Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців

Істотний вплив на якість та ефективність державної служби має матеріальне та соціально-побутове забезпечення осіб, що працюють у державних органах та їх апараті, органах місцевого самоврядування. Престижність державної служби полягає не лише в тому, що державний службовець представляє державу чи її орган, органи місцевого самоврядування, наділений владними повноваженнями, виконує важливі функції держави чи місцевої громади, а і залежить від рівня соціального забезпечення, гарантій нормальної життєдіяльності як самого службовця, так і членів його сім’ї, близьких. Стабільність державної служби, формування її із осіб, здатних ставити та вирішувати державно-правові, управлінські проблеми, залежить від гарантій соціальної захищеності, які держава їм надає за умови належного виконання службових повноважень, та створення можливості для нормального життя після завершення служби.

При вирішенні питань соціальної захищеності державних службовців слід враховувати і моменти, які пов’язані з обмеженнями для державних службовців, – заборону займатися підприємницькою та фактично й іншою діяльністю (крім наукової, викладацької, творчої, при цьому викладацькою можна займатися лише в поза робочий час), декларування доходів, вік перебування на службі, обмеження щодо політичної активності та ін. Якщо виходити з того, що соціальна захищеність державних службовців полягає в сукупності економічних і правових гарантій щодо забезпечення і дотримання їх найважливіших, закріплених у Конституції України соціальних прав як людини і громадянина, то необхідно розглядати соціальний захист державного службовця як діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, виявлення і нейтралізацію негативних чинників, що впливають на неї, створення умов для самовизначення і утвердження в житті. Вирішення проблем соціально-матеріального забезпечення державних службовців прискорить розбудову сучасної системи державної служби, мотиваційного механізму діяльності державних службовців.

Закон України “Про державну службу”, інші закони та нормативно-правові акти встановлюють гарантії для реалізації державними службовцями своєї професійної діяльності та права на державну службу (про що раніше частково говорилось).

Серед матеріальних і соціально-правових гарантій для державних службовців Закон “Про державну службу” виділяє: право на оплату праці; щорічні та додаткові відпустки; соціально-побутове забезпечення; пенсійне забезпечення. До цього можна віднести моральні і матеріальні форми заохочення, оскільки мотивація праці взагалі і державних службовців в тому числі має в основі правові, економічні, соціальні та моральні аспекти. Безумовно, економічні чинники виступають, у першу чергу, стимуляторами службової діяльності, але лише за адекватної оцінки результатів праці та з урахуванням інших елементів соціально-правового і морального забезпечення.

Відповідно до Закону (ст. 33), оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання службових обов’язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Вона складається з посадових окладів, премій, доплати (надбавки) за ранги, вислугу років на державній службі та інших надбавок. До оплати праці безумовно слід віднести пільги при оплаті проїзду міським транспортом та електротранспортом, комунальних послуг, грошові винагороди за особливі трудові заслуги, матеріальну допомогу на оздоровлення.

Згідно із Законом, посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов’язків, чим підкреслюється компенсаційне значення посадових окладів, оскільки при вступі на державну службу особа залежно від категорії посади бере на себе комплекс повноважень та додаткові зобов’язання (ненормований робочий графік), обмеження політичної діяльності (участь у партіях, рухах, страйках), вік перебування на службі. Є й інші заборони – на зайняття підприємництвом, на сумісництво.

Посадовий оклад, таким чином, має забезпечувати державному службовцю нормальні умови життя та компенсувати ті додаткові заборони і обмеження, які виникають у зв’язку з проходженням публічної служби. Однак практика показує недостатньо високий рівень посадових окладів, значну вагу в оплаті праці різних доплат і надбавок, що спонукає державних службовців до пошуку інших джерел для існування їх сім’ї, близьких і рідних.

Певне значення для підвищення матеріального забезпечення державних службовців мають доплати за ранги, але їх вага в загальному фонді заробітної плати службовців не така вже і значна. Слід зазначити, що механізм компенсації затрат праці державних службовців та їх соціальної захищеності є надто складним. Крім посадових окладів та надбавок за ранги він включає матеріальну допомогу на оздоровлення, пільгове кредитування на придбання житла, медичне обслуговування службовця і членів його сім’ї, щорічні та додаткові відпустки, пільги на оплату проїзду міським транспортом, комунальних послуг, пенсійне забезпечення, винагороди за особливі трудові заслуги, страхування життя і здоров’я, грошові виплати при виході на пенсію тощо. Привертає увагу широке коло пільг, встановлених для державних службовців, які ними не завжди можуть бути реалізовані, а деякі з наведених пільг і привілеїв мають відношення лише до частини державних службовців (військовослужбовці, службовці органів внутрішніх справ, митної служби, Служби безпеки України та ін.).

Незважаючи на доцільність встановлення пільг і привілеїв для державних службовців, що має місце і в інших країнах світу, все ж здається необхідним, щоб головним в оплаті праці службовця став посадовий оклад, який би забезпечував конкурентноздатність праці службовця на ринку праці та порівняно з приватним сектором, сприяв підвищенню зацікавленості кадрів у наслідках своєї роботи, авторитету державної служби і перебуванню на ній. Надбавки та доплати могли б бути в такому разі лише як елементи заохочення для державного службовця щодо добросовісного виконання своїх повноважень, прояву ініціативи в роботі. У Законі Україні “Про державну службу” в цілком слушно записано, що надбавки державним службовцям можуть установлюватися за високі досягнення у праці та виконання особливо важливої роботи, виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників, їм може надаватись матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Посадовий оклад має стати основним елементом у системі соціального забезпечення державних службовців. Однак не можна повністю відмовитися від надбавок і привілеїв, які сприяють утвердженню державної служби як почесного, привабливого виду діяльності.

Серед пільг державних службовців важливе місце займає додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів, якщо стаж служби особи в державних органах складає понад 10 років. Доцільно на рівні закону встановити, що додаткова відпустка оплачується, виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати, як і основна, а не у розмірі посадового окладу, який нині досить низький.

Для створення нормальних умов життєдіяльності державних службовців важливе значення має законодавче положення про забезпечення їх житлом із державного фонду у встановленому порядку. Практика показує, що це суттєва проблема, оскільки будівництво житла за державні кошти в умовах нехай і економічного зростання, яке намітилося останнім часом у державі, вирішити важко. Недостатньо розвинутою є і практика надання безвідсоткових кредитів на індивідуальне чи кооперативне житлове будівництво або придбання квартир чи жилих будинків службовцям, які потребують поліпшення житлових умов. Проблематичним є і надання земельних ділянок для забудови у міській зоні.

Конституція України проголошує право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, а держава бере на себе зобов’язання по створенню умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Мова йде про безоплатну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я. У законах про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування також декларується право службовців та членів їх сімей, які проживають разом з ними, на безплатне медичне обслуговування у державних закладах охорони здоров’я як під час проходження служби, так і після виходу на пенсію.

З приводу безоплатності медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я Конституційний Суд України визначив, що така допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання послуг, які виходять за межі медичної допомоги на безоплатній основі в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, та перелік таких послуг мають бути визначені законом.

Щодо медичного страхування, то ці питання у практичному аспекті стосовно громадян і державних службовців залишаються на стадії вирішення. Закон України “Про страхування” серед видів добровільного і обов’язкового страхування називає медичне страхування. В Україні проводиться експеримент щодо впровадження обов’язкового соціального медичного страхування в м. Києві та Київській області. Кабінет Міністрів України 19.08.2002 р. прийняв постанову “Про затвердження Координаційного центру з питань впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування” та затвердив положення про Координаційний центр. До реального, всеохоплюючого медичного страхування справа ще не дійшла, а тому і виконання приписів законодавства щодо медичного страхування держслужбовців відкладається.

Приваблюючою, престижною та конкурентноздатною державна служба може стати також завдяки належному пенсійному забезпеченню державних службовців. Право на одержання пенсії державних службовців мають особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби – не менше 10 років та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців. Пенсії державних службовців можуть виплачуватися також особам, які мають не менше 20 років стажу роботу на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, – незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку відповідно до ст. 37 Закону “Про державну службу” в редакції від 16.01.2003 р. Але таке право виникає лише з часу введення в дію зазначених змін.

Змінено і механізм визначення розмірів заробітку для обчислення пенсій державним службовцям. Посадовий оклад, надбавка за ранг або вислугу років при призначенні пенсій згідно із Законом України “Про державну службу” враховуються в розмірах, що виплачуються на день звільнення з роботи, що дає право на таку пенсію. Враховуються також надбавки за знання та використання в роботі іноземної мови, за почесні звання, доплата за науковий ступінь у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Премія та інші надбавки враховуються в середніх розмірах стосовно визначених законодавством виплат у відповідному державному органі, з якого особа вийшла на пенсію.

На наш погляд, доцільно спростити порядок призначення пенсій державним службовцям, більш раціональним при призначенні пенсії державним службовцям буде виходити із заробітної плати за основним місцем роботи з включенням всіх видів оплати праці, на які нараховуються збори до Пенсійного фонду України, оскільки в цей фонд внески нараховуються саме для виплати пенсій.

Ще одне уточнення до чинного Закону “Про державну службу” щодо призначення пенсій має стосуватися того, що пенсія державного службовця виплачується особі, яка на час призначення пенсії працювала на посадах державних службовців. Це пояснюється такими причинами:

а) збільшенням пенсії на державній службі на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад 10 років. Якщо особа при виході на пенсію не перебувала на держслужбі, про надбавку не може вестись мова.

б) позбавленням пенсії державного службовця, який звільнений у зв’язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого службового становища, або вчинення корупційного діяння. У таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних підставах;

в) виплатою пенсії державному службовцю в повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку) після виходу на пенсію;

г) правом на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Важливість врахування моменту щодо виходу на пенсію з державної служби при нарахуванні пенсії держслужбовця пояснюється також можливістю перерахунку пенсії державному службовцю у зв’язку з підвищенням розміру посадового окладу на відповідній посаді та виплати за ранг, спеціальні звання тощо. Без таких перерахунків пенсія державних службовців не буде відповідати своєму призначенню – забезпеченню належного рівня життя держслужбовця, а державна служба не матиме відповідного престижу, тим більше, що на державних службовців-пенсіонерів, поширюються пільги щодо комунально-побутового обслуговування. Потрібно, однак, зазначити, що у Державному бюджеті України раніше не передбачалося майже щорічно коштів для додаткових виплат різним категоріям державних службовців (наприклад, військовослужбовцям, службовцям органів внутрішніх справ та ін.).

Повертаючись до надбавок держслужбовцям до посадових окладів, необхідно звернути увагу на те, що відповідно до ч. 7 ст. 33 Закону України “Про державну службу”, вони не обов’язкові, а можуть установлюватися за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників. Можуть встановлюватись інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Таким чином, встановлення надбавок і доплат визначається суб’єктивно, вони не є постійними, вводяться або періодично скасовуються, залежать від фонду заробітної плати та його економії. Керівник, безумовно, з урахуванням всіх складових результатів праці, самостійно вирішує, які доплати держслужбовцю надати, а які ні. Це стосується і доплат за наукові ступені, звання, використання іноземної мови на службі та ін. Тому стимулююча роль заробітної плати та підвищення престижності державної служби має полягати у встановленні належних посадових окладів, що забезпечували б достатній рівень життєзабезпечення державного службовця і його сім’ї, відповідно до категорії і рангу, стажу професійної діяльності, результатів атестації, відповідальності.

Крім розглянутих проблем соціального забезпечення державних службовців виникають і інші, пов’язані із залученням до роботи на державній службі осіб, які не є державними службовцями, у випадках розробки різного роду програм, концепцій, проектів, надання консультативно-дорадчих, методичних послуг, заміни тимчасово відсутніх на службі або для виконання тимчасових робіт.