Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права

Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян Украї­ни на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політич­них, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. На жаль, дефініція вказаної статті визнає таке право виключно за громадянами України, не наділяючи ним ні осіб без громадянства, ні іноземців, оскільки починається словами „Громадяни України мають право...”. Вважаємо таку позицію законодавця невиправданою. Зважаючи на те, що політичні партії мають на меті отримання влади, дійсно, їх членами мали б бути виключно громадяни держави, не обмежені у виборчих правах. Що ж стосується громадських організацій, то мета їх створення не передбачає здійснення загальних владних повноважень (крім тих, які визначають необхідність управління власне організацією), тому цілком логічно було б наділити правом участі в їх діяльності й осіб, що не перебувають у громадянстві України (саме така позиція має місце на практиці).

Відзначимо, що будь-які об’єднання громадян вступають в адміністративно-правові відносини з державою та іншими суб’єктами права. Зокрема, держава видає нормативно-правові акти, на основі та на виконання яких спрямовують свою діяльність різні громадські об’єднання (наприклад, закони України „Про об’єднання громадян”, „Про свободу совісті та релігійні організації”, „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, „Про політичні партії в Україні” тощо), контролює їх діяльність, в межах, визначених законодавством тощо. Крім того, громадські об’єднання взаємодіють між собою, можуть об’єднуватися або ж поділятися на частини тощо.

Громадське об’єднання – це добровільне, самоуправляєме, некомерційне формування, створене за ініціативою громадян, що об’єдналися на основі спільності інтересів для реалізації цілей і завдань, визначених статутом громадського об’єднання.

Попри велику кількість громадських об’єднань, їх прийнято класифікувати на дві великі групи, беручи до уваги мету діяльності: політичні партії та громадські організації.

Політичною партієює об’єднання громадян для яких головною метою є участь у розробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого і регіонального само­врядування та представництво у їх складі. Таким чином, політична партія має на меті отримання та реалізацію владних повноважень щодо управління державою на загальнодержавному чи місцевому рівнях. Політична партія завжди має формалізовану організаційну структуру.

Громадською організацієює об’єднання громадян, створене для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів. Варто звернути увагу, що законодавець акцентує увагу на тому, що громадська організація має бути створена для захисту законних прав та інтересів. Це означає, що захист гаданих прав чи інтересів або посягання на права та інтереси інших членів суспільства, які не є членами відповідного об’єднання, є неприпустимим.

Для всіх громадських організацій спільними ознаками є такі, як незалежність від діяльності органів державної влади, добровільність об’єднання, неприбутковість, самоврядність та організаційна єдність.

Об’єднання громадян можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за організаційно-правовими властивостями їх поділяють на такі групи:

- масові об’єднання громадян: політичні партії, релігійні організації, фанклуби тощо;

- органи громадського контролю: народні дружини з охорони громадського порядку;

- органи громадського самоврядування: об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, вуличні, домові комітети тощо.

За масштабами діяльності громадські об’єднання можуть бути міжнародними (наприклад, релігійні організації), всеукраїнськими (наприклад, політичні партії), регіональними (наприклад, Спілка аграріїв Чернігівщини) або локальними (домовий комітет).

За суб’єктами діяльності громадські організації можна поділити на: молодіжні, дитячі, жіночі.

Об’єднання громадян повинно бути зареєстроване у визначеному законом порядку. Політичні партії підлягають обов’язковій реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Для об’єднань громадян, незалежно від їх виду, характерними є наступні ознаки:

1) добровільність об’єднання передбачає добровіль­ність вступу та виходу з об’єднання громадян, методах роботи, сут­ністю яких є досягнення певної мети внутрішньо організаційними методами, особливих формах примусу, з яких найсуворішою є виключен­ня із членів об’єднання громадян;

2) організаційні заходи, якими в діяльності об’єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;

3) відсутність у об’єднань громадян дер­жавно-владних повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваження такого роду і закріплює їх законодав­чо, наприклад, закріплення за громадськими інспекторами охоро­ни природи права складати протоколи про адміністративне право­порушення).

Крім того, в окремих об’єднаннях громадян передбачається сплата членських внесків, про що зазначається у статуті такого об’єднання.

Громадські об’єднання можуть бути створені для кращої реалізації завдань і функцій держави: добровільні дружини по охороні правопорядку покликані поряд із працівниками органів внутрішніх справ забезпечувати правопорядок у населених пунктах, добровільні пожежні частини надають допомогу при ліквідації пожеж, спортивні об’єднання сприяють популяризації окремих видів спорту, туризму та активного відпочинку тощо.

Незважаючи на особливості свого статусу, деякі громадські об’єднання хоча і не мають управлінських повноважень за межами об’єднання, все ж здійснюють значний вплив на управлінську діяльність керівників підприємств з окремих питань. Зокрема, керівники підприємств, установ та організацій зобов’язані погоджувати окремі свої рішення з профспілковими комітетами підприємства, профспілки беруть також участь у розробці колективних трудових договорів, займаються питаннями забезпечення дозвілля працівників тощо.

Значною мірою взаємовідносини об’єднань громадян з державою регулюються адміністративним правом. Це стосується, перш за все, порядку створення та легалізації об’єднань громадян. Офіційне визнання таких організацій здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування шляхом подання до відповідних державних органів заяви встановленого зразка та статуту (якщо його наявність є необхідною). Політичні партії та міжнародні громадські організації мають бути зареєстровані у міністерстві юстиції України, це дозволяє уникати діяльності на території України таких об’єднань громадян, які б порушували основоположні права і свободи людини і громадянина.

Крім того, держава в адміністративному порядку може встановлювати обмеження на створення та легалізацію об’єднань громадян. Так, не підлягають легалізації об’єднання громадян (забороняється в судовому порядку діяльність вже існуючих), якщо їх метою є: зміна насильницьким шляхом конституційного ладу та в будь-якій протизаконній формі порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підпив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, створення воєнізованих формувань. Крім того, органи, які здійснюють легалізацію об’єднань громадян зобов’язані здійснювати також контроль за законністю їх діяльності. На жаль, законодавством не передбачена можливість здійснення контролю за діяльністю тих об’єднань, які не були легалізовані через названі вище причини. Органи державної податкової служби забезпечують здійснення контролю за джерелами і розмірами прибутків та інших фінансових надходжень громадського об’єднання. Такі об’єднання зобов’язані також дотримуватися вимог екологічних, пожежних, санітарно-епідемічних та інших установ.

У випадку виявлення порушень в діяльності об’єднання громадян, до нього можуть бути застосовані штрафні санкції, попередження, тимчасове припинення діяльності, а у виняткових випадках – примусова ліквідація на підставі рішення суду.

Реалізуючи свою правосуб’єктність, об’єднання громадян мають також право набувати майнових і немайнових прав, проводити масові заходи, висувати власні пропозиції щодо покращення організації управління в окремих сферах тощо.