Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Господарська діяльність та господарські уявлення населення Стародавнього Світу.




Читайте также:
  1. Адміністративні правопорушення, що посягають на трудові права громадян і здоров’я населення
  2. Видатки бюджету на зовнішньополітичну діяльність
  3. ВІКОВІ ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ОСВІТИ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНІВ
  4. Вплив харчування на життєдіяльність людини.
  5. Господарська діяльність: поняття і види
  6. Грошовий потік як сукупність розподілених у часі надходжень і виплат коштів, які генерують діяльність суб’єкта господарювання.
  7. ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ Й ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ СТАТИСТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
  8. Диспансеризація населення.
  9. Діяльність - форма активного, творчого ставлення людини до оточуючого світу та самої себе з метою таких змін, перетворень, які б полегшували і прикрашували її життя.

Первісне господарство: періодизація та характерні риси

Приблизно 35–40 тис. років тому з’явилися первісні люди (кроманьйонці). Вони створювали примітивні знаряддя з каменю й дерева, але виробництвом їжі ще не займалися, а привласнювали її, як дар природи. Основним способом добування засобів існування були мисливство, збирання плодів, коренів, рибальство.

В еволюції первісного суспільства можна виділити два етапи.

· Перший етапрання первісна община – характеризується абсолютним пануванням колективної власності й зрівняльного розподілу, виникненням парної сім’ї, племені. З розвитком продуктивних сил і збільшенням маси надлишкового продукту зрівняльний розподіл є перепоною до дальшого прогресу виробництва.

· Другий етаппізня первісна община – характеризується переходом до трудового способу розподілу та продуктивного способу господарювання, в основному землеробства і скотарства. Це була революція в розвитку продуктивних сил суспільства, оскільки забезпечувалося гарантоване задоволення життєво важливих потреб людей, яке, в свою чергу, зумовлювало швидке збільшення чисельності населення, а також привело до формування класів і держави.

Первіснообщинний лад – перша в історії людства суспільна економічна формація. Вона охоплює час від виділення людини зі світу тварин до виникнення класового суспільства. Для первіснообщинного ладу характерні однакове ставлення всіх членів суспільства до засобів виробництва і зрівняльний спосіб розподілу суспільного продукту.

Усі найдавніші цивілізації – Месопотамія, Єгипет, Індія, Китай – виникли в родючих районах на берегах великих річок.

Яскравим прикладом господарського розвитку цієї епохи є трипільська культура, яка була поширена на сучасній території України в період 3500 – 1700 років до н. е. Природні умови цього регіону сприяли не лише мисливству та збиральництву. Трипільським племенам був притаманний високий рівень культури, який позначився на всіх сферах їхнього життя. Тут було розвинуте гончарство – посуд ліпили вручну, потім його випалювали в печах, розфарбовували. Жили в дерев’яних або глинобитних житлах, білених і розмальованих. При цьому слід зазначити, що декоративний розпис будинків, форма й розпис кераміки стали невід’ємною частиною сучасної української культури.



Головну роль у господарстві трипільців відігравали мотичне землеробство та скотарство. Основні сільськогосподар-ські культури – пшениця, ячмінь, просо. Землю обробляли дерев’яними мотиками з кам’яними або роговими наконечни-ками; урожай збирали за допомогою кам’яних серпів із крем’яними лезами, молотили ціпами. Мололи зерно на кам’яних зернотерках.

Скотарство відігравало значно меншу роль, хоча майже всі види сучасних свійських тварин були в господарстві трипільців. Проте скотарство і землеробство не могли повністю задовольнити потреби трипільців, тому вагома роль належала мисливству та рибальству. З часом у господарстві трипільців, крім кам’яних знарядь праці, з’являються й мідні.

Розвиток продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, виникнення товарного виробництва й обміну були підґрунтям для становлення приватної власності, індивіду-ального господарства та розпаду роду. Виділення заможної верхівки, перетворення на рабів спочатку військовополонених, а потім і збіднілих членів племені поступово розкладали громадське господарство й колективну власність. Поява певних надлишків у процесі виробництва внаслідок війн і пограбувань, виникнення майнової нерівності прискорили формування приват-ної власності, класового суспільства, утворення державності.



 

Східне та античне рабство

Рабовласницький ладперша в історії людського суспільства класова суспільна економічна формація, що базується на приватній формі власності не тільки на матеріальні знаряддя виробництва, а й на безпосереднього виробника – раба. Найвищого розвитку рабство досягло в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Поява рабства пов’язана з розвитком продуктивних сил, виникненням приватної власності та додаткового продукту. Тепер робоча сила людей могла виробляти значно більше, ніж вимагалось для її утримання. Виробництво в цих умовах мало натуральний характер із застосуванням малопродуктивної праці рабів.

У рабовласницькому суспільстві склалися два типи господарської організації – східне й античне рабство. Їм були властиві такі спільні риси, як застосування ручної праці на основі індивідуальних і колективних знарядь праці, землеробство та натуральне господарство, а також застосування примусової праці рабів.

Східне рабство виникло у IV тис. до н. е. у Стародавньому Єгипті. До району східного рабства належали також Межиріччя (Месопотамія), що розташовувалося між річками Тигр і Євфрат, Стародавня Індія та Китай. Особливості східного рабства полягали в тому, що воно не набуло всебічного поширення у суспільному виробництві. Раби в основному були в державній власності. Їх використовували переважно для обслуговування рабовласників і будівництва пірамід, каналів. Основними джерелами рабства була війна, піратство, боргове рабство.



Античне (лат. antiguus – стародавній) рабство охоплювало період з І тис. до н. е. до першої половини І тис. н. е. У цей період воно досягло повного розквіту. Використання праці рабів стало різнобічнішим і продуктивнішим. Рабство перетворюється на класичне й відіграє важливу роль в економічному піднесенні Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. За античного рабства праця рабів широко застосовувалась в матеріальному виробництві у всіх сферах господарювання: в сільському господарстві, в різних галузевих структурах ремісництва, будівельній справі. Основним джерелом було боргове рабство. Але господарювання, засноване на жорстокій експлуатації рабів, згодом вичерпало свої можливості. Примусова праця рабів була позбавлена економічного інтересу і тому виявилася малопродуктивною. Рабу не можна було доручити складні знаряддя праці. З часом виникли тенденції до заміни рабоволодіння іншими методами організації праці.

Криза рабовласницького господарства призвела до виникнення колонату (IV ст.) як специфічної форми виробничих відносин між великими земельними власниками і безпосередніми виробниками – колонами. Ця форма відносин набула поширення в Римській імперії. Великі земельні володіння подрібнювались на невеликі земельні ділянки – парцели, які землевласники здавали в оренду колонам, поступово прикріплюючи їх до землі. Це був своєрідний перехід від рабовласницького до феодального способу господарювання.

Виникнення економічної думки та її еволюція відбувалися паралельно із становленням людського соціуму й розвитком економіки. Однак минули десятки й сотні тисяч років, перш ніж було сформульовано закономірності господарського розвитку та виникла економічна наука.

Процес формування економічної думки Стародавнього світу характеризується певними особливостями. У країнах Стародавнього Сходу утворились рабовласницькі держави з деспотичною царською владою, яка регламентувала господарське життя країни. Тому східна економічна думка була спрямована на організацію управління державним господарством. Основну увагу приділяли розвитку сільського господарства, яке ґрунтувалось на праці царських рабів, побудові загальнодержавних іригаційних систем, державним податкам і фінансам.

Перший, тривалий у часі, етап еволюції економічної думки охоплює економічні ідеї мислителів Стародавнього світу та Середньовіччя. Якісними особливостями економічної думки Стародавнього світу були її невіддільність від тогочасних політико–правових і релігійних уявлень, ідеалізація рабовласницької держави та захист переважно натурального господарства, морально-етичне засудження великої торгівлі та лихварства як чинників дестабілізації суспільного устрою.

 

Економічна думка стародавнього світу

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких і римських мислителів ( Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Колумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Стародавній Єгипет. В Єгипті у IV тисячолітті до н. е. утворилася деспотична рабовласницька держава із бюрократичною ієрархією управління, яка вимагала цілої армії освічених чиновників, яких називали писцями. Писців готували у спеціальних школах — „школах писання”, які існували при центральних державних відомствах. Саме писці різних рангів складали біографії фараонів, вельмож і жерців, різного роду повчання, закони й посадові інструкції, з яких можна довідатися про тогочасні економічні відносини, організацію господарського життя й державного управління.

Однією з перших відомих письмових пам’яток стало “Повчання гераклеопольського царя своєму синові” (XXII ст. до н. е.), автор якого від імені фараона дає рекомендації його спадкоємцеві з підвищення й ефективності функціонування чиновницького апарату управління, від злагодженої роботи якого залежить економічне процвітання держави та успіх царювання. Фараон має постійно турбуватися про своїх чиновників, заохочувати їх матеріально, підбирати не за походженням, а за здібностями.

У пам’ятці “Речення Іпусера” (XVIII ст. до н. е.) автор викладає погляди чиновництва на соціально-політичний переворот в Єгипті, який зруйнував традиційну систему державного управління і призвів до знищення податкових декларацій, документів судової палати. Бідні й “недостойні” захопили власність багатих і “достойних”, чиновників позбавили посад і привілеїв. Іпусер, який, вірогідно, був наближеним до фараона, докоряє йому за нездатність управляти державою і дає поради щодо відновлення сильної централізованої влади, щоб навести порядок у країні, розореній безвладдям, повернути посади писцям, відновити трудову повинність селян, а разом з тим — економічну, політичну і військову могутність Єгипту.

Месопотамія і Палестина. На території Месопотамії у ХІХ–ХVІ ст. до н. е. існувала одна з наймогутніших держав того часу із столицею в легендарному Вавилоні — Старовавилонське царство, в якому вже була досить розвинена приватна власність, існували елементи товарно-грошових відносин. Проте великою проблемою стало розширення сфери боргового рабства, що позбавляло державу платників податків і воїнів, суттєво послаблюючи її. Впорядкувати соціально-економічні відносини у Вавилонії намагались укладачі збірника законів, який за іменем тодішнього царя Вавилонської держави було названо “Законами Хаммурапі” (XVIII ст. до н. е.). Ці закони, увіковічені клинопи-сом на камені, стали пам’яткою про першу в історії спробу управляти господарським життям на основі правових норм.

Зокрема, замах на приватну власність карався рабством або смертю, заборонялося продавати або відбирати за борги земельні наділи, боргове рабство обмежувалося трьома роками, суттєво знижувався лихварський процент (його рівень не міг перевищувати 20% грошима і 33% натурою) тощо.

Найважливішими джерелами економічної думки Нововавилонського царства (626–539 рр. до н. е.) стали господарські та юридичні документи, судові протоколи і рішення, орендні контракти, купчі, векселі, накладні, бухгалтерські рахунки, ділові та приватні листи, що збереглися в руїнах стародавніх міст на клинописних глиняних табличках.

Ці пам’ятки свідчать про те, що у Вавилонії було створено розвинене сільське господарство з єдиною іригаційною системою, скасовано боргове рабство для вавилонян, існували розвинені відносини оренди землі, бурхливо розвивалося товарне виробництво з позикою грошей під заставу майна, що призвело до виникнення перших в історії банків — “ділових домів”. Водночас, незважаючи на достатньо широкий розмах товарно-грошових відносин, у вавилонському суспільстві ще не існувало монетної форми грошей, а в обігу було срібло, яке приймалося за вагою в сиклях і півсиклях (1 сикль дорівнював 8,4 г) навіть при дрібних угодах. У “ділових домах” вкладники одержували 13% річних на вкладений капітал у сріблі, а позичальники капіталу, як правило, сплачували 20% річних.

Стародавня Індія. Найважливішим джерелом староіндій-ської економічної думки став трактат “Артхашастра”, написаний наприкінці IV ст. до н. е. радником правителя могутньої Гуптської держави (на півночі Індії), царя (раджі) Чандрагупти.

Основна економічна ідея трактату “Артхашастра” була в тому, щоб показати основну роль держави в економіці.

Автор трактату Каутілья стверджував, що цар (раджа), який очолює державу, як намісник богів, покликаний забезпечити правильний напрям діяльності людей. Щоб виконувати свої функції, він повинен опанувати відповідні науки, основною з яких є політика, що вчить, як створюється, зберігається, примножується і розподіляється багатство. Від політики, яку обере цар, залежить розквіт або занепад країни. Кінцевою метою будь-якої політики є збагачення державної скарбниці за рахунок збільшення чисельності платників податків. “Сила держави залежить від її скарбниці”, – повчає Каутілья, тому результати діяльності кожного царського чиновника потрібно розглядати залежно від доходу, надходження якого до державної скарбниці він забезпечує.

Каутілья виклав свої погляди на роль державних фінансів і податків. Дохідну частину скарбниці, підкреслював він, мають формувати натуральні податки з населення, прибутки державних господарств і митні платежі. Він висловив геніальну для того часу ідею про необхідність дотримання активного державного бюджету (скарбниці) через зменшення витрат на регулювання товарних цін створенням державних товарних запасів.

Каутілья висунув ідею про трудову вартість і механізм утворення ринкової ціни. Він першим розглянув вплив конкуренції на ціну. Внаслідок відхилення ринкової ціни від вартості під тиском конкуренції, індійський мислитель показує відмінність між ціною і вартістю. Каутілья рекомендував регламентувати прибуток торговця, обмеживши його рівнем 5% від ціни товару на місцевому ринку і 10% – від ціни завезеного товару. Надлишковий торговельний прибуток він радив обкладати величезними штрафами на користь царської скарбниці.

У трактаті “Артхашастра” гроші розглядаються як засіб існування, однак засуджується приватне нагромадження багатства в грошовій формі. Каутілья вважав грошовитих багатіїв скнарами, які мучать себе і слуг, а тому в певних випадках рекомендував конфіскацію їхніх грошових накопичень.

Цей трактат дає достатньо повне уявлення про розвиток рабовласницького державного господарства, організацію праці та структуру продуктивних сил, а також про стан землеробства, кооперацію праці селян, єдину інтеграційну систему, подальший розвиток кастової системи в Індії.

Стародавній Китай. Центральною постаттю старокитай-ської економічної суспільної і філософської думки є Конфуцій.

У його поглядах на господарське життя привертає увагу обґрунтування необхідності державного захисту добробуту родової знаті всіх “вищестоящих”. На думку цього мислителя, праця примножує багатство народу і того, хто ним володіє. Конфуцій вважає природно виправданим існування різних форм власності: великої спільноти (колективної власності селянських общин), особистого володіння родової аристократії і неродовитих рабовласників. Пов’язуючи всі існуючі протиріччя імперії з особистою власністю, він все ж надає їй перевагу.

Держава, на думку Конфуція, повністю копіює сім’ю: керівник — це “батько народу”, підлеглі — “його діти”. Він виховує їх, слідкує за тим, щоб у них були одяг і їжа. У “сім’ї” в результаті вільних “дій” керівника рівномірніше розподіляється багатство, доходи і витрати збалансовані завдяки “власній” поміркованості.

Конфуцій твердить, що багатство правителя залежить від багатства народу. Таким чином, відповідно до його вчення, “у народу буде достаток”, якщо вміло господарювати при регламентованих патріархальних відносинах. Порядок, достаток залежать від багатьох чинників, але особливу увагу серед них Конфуцій приділяє “мистецтву керувати народом”. “Керувати — це діяти правильно. Якщо зумієш правильно керувати, то хто ж посміє вчинити неправильно?” Вчення Конфуція націлене на забезпечення стабільності нового рабовласницького ладу, зміцнення авторитету держави, широке використання з цією метою традиційних форм і обрядів. Він закликав до зміцнення влади верховного керівника Китаю.

 

Економічні погляди античного світу

Економічна думка античного світу розвивалася, насамперед, у Греції, а також у Римі, де вона набула певних особливостей. Мислителі Стародавньої Греції зробили вагомий внесок у дослідження закономірностей розвитку античного способу виробництва, в розробку основ натурального господарства, елементів товарно-грошових відносин. Вони не лише давали рекомендації щодо раціонального ведення господарства, а й намагалися теоретично осмислити економічні процеси, що відбувалися в ту епоху.

Економічною основою античного способу виробництва, який існував у формі полісного господарства, була общинна, а потім і приватна власність на землю, праця вільних селян і ремісників із використанням праці рабів, які перебували у приватній власності. У IV ст. до н. е. у Стародавній Греції намітилась криза полісного господарства, основною ознакою якої стало послаблення зв’язку між належністю до полісної громади і земельною власністю. Саме у період кризи полісного господарства старогрецька економічна думка досягла найвищого зльоту, найбільший внесок у яку належить науковим розвідкам Ксенофонта, Платона, Аристотеля. Ідеї цих видатних мислителів мали великий вплив на подальший розвиток світової економічної думки.

Ксенофонт – автор трактату “Домострой”, один із перших в історії економічної думки всебічно вивчав проблему поділу праці в суспільстві. Він першим вказав на взаємозв’язок між поділом праці і ринком. Одним із перших Ксенофонт осмислив дві сторони будь-якого товару, виражені в його корисних якостях (споживна вартість) і здатності до обміну (мінова вартість). Як прибічник натурально-господарської концепції визнавав необхідність існування й корисність грошей, вказуючи на притаманні їм функції обігу і засобу нагромадження.

Думки Ксенофонта поділяв і Платон, які він виклав у трактатах “Держава” і “Закони”. У праці “Держава” високо оцінена роль аристократії у забезпеченні суспільних інтересів, оскільки саме цей стан включає у себе філософів і становить разом із воїнами (армією) апарат управління державою. У Платоновому проекті “ідеальної держави” ні філософи, ні армія навіть думати не могли про заняття, пов’язані з фізичною працею. Вони також мали бути не обтяженими ніякою власністю, оскільки саме вона, на думку мислителя, є джерелом суперечностей і розбіжностей в державі. У трактаті “Закони” ідеальному типу держави Платон протиставляє “негативний”. Основним двигуном поведінки людей в останньому є матеріальні турботи і стимули. Найголовнішою галуззю економіки Платон вважав землеробство.

Економічні погляди Аристотель виклав у працях “Етика”, “Політика”, “Афінська політика”. Він вважав, що суспільство розвивається за природними законами, одним з яких є універсальний закон панування й підкорення. Із цих позицій Аристотель розглядав рабів як живе майно, що має приносити користь. Утворення держави він пояснював природним прагненням людей до спілкування. У його розумінні держава досягає найвищого розквіту за умов, коли її громадяни не мають надлишку багатства, але й не є бідними, тобто живуть “середнім життям”. Досліджуючи природу багатства і закономірності його нагромадження, Аристотель вводить поняття “економіка” і “хрематистика”. Економіка створює справжнє багатство, тобто сукупність життєвих благ, необхідних для громадян і держави. Хрематистика — це надмірне нагромадження багатства у грошовій формі, яке не має меж, а тому є протиприродним.

Аристотель розглядав дві форми грошей — гроші як простий засіб обігу товарів і як засіб обігу грошового капіталу.

У ІІ–І ст. до н. е. в економіці Стародавнього Риму, який став світовою імперією, відбувалися процеси переходу від дрібного виробництва до великих господарств рабовласницького типу – латифундій (землеробських господарств) і ергастерій (рабовласницьких ремісничих майстерень), в яких використовувалась як праця сотень рабів, так і наймана праця. Більшість із них працювала на ринок і залежала від попиту на товари.

Водночас, у цей період, а особливо на початку нової ери, рабовласницьке господарство почало занепадати. Рабська праця довела свою неефективність, посилення експлуатації рабів обернулося масштабними повстаннями по всій імперії.

За цих умов виникли проблеми в організації діяльності великих рабовласницьких господарств, насамперед сільськогосподарських, які становили основу староримської економіки як в Італії, так і в провінціях. Тому в центрі уваги економічної думки Стародавнього Риму були питання організації рабської праці, управління нею, а також великою приватною власністю. Всі вони знайшли відображення в працях Катона Старшого, Варрона і Колумелли.

Марк Порцій Катон Старший (234–149 рр. до н. е.) жив ще в епоху розквіту рабовласницького господарства. У праці “Землеробство” він розглядає працю в сільському господарстві як найбільш почесне й вигідне заняття для вільного громадянина, хоча й не заперечує корисності інших галузей виробництва. Катон надавав перевагу господарству середнього розміру. Прибутковість, підкреслював римський аристократ Марк Порцій, — це і честь, і слава господаря. Він рекомендував більше продавати й менше купувати в період підвищення цін, тобто орієнтуватись на ринкову кон’юнктуру. Катон багато уваги приділяв характеристиці рабів, праця яких, на його думку, мала бути максимально інтенсивною. В господарстві радив підтримувати жорстку дисципліну, суворо карати рабів за лінощі й провини.

Марк Теренцій Варрон(116–27 рр. до н. е.) у праці “Про сільське господарство” розкривав напрями раціоналізації й інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, показував розвиток товарного господарства. Він доводив, що інтенсифікувати виробництво можна тільки на наукових засадах. Критерієм прибутковості латифундій Варрон вважав вигідне вивезення продукції в сусідні регіони й закупівлю необхідних товарів. Він радив стимулювати рабську працю більш вільним режимом, поліпшеним харчуванням, зменшенням обсягу роботи, переведенням на становище колонів тощо. Принцип матеріальної заінтересованості, на його думку, має застосовуватись як до найманої, так і до рабської праці.

Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.) у творі “Трактат про сільське господарство” виявляв занепокоєння занепадом землеробства через зникнення вільних селян і поширення колонату. Він виклав програму інтенсифікації сільського господарства за такими основними напрямами:

· впровадження у виробництво науки (агрономії, селекції тощо) і збільшення витрат на неї;

· зростання обсягу товарного виробництва (на ринку);

· підвищення продуктивності праці рабів шляхом їх матеріального стимулювання та організації змагання між ними;

· раціональне розміщення рабів на робочих місцях (групами не більше 10);

· звільнення від рабства найбільш старанних рабів;

· підбір наглядачів за здібностями й моральними якостями;

· передача землі в оренду колонам і вільним селянам.

Твір Колумелли — свідчення занепаду сільського рабовласницького господарства Стародавнього Риму і початку тривалого переходу до системи феодальних відносин.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 80; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.023 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты