Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Інтернаціоналізація та глобалізація відтворювальних процесів




Читайте также:
  1. Аналіз системи, що автоматизується у заданій предметній області, напрямків її розвитку, бізнес-процесів, принципів моделювання
  2. Апаратне забезпечення інформаційних процесів
  3. Вплив глобальних процесів на розвиток культури.
  4. Глобалізація культури. Вплив процесу глобалізації на універсалізацію культур.
  5. Глобалізація світових фінансових ринків. Фінансові центри розвинутих країн
  6. Глобалізація як основна тенденція розвитку сучасної світової системи
  7. Динаміка соціально-економічних процесів
  8. Інформаційні системи управління та функціонального моделювання бізнес-процесів
  9. Критерійні залежності масообмін них процесів

Інтернаціоналізація відтворювальних процесів – це об’єктивний економічний процес виникнення і розвитку зв’язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення і конкретизується у процесі інтернаціоналізації продуктивних сил, техніко– економічних, організаційно–економічних та соціально–економічних відносин, тобто все господарське життя країн. Інтернаціоналізація господарського життя почалася наприкінці XVІІІ- на початку ХІХ нт. в період промислової революції. Машинне виробництво передбачає виготовлення великої кількості продукції, що потребує чимало сировини і матеріалів, частину яких необхідно завозити з інших країн, а створену продукцію реалізувати не лише в національних господарствах, а й закордоном.

На цій стадії розвитку інтернаціоналізація відтворювальних процесів здійснювалася передусім на основі інтернаціоналізації процесу обміну. Цей процес інтернаціоналізації формувався на ґрунті територіального поділу світу. У цей період політична карта світу набуває інтернаціоналізація визначеності: з одного боку – розвинені метрополії, з іншого – колоніальні і залежні слаборозвинені країни. На ґрунті територіального поділу світу, відносини обміну базувалися на системі нерівності та експлуатації.

На прикінці ХІХ – початку ХХ нт. інтернаціоналізація господарського життя доповнилась вивезенням капіталу, утворенням міжнародних монополій та завершенням територіального поділу світу. Головною формою інтернаціоналізації господарського життя на цій стадії стало вивезення капіталу. Цей процес та його реалізація у підприємницькій діяльності супроводжувався будівництвом міжнародними монополіями нових фабрик і заводів за кордоном. Загальний та частковий міжнародний поділ праці доповнюється одиничним, тобто подетальною і коопераційною спеціалізацією. У відносинах між промисловими та слаборозвиненими країнами посилюється нерівномірність та експлуатація, що призвело до перетворення останніх на аграрно–сировинний додаток світового господарства.

Наприкінці цієї стадії інтернаціоналізації (1950-1960-ті роки) країни Азії, Африки та Латинської Америки здобули політичну незалежність. Для подолання вузької і однобічної спеціалізації національної економіки ці країни почали розширювати експорт промислових товарів, і це прискорило процес міжнародного поділу праці у торгівлі. Між розвинутими країнами світу посилюється інтернаціоналізація спеціалізація, а інтернаціоналізація обміну доповнюється процесом інтернаціоналізації виробництва і капіталу.



З середини 50- х років ХХст. У зв’язку з розгортанням нової науково - технічної революції почалося формування технологічного способу виробництва , що базується на автоматизованій праці, в тому числі наукових і капіталомістких технологіях, поглиблюється міжнародний поділ праці (міжнародна спеціалізація, кооперація виробництва), а також науково–технічне співробітництво. У світовому експорті зростає частка наукомісткої продукції.

Двома відносно самостійними процесами інтернаціоналізації відтворювальних процесів стала інтернаціоналізація продуктивних сил та інтернаціоналізація виробничих відносин. Перша передбачає процес інтернаціоналізації конечного елемента цієї системи: засобів виробництва, робочої сили, науки, інформації тощо, посилення елементів їх інтернаціонального відтворення. Найрозвинутіші форми цих процесів – у межах Європейського Союзу, найдинамічнішими з – поміж них є інтернаціоналізація процесу відтворення людського ресурсу. Створення спільного ринку робочої сили передбачає вільне переміщення працівників у межах цього об’єднання, вирівнювання заробітної плати, здійснення єдиної соціальної політики тощо, що означає удосконалення трудових відносин. Інтелектуалізація засобів виробництва виявляється у створенні спільних підприємств, спільному будівництву виробничих об’єктів, об’єднані енергосистем тощо.



Інтернаціоналізація відтворювальних процесів здійснюється в процесі органічного поєднання і злиття монополій (у т.ч. олігополій) цих країн, національних держав та наднаціональних органів в єдиний механізм, формування наднаціональної власності та її поєднання з національною власністю. В ЄС конкретними формами інтернаціоналізації відтворювальних процесів є формування єдиного бюджету для всіх країн цього союзу, спільні витрати на реалізацію досягнутих узгод та проектів, узгодження фінансово–кредитної, валютної, податкової інших форм політики, інтернаціоналізації кредитних ринків.

Європейський союз є найбільш значущою організацією за глибиною інтернаціоналізаційних процесів. Процес формування цієї інституції розпочався ще у 1957 році. У своєму еволюційному розвитку вона пройшла всі основні етапи регіональної інтернаціоналізації в їх повномасштабному обсязі. Нині до складу ЄС входить 27 Європейських країн. Обсяг ВВП, що виробляється в країнах ЄС наближається до 10 трил. нте. Це другий показник у світі після США. ЄС поступово трансформується в структурно цілісне господарсько-політичне об’єднання, в якому відбувається незворотній процес інтернаціоналізації і глобалізації економічних структур та утвердження відтворювальних процесів продуктивних сил, людських ресурсів, соціально–економічних, політичних відносин тощо в межах цілісної інтернаціоналізації.



Глобалізація відтворювальних процесів. Глобалізація – це нова категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60–х років ХХст. Набуває форм постійного і неухильного міжнародного переплетіння національних економік. Відбувається надзвичайно складний процес девальвації економічної ролі національної держави, національних економік загалом. Отже, суспільне відтворення в кожній країні поступово вивільняється зі сфери державного впливу. Світове господарство і його відтворення, на думку багатьох економістів, поступово набуває нової якості – перетворюється із сумативної на функціонально – цілісну та структурну інтегровану систему.

На цій основі змінюється характер міжнародних економічних відносин. Вони значною мірою втрачають ознаки міжнаціональних (міждержавних, дво- і багатосторонніх) і поступово перетворюються на транснаціональні глобальні економічні відносини, що мало або зовсім не піддаються державному регулюванню і впливу.

Цей процес досить інтенсивно проявляється в період переходу суспільства від індустріальної до постіндустріальної економіки. З’являються новітні тенденції формування глобальної економіки, які пов’язані з етапом інформаційної революції, всебічним розвитком телекомунікації, інформаційних мереж, усуспільненням відтворювального процесу – праці та виробництва, інтернаціоналізації грошових відносин та капіталу.

У інтернаціоналізації економічних процесів велику роль відіграють транснаціональні корпорації (ТНК).

ТНК зародилися наприкінці ХІХ – на початку ХХст. Спочатку це були просто великі монополії, сфера економічної діяльності яких виходила за межі національних економік, згодом - міжнародні монополії, як суб’єкти міжнародних економічних відносин, і нарешті ТНК як носії глобальних економічних відносин. ТНК за своїм змістом відрізняються від міжнародних монополій тим, що відображають якісно новий етап інтернаціоналізації економічних відносин – етап їх системної трансформаційної глобалізації. Разом з цим міжнародні монополії в нових умовах переростають у ТНК.

На початку сучасного етапу інтернаціоналізації в 1970 р. у світі налічувалось 7, 3 тис. ТНК, до складу яких входило 27, 3 тис. зарубіжних філій з річним оборотом в 26 млд. нте. Кількість ТНК на початку ХХІ нт. досягла 63 тис., а їхні зарубіжні філії – 690 тис. За експертними оцінками, обсяг продажу зарубіжних філій ТНК досяг на початку ХХІ нт. 14 трлн. нте., а валовий продукт (додана вартість) усіх транснаціональних форм оцінюється у 8 трлн. нте. У 1995 р. частки зарубіжних активів ТНК і валовому світовому продукті становила 56,8%, у тому числі 80 -90% - усієї наукомісткої продукції. Вважається, що ТНК контролюють 2/3 світової торгівлі і володіють 4/5 усіх ліцензій і патентів.

Оцінюючи діяльність ТНК, слід виходить з їх домінуючої функції: вони є важливим інструментом поглиблення, інтернаціоналізації всіх сфер економічних відносин, концентрації капіталу, на освоєнні та поширенні в світових масштабах новітніх технологій, сучасного менеджменту, соціальних новацій, комунікаційних зв’язків. Отже ТНК теж є тією формую, яка виконує функцію глобалізації відтворювальних процесів та знецінення ролі держави в її економічній діяльності.

У процесі глобалізації посилюється роль інституцій світової економіки. Світова економіка розвивається на відповідних інституційних засадах. Міжнародні інституції спрямовують економічну діяльність у певне річище, формують сприятливе середовище для інтернаціоналізації економічних зв’язків, є основою захисту прав власності, зниження міжнародних трансакційних витрат тощо.

Сучасна мережа міжнародних економічних організацій сформулювалась в основному у другій половині ХХ нт. Їхня функція полягає в регульовані міжнародної економічної діяльності в інтересах забезпечення соціально– економічного прогресу, сталого розвитку світової економіки, подолання глибокої економічної диференціації між окремими країнами.

Центрального ланкою мережі міжнародних економічних організацій є комісія ООН з питань народонаселення; Комітет планування розвитку; Міжнародна організація праці; Продовольча і сільськогосподарська організація ООН; Всесвітня організація інтелектуальної власності; Всесвітня організація охорони здоров’я тощо .

Особливе місце в мережі міжнародних організацій, які сприяють поглибленню інтернаціоналізацій них процесів та глобалізації економічних відносин займають Міжнародний валютний фонд(МВФ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку; Міжнародна торгівельна організація (СОТ). Крім цих інституцій існує багато інституцій неурядових організацій (майже 20 тис.), що регулюють різні сфери економіки, політики, соціальних відносин.

РЕЗЮМЕ

1. Суспільне відтворення базується на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:

- виробництва, розподілу, обміну, споживання;

- домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього виробництва;

- продуктивних сил, складових їх частин та економічних відносин і зв’язків;

- капіталу, усіх його типів і видів;

- суспільного виробництва і суспільного споживання.

В усій системі відтворювальних зв’язків і процесів визначальним є виробництво. Розподілене, обмежене і спожите бути тільки те, що вироблене.

2. Економічна наука розрізняє просте, звужене і розширене відтворення економіки. Останнє означає відтворення суспільного виробництва в зростаючих обсягах.

3. Згідно чинної системи національних рахунків (СНР) основними показниками, що характеризують результати суспільного виробництва, а отже і його результати є валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід (НД).

4. Використання національного доходу здійснюється за двома напрямами: на споживання і заощадження (нагромадження). Споживання – це та частина національного доходу. Яка спрямовується домогосподарствами на придбання товарів та послуг для задоволення потреб. Заощадження це та частина національного доходу, яка не використовується на споживання, бо має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни.

5. Доходи населення за своїм змістом – це одержаний особистий дохід, а національний дохід – це заробітний дохід. Проте варто розрізняти одержаний дохід від заробітного доходу. З тієї причини, що частина заробленого людьми доходу – внески на соціальне страхування, податки на особисті доходи та на прибуток корпорацій тощо – фактично не попадають в домашні господарства. Джерелами доходів населення є: трудові доходи (заробітна плата та виплати, інші трудові доходи); майнові доходи (рента, дивіденди, проценти); трансфертні платежі (соціальне забезпечення пенсіонерів, витрати по безробіттю, стипендії студентам тощо) - мінує податки та платежі.

6. З виробництвом і відтворенням суспільного продукту безпосередньо пов’язане національне багатство. Його складовими є матеріальне й нематеріальне багатство. Матеріальне багатство – це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Основними елементами матеріального багатства є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал, інтелектуальний капітал, інформаційний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва; майно домашніх господарств тощо. До складу національного багатства також і природні ресурси країни, які залучені до господарського обороту.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності, нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси т.ін.

7. У суспільному відтворенні значну роль відіграє державний бюджет. Він представляє собою кошторис щорічних доходів і відсотків, заздалегідь розроблений урядом і затверджений законом. Джерелом державного бюджету є податки. Вони представляють частину національного доходу, що вилучається державою у населення на законодавчій основі для виконання нею соціальних, економічних, політичних та інших функцій.

8. Дуже важливе значення в суспільному відтворенні має відтворення на розширеній основі людського ресурсу. Показано. Що в Україні склалася така демографічна ситуація, яка характеризується терміном «депопуляція (тобто виродження нації). Для подолання демографічної кризи велике значення має розробка державою дієвої соціальної політики. При цьому мається на увазі, що Україна подолає економічну кризу і побудує модель розширеного відтворення усіх галузей народного господарства.

9. Показано значущу роль держави в системі суспільного відтворення. Історія засвідчила, що ринковий механізм не спроможний розв’язати проблеми суспільного відтворення, що народжені ринком. На прикладі економічних функцій, які виконує держава у своїй регуляторній діяльності, розкрито її роль в системі суспільного відтворення. Розглянуто такі функції держави: 1) забезпечення правової бази; 2) захист конкуренції; 3) перерозподіл доходу і багатства; 4) обмеження дії деяких елементів ринкового механізму; 5) досягнення і забезпечення національних конкурентних переваг у світовій економіці; 6) стабілізація економіки та стимулювання її розвитку.

10. Інтернаціоналізація відтворювальних процесів – це об’єктивний економічний процес виникнення і розвитку зв’язків між національними господарствами різних країн, що охоплює усі сфери суспільного відтворення і конкретизується у процесі інтернаціоналізації продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та соціально-економічних відносин, тобто все господарське життя країни.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 151; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты