Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Мануфактурний період розвитку економіки та економічні погляди А.Сміта.




Читайте также:
  1. I — норма дисконтування (ставка дисконту), відповідна періоду t.
  2. II. Сучасний стан розвитку освіти
  3. АВС-аналіз по об'єму продажу товарів за період
  4. Аналіз системи, що автоматизується у заданій предметній області, напрямків її розвитку, бізнес-процесів, принципів моделювання
  5. Більш повну практику ціноутворення в сучасних умовах у розвинутих країнах світу допоможе з’ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.
  6. Братський рух та його роль у розвитку української культури.
  7. Бюджетне кредитування економіки
  8. Види робіт з письма в букварний період
  9. Визначити період дискретизації .
  10. Використання методів і прийомів роботи з метою розвитку зв'язного мовлення. Загальна характеристика методів, прийомів та форм роботи над зв'язним мовленням

Первісне нагромадження капіталу: сутність, джерела, наслідки

У XVI ст. в країнах Західної Європи капіталістичний сектор виробництва мав вагомий вплив на господарське життя, незважаючи на те що давав меншу частину всієї продукції промисловості та сільського господарства. Більшу частину суспільної продукції продовжували виробляти господарства тих форм, які були властиві лише феодальному суспільству.

Для виникнення й розвитку капіталістичного виробництва необхідні дві умови:

1) наявність великої маси бідних людей, юридично вільних, позбавлених засобів виробництва й існування та змушених найматися на роботу до капіталіста;

2) нагромадження в руках невеликої кількості людей грошового багатства, необхідного для створення капіталістичного підприємства.

У західноєвропейських державах ці дві умови до XVI ст. почали лише формуватися. Основою виробництва феодального суспільства Західної Європи, незважаючи на порівняно високий рівень його розвитку, продовжувало залишатися дрібне індивідуально-торгове сімейне господарство селянина на селі й ремісника у місті. Засоби виробництва та виготовлена за їх допомогою продукція (товар) належали виробникові. Існував позаекономічний примус у формі кріпосного права та цехових обмежень. Тому першим кроком у первісному нагромадженні капіталу стало юридичне звільнення селянина від кріпацтва, а ремісника — від цехового порядку й примусу.

Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і перетворення їх у бідних продавців своєї робочої сили було важливим кроком до створення умов розвитку капіталістичного виробництва.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва був процес нагромадження великих капіталів у руках цехових майстрів, фермерів, але, головним чином, купців і лихварів. Основними джерелами нагромадження капіталів стали: колоніальні війни, торгівля рабами, піратство, державні позики, податки, система протекціонізму, жорстокі методи поневолення й пограбування корінного населення Африки, Азії, Північної і Південної Америки. Отже, можна переконатися, що не лише завдяки працелюбності, енергії та старанню, як вважає більшість західних дослідників, утвердився клас капіталістів, а й завдяки насиллю, пограбуванню, доведенню до бідності мільйонів людей.



Таким чином, первісне нагромадження капіталу — це історичний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності та перетворення у бідних продавців своєї робочої сили, що передував капіталістичному нагромадженню. Ця епоха має специфічні ознаки.

Головною відмінною ознакою епохи первісного нагромадження капіталу були, по-перше, розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки, яка позначилася на всіх сторонах суспільного життя того часу. Нові віяння буржуазних свобод, пов’язані з розширенням масштабів торгівлі, що усувала територіальну замкнутість і обмеженість феодальних вотчин, вели до посилення підприємницької ініціативи.

По-друге, найбільш престижна галузь торгівлі — зовнішня — стимулювала розвиток товарного виробництва і внутрішню торгівлю. Завдяки їй наприкінці XV ст. Європа перетворилась у центр світової торгівлі, відбувся перехід від Середньовіччя до епохи первісного нагромадження капіталу.

По-третє, розвиток зовнішньої торгівлі призвів до створення у цей період нових форм організації торгового капіталу (торгові компанії, акціонерні товариства, біржі та ін.).



По-четверте, паралельно з торговим капіталом у цей період розвивався позичковий, або банківський, капітал, який прийшов на зміну середньовічному лихварству. В епоху первісного нагромадження зародилося багато сучасних форм банківської діяльності. Країни, які утримували лідерство у торгівлі, ставали європейськими банками.

По-п’яте, розвиток торгівлі зумовив зміни у сфері виробництва – як сільськогосподарського, так і промислового. Виникли нові організаційні форми — мануфактури, організаторами яких, насамперед, були купці. У сільському господарстві спостерігався перехід до грошової ренти, поступового звільнення селян, оренди, використання найманої праці, капіталістичного фермерства. Виробництво ставало дедалі більш спеціалізованим.

По-шосте, відбувалося становлення національних держав, що мали економічну основу для об’єднання – національний внутрішній ринок, що формувався. Замість торговельної політики окремих міст формується торговельна політика держави. Це була політика протекціонізму, тобто захисту вітчизняних купців у їхній боротьбі проти зарубіжних конкурентів.

По-сьоме, до кінця епохи первісного нагромадження формується перша економічна концепція, яка одержала назву меркантилізм.

Особливість розвитку Голландії полягала в тому, що кріпосне право не набуло розвитку, і селяни зберегли особисту свободу.

Частка феодального землеволодіння становила тільки 20–25%. Створювалися фермерські господарства, райони “торговельного землеробства”, які спеціалізувалися на вирощуванні певних культур. Такий стан сприяв і більш ранньому, ніж в інших країнах Європи, розвиткові капіталізму. Багато міст, які славилися суднобудуванням, мануфактурами тощо, зміцнення капіталізму в сільському господарстві та його товаризація зробили Голландію однією з найрозвинутіших країн Західної Європи.



Найбільшого розвитку в Голландії, яка вже у XVII ст. стала “зразковою капіталістичною країною”, набулизовнішняі внутрішня торгівля. Торгівля як найприбутковіша сфера діяльності голландців охопила країни світу. В 1602 р. створено акціонерну компанію – приватну акціонерну спілку, більшість акцій якої контролювала держава.

У зовнішню торгівлю й морські перевезення вкладали великі кошти. Голландія володіла найбільшим у Європі морським торговим флотом – близько 75% загальної кількості кораблів європейських країн. Голландці, витіснивши португальців, створили величезну імперію, яка простяглася від Мозамбіка до Японії. З надзвичайною енергією вони закладали торгові факторії, монополізували постачання прянощів і східних товарів, займалися каботажними перевезеннями.

Великі прибутки давали работоргівля і піратство. Зовнішня торгівля та морські перевезення стали настільки вигідними, що у 1606 р. Ост-Індійська компанія виплатила своїм членам 67% дивідендів. У 1699 р. капітал компанії становив 4 т золота.

Наприкінці XVI ст. найбільшим портовим містом Нідерландів стає Амстердам. Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика. Голландцям належало панівне становище у торгівлі Португалії з Іспанією.

Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту. На початку XVI ст. в Антверпені сформувався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовували векселі (письмові боргові зобов’язання) на пред’явника. Борги та кредити надходили на ринок. Векселі були в обігу замість готівки, переходили з рук у руки, поки не анулювалися. Загальною стала практика платіжних розпоряджень (асигнацій), що встановлювала відповідальність кредиторів. У 1598 р. було засновано Страхову палату. Упродовж XVII ст. Амстердам перетворюється в найбільший міжнародний фінансово-кредитний центр, чому сприяли низькі проценти (5%) на позичковий капітал.

На початку XVIIІ ст. Голландія, що вела своє господарство на нестійкому грунті посередницької торгівлі, почала втрачати торгову першість на користь Англії, яка переважала в промисловому розвитку. Внаслідок цього капітал Голландії дедалі більше ставав лихварським, переміщався з торгівлі й мореплавства у банківську сферу.

Важливою подією у становленні й розвитку капіталізму в Англії стала буржуазна революція 1640–1660 рр., вплив якої відображає рисунок 5.6.

Це була перша буржуазна революція “європейського масштабу”, яка завдала феодалізму нищівного удару й відкрито проголосила буржуазні порядки, проклала дорогу швидкому розвиткові капіталізму. Вона вагомо вплинула на послаблення і в подальшому на подолання пережитків феодалізму у ХVІІ–ХVІІІ ст. в інших країнах Західної Європи.

Внаслідок революції було ліквідовано феодальну власність на землю. Нові класи та стани одержали доступ до державної влади. Було проголошено свободу промислового й торгового підприємництва, усунено основні перепони для господарського піднесення.

Почав зростати обсяг багатогалузевого мануфактурного виробництва, яке стало панівним у промисловості Англії. Третина промислового населення була зайнята у сукновиробництві. Успішно розвивалися бавовняні, паперові, скляні, металургійні, кораблебудівні мануфактури. За темпами й масштабами англійська промисловість наприкінці XVIII ст. посіла перше місце в Європі.

У ході аграрного перевороту було ліквідовано дрібні селянські господарства, утверджувалася велика земельна власність лендлордів і фермерів. Сільське господарство досягло значних успіхів в агрокультурі й агротехніці, підвищилась врожайність зернових культур. У XVIII ст. Великобританія вивозила 20% урожаю і стала країною класичного фермерського господарства.

У мануфактурний період торговельний капітал переважав порівняно з промисловим. Головними сферами вкладення капіталів у Великобританії залишалися зовнішня торгівля і морські перевезення. Велику роль в економічному піднесенні Англії відіграв Навігаційний акт (1651 р.), згідно з яким зовнішньоторгові операції країни могли здійснюватися лише англійськими кораблями або кораблями тієї країни, звідки імпортувався товар. Цей закон підірвав посередницьку торгівлю і мореплавство найбільшого супротивника Англії — Голландію. Він сприяв розвитку англійського суднобудування і мореплавства. Англія випередила за масштабами колоніальної і торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію.

У XVIII ст. англійський фінансовий капітал почав панувати у діловому світі. В 1694 р. був утворений Англійський банк, білети якого до 1797 р. обмінювалися на золото. Формувалися приватні лондонські банки, яких у 1807 р. налічувалося 73. У провінціях виникли сільські банки або банки графств.

Таким чином, до середини XVIII ст. англійський капіталізм вступив у новий період розвитку. Мануфактурна стадія капіталістичного виробництва вичерпала свої можливості. Для переходу до фабричної форми виробництва склалися всі передумови. Налічувалася велика армія найманих виробників, підготовлених для роботи на машинах. У багатьох підприємців накопичилися великі кошти, які регулярно поповнювалися за рахунок пограбування колоній, прибутків підприємства тощо. Ці кошти стали важливим джерелом індустріалізації Англії, що дало їй змогу раніше від інших країн здійснити промисловий переворот.

До середини XVIII ст. Франція була однією з наймогутніших держав світу значною мірою за рахунок високої культури французького народу. Важливою силою, що утримувала Францію на високому рівні, була монархія. Абсолютизм, утворений зусиллями кардиналів Рішельє і Мазаріні та довершений Людовіком XIV, “королем-сонцем”, з’єднав у моноліт розрізнені провінції й соціальні верстви населення, сприяв розширенню кордонів держави.

За рівнем промислового розвитку Франція не поступалася Англії, проте тут переважало ремісниче виробництво, а цеховий устрій активно підтримувався державою. В містах країни у XVI ст. мешкало 15—17% населення. Кількість мануфактур була невеликою і займалися вони в основному виробленням предметів розкоші: шовку, атласу, оксамиту, меблів, килимів, військових обладунків тощо. Франція посідала провідне місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляли селяни. Організаторами і власниками розпорошених текстильних мануфактур були, як правило, купці та лихварі. Політика протекціонізму (захист державою національної промисловості й сільського господарства за допомогою митної політики) тамеркантилізму (політика, спрямована на нагромадження золота та срібла в країні шляхом обмеження вивезення їх і збільшення вивезення товарів) захищала вітчизняних товаровиробників від іноземних конкурентів.

Повільними темпами розвивалися аграрні відносини. В XVI–XVIII ст. у Франції зберігалося велике землеволодіння, яке, однак, втратило становий характер. Людина будь-якого статусу могла володіти й вільно розпоряджатися землею. Зберігалися рентні відносини, утверджувалися такі форми взаємовідносин, як оренда та найм. Досить невисокий економічний потенціал Франції й пасивність буржуазії зумовили відставання країни у колоніальній експансії та зовнішній торгівлі.

У середині XVIII ст. Франція опинилася на межі економічного банкрутства. Загострилися соціальні суперечності. Велике невдоволення існуючими порядками почав проявляти третій стан. Селяни домагалися, за прикладом Англії, рівних прав із привілейованими станами. Поступово це невдоволення вилилося у революцію (1789–1794 рр.), внаслідок якої відбулися радикальні зміни у Франції.

Революція суттєво вплинула на економічне життя в країні. Було ліквідовано середньовічні порядки — феодальні привілеї, селянські повинності, інші примуси селян, а також їхні борги феодалам. Підлягали скасуванню: данина, чинші, феодальні суди, продаж урядових посад тощо. Було скасовано цеховий устрій та державну регламентацію промислового виробництва, проголошувалася свобода торгівлі, відмінено рабство у французьких колоніях.

Декларацію прав людини і громадянина було ухвалено 26 серпня 1789 року. Власність оголошувалася недоторканою. Докорінно змінювалася податкова політика, оскільки оподаткуванню підлягали всі громадяни. Церковне майно проголошено власністю держави. Під час революції було введено єдину систему мір і ваги (метр і кілограм), лівр замінено на франк, що ділився на 100 сантимів.

У ході та після революції почала успішно розвиватися промисловість, особливо сталеварна. Революційні війни, які вела Франція, сприяли розширенню виробництва зброї, селітри, пороху, шкіри, взуття, текстилю. Аграрне законодавство періоду революції сприяло перетворенню селян на дрібних власників індустріального суспільства.

У цілому Французька демократична революція 1789–1794 років відчутно вплинула на подальший розвиток Європи і світу, стала переломним фактором у переході від традиційного, аграрно-ремісничого суспільства до індустріального, прогресуючого.

В історії світового господарства XVI – остання третина XVIII ст. визначені як період розкладу феодальних відносин і зародження у надрах феодального суспільства капіталістичного виробництва. У країнах Західної Європи його початок (XVI ст.) поклали зміни у сфері матеріального виробництва, у стані та характері розвитку продуктивних сил, розширення внутрішнього і зовнішнього ринку.

Розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить про те, що у XVI ст. дрібне господарство основних виробників суспільства — ремісника та селянина — вичерпало свої можливості й виявилося неспроможним далі самостійного розвиватися. Економічне становище дрібного виробника змінювалося, воно ставало дедалі більш залежним від власника капіталу (купця або лихваря) через зростання витрат на придбання необхідних для нього засобів виробництва. Дрібне товарне виробництво поступалося місцем продуктивнішим формам організації виробництва, його залежності від капіталу.

Для провідних країн Західної Європи були характерними певні етапи на шляху розвитку капіталістичного виробництва.

Розкладання феодального господарства зумовлювали такі процеси, як розвиток товарного господарства; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення; перетворення феодальної земельної власності на об’єкт купівлі-продажу; використання найманої робочої сили тощо.

 

Становлення мануфактурного виробництва в Західній Європі

Велику роль у занепаді феодального господарства та становленні індустріального суспільства відіграло мануфактурне виробництво, від рівня розвитку якого в економічній структурі країн залежало економічне зростання, тому господарство XVI–XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.

Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Існували два типи мануфактур — розсіяна (децентралізована) та централізована.

Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному у XVI – першій половині XVII ст., ґрунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі. За даного типу виробництва робітники, незважаючи на їхню просторову відособленість, були пов’язані поділом праці: одні виробляли із сировини напівфабрикат, інші доводили його до необхідної кондиції.

Централізована мануфактура характеризувалася територіальною єдністю виробництва й утвердилася в другій половині XVII ст. Мануфактури виникали в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. У XVI ст. це були сукняне виробництво, металургія, суднобудування, книгодрукування. Водночас у промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво.

Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися у трьох основних напрямах: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної ренти на капіталістичну, підвищення рівня товарності.

Спостерігалися значні зрушення у сфері торгівлі, обігу й розподілу. Просте товарне виробництво переростало в ринкове, поглиблювався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейський та світовий ринки товарів і грошей. Виникли монопольні торгові компанії, тривало становлення товарних бірж. Панівну роль у світі відігравали Голландія та Англія. Європейські феодальні країни практично були вилучені зі світового ринку і перетворилися на країн-продавців продукції своїх аграризованих економік.

Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах, Англії, Північній Америці, Франції.

 

Формування класичної економічної теорії. Адам Сміт

Класична політична економія досягла найбільшого розквіту в Англії у період мануфактурного капіталізму і промислового перевороту (друга половина XVIII ст.). Англія тієї доби в економічному відношенні вже була найрозвиненішою країною світу, де ринкові відносини досягли більшої зрілості. Рушійною силою підприємницької економіки стали підприємці (буржуазія), які намагались посісти панівне становище і в суспільному житті. Відчувалась суспільна потреба в теоретичному обґрунтуванні переваг вільного підприємництва і фритредерства (політики “вільної торгівлі”) над феодальною регламентацією економіки і державним протекціонізмом. У сукупності це створювало необхідні умови для об’єктивного наукового аналізу явищ і процесів ринкової економіки, яка досягла вже достатньої зрілості для цього, й розвитку економічної думки.

Незважаючи на оригінальність і силу свого економічного вчення, фізіократи були тільки предтечею наукової політичної економії. Справжнім творцем економічної науки став геніальний шотландський економіст Адам Сміт (1723–1790).

Відома праця Сміта “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776) стала найвидатнішим твором класичної політичної економії.

У цьому творі Сміт узагальнив раніше набуті економічні знання, здійснив глибокий теоретичний аналіз економічних явищ і процесів, створив логічну наукову систему. Він по праву вважається основоположником економічної науки. “Багатство народів” більш як на сто років стало відправною точкою для наукових досліджень кількох поколінь економістів, теоретичні концепції яких розвинули або критично оцінили вчення Адама Сміта.

Центральною проблемою політичної економії Сміт вважав дослідження економічного розвитку нації, зростання її багатства, тобто підвищення добробуту. Вже перші слова, з яких починається “Багатство народів”, свідчать про це: “Річна праця кожного народу є первісним фондом, який надає йому всі необхідні для існування і комфорту життя продукти”. Ці дослідження дають змогу зрозуміти, що економіка будь-якої країни, розвиваючись, примножує багатство народу не тому, що ним є гроші, а тому, що його потрібно бачити в матеріальних ресурсах, які створює “ручна праця кожного народу”.

За Смітом, головне завдання політичної економії “полягає в збільшенні багатства і могутності кожної країни; тому вона не повинна віддавати перевагу або особливо сприяти зовнішній торгівлі предметами споживання переважно перед внутрішньою торгівлею або ж транзитною торгівлею переважно перед тією й іншою”. Тут Сміт особливо підкреслює протилежність своїх висновків принципам меркантилізму, який віддавав перевагу зовнішній торгівлі, вважаючи її основним джерелом поповнення багатства країни.

Предмет політичної економії дослідник розширив до дослідження умов виробництва й нагромадження матеріального багатства і законів їх руху.

Розглядаючи політичну економію як науку про об’єктивні економічні закони виробництва нагромадження багатства, Сміт визначив її позитивну і нормативну сторони. Позитивна сторона політичної економії полягає в теоретичному дослідженні умов виробництва і нагромадження, а нормативна — у розробці підґрунтя господарської поведінки “економічної людини”, наданні рекомендацій для проведення такої економічної політики держави, яка б змогла “забезпечити народу достатній дохід або засоби існування, а точніше забезпечити йому можливість добувати їх собі...”

Вихідним положенням теоретичної системи Сміта стало з’ясування спонукальних мотивів людини до економічної діяльності. З цією метою він вводить поняття “економічна людина”, виділяючи лише господарську сторону діяльності людини й абстрагуючись від будь-яких інших мотивів її поведінки. Сутність “економічної людини” Сміт змальовує вже в другому розділі першої книги “Дослідження про природу багатства народів”, де стверджує, що поділ праці є результатом певної схильності людської природи до торгівлі й обміну. Нагадавши читачеві спочатку, що собаки одна з одною свідомо кістками не обмінюються, Сміт виділяє здатність “економічної людини” до обміну, водночас характеризуючи її як закінченого егоїста, який прагне до особистого збагачення.

Ідея Сміта про “невидиму руку” — одна з головних ідей „Багатства народів”. Зміст цього афористичного виразу такий. Сміт виходить з того, що прагнення кожного до власної вигоди, до примноження особистого багатства слугує найважливішим спонукальним мотивом людської діяльності. Це рушійна сила вчинків і передумова створення справедливого й раціонального порядку в суспільстві.

Кожний учасник господарської діяльності керується власним інтересом, прагне до досягнення особистих цілей. Вплив окремої людини на реалізацію нестатків суспільства практично невідчутний. Але, дбаючи про власну вигоду, людина у підсумку сприяє збільшенню суспільного продукту, зростанню загального блага.

Аналізуючи обмін товарів, Сміт відводив важливу роль грошам, вважаючи їх ні результатом домовленості людей, ні наслідком творчої діяльності видатних особистостей, а особливим товаром, який стихійно виокремився з переліку інших товарів у результаті тривалого історичного розвитку обміну. Отже, Сміт став фундатором товарної теорії грошей.

Водночас, на думку автора “Багатства народів”, гроші не є багатством, вони тільки сприяють його обігу і слугують мірою його цінності. “Гроші, — підкреслював Сміт, — велике колесо обігу... знаряддя обміну і торгівлі”. Таким чином, він розглядав гроші переважно як технічний засіб мінового процесу, ставлячи на чільне місце їхню функцію засобу обігу. Тому він вважав можливою й доцільною заміну золота і срібла банкнотами, тобто паперовими грошима, які мають випускати в обіг банки у необхідній кількості. Тут Сміт фактично сформулював закон грошового обігу.

Грошовому кредиту основоположник економічної науки відводив не дуже вагоме місце, розглядаючи його тільки як засіб активізації капіталу.

У теорії розподілу доходів Сміт виходив з того, що в суспільстві є три основні класи: капіталісти, землевласники і наймані робітники. Вони – основні, тому що доходи, одержувані ними, є первинними: капіталісти отримують прибуток, землевласники — ренту, наймані робітники — заробітну плату. Доходи решти груп населення — вторинні, адже їхнім джерелом є перерозподілені первинні доходи, прибуток або заробітна плата.

Теорії розподілу Сміта властива така сама дуалістичність, що й теорії вартості. Це зумовлено тим, що розподіл доходів він трактував із позицій теорії трудової вартості та теорії витрат виробництва.

Визнаючи заробітну плату “продуктом правд”, що “становить природну винагороду за працю”, Сміт вказує, що за умов “первісного стану суспільства”, коли у виробництві застосовувались власні засоби виробництва і не було найманої праці, працівник одержував у винагороду повний продукт своєї праці. Йому не доводилось ділитися своїм доходом ні з землевласником, ні з роботодавцем.

За умов капіталістичного виробництва, коли праця стала найманою, заробітна плата вже є “природною ціною праці”, величина якої визначається вартістю засобів існування, необхідних для робітника та його сім’ї. Сміт стверджував, що заробітна плата повинна дещо перевищувати рівень, достатній для можливості існування людини. В іншому випадку робітникові неможливо утримувати сім’ю і “раса робітників вимерла б після першого ж покоління”.

Сміт завершив теоретичне виділення категорії прибутку. Ґрунтуючись на теорії трудової вартості, він визнавав прибуток частиною вартості, яка залишається після відрахування заробітної плати. Класик також зазначав, що вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, поділяється на дві частини: одна з них спрямовується на оплату праці робітників, а інша — на оплату прибутку підприємців. Водночас Сміт визначав, що прибуток є також частиною доходу підприємця, який залишається після оплати ним ренти і відсотка. На підставі теорії витрат виробництва він трактував прибуток і як результат використання продуктивного капіталу, і як винагороду капіталістові за ризик і працю щодо авансування капіталу.

Ренту Сміт розглядав як надлишок вартості над заробітною платою робітників і середнім прибутком фермера-орендаря, який сплачується землевласнику. Разом із тим він трактував ренту також з позицій фізіократів, тобто розглядав її як продукт природи, який залишається після відрахувань і заміщення всього того, що створено працею людини. Він розкрив також причини й умови існування диференціальної земельної ренти.

У теорії капіталу Сміта очевидною є більш прогресивна позиція порівняно з фізіократами. На відміну від них Сміт справедливо вважав продуктивним капітал, зайнятий не тільки в сільському господарстві, а й у всій сфері матеріального виробництва.

Капітал Сміт тлумачив двобічно: як вартість, яка приносить прибуток, і як запаси засобів виробництва, потрібні для продовження процесу виробництва. Згадані запаси, зауважував Сміт, складаються з двох частин, від першої з них “очікують одержати дохід”, а “друга частина — це та, що йде на безпосереднє виробниче споживання...”. Виходячи з цього, автор “Багатства народів” поділив капітал на основний і оборотний, уперше ввівши ці терміни в науковий обіг.

До основного капіталу Сміт відніс знаряддя праці й машини, будівлі та споруди торгово-виробничого призначення, трудовий досвід і здібності робітників, а до оборотногокапіталу — матеріали, готові вироби, продовольство, необхідне для робітників, і гроші, потрібні для обігу товарів. З цього випливає, що основний капітал складається також “з набутих і корисних здібностей усіх жителів, членів суспільства”, тобто включає “людський капітал”. Відмінності між двома частинами капіталу Сміт вбачав у тому, що основний капітал приносить прибуток, не переходячи від одного власника до іншого, тоді як оборотний капітал, приносячи прибуток, постійно залишає свого власника в одній формі, а повертається до нього в іншій, перебуваючи у безперервному русі.

Величезного значення Сміт надавав нагромадженню капіталу, вважаючи його одним із найважливіших джерел збагачення нації. Він стверджував, що чим більшим є національний капітал, тим швидше розвиваються землеробство і промисловість, поглиблюється поділ праці й підвищується її продуктивність, зростає попит на неї. У сукупності це сприяє зростанню добробуту народу. Таким чином, капітал у Сміта стає справжнім “господарем” економічного життя. Капітал або відкриває праці нові можливості, або перешкоджає їм; він або робить “плодоносними” землю і працю людини, або залишає їх бездіяльними, мертвими. Сміт намагався довести, що нагромадження капіталу — ключ до багатства народу, що кожний ощадливий господар — це благодійник нації, а марнотрат — її ворог.

Як істинний творець, основоположник економічної науки А. Сміт посідає особливе місце. Заслуга вченого полягає у тому, що він:

узагальнив та систематизував накопичені до нього економічні знання, здійснив глибоке теоретичне дослідження ринкової економіки;

створив "перший великомасштабний трактат з економіки", проникнутий високою ідеєю про "очевидну і просту систему природної свободи";

розкрив роль ринку в організації економічного життя, проаналізував механізм ринкового саморегулювання економіки, вперше в систематизованому вигляді виклав теорію економічного розвитку на основі дії механізмів ринку;

обґрунтував концепцію економічного лібералізму, приділивши значну увагу аналізу інституціональних засад ефективного функціонування ринкової економіки;

розвиваючи трудову теорію вартості, виявив геніальну непослідовність, заклавши основи теорії витрат виробництва та дослідження чинників відхилення ринкової ціни від вартості;

обґрунтував теорію абсолютних переваг у міжнародній торгівлі, яка стала базовою у класичній політичній економії, спрямованій на обґрунтування політики вільної торгівлі.

Важливо зазначити, що ідеї А. Сміта справили значний вплив на подальшу еволюцію економічної думки. Вони знайшли відображення у наукових дослідженнях багатьох поколінь економістів, у тому числі у працях Д. Рікардо та К. Маркса (трудова теорія вартості), Ж.Б. Сея (теорія факторів виробництва), А. Маршалла (теорія ціни та факторів ціноутворення), у концепціях неолібералізму, мікро- та макродослідженнях, теорії міжнародної торгівлі, державного регулювання економіки тощо. Економічні рекомендації та прогнози вченого понад століття впливали на економічну політику більшості держав, знайшовши в них своє практичне застосування.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 35; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.024 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты