основні суспільні класи — раби і рабовласники.

3. Феодальний лад – VI–XVIII століття. Земля стає основним об’єктом приватної власності, джерелом додаткового продукту й експлуатації. Основні суспільні відносини — рента. Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами — селяни і феодали.

4. Капіталістичний лад – XIXстоліття. Основним об’єктом приватної власності стають засоби виробництва у промисловості. Основні суспільні відносини – додаткова вартість (капітал). Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами – робітники і капіталісти.

5. Комуністичний лад. Засоби виробництва переходять у колективну (суспільну) власність, а отже, зникає експлуатація. Примусовий характер праці змінюється добровільним, творчим. На базі цього досягається найвищий рівень виробництва і задоволення потреб усіх членів суспільства.

Широкої популярності у XX столітті набув запропонований американською інституціональною школою так званий “технологічний” підхід, згідно з яким історія ділиться на три великі епохи:

Доіндустріальну — із X тис. до н. е. до середини XVIII століття н. е. Її особливостями є низький рівень економічного розвитку, широке застосування живої (фізичної) праці переважно в сільському господарстві, де зайнято близько 85% працездатного населення.

Індустріальну— з останньої третини XVIII до останньої чверті XX століття. Особливостями цієї епохи є середній рівень економічного розвитку, широке застосування кооперації і спеціалізація живої (фізичної) праці з машинами й устаткуванням у промисловості, де зайнято близько 60% працездатного населення.

Постіндустріальну – з останньої чверті XX століття. Ця епоха характеризується високим рівнем економічного розвитку, широким застосуванням електроніки, робототехніки, біотехнологій, що дає змогу замінити живу фізичну працю у промисловості машинною, а основною сферою діяльності стає так званий “третинний” сектор – сфера побутових, соціальних, фінансових послуг і обробка інформації, де зайнято понад 65% працездатного населення.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 23; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.016 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты