Класифікація державних службовців

Ста­тус державного службовця особа набуває з моменту зарахування на посаду, незалежно від того, чи прийняла вона присягу, чи попереджена вона про обмеження, передбачені для державних службовців, чи присвоєно їй ранг, чи ні. До державних службовців не належать особи, які проходять ста­жування в державних органах, оскільки вони не займають посад в цих органах, а тільки претендують на них.

Всіх державних службовців можна класифікувати на види в залеж­ності від:

- розподілу державної влади — державних службовців органів за­конодавчої, виконавчої та судової влади;

- характеру державної служби — цивільні та спеціалізовані державні службовці;

* обсягу посадових обов’язків — посадові особи і особи, що не є по­садовими.

У залежності від характеру повноважень, що визначають роль і ступінь участі державних службовців у здійсненні державно-владних функцій, вони поділяються на керівників, спеціалістів і технічних ви­конавців.

Керівник— це державний службовець, який займає державну по­саду, пов’язану з безпосереднім здійсненням завдань і функцій дер­жавних органів. До цієї категорії державних службовців можна віднес­ти: керівників державних органів та їхніх заступників; керівників структурних підрозділів державних органів та їхніх заступників; осіб, які наділені повноваженнями приймати рішення і давати вказівки підлеглим їм службовцям.

Слід мати на увазі, що кожний керівник несе персональну відпо­відальність за:

1. виконання завдань і функцій державного органу, підрозділу і організацію діяльності підлеглих державних службовців;

2. дотримання державної та службової дисципліни;

3. дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина у сфері діяльності державного органу;

4. якість і ефективність державної діяльності у дорученій сфері.

Хто в кожному конкретному випадку є керівником, можна визна­чити тільки згідно зі структурою державного органу.

В юридичній літературі виділяють безпосереднього керівника, ке­рівника вищого рівня і керівника вищого рангу. Безпосереднім керівником є особа, яка приймає правові рішення щодо особових справ підлеглого йому державного службовця.

Спеціаліст— це державний службовець, який має необхідну профе­сійну освіту і сприяє виконанню завдань і функцій державного органу в межах займаної державної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені повноваженнями здійснювати державно-владні функції, їх повноваження пов'язані з підго­товкою проектів рішень, юридичних актів, опрацюванням питань, які вимагають спеціальних знань.

Технічний персонал— це службовці, службова діяльність яких не пов'язана з діями, що тягнуть юридичні наслідки або впливають на зміст рішень державного органу, їхня правомочність визначається завданнями забезпечення службової діяльності керівників і спеціалістів шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, необхідних для виконання останніми службових функцій. До них можна віднести: секретаря-референта, інженера, діловода, бухгал­тера, економіста та ін.

Поняття державної служби, яке подається у Законі України „Про державну службу” є не достатньо чітким, внаслідок чого виникає питання про те, які ж категорії осіб, що фактично зайняті у процесі управління, є державними службовцями, а які – ні. Цікаві висновки з цього приводу робить професор Ю.П. Битяк, який відзначає:

1. Народні депутати обираються на певний термін, не є державними службовцями і не можуть бути на державній службі, про що сказано в ч. 2 ст. 78 Конституції України. Це дає можливість стверджувати, що помічники-консультанти народних депутатів не перебувають на державній службі і не можуть прирівнюватись до державних службовців. Мова може вестись лише про патронатну службу – службу особливого характеру, оскільки ці особи не виконують функції держави чи її органів, не перебувають на державній службі, несуть відповідальність за свою діяльність не перед державою, а лише перед народним депутатом, який сам не є державним службовцем, тощо. Тому викликає сумнів поширення на них дії Закону України “Про державну службу”, віднесення їх відповідними нормативно-правовими актами до четвертої категорії державних службовців та присвоєння сьомого рангу.

2. Президент України є главою держави, виступає від її імені. Однак порядок його обрання, термін перебування на посту (посаді), особливості відповідальності (політична) та функції, усунення з посади характеризують Президента як політичного діяча. Секретаріат Президента має розглядатися і фактично є службою особливого характеру (чимось схожою з патронатною), що підтверджується порядком її утворення, спрямованістю діяльності на забезпечення підготовки необхідних матеріалів для Президента, організацію зв’язків з громадськістю, державними і недержавними органами, засобами масової інформації, звільнення з посад. З метою виконання основного завдання Секретаріат здійснює організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та інші види забезпечення ефективної реалізації Президентом України визначених Конституцією повноважень глави держави. Для уникнення суперечок з цього приводу, доцільно прийняти Закон про Секретаріат Президента України, інші консультативні та дорадчі органи, що ним утворюються. Секретаріат має широкі владні повноваження і з цим потрібно рахуватись. На основі Закону Президент України має сам визначити коло повноважень свого Секретаріату з тим, однак, щоб він не керував урядом, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а лише координував та спрямовував їх роботу на виконання Конституції України, законів та актів Президента України.

3. До категорії політичних діячів віднесено членів Кабінету Міністрів України – головного центру всієї ланки виконавчої влади щодо здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави. Будь-які центральні органи виконавчої влади мають бути підконтрольні Кабінету Міністрів, компетенція його з приводу спрямування і координації діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади значно розширилася, в тому числі стосовно призначення і звільнення з посад керівників центральних органів виконавчої влади (крім міністрів). Про політичну суть Кабінету Міністрів України свідчить порядок його формування, підзвітності, підконтрольності, відставки, а також відставки окремих членів Кабінету Міністрів, їх відповідальності.

4. Не є державними службовцями у вузькому розумінні цього слова судді всіх судів і судді всіх ланок судів, хоча вони перебувають на службі у державі. Вони не можуть займати інші оплачувані посади. Разом з тим судді не можуть бути і політичними діячами (політиками). Суди здійснюють лише правосуддя, професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності і при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Про особливий статус суддів свідчить порядок їх призначення, обрання та звільнення.

До державних службовців належать службовці апарату Вищої ради юстиції України.

5. Не повною мірою вирішеним та обґрунтованим є питання стосовно віднесення до політичних чи адміністративних посад голів місцевих державних адміністрацій (особливо районних). Свої повноваження на посаді вони здійснюють відповідно до Закону України “Про місцеві державні адміністрації”. Однак місцеві державні адміністрації (їх голови) не визначають державну політику, а здійснюють її в межах регіону (відповідної адміністративно-територіальної одиниці), забезпечують виконання Конституції України, законів, актів Президента та Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня, державних програм, програм соціально-економічного розвитку областей, районів, що затверджуються обласними, районними радами чи територіальними громадами села, селища, міста.

6. До державних службовців не належать депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим (АРК) та голова Ради міністрів АРК, що підтверджується порядком формування цих органів, їх функціями, відповідальністю, а також чинним законодавством. Представник Президента України в АРК є державним службовцем, як і всі інші керівники органів виконавчої влади АРК.

7. Не належать до державних службовців голови сіл, селищ, міст, голови районних та обласних рад, як і службовці їх виконавчих органів (апарату). Їх статус визначається Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.

Усі інші особи, що займають посади у державних органах (законодавчих, виконавчих, судових) та в їх апараті, мають бути віднесені до державних службовців, а їх правовий статус регулюватись законом про державну службу в Україні чи окремими законами про службу у відповідних органах і їх апараті, які б відображали специфіку службової діяльності.

Таким чином, серед державних службовців виділяють їх окрему групу – державні політичні діячі. До цієї категорії слід віднести посади Президента, народних депутатів, членів Кабіне­ту Міністрів, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, перших заступників міністрів і перших зас­тупників голів державних адміністрацій обласного рівня. До держав­них політичних діячів не можуть бути віднесені депутати місцевих рад і місцеві голови, оскільки органи місцевого самоврядування не вхо­дять до системи органів державної влади.

Державний політичний діяч— це особа, яка набула цього статусу в результаті обрання народом України або призначення всенародно обраними носіями влади за особливими процедурами на певний термін, приймає у межах своїх повноважень нормативні рішення, ґрун­тується на власних політичних пріоритетах і несе політичну відпові­дальність за свою діяльність.

Специфіка статусу державних політичних діячів виявляється в наступному:

а) особливий порядок призначення (чи обрання) на посади держав­них політичних діячів, який регламентується, насамперед, Консти­туцією України;

б) специфічний порядок звільнення з посад зазначених осіб і припи­нення їхніх повноважень;

в) особливий вид відповідальності — політичної, яка носить відкри­тий публічний характер (усунення з посади; оголошення резолюції недовіри; відставка; необрання повторно Президента чи народно­го депутата як опосередковане «притягнення до відповідальності», процедура імпічменту).

Варто відзначити, що питання про класифікацію державних службовців знайшло своє відображення і в Законі України „Про державну службу”. Зокрема, ст. 25 названого акта називає класифікацію посад державних службовців за категоріями. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. Так, аналіз названого закону дозволяє виокремити наступні категорії посад службовців:

перша категорія — посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України, голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, представників Президента України в областях, містах Києві та Севастополі, перших заступників міністрів, перших заступників голів державних комітетів, що входять до складу Уряду, керівників Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України та інші прирівняні до них посади;

друга категорія — посади заступників керівника Адміністрації Президента України, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України, заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України, керівників структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради України, секретаріатів постійних комісій Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, заступників міністрів, заступників голів державних комітетів, які входять до складу Уряду, перших заступників, заступників голів комітетів та інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, першого заступника Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, перших заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

третя категорія — посади заступників керівників структурних підрозділів, завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та інші прирівняні до них посади;

четверта категорія — посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади; п’ята категорія — посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

шоста категорія — посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

сьома категорія — посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади.

Відповідно до категорій встановлюються такі ранги державних службовців:

службовцям, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до п’ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;

службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.

Положення про ранги службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи.

Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України.

Ранги, які відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України, крім рангів, що присвоюються державним службовцям, які є працівниками Апарату Верховної Ради України. Ранги, що відповідають посадам другої категорії, державним службовцям — працівникам Апарату Верховної Ради України присвоюються Головою Верховної Ради України.

Ранги, які відповідають посадам третьої — сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.

При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад.

За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.